Конвенція про репатріацію моряків (переглянута) N 166 (укр/рос)

Генеральна конференція Міжнародної організації праці,

що скликана в Женеві Адміністративною радою Міжнародного бюро праці та зібралася 24 серпня 1987 року на свою сімдесят четверту сесію,

беручи до уваги, що з часу прийняття Конвенції 1926 року про репатріацію моряків і Рекомендації 1926 року щодо репатріації капітанів суден і учнів прогрес у морському флоті зумовив перегляд цієї Конвенції з тим, щоб вона містила відповідні елементи цієї Рекомендації,

беручи надалі до уваги той значний прогрес, який став можливим завдяки національним законодавству та практиці у справі забезпечення репатріації моряків, у різних галузях, не охоплених Конвенцією 1926 року про репатріацію моряків,

вважаючи, відповідно бажаним проведення подальшої діяльності за допомогою нового міжнародного акта щодо певних додаткових аспектів репатріації моряків, враховуючи поширення найму іноземних моряків,

ухваливши прийняти ряд пропозицій щодо перегляду Конвенції 1926 року про репатріацію моряків (23) і Рекомендації 1926 року щодо репатріації капітанів суден і учнів (27), що є п'ятим пунктом порядку денного сесії,

вирішивши надати цим пропозиціям форми міжнародної конвенції,

ухвалює цього дев'ятого дня жовтня місяця тисяча дев'ятсот вісімдесят сьомого року нижченаведену Конвенцію, яка називатиметься Конвенцією (переглянутою) 1987 року про репатріацію моряків.

1. Ця Конвенція охоплює всі морські судна, які є державною або приватною власністю, зареєстровані на території будь-якого члена Організації, щодо якого ця Конвенція є чинною, та звичайно використовуються в торговельному мореплавстві, а також судновласників і моряків таких суден.

2. Компетентний орган влади тією мірою, якою він вважає це практично здійсненним, застосовує після консультації з представниками власників рибальських суден і рибалок положення цієї Конвенції стосовно комерційного морського рибальства.

3. Якщо є якісь сумніви стосовно того, чи повинно те або інше судно вважатися, в цілях цієї Конвенції, таким, що зайняте торговельним мореплавством або комерційним морським рибальством, то це питання вирішується компетентним органом влади після консультації з зацікавленими організаціями судновласників, моряків і рибалок.

4. В цілях цієї Конвенції термін "моряк" означає будь-яку особу, котра виконує будь-які функції на борту морського судна і щодо якої ця Конвенція має силу.

1. Моряк користується правом на репатріацію в таких випадках:

a) після закінчення за кордоном терміну найму на конкретний період або на конкретний рейс;

b) після закінчення періоду, зазначеного в повідомленні, виданому відповідно до положень статей угоди або договору про наймання, укладених з моряком;

c) у разі захворювання чи травми або з іншої медичної причини, котрі спричиняють репатріацію, якщо лікарі вважають моряка транспортабельним;

d) у разі аварії корабля;

e) у разі, коли судновласник не здатний надалі виконувати свої зобов'язання згідно із законом або контрактом як наймач моряка з причини банкрутства, продажу судна, зміни реєстрації судна чи з будь-якої іншої аналогічної причини;

f) у разі, коли судно без згоди моряка прямує в зону військових дій, як вона визначена національним законодавством або правилами чи колективними угодами;

g) у разі припинення або призупинення дії трудового договору згідно з рішенням промислового арбітражу чи з колективною угодою, або припинення дії трудового договору з будь-якої іншої аналогічної причини.

2. Національне законодавство чи правила або колективні угоди визначають максимальні терміни служби на борту судна, які надають морякові право на репатріацію; тривалість таких термінів не перевищує 12 місяців. При визначенні максимальних термінів враховуються фактори, що впливають на виробниче оточення моряків. Кожний член Організації прагне, у міру можливості, скоротити ці терміни у світлі технологічних змін і прогресу та може керуватися будь-якими рекомендаціями щодо цього питання, винесеними Паритетною морською комісією.

1. Кожний член Організації, щодо якого ця Конвенція є чинною, передбачає у національному законодавстві або правилах місця призначення, куди моряки можуть бути репатрійовані.

2. До визначених таким чином місць репатріації належать пункт, у якому моряк дав згоду бути найнятим, пункт, обумовлений в колективній угоді, країна проживання моряка і будь-який інший такий пункт, взаємно узгоджений на момент наймання. Моряк має право обрати серед визначених місць репатріації пункт, у який він повинен бути репатрійований.

1. Судновласник несе відповідальність за організацію репатріації у відповідний та швидкий спосіб. Звичайним транспортом є повітряний.

2. Витрати на репатріацію бере на себе судновласник.

3. Якщо виявляється, що моряк, відповідно до національного законодавства чи правил або колективних угод припускається серйозних порушень своїх обов'язків за трудовим договором, що призводить до його репатріації, ніщо в цій Конвенції не завдає шкоди праву на утримання з моряка витрат на репатріацію або частини таких витрат відповідно до національного законодавства чи правил або колективних угод.

4. Витрати, які несе судновласник, охоплюють:

a) проїзд до пункту, обраного для репатріації відповідно до вищезазначеної статті 3;

b) витрати на проживання і харчування з моменту, коли моряк залишає судно, та до моменту, коли він прибуває до місця репатріації;

c) заробітну плату і допомоги з моменту, коли він залишає судно, та до моменту, коли він прибуває до місця репатріації, якщо це передбачене національними законами чи правилами або колективними угодами;

d) перевезення 30 кг особистого багажу моряка до місця репатріації;

e) лікування, у разі потреби, доти, поки моряк не буде придатний для переїзду до місця репатріації.

5. Судновласник не вимагає від моряка попередньої оплати вартості репатріації на початку його роботи та не утримує витрати на репатріацію із заробітної плати моряків або інших виплат, крім випадків, зазначених в параграфі 3 цієї статті.

6. Національне законодавство або правила не зачіпають будь-яких прав судновласника, котрі стосуються утримання з наймача моряка витрат на його репатріацію, якщо він не найнятий цим судновласником.

Якщо судновласник виявився не в змозі організувати репатріацію або оплатити витрати, пов'язані з репатріацією моряка, який має на неї право, то:

a) компетентний орган члена Організації, на території якого судно зареєстроване, організовує та оплачує витрати на репатріацію зацікавленого моряка; якщо він виявився не в змозі це зробити, держава, звідки повинен бути репатрійованим моряк, або держава, громадянином якої є моряк, можуть організувати його репатріацію та утримати витрати на репатріацію з члена Організації, на території якого судно зареєстроване;

b) витрати на репатріацію підлягають утриманню з судновласника членом Організації, на території якого судно зареєстроване;

c) витрати на репатріацію ні за яких обставин не повинні бути за рахунок моряка, окрім випадків, зазначених в параграфі 3 статті 4.

Моряки, які підлягають репатріації, мають право отримати свої паспорти та інші документи, які засвідчують їхню особу, з метою репатріації.

Час, витрачений на очікування репатріації, та час у дорозі під час репатріації не вираховуються з оплачуваної річної відпустки, накопиченої моряком.

Моряк вважається належним чином репатрійованим, коли він прибув на місце репатріації, визначене відповідно до вищезазначеної статті 3, або якщо моряк не заявляє своїх прав на репатріацію в межах розумного періоду часу, який визначається національним законодавством чи правилами або колективними угодами.

Положення цієї Конвенції, якщо тільки вони не застосовуються інакше за допомогою колективних угод або будь-яким іншим способом відповідно до національних умов, здійснюються через національне законодавство або правила.

Кожний член Організації сприяє репатріації моряків, які проходять службу на суднах, що заходять у її порти або проходять через її територіальні чи внутрішні води, а також їхній заміні на борту судна.

Компетентний орган кожного члена Організації забезпечує за допомогою належного контролю дотримання власниками суден, зареєстрованих на його території, положень Конвенції та надсилає відповідну інформацію до Міжнародного бюро праці.

Текст цієї Конвенції відповідною мовою надається членам екіпажу кожного судна, зареєстрованого на території будь-якого члена Організації, для котрого вона є чинною.

Ця Конвенція переглядає Конвенцію 1926 року про репатріацію моряків.

Офіційні документи про ратифікацію цієї Конвенції надсилаються Генеральному директорові Міжнародного бюро праці для реєстрації.

1. Ця Конвенція зв'язує тільки тих членів Міжнародної організації праці, чиї документи про ратифікацію зареєстровані Генеральним директором Міжнародного бюро праці.

2. Вона набуває чинності через дванадцять місяців після того, як Генеральний директор зареєструє документи про ратифікацію двох членів Організації.

3. Надалі ця Конвенція набуває чинності щодо кожного члена Організації через дванадцять місяців після дати реєстрації його документа про ратифікацію.

1. Будь-який член Організації, який ратифікував цю Конвенцію, може після закінчення десятирічного періоду з моменту, коли вона початково набула чинності, денонсувати її актом про денонсацію, надісланим Генеральному директорові Міжнародного бюро праці та зареєстрованим ним. Денонсація набуває чинності через рік після реєстрації акта про денонсацію.

2. Кожний член Організації, що ратифікував цю Конвенцію, який протягом року після закінчення згаданого у попередньому параграфі десятирічного періоду не скористається своїм правом на денонсацію, передбаченим у цій статті, буде зв'язаний на наступний період тривалістю десять років і надалі зможе денонсувати цю Конвенцію після закінчення кожного десятирічного періоду в порядку, встановленому в цій статті.

1. Генеральний директор Міжнародного бюро праці сповіщає всіх членів Міжнародної організації праці про реєстрацію всіх документів про ратифікацію та актів про денонсацію, отриманих ним від членів Організації.

2. Сповіщаючи членів Організації про реєстрацію отриманого ним другого документа про ратифікацію, Генеральний директор звертає їхню увагу на дату набуття чинності цією Конвенцією.

Генеральний директор Міжнародного бюро праці надсилає Генеральному секретареві Організації Об'єднаних Націй для реєстрації відповідно до статті 102 Статуту Організації Об'єднаних Націй повні дані щодо всіх документів про ратифікацію та актів про денонсацію, зареєстрованих ним згідно з положеннями попередніх статей.

Кожного разу, коли Адміністративна рада Міжнародного бюро праці вважає це за потрібне, вона подає Генеральній конференції доповідь про застосування цієї Конвенції та вирішує, чи слід вносити до порядку денного Конференції питання про її повний або частковий перегляд.

1. Якщо Конференція ухвалить нову конвенцію, що повністю або частково переглядає цю Конвенцію, і якщо нова конвенція не передбачає іншого, то:

a) ратифікація будь-яким членом Організації нової, переглянутої конвенції спричиняє автоматично, незалежно від положень статті 16, негайну денонсацію цієї Конвенції за умови, що нова, переглянута конвенція набула чинності;

b) починаючи від дати набуття чинності новою, переглянутою конвенцією, цю Конвенцію закрито для ратифікації її членами Організації.

2. Ця Конвенція залишається в усякому разі чинною за формою та змістом щодо тих членів Організації, які її ратифікували, але не ратифікували нової, переглянутої конвенції.

Англійський і французький тексти цієї Конвенції мають однакову силу.

Дата набуття чинності: 3 липня 1991 року.

Генеральная конференция Международной организации труда,

созванная в Женеве Административным советом Международного бюро труда и собравшаяся 24 сентября 1987 года на свою семьдесят четвертую сессию,

принимая во внимание, что со времени принятия Конвенции 1926 года о репатриации моряков и Рекомендации 1926 года о репатриации капитанов судов и учеников прогресс в морском флоте сделал необходимым пересмотр этой Конвенции, с тем чтобы она включала соответствующие элементы этой Рекомендации,

принимая далее во внимание тот значительный прогресс, который стал возможен благодаря национальным законодательству и практике в деле обеспечения репатриации моряков, в разнообразных областях, не охваченных Конвенцией 1926 года о репатриации моряков,

считая, соответственно, желательным проведение дальнейшей деятельности с помощью нового международного акта, касающейся определенных дополнительных аспектов репатриации моряков, учитывая получивший широкое распространение в морском флоте рост найма иностранных моряков,

постановив принять ряд предложений о пересмотре Конвенции 1926 года о репатриации моряков (23) и Рекомендации 1926 года о репатриации капитанов судов и учеников (27), что является пятым пунктом повестки дня сессии,

решив придать этим предложениям форму международной конвенции,

принимает сего девятого дня октября месяца тысяча девятьсот восемьдесят седьмого года нижеследующую конвенцию, которая может именоваться Конвенцией (пересмотренной) 1987 года о репатриации моряков.

1. Настоящая Конвенция охватывает все морские суда, являющиеся государственной или частной собственностью, зарегистрированные на территории любого государства-члена, для которого имеет силу настоящая Конвенция, и обычно используемые в торговом мореплавании, а также судовладельцев и моряков таких судов.

2. Компетентный орган власти в той мере, в какой он считает это практически осуществимым, применяет после консультации с представительными организациями владельцев рыболовных судов и рыбаков положения настоящей Конвенции в отношении коммерческого морского рыболовства.

3. Если имеются какие-либо сомнения относительно того, должно ли то или иное судно считаться, в целях настоящей Конвенции, как занятое торговым мореходством или коммерческим морским рыболовством, то этот вопрос решается компетентным органом власти после консультации с заинтересованными организациями судовладельцев, моряков и рыбаков.

4. В целях настоящей Конвенции термин "моряк" означает любое лицо, работающее в любом качестве на борту морского судна, в отношении которого настоящая Конвенция имеет силу.

1. Моряк пользуется правом на репатриацию в следующих случаях:

a) по истечении за границей срока найма на конкретный период или на конкретный рейс;

b) по истечении периода, указанного в уведомлении, выданном в соответствии с положениями статей соглашения о найме или заключенного с моряком договора о найме;

c) в случае заболевания или травмы, или по иной медицинской причине, которые влекут за собой репатриацию, если врачи считают моряка транспортабельным;

d) в случае кораблекрушения;

e) в случае, если судовладелец не способен далее выполнять свои обязательства по закону или по контракту как наниматель моряка по причине банкротства, продажи судна, изменения регистрации судна или по любой другой аналогичной причине;

f) в случае, если судно без согласия моряка направляется в зону военных действий, как она определена национальными законодательством или правилами или коллективными договорами;

g) в случае прекращения или приостановки действия трудового контракта в соответствии с решением промышленного арбитража или коллективным договором, или прекращения действия трудового контракта по любой другой аналогичной причине.

2. Национальные законодательство или правила, или коллективные договоры предписывают максимальные сроки службы на борту судна, дающие моряку право на репатриацию; продолжительность таких сроков не превышает 12 месяцев. При определении максимальных сроков учитываются факторы, влияющие на производственную среду моряков. Каждое государство-член стремится, по мере возможности, сократить эти сроки в свете технологических изменений и прогресса и может руководствоваться любыми рекомендациями по данному вопросу, вынесенными Паритетной морской комиссией.

1. Каждое государство-член, для которого настоящая Конвенция имеет силу, предусматривает в национальном законодательстве или правилах места назначения, куда моряки могут быть репатриированы.

2. Предписанные таким образом места репатриации включают пункт, в котором моряк дал согласие на наем, пункт, оговоренный в коллективном договоре, страну проживания моряка или любой другой такой пункт, взаимно согласованный в момент найма. Моряк имеет право выбрать из предписанных мест репатриации пункт, в который он должен быть репатриирован.

1. Судовладелец несет ответственность за организацию репатриации соответствующим и скорым образом. Обычным видом транспорта является воздушный.

2. Расходы по репатриации несет судовладелец.

3. Если оказывается, что моряк, в соответствии с национальными законодательством или правилами, или коллективными договорами, допускает серьезные нарушения своих обязанностей по трудовому договору, что приводит к его репатриации, ничто в настоящей Конвенции не наносит ущерб праву на удержание с моряка расходов по репатриации или части таковых, в соответствии с национальными законодательством или правилами, или коллективными договорами.

4. Расходы, которые несет судовладелец, включают:

a) проезд к пункту, избранному для репатриации в соответствии с вышеуказанной статьей 3;

b) квартирные расходы и расходы на питание с момента, когда моряк сходит с судна, и до момента, когда он прибывает к месту репатриации;

c) заработную плату и пособия с момента, когда он сходит с судна, и до момента, когда он прибывает к месту репатриации, если это предусмотрено национальными законами или правилами, или коллективными договорами;

d) провоз 30 кг личного багажа моряка до места репатриации;

e) лечение, в случае необходимости, до тех пор, пока моряк не будет годен для переезда к месту репатриации.

5. Судовладелец не требует от моряка оплачивать авансом стоимость репатриации в начале его работы и не удерживает расходы по репатриации из заработной платы моряка или других выплат, кроме как в случаях, указанных в пункте 3 настоящей статьи.

6. Национальные законодательство или правила не затрагивают каких-либо прав судовладельца, касающихся взыскания с нанимателя моряка расходов по его репатриации, если он не нанят указанным судовладельцем.

Если судовладелец оказался не в состоянии организовать репатриацию или оплатить расходы в связи о репатриацией моряка, имеющего право на нее, то:

a) компетентный орган государства-члена, на территории которого зарегистрировано судно, организует и оплачивает расходы по репатриации заинтересованного моряка; если он оказался не в состоянии сделать это, то государство, откуда должен быть репатриирован моряк, или государство, гражданином которого является моряк, могут организовать его репатриацию и взыскать расходы по репатриации с государства-члена, на территории которого зарегистрировано судно;

b) расходы по репатриации подлежат удержанию с судовладельца государством-членом, на территории которого зарегистрировано судно;

c) расходы по репатриации ни при каких обстоятельствах не должны быть за счет моряка, кроме как в случаях, указанных выше в пункте 3 статьи 4.

Моряки, подлежащие репатриации, имеют право получить свои паспорта и другие документы, удостоверяющие их личность, для целей репатриации.

Время, затраченное на ожидание репатриации, и время в пути во время репатриации не вычитается из оплачиваемого годового отпуска, накопленного моряком.

Моряк считается должным образом репатриированным, когда он прибыл к месту репатриации, предписанному в соответствии с вышеуказанной статьей 3, или если моряк не заявляет своих прав на репатриацию в рамках разумного периода времени, определяемого национальными законодательством или правилами, или коллективными договорами.

Положения настоящей Конвенции, если только они не применяются иначе посредством коллективных договоров или каким-либо иным образом в соответствии с национальными условиями, осуществляются посредством национальных законодательства или правил.

Каждое государство-член способствует репатриации моряков, служащих на судах, которые заходят в его порты или проходят через его территориальные или внутренние воды, а также их замене на борту судна.

Компетентный орган каждого государства-члена обеспечивает посредством должного контроля соблюдение владельцами судов, зарегистрированных на его территории, положений Конвенции и направляет соответствующую информацию в Международное бюро труда.

Текст настоящей Конвенции на соответствующем языке предоставляется членам экипажа каждого судна, зарегистрированного на территории любого государства-члена, для которого она имеет силу.

Настоящая Конвенция пересматривает Конвенцию 1926 года о репатриации моряков.

Официальные грамоты о ратификации настоящей Конвенции направляются Генеральному директору Международного бюро труда для регистрации.

1. Настоящая Конвенция имеет обязательную силу только для тех членов Международной организации труда, ратификационные грамоты которых зарегистрированы Генеральным директором.

2. Она вступит в силу через двенадцать месяцев после даты регистрации Генеральным директором ратификационных грамот двух членов Организации.

3. Впоследствии настоящая Конвенция вступит в силу для каждого государства-члена Организации через двенадцать месяцев после даты регистрации его ратификационной грамоты.

1. Каждый член Организации, ратифицировавший настоящую Конвенцию, по истечении десяти лет со дня ее первоначального вступления в силу может денонсировать ее заявлением о денонсации, направленным Генеральному директору Международного бюро труда для регистрации. Денонсация вступит в силу через год после даты ее регистрации.

2. Для каждого члена Организации, который ратифицировал настоящую Конвенцию и в годичный срок по истечении указанных в предыдущем пункте десяти лет не воспользовался предусмотренным в настоящей статье правом на денонсацию, Конвенция будет оставаться в силе на следующие десять лет, и впоследствии он сможет денонсировать ее по истечении каждого десятилетия в порядке, предусмотренном в настоящей статье.

1. Генеральный директор Международного бюро труда извещает всех членов Международной организации труда о регистрации всех ратификационных грамот и заявлений о денонсации, направленных ему членами Организации.

2. Извещая членов Организации о регистрации полученной им второй ратификационной грамоты, Генеральный директор обращает их внимание на дату вступления в силу настоящей Конвенции.

Генеральный директор Международного бюро труда направляет Генеральному секретарю Организации Объединенных Наций для регистрации в соответствии со статьей 102 Устава Организации Объединенных Наций исчерпывающие сведения о всех ратификационных грамотах и заявлениях о денонсации, зарегистрированных им в соответствии с положениями предыдущих статей.

В случаях, когда Административный совет Международного бюро труда считает это необходимым, он представляет Генеральной конференции доклад о применении настоящей Конвенции и рассматривает целесообразность включения в повестку дня Конференции вопроса о ее полном или частичном пересмотре.

1. Если Конференция примет новую конвенцию, полностью или частично пересматривающую настоящую Конвенцию, и если в новой конвенции не предусмотрено иное, то:

a) ратификация каким-либо членом Организации новой, пересматривающей конвенции влечет за собой автоматически, независимо от положений статьи 16, незамедлительную денонсацию настоящей Конвенции при условии, что новая, пересматривающая конвенция вступила в силу;

b) со дня вступления в силу новой, пересматривающей конвенции настоящая Конвенция закрыта для ратификации членами Организации.

2. Настоящая Конвенция остается в любом случае в силе по форме и содержанию для тех членов Организации, которые ратифицировали ее, но не ратифицировали пересматривающую конвенцию.

Английский и французский тексты настоящей Конвенции имеют одинаковую силу.