Про відмінності цивільно-правового та трудового договору

ДПАУ розглянула лист і повідомляє.

Можливість укладання СПД, зокрема, платниками єдиного податку, договорів з громадянами на використання їх праці для здійснення підприємницької діяльності встановлено ГКУ (ст. 46).

Договори з громадянами на використання їх праці можуть укладатися за трудовим або цивільно-правовим договором.

Згідно зі ст. 901 ЦКУ за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ст. 903 ЦКУ).

Таким чином, на виконавця покладено обов'язок надати послугу (одноразово) і надано право на одержання відповідної плати за таку послугу, а замовник зобов'язаний оплатити таку одноразову послугу і наділений правом вимагати належного надання послуги з боку виконавця.

Тобто за договором про надання послуг оплачується не процес праці, а його конкретний результат, який визначається після закінчення роботи і оформляється актом приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг).

Щодо оподаткування доходів фізичних осіб, одержуваних за договорами цивільно-правового характеру, то вони повинні оподатковуватися податковим агентом при їх нарахуванні за ставкою п. 7.1 ст. 7 Закону України від 22.05.2003 р. N 889-IV "Про податок з доходів фізичних осіб" (далі - Закон про ПДФО) (15% - з 01.01.2007 р.) без виключення з нарахованої суми перед оподаткуванням передбачених п. 3.5 ст. 3 Закону відрахувань до соціальних фондів та податкової соціальної пільги (ПСП).

Водночас, як видно з листа та копії договору про надання послуг, цей договір не носить ознаки цивільно-правового договору, оскільки в ньому зазначено період та час виконання роботи, а також обумовлено надання не одноразової послуги, а щоденне надання послуг протягом квітня місяця поточного року. В зв'язку з цим такий договір носить ознаки трудового договору.

Трудові відносини громадян регулюються, зокрема Кодексом законів про працю України, Законом України від 24.03.95 р. N 108/95-ВР "Про оплату праці" та іншими нормативними актами з цих питань.

Згідно зі ст. 21 Кодексу законів про працю України трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові зарплату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно із визначенням, наданим у п. 1.1 та 1.3 ст. 1 Закону про ПДФО заробітна плата - це доходи, в тому числі заохочувальні та компенсаційні виплати та винагороди, які виплачуються (надаються) платнику податку його працедавцем у зв'язку з відносинами трудового найму згідно із законом.

З метою виконання норм Закону про ПДФО під терміном "наймана особа" розуміється фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію виключно за дорученням або наказом працедавця згідно з умовами укладеного з ним трудового договору (контракту) відповідно до закону. При цьому усі вигоди від виконання такої трудової функції (крім зарплати такої найманої особи, інших виплат чи винагород на її користь, передбачених законодавством), а також усі ризики, пов'язані з таким виконанням або невиконанням, отримуються (несуться) працедавцем (п. 1.8 ст. 1 Закону про ПДФО).

Відповідно до ст. З та ст. 4 Закону про ПДФО суми зарплати входять до складу загального місячного оподатковуваного доходу фізичної особи - найманого працівника та підлягають оподаткуванню податковим агентом - працедавцем, зокрема, СПД на загальних підставах, тобто з застосуванням ставки податку, визначеної п. 7.1 ст. 7 Закону про ПДФО (з 01.01.2007 р. - 15%).

Згідно із п. 3.5 ст. З Закону про ПДФО при нарахуванні доходів у вигляді зарплати об'єкт оподаткування визначається як нарахована сума такої зарплати, зменшена на суму збору до ПФУ, внесків до фондів загальнообов'язкового держсоцстрахування, які відповідно до закону справляються за рахунок доходу найманої особи та ПСП.

Указом Президента України від 03.07.98 р. N 727/98 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" (далі - Указ) фізичні особи - СПД самостійно (за власним бажанням) можуть обрати спосіб оподаткування доходів, одержаних від здійснення підприємницької діяльності, за єдиним податком шляхом придбання Свідоцтва про сплату єдиного податку при обов'язковому додержанні відповідних умов, зазначених у ст. 1 цього Указу. Так, зокрема, у трудових відносинах, включаючи членів їх сімей, протягом року мають право перебувати не більше як 10 осіб.

Згідно зі ст. 2 Указу ставка єдиного податку для суб'єктів малого підприємництва - фізичних осіб встановлюється місцевими радами за місцем їх держреєстрації залежно від виду діяльності і не може становити менше 20 гривень та більше 200 гривень на місяць для самостійного здійснення підприємницької діяльності, а в разі здійснення її з використанням найманої праці або за участю членів сім'ї платника єдиного податку, які перебувають у трудових відносинах з ним, розмір єдиного податку збільшується на 50% за кожну особу.

Згідно з п. 1.15, 1.17 ст. 1 та пп. 9.12.3 ст. 9 Закону про ПДФО фізична особа - СПД, в тому числі платник єдиного податку, вважається податковим агентом найманих ним фізичних осіб або фізичних осіб, що перебувають з ним у цивільно-правових відносинах, стосовно будь-яких оподатковуваних доходів, нарахованих на користь таких осіб, і несе відповідальність за нарахування, утримання та сплату (перерахування) ПДФО до бюджету.

Крім того, такий платник єдиного податку - податковий агент повинен повідомляти податковий орган за місцем своєї реєстрації про виплачені найманим працівникам доходи та утримані з них податки за ф. 1ДФ (пп. "б" п. 19.2 ст. 19 Закону про ПДФО).