Про конституційне подання

Відповідно до статей 147, 150 Конституції України , статей 13, 39, 41 Закону України "Про Конституційний Суд України" , частини першої статті 1, статті 2, пунктів 1, 2, 7 статті 17 Закону України "Про Центральну виборчу комісію" , керуючись статтями 11 - 13 Закону України "Про Центральну виборчу комісію" , Центральна виборча комісія

1. Ухвалити текст конституційного подання до Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 76 та частини другої статті 103 Конституції України (додається).

2. Звернутися до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 76 та частини другої статті 103 Конституції України .

3. Визначити представниками для участі у розгляді конституційного подання, текст якого ухвалено цією постановою, у Конституційному Суді України членів Центральної виборчої комісії Копиленка О.Л. та Шелестова О.М.

Центральна виборча комісія, яка відповідно до статей 13, 41 Закону України "Про Конституційний Суд України" від 16 жовтня 1996 року № 422/96-ВР, пункту 7 статті 17 Закону України "Про Центральну виборчу комісію" від 30 червня 2004 року № 1932-IV є суб’єктом права на конституційне подання, звертається до Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 76 та частини другої статті 103 Конституції України від 28 червня 1996 року (Відомості Верховної Ради України, 1996, № 30, ст. 141).

Зокрема, потребують офіційного тлумачення положення частини другої статті 76 та частини другої статті 103 Конституції України, згідно з якими відповідно "народним депутатом України може бути громадянин України, який на день виборів досяг двадцяти одного року, має право голосу і проживає в Україні протягом останніх п’яти років" та "Президентом України може бути обраний громадянин України, який досяг тридцяти п’яти років, має право голосу, проживає в Україні протягом десяти останніх перед днем виборів років та володіє державною мовою", з позиції визначення поняття "проживання в Україні" упродовж передбачених указаними нормами Конституції України строків, а також критеріїв, необхідних для встановлення відповідності осіб, які висуваються кандидатами у народні депутати України чи кандидатами на пост Президента України, конституційним вимогам щодо тривалості такого проживання.

Практична необхідність в офіційному тлумаченні зазначених положень Конституції України обумовлена, насамперед, важливістю забезпечення Центральною виборчою комісією реалізації та захисту виборчих прав громадян України з дотриманням передбачених Конституцією України та законами України принципів і засад виборчого процесу; забезпечення правової визначеності всіх потенційних суб’єктів майбутніх виборчих процесів щодо застосування норм, якими регламентовано порядок балотування відповідно у народні депутати України та на пост Президента України; гарантування легітимного обрання кожного народного депутата України та глави держави.

На обґрунтування практичної необхідності офіційного тлумачення вказаних положень Конституції України зазначаємо таке.

1. Україна є демократичною, правовою державою, в якій визнається і діє принцип верховенства права; норми Конституції України є нормами прямої дії (статті 1, 8 Основного Закону України ).

Статтею 69 Конституції України встановлено, що народне волевиявлення здійснюється через вибори, референдум та інші форми безпосередньої демократії.

За змістом статті 71 Конституції України вибори до органів державної влади та органів місцевого самоврядування є вільними і відбуваються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування; виборцям гарантується вільне волевиявлення.

Громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування (частина перша статті 38 Основного Закону України ).

2. Наявність громадянства України сама по собі не наділяє особу безумовним правом балотуватися на виборні посади, оскільки потенційний кандидат повинен відповідати і низці інших умов - так званих виборчих цензів, встановлених законодавством України.

Так, згідно з частиною другою статті 76 Конституції України народним депутатом України може бути громадянин України, який на день виборів досяг двадцяти одного року, має право голосу і проживає в Україні протягом останніх п’яти років.

Частиною другою статті 103 Конституції України встановлено, що Президентом України може бути обраний громадянин України, який досяг тридцяти п’яти років, має право голосу, проживає в Україні протягом десяти останніх перед днем виборів років та володіє державною мовою.

За змістом припису пункту 20 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються організація і порядок проведення виборів.

Відповідно до частини третьої статті 77 Конституції України порядок проведення виборів народних депутатів України встановлюється законом.

Згідно з частиною шостою статті 103 Основного Закону України порядок проведення виборів Президента України встановлюється законом.

Організаційно-правові механізми реалізації виборчих прав на виборах народних депутатів України та виборах Президента України, в тому числі процедури висування та реєстрації кандидатів у народні депутати України та кандидатів на пост Президента України, визначені відповідно Законами України "Про вибори народних депутатів України" від 17 листопада 2011 року № 4061-VI та "Про вибори Президента України" від 5 березня 1999 року № 474-XIV (далі разом - Закони).

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про вибори народних депутатів України" (далі - Закон про вибори депутатів) депутатом може бути обраний громадянин України, який на день виборів досяг двадцяти одного року, має право голосу і проживає в Україні протягом останніх п’яти років.

Частиною першою статті 9 Закону України "Про вибори Президента України" (далі - Закон про вибори Президента) передбачено, що Президентом України може бути обраний громадянин України, який на день виборів досяг тридцяти п’яти років, має право голосу, володіє державною мовою і проживає в Україні протягом десяти останніх перед днем виборів років.

Отже, положення Конституції України та Законів встановлюють обмежувальні умови до осіб, які балотуються у народні депутати України та на пост Президента України, щодо їх права бути обраними на зазначені виборні посади. Однією з таких умов є ценз осілості - проживання особи в Україні.

Відповідно до частин другої, третьої статті 9 Закону про вибори депутатів проживання в Україні за вказаним Законом означає: 1) проживання на території в межах державного кордону України; 2) перебування на судні, що перебуває у плаванні під Державним Прапором України; 3) перебування громадян України у встановленому законодавством порядку у відрядженні за межами України в закордонних дипломатичних установах України, міжнародних організаціях та їх органах; 4) перебування на полярній станції України; 5) перебування у складі формування Збройних Сил України, дислокованого за межами України. Такими, що проживають в Україні, вважаються також особи, які проживають разом з особами, зазначеними у пункті 3 частини другої вказаної статті, як члени їх сімей.

Згідно з частинами другою, третьою статті 9 Закону про вибори Президента проживання в Україні за вказаним Законом означає: 1) проживання на території в межах державного кордону України; 2) перебування на судні, що перебуває у плаванні під Державним Прапором України; 3) перебування громадян України у встановленому законодавством порядку у відрядженні за межами України, служба в дипломатичних та інших офіційних представництвах і консульських установах України, міжнародних організаціях та їх органах; 4) перебування на полярних станціях України; 5) перебування у складі формування Збройних Сил України, дислокованого за межами України; 6) перебування громадян України за її межами відповідно до чинних міжнародних договорів України. Проживання в Україні за вказаним Законом включає також проживання разом з особами, зазначеними у пункті 3 частини другої вказаної статті, членів їх сімей.

Отже, Законами встановлено вичерпний перелік ознак проживання в Україні для осіб, які балотуються у народні депутати України та на пост Президента України, в територіальному аспекті.

3. У практиці застосування відповідних законодавчих норм не склалося однакових підходів до обчислення строків проживання в Україні для цілей, що випливають зі змісту частини другої статті 76 та частини другої статті 103 Конституції України .

З положень частини другої статті 76 та частини другої статті 103 Конституції України вбачається, що особі, яка може бути обраною народним депутатом України чи Президентом України, недостатньо бути громадянином України, тобто мати лише правовий зв’язок з Україною, що виявляється у взаємних правах та обов’язках, а також необхідно і проживати в Україні - фізично перебувати на її території (протягом останніх п’яти років - для кандидатів у народні депутати України та протягом десяти останніх перед днем виборів років - для кандидатів на пост Президента України).

Згідно зі статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Громадянин України не може бути позбавлений права в будь-який час повернутися в Україну.

Тому, зважаючи також на наведені приписи статті 33 Основного Закону України, вказані положення статей 76 та 103 Конституції України є нормами, що потребують подальшої деталізації, оскільки, зокрема, в них відсутні прямі посилання на необхідність фізичного перебування особи в Україні всі 365 (366) днів у кожному відповідному річному періоді із законодавчо встановлених строків.

Указана невизначеність обумовлює практичну необхідність у змістовному тлумаченні сутності такого поняття, як "проживання в Україні", що використане у положеннях частини другої статті 76 та частини другої статті 103 Конституції України, у тому числі щодо визначення критеріїв проживання особи в Україні, які мають узгоджуватися з конституційною метою встановлення цензу осілості. Таке роз’яснення може бути отримане лише шляхом офіційного тлумачення вказаних конституційних положень єдиним органом конституційної юрисдикції.

4. Відповідно до пункту 2 Прикінцевих положень Закону про вибори Президента для цілей вказаного Закону місце проживання особи визначається відповідно до Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" .

За змістом статті 3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" від 11 грудня 2003 року № 1382-IV місце проживання - це адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік; реєстрація - це внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру про місце проживання чи перебування особи із зазначенням адреси, за якою з особою може вестися офіційне листування або вручення офіційної кореспонденції; документами, до яких вносяться відомості про місце проживання та місце перебування особи, є паспорт громадянина України, тимчасове посвідчення громадянина України, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист, довідка про звернення за захистом в Україні.

Згідно з положеннями частини першої статті 6 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов’язані протягом десяти днів після прибуття до нового місця проживання зареєструвати місце проживання.

Частиною другою статті 16 вказаного Закону встановлено, що місце проживання особи, яке на день набрання ним чинності підтверджувалось пропискою або було відповідно зареєстроване, вважається зареєстрованим.

Разом з тим, відповідно до частини другої статті 2 зазначеного Закону реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією України, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. Тобто відсутність реєстрації місця проживання особи не може бути підставою для відмови в реєстрації кандидату в народні депутати України чи кандидату на пост Президента України. А наявність такої реєстрації сама по собі не може розглядатися як достатня юридична підстава для висновку щодо дотримання відповідною особою встановленого Конституцією України цензу осілості у передбачених частиною другою статті 76 та частиною другою статті 103 випадках.

Крім того, Закон України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" не визначає вибуття особи за межі України для постійного проживання як підставу для зняття з реєстрації місця проживання особи в Україні (стаття 7).

Таким чином, особа, перетинаючи державний кордон України та вибуваючи за межі України, зокрема і для постійного проживання, не зобов’язана вживати заходів щодо зняття з реєстрації місця проживання в Україні. Отже, наявність у особи реєстрації місця проживання на території України не виключає її одночасного, в тому числі постійного, проживання за межами території України.

Доречно зауважити, що для цілей виборчого цензу, встановленого у статтях 76, 103 Основного Закону України, у статтях 9 Законів використовуються такі словосполучення, як "проживає в Україні" та "проживання в Україні", водночас словосполучення "місце проживання" використовується у виборчих законах у контексті інших виборчих процедур, зокрема, утворення виборчих комісій, складання списків виборців, формування виборчих фондів тощо (статті 20, 27, 50 Закону про вибори депутатів; статті 34, 66, 67, 95 Закону про вибори Президента ).

Вочевидь, використане у статті 3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" поняття "місце проживання" не є тотожним поняттю "проживання в Україні", яке є ключовим елементом цензу осілості.

5. Питання визначення змісту поняття "проживання в Україні" в іншому контексті осілості - для кандидатів на посаду судді (частина третя статті 127 Конституції України) було предметом розгляду Конституційного Суду України.

В Ухвалі про відмову у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним поданням Вищої ради юстиції щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 127 Конституції України від 14 березня 2002 року № 4-у/2002 Конституційний Суд України, зокрема, зазначив: "Що ж стосується проживання громадянина в Україні не менш як десять років, то з чинного законодавства випливає таке. До громадян, які мають постійне місце проживання в Україні, належать громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які проживають в Україні в цілому не менше ніж 183 дні у календарному році (частина друга статті 1 Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян"). Законом України "Про громадянство України" визначено, що безперервне проживання на території України - це проживання в Україні особи, якщо її разовий виїзд за кордон у приватних справах не перевищував 90 днів, а в сумі за рік - 180 днів. Не є порушенням вимоги про безперервне проживання виїзд особи за кордон у службове відрядження, на навчання, у відпустку, на лікування за рекомендацією відповідного медичного закладу або зміна особою місця проживання на території України (стаття 1 цього Закону). Отже, з чинного законодавства випливає, що практичної необхідності у з’ясуванні або роз’ясненні, офіційній інтерпретації положення частини третьої статті 127 Конституції України немає" (пункт 4 мотивувальної частини).

Таким чином, у цьому рішенні Конституційний Суд України визначив безперервність як невід’ємну складову вимоги щодо проживання в Україні для кандидатів, які обираються на конституційно визначені посади. Проте поняття "безперервне проживання" у Законах не використовується.

Разом з тим, термін "безперервне проживання" визначено в статті 1 Закону України "Про громадянство України" від 18 січня 2001 року № 2235-III: "Безперервне проживання на території України - проживання в Україні особи, якщо її разовий виїзд за кордон у приватних справах не перевищував 90 днів, а в сумі за рік - 180 днів. Не є порушенням вимоги про безперервне проживання виїзд особи за кордон у службове відрядження, на навчання, у відпустку, на лікування за рекомендацією відповідного медичного закладу або зміна особою місця проживання на території України".

Необхідно відзначити, що Закон України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" (набрав чинності 15 січня 2004 року) був прийнятий пізніше, ніж питання тлумачення частини третьої статті 127 Основного Закону України було розглянуто Конституційним Судом України. При цьому Декрет Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" втратив чинність на підставі Закону України від 4 листопада 2011 року № 4014-VI .

Отже, чинні норми законодавства, окрім норм Закону України "Про громадянство України" , які надають можливість визначити сутність поняття "проживання в Україні", предметом розгляду Конституційного Суду України до цього часу не були.

6. Спірність підходів до визначення критеріїв для встановлення відповідності осіб, які висуваються кандидатами у народні депутати України чи кандидатами на пост Президента України, конституційним вимогам щодо тривалості проживання в Україні в контексті положень частини другої статті 76 та частини другої статті 103 Основного Закону України вбачається з неоднозначного застосування відповідних норм матеріального права адміністративними судами України.

Правовідносини щодо дотримання кандидатами у народні депутати України цензу осілості були предметом розгляду, зокрема, Вищого адміністративного суду України. Аналіз практики адміністративних судів свідчить про різне застосування положень частини другої статті 76 Конституції України та статті 9 Закону про вибори депутатів у системному зв’язку із положеннями статті 3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" та статті 1 Закону України "Про громадянство України" в аспекті визначення критеріїв проживання в Україні протягом останніх п’яти років.

Так, у справі № А/9991/35/12 Вищий адміністративний суд України (далі - суд) 21 серпня 2012 року постановив ухвалу, якою залишив без змін постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 17 серпня 2012 року. Предметом указаного спору була постанова Центральної виборчої комісії від 11 серпня 2012 року № 272 "Про реєстрацію кандидатів у народні депутати України, включених до виборчого списку Партії Наталії Королевської - "Україна - Вперед!", у загальнодержавному багатомандатному виборчому окрузі" у частині реєстрації кандидатом у народні депутати України Шевченка А.М., включеного до виборчого списку зазначеної політичної партії у загальнодержавному багатомандатному виборчому окрузі під № 2. Позовні вимоги були обґрунтовані тим, що Центральна виборча комісія неправомірно зареєструвала кандидатом у народні депутати України Шевченка А.М., який, на думку позивача, не проживав на території України протягом останніх п’яти років, оскільки з 2006 до 2009 року був гравцем футбольних клубів "Мілан" (Італія) та "Челсі" (Великобританія).

Постановляючи вказану ухвалу, суд виходив з того, що "відповідно до частини другоїстатті 76 Конституції України, частини першої статті 9 Закону України "Про вибори народних депутатів України" від 17 листопада 2011 року № 4061-VI народним депутатом України може бути громадянин України, який на день виборів досяг двадцяти одного року, має право голосу і проживає в Україні протягом останніх п’яти років. Згідно з частиною другою статті 9 Закону України "Про вибори народних депутатів України" проживання в Україні за цим Законом означає: 1) проживання на території в межах державного кордону України; 2) перебування на судні, що перебуває у плаванні під Державним Прапором України; 3) перебування громадян України у встановленому законодавством порядку у відрядженні за межами України в закордонних дипломатичних установах України, міжнародних організаціях та їх органах; 4) перебування на полярній станції України; 5) перебування у складі формування Збройних Сил України, дислокованого за межами України. Таким чином, зазначені норми Закону визначають поняття "проживання в Україні" лише за територіальною ознакою. Водночас в законодавстві України містяться й інші визначення понять "місце проживання" і "проживання на території України": місце проживання (стаття 3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" ) - адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік; безперервне проживання на території України (стаття 1 Закону України "Про громадянство України" ) - проживання в Україні особи, якщо її разовий виїзд за кордон у приватних справах не перевищував 90 днів, а в сумі за рік - 180 днів; постійне місце проживання (стаття 1 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" ) - місце проживання на території якої-небудь держави не менше одного року фізичної особи, яка не має постійного місця проживання на території інших держав і має намір проживати на території цієї держави протягом необмеженого строку, не обмежуючи таке проживання певною метою, і за умови, що таке проживання не є наслідком виконання цією особою службових обов’язків або зобов’язань за договором (контрактом); постійне, переважне, тимчасове місце проживання (частина перша статті 29 Цивільного кодексу України ). Отже, для визначень, наведених у статті 3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" і статті 1 Закону України "Про громадянство України", спільною ознакою є проживання особи на території України понад шість місяців на рік" (абз. 5, 6 стор. 2 - абз. 1 - 3 стор. 3 ухвали).

І далі: "У період з жовтня 2007 року по серпень 2012 року Шевченко А.М. здійснював виїзди з України в іноземні держави та повертався в Україну, що підтверджується відповідними відмітками в закордонних паспортах на його ім’я (а.с. 129 - 180). Проведення Шевченком А.М. футбольних сезонів 2006 - 2009 років у футбольних клубах іноземних держав безпосередньо не свідчить про його непроживання в Україні в цей час, оскільки він залишався гравцем Національної збірної України, не вийшов з громадянства України та не змінив зареєстрованого місця проживання. … В свою чергу судом першої інстанції встановлено і підтверджено матеріалами справи, що Шевченко А.М. має зареєстроване місце проживання в Україні з 2 липня 1996 року та має на праві власності житлове приміщення за місцем реєстрації у м. Києві (а.с. 56, 128)" (абз. 1, 2, 4 стор. 4 ухвали).

Рішення Центральної виборчої комісії щодо реєстрації Шевченка А.М. кандидатом у народні депутати України адміністративними судами було визнано правомірним з огляду на реєстрацію місця проживання Шевченка А.М. в Україні, незважаючи на його виїзди за межі державного кордону України впродовж відповідного п’ятирічного періоду.

При цьому 4 грудня 2013 року у справах № А/800/28/13, А/800/30/13, А/800/32/13 суд прийняв рішення, яким, зокрема, зобов’язав Центральну виборчу комісію скасувати реєстрацію кандидата у народні депутати України в одномандатному виборчому окрузі № 94 Романюка В.М.

У вказаному рішенні суд зазначив, що "задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції встановив, що останні 5 років Романюк В.М. перебував за межами території України: в 2008 році 35 днів, в 2009 - 37 днів, в 2010 - 44, в 2011 - 21, в 2012 - 36, з 15 грудня 2012 року по 29 листопада 2013 року він перебував за межами України 309 днів, та на момент його реєстрації кандидатом у народні депутати України цей термін становив 270 днів. Довідкою Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 29.11.2013 р. (вих. № 02.3-04/7422) підтверджено відсутність Романюка В.М. в Україні з 4 лютого 2013 року по теперішній час. … Судом першої інстанції встановлено, що останній річний період, з п’яти необхідних Романюк В.М. в Україні не проживає, а тому він не має права бути обраним народним депутатом України. Частиною другоюстатті 76 Конституції України встановлено, що народним депутатом України може бути громадянин України, який на день виборів досяг двадцяти одного року, має право голосу і проживає в Україні протягом останніх п’яти років. Даний конституційний припис кореспондується з приписами частини першої статті 9 Закону України "Про вибори народних депутатів України" від 17 листопада 2011 року № 4061. Для обрання народним депутатом України мають бути дотримані усі вищеперераховані умови в сукупності, що відповідно до статті 9 Закону № 4061 дає право бути обраним" (абз. 8 стор. 3, абз. 1 - 3 стор. 4 постанови).

І далі: "Відповідно до статті 1 Закону України "Про громадянство України" безперервне проживання на території України - проживання в Україні особи, якщо її разовий виїзд за кордон у приватних справах не перевищував 90 днів, а в сумі за рік - 180 днів. Не є порушенням вимоги про безперервне проживання виїзд особи за кордон у службове відрядження, на навчання, у відпустку, на лікування за рекомендацією відповідного медичного закладу або зміна особою місця проживання на території України. Зазначені акти передбачають, що проживання на території України більшості днів відповідного річного періоду вважається проживанням особи в Україні. В розумінні приписів частини другоїстатті 76 Конституції України, частини першої статті 9 Закону України "Про вибори народних депутатів України" , - проживання в Україні протягом останніх п’яти років, це період протягом п’яти років, який передує проведенню виборів. Як вже зазначено, Романюк В.М. вибув з України 04.02.2013 року та до теперішнього часу перебуває за її межами, тобто на момент оголошення рішення рівно 10 місяців. Частиною другою статті 9 Закону України "Про вибори народних депутатів України" право бути обраним надається особам, які проживають на території в межах державного кордону України; перебувають на судні, що перебуває у плаванні під Державним Прапором України; а також перебування громадян України у встановленому законодавством порядку у відрядженні за межами України в закордонних дипломатичних установах України, міжнародних організаціях та їх органах; перебування на полярній станції України; перебування у складі формування Збройних Сил України, дислокованого за межами України. Жодної наведеної обставини судом першої та апеляційної інстанції не встановлено. Наявність реєстрації проживання в Україні не дає права вважати, що особа проживає фактично за зареєстрованою адресою. Фактичне проживання та реєстрація місця проживання не є тотожними поняттями. Стаття 3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" встановлює, що реєстрація - це внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру про місце проживання або місце перебування особи із зазначенням адреси, за якою особою може вестися офіційне листування або вручення офіційної кореспонденції. Наявність реєстрації за певною адресою не свідчить про фактичне проживання особи за даною адресою. Суд апеляційної інстанції вважає, що в цій частині суд першої інстанції правильно встановив обставини, які ґрунтуються на всебічно, повно та об’єктивно досліджених доказах по справі…" (абз. 5 - 10 стор. 4 постанови).

Отже, у вказаному рішенні, застосовуючи ті самі норми матеріального права, що й у раніше цитованому рішенні суду, а саме: статтю 76 Конституції України, статтю 9 Закону про вибори депутатів, статтю 1 Закону України "Про громадянство України" , статтю 3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" , суд дійшов протилежного висновку. Зокрема, судом було встановлено, що наявність у особи реєстрації місця проживання в Україні не свідчить про її фактичне проживання в Україні, а також, що непроживання особи в Україні упродовж одного з річних періодів з п’яти необхідних позбавляє особу права бути обраною народним депутатом України (абз. 6, 9 стор. 4 постанови).

Указані судові рішення свідчать про неоднаковість правозастосовчої практики щодо спростування презумпції проживання особи в Україні за наявності реєстрації місця проживання відповідно до Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" встановленням факту непроживання особи в Україні на підставі відомостей про перетин такою особою державного кордону України у напрямку "виїзд", хоча б в одному річному періоді із законодавчо встановлених п’яти- або десятирічного.

7. Застосування цензу осілості до кандидата у народні депутати України також було предметом розгляду Європейського суду з прав людини (далі - Суд).

19 жовтня 2004 року Суд виніс Рішення у справі "Мельниченко проти України" , в якому дійшов висновку, що рішення Центральної виборчої комісії про відмову в реєстрації заявника як кандидата у народні депутати України через подання ним неправдивих відомостей, незважаючи на наявність в останнього зареєстрованого законного місця проживання на території України (прописки), порушує статтю 3 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п. 66 Рішення Суду). Вказаною нормою міжнародного права встановлено, що "високі Договірні Сторони зобов’язуються проводити вільні вибори з розумною періодичністю шляхом таємного голосування в умовах, які забезпечують вільне вираження думки народу у виборі законодавчого органу". При дослідженні обставин справи Суд дійшов висновку, що Мельниченко М.І., фактично перебуваючи кілька років у США, мав вважатися таким, що юридично у відповідний час проживав в Україні. Аргументом Суду на користь такого висновку стала прописка Мельниченка М.І. в Україні. У Рішенні Суд, зокрема, зазначив, що "…зрозумілим є те, що у вказаний період "місце постійного проживання" заявника частково було за межами України, оскільки 26 листопада 2000 р. він був змушений залишити країну через побоювання бути переслідуваним та оселився як біженець на території Сполучених Штатів Америки. Однак, прописка в його національному паспорті не змінилась" (п. 61 Рішення Суду).

При цьому у своїй окремій думці до вказаного Рішення суддя Лукайдес відзначив, що "загальновідомим фактом є те, що заявник залишив Україну 26 листопада 2000, оселився як біженець у США згідно рішення державних органів Сполучених Штатів Америки від 27 квітня 2001 р. В Україну заявник не повернувся. Тому, фактично - він не проживав в Україні "протягом п’яти останніх років" до часу подачі заяви". І далі: "…вочевидь, прописка не може вважатися вирішальним доказом проживання особи в Україні у випадках, коли в подальшому визнано, що фактично особа проживала за межами України" та звернув увагу на обґрунтованість "рішення державної влади виходити з реального місця проживання заявника, аніж не зважати на це та керуватись лише пропискою".

Крім того, у зазначеному Рішенні Суд у контексті національного законодавства України вказав, що "ні відповідне законодавство, ні практика не містять прямої вимоги "постійного" або "тривалого" проживання на території України. Крім того, законодавство не містить різниці між поняттями "законного" та "постійного" проживання" (п. 61 Рішення Суду ).

Разом з тим, Суд зазначив, що "вимога щодо проживання для голосування може бути виправдана", зокрема на підставі "припущення, що громадянин-нерезидент менш прямо чи безпосередньо зацікавлений та менше знає про повсякденні проблеми держави" (п. 56 Рішення Суду ), та наголосив, "що ст. 13 Протоколу 1 включає суб’єктивні права голосувати та бути обраним. Не дивлячись на важливість цих прав, вони не є абсолютними. Оскільки ст. 3 визнає такі права, не надаючи самих понять, дозволяючи самим визначити їх, то є межі для "встановлених обмежень"… У своїх внутрішніх правових системах Договірні Сторони можуть робити право голосувати та бути обраним предметом для певних обмежень, які не заборонені в принципі статтею 3" (п. 54 Рішення Суду), і "більш суворі вимоги можуть бути встановлені до можливості бути обраним до парламенту, ніж до можливості голосування… Виходячи з цього, Суд не перешкоджає встановленню вимоги 5-річного проживання для потенційних кандидатів до парламенту" (п. 57 Рішення Суду).

Слід зауважити, що недотримання вимог цензу осілості відповідно до пункту 7 частини першої статті 60 Закону про вибори депутатів є підставою для відмови в реєстрації кандидата у народні депутати України так само, як недотримання вимог цензу осілості є підставою для відмови у реєстрації кандидата на поста Президента України згідно з пунктом 1 частини першої статті 52 Закону про вибори Президента . Центральна виборча комісія під час підготовки проведення виборів застосовувала вказані положення виборчого законодавства щодо недотримання вимог цензу осілості як підставу для відмови в реєстрації кандидатів.

Так, Центральна виборча комісія відмовила в реєстрації кандидатами у народні депутати України Мельниченку М.І., включеному до виборчого списку кандидатів у народні депутати України від Соціалістичної партії України, на виборах народних депутатів України 31 березня 2002 року (постанова від 26 січня 2002 року № 94 ), а також Лазаренку П.І., включеному до виборчого списку Політичної партії Всеукраїнське об’єднання "Громада", на виборах народних депутатів України 28 жовтня 2012 року (постанова від 10 серпня 2012 року № 259 ).

Отже, існують достатні юридичні підстави стверджувати, що при підготовці проведення майбутніх виборів народних депутатів України та виборів Президента України цілком імовірними можуть бути ситуації, в яких виникатимуть сумніви щодо обчислення та визначення строку проживання особи в Україні упродовж встановлених частиною другою статті 76 та частиною другою статті 103 Конституції України відповідно п’яти- або десятирічного періодів.

8. У контексті підходу до обчислення строку проживання в Україні для цілей, що випливають зі змісту частини другої статті 76 та частини другої статті 103 Конституції України, виникає також правове питання стосовно того, чи може зараховуватися до відповідного п’яти- або десятирічного періоду проживання особи в Україні до набуття нею громадянства України, чи обчислення такого строку повинно починатися лише з моменту набуття особою громадянства України.

Згідно з частиною другою статті 9 Закону України "Про громадянство України" однією з умов прийняття до громадянства України є безперервне проживання іноземця або особи без громадянства на законних підставах на території України протягом останніх п’яти років. Однак у положеннях частини другої статті 76 та частини другої статті 103 Конституції України при формулюванні відповідної конституційної вимоги щодо строку проживання вживається виключно термін "громадянин України" (а не "особа", "кожен" тощо).

9. Можливість неоднозначного розуміння та неоднакового застосування вказаних норм законодавства України може призвести до порушення конституційних прав громадян бути обраними та неможливості їх відновлення у зв’язку з швидкоплинністю виборчого процесу. Таким прикладом може слугувати постанова Центральної виборчої комісії від 28 жовтня 2005 року № 138 "Про виконання рішення Верховного Суду України від 14 липня 2005 року", якою Центральна виборча комісія відмовила у задоволенні заяви Мельниченка М.І. про забезпечення реалізації його виборчого права шляхом, зокрема, реєстрації його кандидатом у народні депутати України. Своє звернення заявник обґрунтував прийняттям Європейським судом з прав людини Рішення від 19 жовтня 2004 року в справі "Мельниченко проти України" . Відмовляючи у задоволенні заяви, Центральна виборча комісія виходила, зокрема, з того, що "відповідно до частини третьої статті 77 та пункту 20 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються організація і порядок проведення виборів і референдумів. Таким чином, зазначені конституційні положення вимагають вчинення будь-яких дій, пов’язаних з виборчим процесом, одним з етапів якого є висування та реєстрація кандидатів у народні депутати України, виключно на підставі положень закону… Статті 57 та 61 чинного Закону України "Про вибори народних депутатів України" встановлюють порядок, умови та строки висування та реєстрації кандидатів у народні депутати України. Дотримання цих статей є обов’язковим при вирішенні Центральною виборчою комісією питання щодо реєстрації кандидатів у народні депутати України. Отже, вимога заявника щодо реєстрації Мельниченка М.І. кандидатом у народні депутати України на виборах народних депутатів України 31 березня 2002 року не може бути задоволена Центральною виборчою комісією у зв’язку з відсутністю законних підстав". Центральна виборча комісія констатувала відсутність у національній правовій системі норм, відповідно до яких вона в межах своїх повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України, може задовольнити вимогу Мельниченка М.І. про його реєстрацію кандидатом у народні депутати України після спливу встановленого законом припинювального строку для реєстрації кандидатів.

10. Центральна виборча комісія є постійно діючим колегіальним державним органом, який діє на підставі Конституції України, Закону України "Про Центральну виборчу комісію" та інших законів України і наділений повноваженнями щодо організації підготовки і проведення виборів, зокрема виборів народних депутатів України і виборів Президента України, та відповідно до своїх законодавчо визначених повноважень зобов’язана забезпечувати дотримання передбачених Конституцією України та законами України принципів і засад виборчих процесів, реалізацію та захист конституційних виборчих прав громадян України та однакове застосування законодавства України про вибори на всій території України (преамбула, частина перша статті 1, частина перша статті 2, пункти 1 - 4 статті 17 Закону України "Про Центральну виборчу комісію" ).

Невизначеність критеріїв, необхідних для встановлення відповідності осіб, які висуваються кандидатами у народні депутати України чи кандидатами на пост Президента України, вимогам щодо проживання в Україні упродовж передбачених частиною другою статті 76 та частиною другою статті 103 Основного Закону України відповідно п’яти- та десятирічного строків може призвести до юридичних колізій у розумінні та застосуванні цих норм суб’єктами виборчих процесів, а також суттєвих проблем практичного характеру під час здійснення виборчих процедур, зокрема на етапі висування та реєстрації кандидатів у народні депутати України та кандидатів на пост Президента України.

У зв’язку із викладеним вище, для забезпечення підготовки проведення виборів народних депутатів України, виборів Президента України відповідно до вимог Конституції України, забезпечення реалізації та захисту виборчих прав громадян України, однакового розуміння та застосування правових норм, якими регулюється порядок балотування кандидатів у народні депутати України та кандидатів на пост Президента України, існує практична необхідність офіційного тлумачення положень частини другої статті 76 та частини другої статті 103 Конституції України, згідно з якими народним депутатом України може бути громадянин України, який на день виборів досяг двадцяти одного року, має право голосу і проживає в Україні протягом останніх п’яти років, а Президентом України може бути обраний громадянин України, який досяг тридцяти п’яти років, має право голосу, проживає в Україні протягом десяти останніх перед днем виборів років та володіє державною мовою, з позиції визначення поняття "проживання в Україні" упродовж передбачених указаними нормами Конституції України строків, а також критеріїв, необхідних для встановлення відповідності осіб, які висуваються кандидатами у народні депутати України чи кандидатами на пост Президента України, конституційним вимогам щодо тривалості такого проживання.

З огляду на викладене та керуючись статтями 147, 150 Конституції України, статтями 13, 39, 41, 93 Закону України "Про Конституційний Суд України" , пунктом 7 статті 17 Закону України "Про Центральну виборчу комісію" ,

ПРОСИМО:

Дати офіційне тлумачення положень частини другої статті 76 та частини другої статті 103 Конституції України, згідно з якими відповідно народним депутатом України може бути громадянин України, який на день виборів досяг двадцяти одного року, має право голосу і проживає в Україні протягом останніх п’яти років, а Президентом України може бути обраний громадянин України, який досяг тридцяти п’яти років, має право голосу, проживає в Україні протягом десяти останніх перед днем виборів років та володіє державною мовою, з позиції визначення поняття "проживання в Україні" упродовж передбачених указаними нормами Конституції України строків, а також критеріїв, необхідних для встановлення відповідності осіб, які висуваються кандидатами у народні депутати України чи кандидатами на пост Президента України, конституційним вимогам щодо тривалості такого проживання, зокрема в аспекті таких питань:

чи означає вимога "проживання в Україні" необхідність перебування в Україні протягом певного строку?

чи повинен громадянин України проживати в Україні більшість днів у кожному з п’яти останніх річних періодів, що передують проведенню виборів народних депутатів України та десяти річних періодів перед днем виборів Президента України, щоб відповідати вимогам відповідно частини другої статті 76 та частини другої статті 103 Конституції України?

чи означає наявність реєстрації місця проживання на території України протягом строку, передбаченого частиною другою статті 76 та частиною другою статті 103 Конституції України, факт проживання особи в Україні протягом відповідно п’яти останніх років та десяти останніх перед днем виборів років?

чи може вважатися проживання іноземця або особи без громадянства на території України до набуття ним громадянства України проживанням в Україні в розумінні частини другої статті 76 та частини другої статті 103 Конституції України?