Щодо оподаткування виплати роялті

ДПАУ на виконання п. 2.1 протоколу від 27.03.2006 р. N 9 апаратної наради ДПАУ повідомляє щодо оподаткування виплати роялті ТОВ.

Відповідно до пп. 3.2.7 ст. 3 Закону України від 03.04.97 р. N 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" не є об'єктом оподаткування операції з виплат, зокрема, роялті у грошовій формі. Пунктом 1.17 ст. 1 цього Закону встановлено, що термін "роялті" розуміється у значенні, визначеному Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств" (далі - Закон).

Підпунктом 5.4.2 ст. 5 Закону встановлено, що до складу валових витрат відносяться, зокрема, витрати, пов'язані з виплатою роялті. Норми цього підпункту стосуються витрат на зазначені заходи незалежно від того, чи призвели такі заходи до збільшення доходів платника податку.

Згідно з п. 1.30 ст. 1 Закону роялті - платежі будь-якого виду, одержані як винагорода за користування або за надання права на користування будь-яким авторським правом на літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп'ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео- або аудіокасети. кінематографічні фільми або плівки для радіо чи телевізійного мовлення; за придбання будь-якого патенту, зареєстрованого знака на товари і послуги чи торгової марки, дизайну, секретного креслення, моделі, формули, процесу, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау).

Не вважаються роялті платежі за отримання об'єктів власності, визначених у частині першій цього пункту, у володіння або розпорядження чи власність особи або якщо умови користування такими об'єктами власності надають право користувачу продати або відчужити іншим способом такий об'єкт власності або оприлюднити (розголосити) секретні креслення, моделі, формули, процеси, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау), за винятком випадків, коли таке оприлюднення (розголошування) є обов'язковим згідно із законодавством України.

Питання, пов'язані із поняттям інтелектуальної власності, регулюються, зокрема, Цивільним кодексом України (далі - Кодекс).

Статтею 420 Кодексу встановлено перелік об'єктів права інтелектуальної власності.

Частиною першою ст. 418 Кодексу визначено поняття права інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом.

Виходячи із положень ст. 419Кодексу, згідно з якою право інтелектуальної власності та право власності на річ не залежать одне від одного, з метою оподаткування операції з об'єктами інтелектуальної власності слід розглядати в контексті змісту прав інтелектуальної власності.

Відповідно до ст. 418 Кодексу право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності.

Особисті немайнові права не можуть передаватися (відчужуватися) іншій особі, на відміну від майнових прав, які можуть повністю або частково передаватися іншій особі. Отже, коли придбавається право інтелектуальної власності, під цим слід розуміти передачу майнових прав інтелектуальної власності, якими відповідно до ст. 424 Кодексу є:

1) право на використання об'єкта права інтелектуальної власності;

2) виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності;

3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню об'єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання;

4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Оскільки роялті вважаються платежі, одержані як винагорода не лише за користування, але й за надання права на користування об'єктом інтелектуальної власності, то обов'язок щодо сплати роялті виникає з моменту підписання ліцензійної угоди за умови наявності об'єкта для нарахування ліцензійних платежів незалежно від дати початку фактичного використання ліцензіатом у господарській діяльності права, наданого за ліцензійною угодою.

Умовами багатосторонньої Генеральної ліцензійної угоди від 13.08.2003 р., укладеної між ТОВ та нерезидентами, передбачено, що ТОВ надано право на використання товарних знаків, патентів, ноу-хау.

Пунктом 18.1 ст. 18 Закону визначено, що якщо міжнародним договором, ратифікованим ВРУ, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені Законом, застосовуються норми міжнародного договору.

Відповідно до п. 1 ст. 12 Конвенції між Урядом України і Швейцарською Федеральною Радою про уникнення подвійного оподаткування стосовно податків на доходи і на капітал роялті, які виникають у Договірній Державі і сплачуються резиденту другої Договірної Держави, можуть оподатковуватися у цій другій Державі.

Водночас п. 3 ст. 12 цієї Конвенції визначено, що, незважаючи на положення п. 2 цієї статті, роялті, що виникають у Договірній Державі і сплачуються резиденту другої Договірної Держави, підлягають оподаткуванню тільки в другій Договірній Державі, якщо цей резидент є фактичним власником роялті, та якщо роялті є виплатами в межах значення пп. "b" п. 5 цієї статті.

Згідно з пп. "b" п. 5 ст. 12 цієї Конвенції термін "роялті" при використанні в цій статті означає платежі будь-якого виду, що одержуються за користування або за надання права на використання будь-якого авторського права на наукову працю, патент, торгову марку, дизайн або модель, план, таємну формулу або процес, або за інформацію (ноу-хау) щодо промислового, комерційного або наукового досвіду.

Таким чином, платежі ТОВ за ліцензійною угодою на користь нерезидентів (резидентів Швейцарії) за надання прав на використання товарних знаків, патентів, ноу-хау, базою для обчислення яких визначено обсяги реалізації продукції, в тому числі імпортованої з нанесеними товарними знаками, з метою оподаткування податком на прибуток та ПДВ є роялті.

Також слід додатково зауважити, що відповідно до п. 4 Порядку звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України згідно з міжнародними договорами України про уникнення подвійного оподаткування, затвердженого постановою КМУ від 06.05.2001 р. N 470, підставою для такого звільнення (зменшення) є подання нерезидентом особі, яка виплачує йому доходи, довідки (або її нотаріально засвідченої копії), яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір, а також інших документів, якщо це передбачено міжнародним договором.