Земельний кодекс Української РСР

Присадибні землі використовуються для надання присадибних земельних ділянок колгоспним дворам, а також сім'ям робітників і службовців та інших громадян, які проживають на території колгоспу.

Вільні присадибні землі використовуються колгоспами для громадських потреб.

При недостачі присадибних земель для надання колгоспним дворам земельних ділянок за нормами, передбаченими статутом колгоспу, допускається збільшення площі присадибних земель за рахунок земель громадського користування за рішенням загальних зборів членів колгоспу (зборів уповноважених), яке затверджує виконавчий комітет обласної Ради депутатів трудящих.

Внутрігосподарське використання земель, закріплених за колгоспами, здійснюється на підставі статуту колгоспу відповідно до цього Кодексу, а також іншого законодавства Союзу РСР та Української РСР.

Колгоспи мають право використовувати для потреб господарства та організації підсобних підприємств і промислів наявні на закріплених за ними землях загальнопоширені корисні копалини (глину, пісок, камінь і інші), а також поклади торфу.

Розробка загальнопоширених корисних копалин і впорядкування відпрацьованих кар'єрів після закінчення добування цих копалин здійснюється відповідно до встановлених правил з обов'язковим дотриманням вимог, встановлених статтями 26, 27 цього Кодексу.

Відкриття кар'єрів загальнопоширених копалин на сільськогосподарських угіддях може здійснюватись лише у виключних випадках і з дозволу виконавчого комітету районної (міської) Ради депутатів трудящих.

Колгоспи мають право користуватися лісами, водоймищами та іншими водогосподарськими об'єктами внутрігосподарського призначення на закріплених за ними землях і несуть відповідальність за додержання встановлених правил користування лісами і водними джерелами.

Користування колгоспними лісами і водоймищами здійснюється у порядку, встановленому спеціальним законодавством.

Землі, надані у безстрокове користування риболовецьким колгоспам, використовуються для ведення громадського господарства, розміщення виробничих, житлових і культурно-побутових будівель колгоспу, для надання колгоспним дворам присадибних ділянок, а також для забезпечення кормами і пасовищами громадської худоби і худоби, яка знаходиться в особистій власності членів колгоспу.

Внутрігосподарське використання землі риболовецькими колгоспами здійснюється на підставі їх статуту у відповідності з Основами земельного законодавства Союзу РСР і союзних республік і іншим законодавством Союзу РСР, а також цим Кодексом і іншим законодавством Української РСР.

Кожний колгоспний двір має право на присадибну земельну ділянку, яка надається в порядку і в межах норм, передбачених статутом колгоспу.

Присадибна земельна ділянка надається для будівництва житлового будинку, господарських будівель, під город, сад та на інші потреби. До присадибної ділянки входить вся площа, в тому числі і зайнята будівлями.

Присадибна ділянка не може передаватися в користування іншим особам або оброблятися з застосуванням найманої праці.

Право колгоспного двору на присадибну ділянку засвідчується записом в земельній шнуровій книзі колгоспу.

Присадибна земельна ділянка надається колгоспному двору за рішенням загальних зборів членів колгоспу (зборів уповноважених); її розміри встановлюються з урахуванням кількості членів двору та їх трудової участі в громадському господарстві колгоспу.

При здійсненні компактної забудови сільських населених пунктів колгосп виділяє колгоспникам біля їх житлових будинків присадибні ділянки в меншому розмірі, надаючи їм решту земельної ділянки за межами житлової зони населеного пункту. При цьому загальна земельна площа, виділена в користування колгоспного двору, не повинна перевищувати розміру присадибної ділянки, передбаченого статутом колгоспу.

Новоутворювані колгоспні двори, зареєстровані в сільських (селищних) Радах депутатів трудящих, мають право на одержання присадибних ділянок в порядку і розмірах, визначених статутом колгоспу.

Надання присадибних ділянок провадиться за рахунок вільних присадибних земель.

Право на надану присадибну земельну ділянку зберігається за колгоспними дворами, в яких єдиний працездатний член двору призваний на дійсну строкову військову службу в ряди Збройних Сил СРСР або перебуває на виборній посаді, пішов учитися, тимчасово перейшов на іншу роботу за згодою колгоспу або в порядку організованого набору, а також коли в складі колгоспного двору залишились тільки неповнолітні.

Право користування присадибною ділянкою зберігається також за колгоспними дворами, всі члени яких втратили працездатність внаслідок старості або інвалідності.

В усіх інших випадках питання про збереження присадибної земельної ділянки вирішують загальні збори членів колгоспу.

При вибутті або виключенні з колгоспу всіх членів колгоспного двору присадибна земельна ділянка зменшується до розмірів, передбачених статтею 78 цього Кодексу для не членів колгоспу.

При об'єднанні або розукрупненні колгоспів розміри присадибних земельних ділянок колгоспних дворів, як правило, залишаються тими ж, що були в господарствах до об'єднання або розукрупнення, якщо загальні збори членів новоутвореного колгоспу (збори уповноважених) не переглянуть ці розміри, виходячи з наявних площ присадибних земель.

При перетворенні колгоспів у радгоспи і інші державні сільськогосподарські підприємства розміри присадибних земельних ділянок колгоспників, які перейшли на постійну роботу в ці господарства, встановлюються відповідно до норм, передбачених статтею 78 цього Кодексу для робітників і службовців радгоспів і інших державних сільськогосподарських підприємств.

За престарілими і непрацездатними колгоспниками, які не мають в складі сім'ї працездатних, присадибні земельні ділянки зберігаються довічно в розмірах, якими вони користувалися до перетворення колгоспів у державні господарства.

В окремих випадках, за постановою Ради Міністрів Української РСР, при перетворенні колгоспів у державні господарства присадибні земельні ділянки колгоспників, які перейшли на постійну роботу в ці державні господарства, зберігаються у попередніх розмірах.

Відповідно до статуту колгоспу колгоспним дворам виділяються пасовища для їх худоби.

Набуття права власності на жилий будинок і господарські будівлі, належні до цього колгоспному двору, не дає права на користування присадибною земельною ділянкою в розмірі, яким користувався колгоспний двір.

Надання присадибних земельних ділянок членам колгоспу, які набули право власності на жилий будинок і господарські будівлі, провадиться в порядку, визначеному статтями 63, 64 цього Кодексу.

Якщо особа, яка набула право власності на жилий будинок і господарські будівлі, не є колгоспником, земельна ділянка їй може бути надана в порядку і розмірах, передбачених статтями 77, 78 цього Кодексу.

Землі, надані радгоспам та іншим державним сільськогосподарським підприємствам і організаціям у безстрокове користування, складаються із земель основного (виробничого) призначення та присадибних земель.

Землі основного (виробничого) призначення радгоспів використовуються ними для ведення сільськогосподарського виробництва та інших галузей господарства у відповідності з їх спеціалізацією, організаційно-господарським планом і внутрігосподарським землеустроєм з додержанням правил, передбачених статтями 23, 28-33, 55 цього Кодексу.

Із земель, наданих в користування радгоспам для сільськогосподарських потреб, відповідно до затверджених проектів внутрігосподарського землеустрою, виділяються і відмежовуються в натурі присадибні землі, призначені для надання робітникам і службовцям присадибних земельних ділянок в межах норм, передбачених статтею 78 цього Кодексу.

При недостачі присадибних земель для забезпечення робітників і службовців присадибними ділянками за клопотанням керівників господарств площа цих земель може бути збільшена з дозволу виконавчого комітету обласної Ради депутатів трудящих.

Науково-дослідні, учбові та інші сільськогосподарські установи використовують надані їм землі відповідно до затверджених у встановленому порядку планів науково-дослідних і учбових робіт, а також планів їх виробничої діяльності з додержанням правил, передбачених статтями 23, 28-33, 55 цього Кодексу.

Використання присадибних земель зазначеними установами здійснюється відповідно до правил, передбачених статтями 77 і 78 цього Кодексу.

Міжколгоспним, радгоспно-колгоспним та іншим державно-кооперативним підприємствам і організаціям може бути надана земля для організації виробництва і переробки сільськогосподарської продукції, добування загальнопоширених корисних копалин і для інших потреб у відповідності з виробничими планами цих підприємств і організацій.

Надання земель вказаним підприємствам і організаціям здійснюється у відповідності з статтею 16 цього Кодексу.

Несільськогосподарські підприємства, організації і установи використовують надані їм для ведення підсобного сільського господарства землі з метою виробництва сільськогосподарських продуктів для поліпшення постачання ними підприємств, організацій і установ, громадських їдалень, шкіл, дитячих закладів, лікарень тощо.

Радгоспи та інші державні сільськогосподарські підприємства, організації і установи надають присадибні ділянки або городи із земель, призначених для цієї мети, постійним робітникам і службовцям, а також вчителям, лікарям та іншим спеціалістам, які працюють і проживають у сільській місцевості. Надання присадибних ділянок або городів провадиться на основі рішення адміністрації радгоспів та інших сільськогосподарських підприємств, організацій і установ.

Колгосп за рішенням загальних зборів членів колгоспу (зборів уповноважених) надає присадибні земельні ділянки вчителям, лікарям та іншим спеціалістам, які працюють і проживають у сільській місцевості.

Робітникам, службовцям, пенсіонерам та інвалідам, які проживають у сільській місцевості, при наявності вільних присадибних земель у колгоспах, радгоспах, інших державних сільськогосподарських підприємствах, організаціях і установах, присадибні ділянки можуть надаватися відповідно за рішенням загальних зборів членів колгоспу (зборів уповноважених) або адміністрації радгоспу, підприємства, організації чи установи, затверджуваним виконавчим комітетом сільської Ради депутатів трудящих.

Робітники, службовці та інші громадяни, які проживають у сільській місцевості, використовують надані їм присадибні земельні ділянки для будівництва жилих будинків та господарських будівель, а також ведення особистого підсобного господарства.

Робітники, службовці і інші громадяни, які проживають у сільській місцевості, користуються присадибними земельними ділянками, включаючи площу, зайняту будівлями, у таких розмірах:

1) постійні робітники, спеціалісти та службовці радгоспів і лісових господарств - не більше 0,40 гектара, а на поливних землях і в радгоспах Південного берега Криму - не більше 0,15 гектара на сім'ю; за робітниками радгоспів, які постійно проживають на території цих господарств, але працюють в них сезонно за неможливістю надати їм постійну роботу, присадибні ділянки зберігаються в таких же розмірах, як і за постійними робітниками;

2) спеціалісти сільського і водного господарства, які працюють в сільськогосподарських і водогосподарських підприємствах, організаціях, установах і проживають у сільській місцевості, робітники і службовці учбових, дослідних, підсобних, відгодівельних та інших сільськогосподарських підприємств і організацій, сільські вчителі, медичні та фармацевтичні працівники з спеціальною освітою, які проживають і працюють у сільській місцевості, а також робітники і службовці підприємств зв'язку, розташованих в сільській місцевості, - не більше 0,25 гектара, а на поливних землях - не більше 0,13 гектара на сім'ю;

3) всі інші робітники і службовці, які проживають у сільській місцевості, але не працюють у сільському господарстві, - не більше 0,15 гектара, а на поливних землях - не більше 0,08 гектара на сім'ю;

4) генерали, адмірали і старші офіцери, що прослужили не менше 25-ти календарних років в Радянській Армії, Військово-Морському флоті, органах Державної безпеки та Міністерства внутрішніх справ, а також генерали, адмірали і старші офіцери, які прослужили не менше 25-ти років і звільнені в запас або відставку за станом здоров'я чи віком і проживають у сільській місцевості, користуються присадибними земельними ділянками в розмірах: генерали і адмірали - до 0,25 гектара, старші офіцери - до 0,15 гектара, а на поливних землях відповідно до 0,13 і 0,08 гектара на сім'ю.

Присадибні ділянки в попередніх розмірах зберігаються за вказаними в пунктах 1 і 2 частини першої цієї статті робітниками і службовцями при переході їх на пенсію по старості чи інвалідності, а також за сім'ями робітників і службовців, що призвані на дійсну строкову службу в ряди Збройних Сил СРСР або пішли вчитися, - на весь строк перебування на військовій службі або в учбовому закладі.

Робітникам, спеціалістам і службовцям радгоспів, інших державних сільськогосподарських підприємств, а також вчителям, медичним працівникам та іншим спеціалістам, що працюють у сільській місцевості і не мають присадибних ділянок, можуть надаватись земельні ділянки під індивідуальні городи в розмірі не більше 0,15 гектара на сім'ю. Робітникам і службовцям, які мають присадибні ділянки менше 0,15 гектара, індивідуальні городи виділяються в таких розмірах, щоб загальна площа присадибної ділянки і городу не перевищувала 0,15 гектара.

З метою раціонального використання дрібних земельних ділянок розміром не більше 0,05 гектара, які не можуть бути використані продуктивно колгоспами або іншими господарствами, за рішенням загальних зборів членів колгоспу (зборів уповноважених) або за рішенням адміністрації радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, організацій і установ, що затверджуються виконавчими комітетами сільських Рад депутатів трудящих, ці ділянки можуть бути залишені в тимчасове користування осіб, які ними користувалися, або передані суміжним колгоспним дворам чи сім'ям робітників і службовців.

Робітникам, спеціалістам та службовцям радгоспів і інших державних сільськогосподарських підприємств, організацій і установ, які залишили в них роботу, розмір присадибної ділянки зменшується до норм, встановлених пунктом 3 частини першої статті 78 цього Кодексу, якщо вони не мають права користування присадибною ділянкою в більших розмірах з інших підстав, передбачених зазначеною статтею.

Переліченим у статті 78 цього Кодексу категоріям громадян, які мають худобу в особистій власності, виділяються земельні ділянки для випасання худоби з земель державного запасу, державного лісового фонду, міст, селищ міського типу, а також земель несільськогосподарського призначення. Виділення таких земельних ділянок провадиться за рішенням виконавчих комітетів відповідних районних Рад депутатів трудящих, а в межах населених пунктів - за рішеннями виконавчих комітетів міських, селищних чи сільських Рад депутатів трудящих.

При відсутності таких земель ділянки для випасання худоби можуть виділятися з земель колгоспів, радгоспів, інших сільськогосподарських підприємств, організацій і установ за рішеннями загальних зборів членів колгоспу (зборів уповноважених), адміністрації радгоспів, інших сільськогосподарських підприємств, організацій і установ з відшкодуванням власниками худоби землекористувачам витрат по утриманню і поліпшенню цих ділянок.

Земельні ділянки для сінокосіння вказаним категоріям громадян надаються за рішеннями виконавчих комітетів районних, міських, селищних і сільських Рад депутатів трудящих з земель державного запасу, державного лісового фонду, державного водного фонду в смузі відведення залізниць і шосейних шляхів та земель іншого несільськогосподарського призначення.

Одноосібні селянські господарства, які є в окремих районах Української РСР, користуються наданими їм ділянками польової і присадибної землі для ведення сільського господарства.

Порядок користування і розміри ділянок польової і присадибної землі одноосібних селянських господарств встановлюються Радою Міністрів Української РСР.

До земель міст належать всі землі, що розташовані в межах міста.

До складу земель міст входять:

1) землі міської забудови;

2) землі загального користування;

3) землі сільськогосподарського використання та інші угіддя;

4) землі, зайняті міськими лісами;

5) землі залізничного, водного, повітряного, трубопровідного транспорту, гірничої промисловості та інші.

Межа міста - зовнішня межа земель міста, яка відмежовує їх від інших земель єдиного державного земельного фонду і визначається на основі генерального плану або техніко-економічних основ розвитку міста.

Межа міст, генеральні плани яких підлягають затвердженню Радою Міністрів Української РСР, встановлюється і змінюється Президією Верховної Ради Української РСР. Межа інших міст встановлюється і змінюється виконавчими комітетами обласних Рад депутатів трудящих.

Включення земельних ділянок в межу міста не тягне за собою позбавлення землекористувачів права користування цими земельними ділянками, якщо у встановленому законом порядку не буде здійснене їх вилучення.

Всі землі в межах міста перебувають у віданні міських Рад депутатів трудящих, компетенція яких в галузі регулювання земельних відносин визначається статтею 10 цього Кодексу.

Користування землями, зазначеними в пунктах 3, 4, 5 статті 84, здійснюється у відповідності з статтями 95, 97, 98 цього Кодексу.

Землями міської забудови вважаються землі, що забудовані або призначені для цієї мети за генеральним планом розвитку і забудови міста.

Земельні ділянки для житлового, промислового та іншого капітального будівництва надаються державним підприємствам, організаціям і установам, а також житлово-будівельним кооперативам та окремим громадянам для індивідуального житлового будівництва у безстрокове користування за рішенням виконавчого комітету міської Ради депутатів трудящих у відповідності з генеральним планом розвитку і забудови міста.

Землі, призначені під міську забудову, до їх забудови використовуються попередніми землекористувачами.

Вільні від забудови землі можуть відводитися виконавчими комітетами міських Рад депутатів трудящих в тимчасове користування підприємствам, установам, кооперативним і громадським організаціям, а також громадянам для використання під городи, пасовища та сінокоси.

Розміри земельних ділянок для об'єктів цивільного і житлового будівництва визначаються виконавчими комітетами міських Рад депутатів трудящих у відповідності з будівельними нормами і правилами.

В містах, де допускається індивідуальне житлове будівництво, виконавчими комітетами міських Рад депутатів трудящих можуть надаватися громадянам для цієї мети земельні ділянки в розмірах від 0,03 до 0,06 гектара, з врахуванням місцевих умов, незалежно від кількості членів сім'ї.

Розміри земельних ділянок для будівництва жилих будинків житлово-будівельних колективів і спарених будинків громадян встановлюються Радою Міністрів Української РСР.

При передачі державними підприємствами, організаціями і установами будівель і споруд, що знаходяться в їх оперативному управлінні, в оперативне управління іншим державним підприємствам, організаціям і установам разом з цими об'єктами переходить, на підставі рішення виконавчих комітетів міських Рад депутатів трудящих, і право користування земельною ділянкою, необхідною для обслуговування будівель і споруд, що передаються.

На землях міст при переході права власності на будівлю переходить також і право користування земельною ділянкою або її частиною.

При переході будівлі у власність кількох осіб земельна ділянка переходить в користування всіх співвласників будівлі.

Якщо попередній власник будівлі одержав земельну ділянку на пільгових умовах за нормами, що перевищують діючі, за новим власником будинку може бути закріплена в користування земельна ділянка, виходячи з норм, встановлених статтею 88 цього Кодексу.

Особи, яким належить будинок на праві спільної власності, користуються земельною ділянкою спільно. Порядок користування нею визначається співвласниками будинку залежно від розміру часток в спільній власності на будинок.

Наступні зміни в розмірі часток в спільній власності на будинок, які сталися у зв'язку з прибудовою, надбудовою або перебудовою, не тягнуть за собою змін встановленого порядку користування ділянкою.

Угода про порядок користування земельною ділянкою є обов'язковою і для особи, яка згодом придбає відповідну частку в спільній власності на цей будинок.

Якщо згоди на користування спільною земельною ділянкою не досягнуто, спір вирішується в порядку, встановленому статтею 167 цього Кодексу.

У випадку зруйнування будинку внаслідок стихійного лиха (пожежі тощо) за власником будинку зберігається право користування земельною ділянкою, якщо протягом трьох років він розпочне відбудову будинку, за винятком масивів, де індивідуальне житлове будівництво за проектом планування і забудови міста не передбачено. У цьому разі земельна ділянка надається в місцях, відведених під індивідуальне житлове будівництво.

Вилучення земельних ділянок в містах для державних або громадських потреб провадиться в порядку, передбаченому статтями 37-41 цього Кодексу.

Землі загального користування складаються із земель, які використовуються як шляхи сполучення (площі, вулиці, проїзди, шляхи, набережні), для задоволення культурно-побутових потреб населення міста (парки, лісопарки, сквери, бульвари, водойми), а також із земель комунально-побутового призначення (кладовища, місця знешкодження і утилізації відходів та інші).

На землях загального користування дозволяється будівництво капітальних будівель і споруд у відповідності з цільовим призначенням цих земель, а також тимчасових будівель і споруд легкого типу (кіоски тощо) без шкоди для цільового призначення земель загального користування.

До міських земель сільськогосподарського використання та інших угідь відносяться землі, зайняті садами, виноградниками, городами, ріллею, лугами, розсадниками, теплицями, зайняті торфовищами, кар'єрами, каменоломнями, а також інші землі, не віднесені до земель міської забудови, загального користування, транспорту, міських лісів, гірничої та іншої промисловості.

Землі сільськогосподарського використання та інші угіддя в містах можуть надаватися підприємствам, організаціям і установам для ведення сільського господарства, колективного городництва та садівництва робітників і службовців, для розробки загальнопоширених корисних копалин і торфовищ, а також громадянам для випасу худоби та сінокосіння.

Землі громадського користування колгоспів, землі радгоспів і інших державних сільськогосподарських підприємств, організацій і установ, які розташовані в межах міста і не підлягають забудові або благоустрою за проектом планування і забудови міста, закріплюються за ними в безстрокове користування.

Розміщення на цих землях житлових, культурно-побутових, виробничих будівель і споруд провадиться за погодженням з виконавчими комітетами міських Рад депутатів трудящих.

Землі, зайняті лісами, які розташовані в межах міста, виконують захисні і санітарно-гігієнічні функції та є місцем відпочинку населення.

Порядок і умови користування землями, зайнятими лісами як зонами відпочинку, встановлюються виконавчими комітетами міських Рад депутатів трудящих.

Користування землями залізничного, водного, повітряного, трубопровідного транспорту, гірничої промисловості та іншими землями в межах міста здійснюється в порядку, встановленому спеціальним законодавством.

Здійснення землекористувачами робіт по благоустрою і будівництву на цих землях погоджується з виконавчими комітетами міських Рад депутатів трудящих.

Землі за межами міста, які є резервом для розширення території міста, місцем розташування та будівництва необхідних споруд, зв'язаних з благоустроєм і нормальним функціонуванням міського господарства, а також зайняті лісами, лісопарками та іншими зеленими насадженнями, які виконують захисні і санітарно-гігієнічні функції і є місцем відпочинку населення, виділяються відповідно у приміську і зелену зони міста.

Відповідно до Основ земельного законодавства Союзу РСР і союзних республік порядок виділення приміських і зелених зон, а також землекористування в них встановлюється законодавством Союзу РСР і Української РСР.

Виділення приміської і зеленої зон провадиться органами, які затверджують генеральні плани розвитку і забудови міст.

Використання земель приміських і зелених зон здійснюється відповідно до проектів планування цих зон, складених на підставі генеральних планів розвитку і забудови міст.

Спорудження об'єктів на землях приміської зони може провадитись лише за погодженням з виконавчим комітетом відповідної міської Ради депутатів трудящих.

На землях зелених зон не припускається будівництво об'єктів, не пов'язаних з захисними і санітарно-гігієнічними функціями цих зон, а також цілями організації відпочинку населення.

Всі землі в межах селища перебувають у віданні селищних Рад депутатів трудящих. Положення статей 84-87, 89-98 цього Кодексу поширюються на землі населених пунктів, віднесених у відповідності з законодавством Української РСР до категорії селищ міського типу.

Розміри земельних ділянок для об'єктів цивільного і житлового будівництва встановлюються виконавчими комітетами селищних Рад депутатів трудящих у відповідності з будівельними нормами і правилами.

Земельні ділянки для індивідуального житлового будівництва громадян надаються виконавчими комітетами селищних Рад депутатів трудящих в розмірах від 0,07 до 0,12 гектара з врахуванням місцевих умов.

Розміри земельних ділянок для житлово-будівельних колективів та спарених будинків громадян встановлюються Радою Міністрів УРСР.

До земель сільських населених пунктів належать усі землі, що розташовані в межах, встановлених для цих пунктів.

До їх складу входять:

1) землі, що знаходяться у безпосередньому віданні сільських Рад депутатів трудящих;

2) землі, закріплені за колгоспами, радгоспами та іншими сільськогосподарськими підприємствами;

3) землі, надані державним, кооперативним, громадським та іншим несільськогосподарським підприємствам, організаціям та установам.

Віднесення сільських населених пунктів до перспективних для дальшого розвитку провадиться виконавчими комітетами обласних Рад депутатів трудящих у відповідності з проектами районного планування.

Землі сільських населених пунктів, віднесених до перспективних для дальшого розвитку, відмежовуються від інших земель шляхом встановлення межі населених пунктів відповідно до проектів їх планування і забудови, які затверджуються виконавчими комітетами обласних Рад депутатів трудящих.

Землі сільських населених пунктів, не віднесених до перспективних, відмежовуються від інших земель у порядку внутрігосподарського землеустрою.

Земельні ділянки в межах сільського населеного пункту, закріплені за колгоспами, радгоспами та іншими сільськогосподарськими підприємствами, використовуються ними під забудову житловими, культурно-побутовими, виробничими будівлями і спорудами, а також для присадибного землекористування відповідно до статей 58, 63, 64, 73, 77, 78 цього Кодексу.

Розміщення на цих землях житлових, культурно-побутових, виробничих будівель і споруд провадиться за погодженням з виконавчим комітетом сільської Ради депутатів трудящих.

При здійсненні компактної забудови перспективних сільських населених пунктів присадибні ділянки при жилих будинках громадян можуть виділятися у відповідності з проектами планування забудови цих пунктів і в меншому проти норми розмірі з наданням решти земельної ділянки за межами житлової забудови сільського населеного пункту.

Земельні ділянки житлово-будівельним і дачно-будівельним кооперативам надаються з земель населених пунктів, державного запасу та земель державного лісового фонду, які знаходяться за межами зеленої зони міст, за рішеннями відповідних виконавчих комітетів Рад депутатів трудящих в порядку і на умовах, що встановлюються законодавством Союзу РСР та Української РСР.

Земельні ділянки для спорудження на них житлових і службових будівель надаються житлово-будівельним і дачно-будівельним кооперативам у безстрокове користування.

Будівництво житлових і службових будівель може здійснюватись лише після затвердження у встановленому порядку проектів і одержання дозволу на будівництво. Строки початку і закінчення будівництва, а також його обсяг зазначаються в акті на право користування земельною ділянкою.

Землями промисловості, транспорту, курортів, заповідників та іншого несільськогосподарського призначення визнаються землі, надані в користування підприємствам, організаціям та установам для здійснення покладених на них спеціальних завдань (промислового виробництва, транспорту, організації курортів, заповідників і т. ін.).

Розміри земельних ділянок, що надаються для цілей, вказаних у статті 109 цього Кодексу, визначаються відповідно до затверджених у встановленому порядку норм або проектно-технічної документації.

Відведення земельних ділянок в натурі здійснюється з урахуванням черговості їх освоєння.

Відповідно до Основ земельного законодавства Союзу РСР та союзних республік порядок користування землями промисловості, транспорту, курортів, заповідників та іншого несільськогосподарського призначення, встановлення зон з особливими умовами землекористування (округи санітарної охорони і т. ін.) визначається положеннями про ці землі, затверджуваними Радою Міністрів СРСР і Радою Міністрів Української РСР.

Промислові, транспортні, інші несільськогосподарські підприємства, організації і установи за рішенням виконавчих комітетів районних або міських Рад депутатів трудящих надають не використовувані ними землі в тимчасове користування колгоспам, радгоспам, іншим підприємствам, організаціям, установам і громадянам для сільськогосподарських цілей у порядку і на умовах, встановлюваних законодавством Союзу РСР і Української РСР.

Земельні ділянки, що вивільняються гірничодобувними та іншими промисловими і транспортними підприємствами і передаються для використання в сільському, лісовому, водному господарстві, житловому будівництві, повинні бути приведені ними у придатний для цього стан.

Передача цих земельних ділянок за належністю здійснюється за актами, затверджуваними виконавчими комітетами районних (міських) Рад депутатів трудящих.

До складу земель промисловості входять землі:

- надані для розміщення і експлуатації основних будівель і споруд промислових підприємств, теплових та інших електростанцій, енергетичних споруд і установок;

- зайняті підсобними будовами і спорудами, внутрізаводськими під'їзними коліями, адміністративними будинками, а також призначені для цієї мети;

- інші земельні ділянки, що призначені або використовуються для потреб промисловості.

Земельні ділянки надаються промисловим підприємствам в порядку, встановленому статтями 16, 18 цього Кодексу.

Для промислової розробки та видобутку корисних копалин землі відводяться лише при наявності у заінтересованих організацій гірничого відводу.

Умови і порядок використання земель для гірничих розробок регулюються спеціальним законодавством Союзу РСР і Української РСР.

Навколо промислових підприємств залежно від характеру виробництва створюються санітарно-захисні зони у відповідності з нормами, затвердженими у встановленому порядку. В межах цих зон житлове будівництво забороняється.

Створення санітарно-захисної зони не позбавляє землекористувачів, землі яких опинились в межах цієї зони, права користуватись ними з обмеженнями, встановленими для цих зон. Зокрема, землекористувачі не вправі вчиняти дій, що суперечать призначенню санітарно-захисних зон.

Захисні зони в межах міст, селищ міського типу впорядковуються і озеленюються промисловими підприємствами у відповідності з генеральними планами розвитку і забудови цих населених пунктів.

Землями транспорту, ліній електропередачі та зв'язку визнаються ті землі, що надані в користування підприємствам залізничного, автомобільного, морського, річкового, повітряного і трубопровідного транспорту, організаціям, що здійснюють експлуатацію ліній електропередачі, та організаціям зв'язку.

Землі, надані транспорту, використовуються його підприємствами для здійснення покладених на них завдань.

Використання цих земель в межах населених пунктів здійснюється у відповідності з генеральним планам розвитку і забудови цих населених пунктів або передбачуваних перспектив їх розвитку.

Землі транспорту можуть надаватися за погодженням з виконавчими комітетами відповідних Рад депутатів трудящих іншим відомствам і організаціям для влаштування під'їзних шляхів, трубопроводів, складів вантажів, складських приміщень, а також для задоволення житлових, господарських і культурних потреб робітників і службовців транспорту, обслуговування потреб пасажирського руху та інших зв'язаних з транспортом потреб.

Землі в смугах відводу залізниць, автомобільних шляхів, трубопроводів та інших видів транспорту, вільні від лінійних споруд та інших шляхових об'єктів, багаторічних захисних насаджень, службових наділів та колективних городів робітників і службовців, а для трубопроводів і землі, зайняті трубопроводами, за рішенням виконавчого комітету районної (міської) Ради депутатів трудящих можуть надаватися у тимчасове користування колгоспам, радгоспам та іншим сільськогосподарським підприємствам для сільськогосподарських потреб. Зазначені землі повертаються органам транспорту за їх вимогою, коли в цьому виникає виробнича потреба, з відшкодуванням тимчасовим землекористувачам невикористаних затрат.

З метою створення належних умов роботи окремих видів транспорту в необхідних випадках на суміжних землях (без включення їх до смуги відводу) можуть встановлюватись зони з особливими умовами землекористування, що містять обмеження, передбачені положеннями про землі, надані цим видам транспорту.

Для спорудження ліній електропередачі організаціям, що здійснюють їх експлуатацію, надаються земельні ділянки під опори ліній електропередачі, а також під ремонтні бази та інші допоміжні лінійні споруди відповідно до діючих норм та затверджених проектів на будівництво. В окремих випадках земельні ділянки можуть надаватися для цієї мети і в тимчасове користування.

Вздовж повітряних та підземних кабельних ліній електропередачі, що проходять поза населеними пунктами, встановлюються охоронні зони. Землі в межах цих зон не вилучаються у землекористувачів і використовуються ними за призначенням з обмеженнями, встановленими правилами про охорону високовольтних ліній електропередачі, що затверджуються у встановленому порядку.

Організаціям, що здійснюють будівництво і експлуатацію повітряних і кабельних телефонно-телеграфних ліній зв'язку, виділяються земельні ділянки під споруди, призначені для обслуговування ліній зв'язку, а також земельні ділянки, необхідні їм для тимчасового користування в період будівництва.

Вздовж повітряних і кабельних телефонно-телеграфних ліній, що проходять поза населеними пунктами, для землекористувачів встановлюється охоронна зона з обмеженнями, які передбачаються правилами влаштування і охорони телефонно-телеграфних ліній, затверджуваними у встановленому порядку.

Організаціям, що здійснюють будівництво та експлуатацію телецентрів, радіоцентрів, ретрансляційних телевізійних станцій та радіорелейних ліній, земельні ділянки відводяться у встановленому порядку у відповідності з діючими нормами та затвердженими проектами на будівництво.

До земель курортів належать земельні ділянки, які мають лікувальне значення і сприятливі умови для організації оздоровчих заходів, надані у встановленому порядку в користування лікувальнокурортним закладам.

До складу земель курортів входять землі:

- з джерелами і родовищами цілющих (мінеральних) вод, лікувальних грязей і інших цілющих природних ресурсів;

- зайняті лікувальними і іншими установами для обслуговування хворих, а також підсобними, господарськими і іншими спорудами, призначеними для обслуговування курортів;

- зайняті лісовими, водними, парковими і іншими угіддями санітарно-оздоровчого характеру.

Землі курортів підлягають особливій охороні.

В інтересах забезпечення потрібних умов для лікування і відпочинку населення, а також з метою охорони природних лікувальних факторів на всіх курортах встановлюються округи санітарної охорони. В межах цих округів забороняється надавати земельні ділянки в користування тим підприємствам, організаціям і установам, діяльність яких не сумісна з охороною природних лікувальних властивостей і сприятливих умов для відпочинку населення.

Землекористувачі, земельні ділянки яких знаходяться в окрузі санітарної охорони курортів, зобов'язані додержувати правил, встановлених в цих округах.

Відповідно до Основ Законодавства Союзу РСР і союзних республік про охорону здоров'я, визнання місцевості курортом, встановлення меж округів санітарної охорони курортів і визначення їх режиму провадяться Радою Міністрів СРСР або Радою Міністрів Української РСР за спільним поданням Міністерства охорони здоров'я СРСР і ВЦРПС чи Міністерства охорони здоров'я Української РСР і Української Республіканської Ради Професійних Спілок, погодженому з виконавчим комітетом відповідної місцевої Ради депутатів трудящих, на території якої розташований цей курорт.

Надання земельних ділянок для організації лікувально-курортних закладів та зв'язаного з цим будівництва провадиться на підставі постанови Ради Міністрів Української РСР.

Землями заповідників визнаються виділені у встановленому порядку ділянки землі, в межах яких є природні об'єкти, що являють собою особливу наукову або культурну цінність (типові або рідкісні ландшафти, угрупування рослинних і тваринних організмів, рідкісні геологічні утворення, види рослин, тварин і т. ін.).

Землі заповідників вилучаються з господарського використання. Використання цих земель допускається лише в наукових цілях або для забезпечення збереження і примноження багатств заповідників.

Всяка діяльність, яка порушує природні комплекси заповідників або загрожує збереженню природних об'єктів, що мають особливу наукову або культурну цінність, забороняється як на території заповідника, так і в межах встановлюваних навколо заповідників охоронних зон.

Для забезпечення природного захисту проти порушень заповідності за постановою Ради Міністрів Української РСР навколо земель заповідників можуть створюватись охоронні зони з встановленням в них певних обмежень для землекористувачів.

Службові земельні наділи надаються окремим категоріям працівників транспорту, лісового господарства, лісової промисловості, зв'язку, водного, рибного, мисливського господарства, а також деяких інших галузей народного господарства.

Службові земельні наділи виділяються із земель, які є в користуванні підприємств, організацій і установ відповідних міністерств і відомств, а при нестачі таких земель - із земель державного запасу і земель державного лісового фонду.

Службові земельні наділи надаються для вирощування сільськогосподарських культур, а також для сінокосіння тим працівникам, у яких в особистій власності є худоба.