• Посилання скопійовано
Документ підготовлено в системі iplex

Угода про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони

Європейський Союз, Європейське співтовариство з атомної енергії | Угода, Міжнародний документ, Список від 27.06.2014
Реквізити
  • Видавник: Європейський Союз, Європейське співтовариство з атомної енергії
  • Тип: Угода, Міжнародний документ, Список
  • Дата: 27.06.2014
  • Статус: Документ діє
  • Посилання скопійовано
Реквізити
  • Видавник: Європейський Союз, Європейське співтовариство з атомної енергії
  • Тип: Угода, Міжнародний документ, Список
  • Дата: 27.06.2014
  • Статус: Документ діє
Документ підготовлено в системі iplex
4. Після реалізації останнього етапу адаптації законодавства Сторони розглянуть можливість взаємного надання доступу до ринків стосовно закупівель, вартість яких є навіть нижчою, ніж порогові значення, визначені у статті 149(3) цієї Угоди.
5. Фінляндія зберігає свою позицію щодо Аландських островів.
Стаття 155. Інформація
1. Сторони забезпечують належний рівень поінформованості замовників та економічних операторів щодо процедур державних закупівель, у тому числі шляхом публікації у повному обсязі відповідного законодавства та адміністративних рішень.
2. Сторони забезпечать ефективне поширення інформації щодо тендерних можливостей.
Стаття 156. Співробітництво
1. Сторони посилюють співробітництво шляхом обміну досвідом та інформацією, що стосується їхніх найкращих практик та нормативно-правової бази.
2. Сторона ЄС сприяє імплементації цієї Глави, у тому числі шляхом надання технічної допомоги, коли це доцільно. Згідно з положеннями про фінансове співробітництво в Розділі VI ("Фінансове співробітництво та положення щодо боротьби із шахрайством") цієї Угоди, конкретні рішення про фінансову допомогу приймаються шляхом застосування відповідних фінансових механізмів та інструментів Сторони ЄС.
3. Індикативний перелік питань співробітництва включено до Додатка ХХІ-О до цієї Угоди.
Глава 9
Інтелектуальна власність
Частина 1
Загальні положення
Цілями цієї Глави є:
а) спрощення створення і комерційного використання інноваційних продуктів та продуктів творчої діяльності на території Сторін; і
b) досягнення належного та ефективного рівня охорони і захисту прав інтелектуальної власності.
Стаття 158. Характер і сфера дії зобов’язань
1. Сторони забезпечують належне та ефективне виконання зобов’язань за міжнародними договорами у сфері інтелектуальної власності, учасниками яких вони є, зокрема за Угодою про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності, що міститься в Додатку 1С до Угоди СОТ (далі - Угода ТРІПС). Положення цієї Глави доповнюють та уточнюють права і зобов’язання Сторін згідно з Угодою ТРІПС та іншими міжнародними договорами у сфері інтелектуальної власності.
2. Для цілей цієї Угоди права інтелектуальної власності включають авторське право, зокрема право на комп’ютерні програми і бази даних, а також суміжні права, права, пов’язані з патентами, зокрема патенти на винаходи у галузі біотехнологій, торговельні марки, фірмові найменування, якщо вони охороняються у формі виключного права інтелектуальної власності відповідним національним законодавством, промислові зразки, компонування (топографії) інтегральних мікросхем, географічні зазначення, зокрема зазначення походження, зазначення джерела походження, сорти рослин, охорону конфіденційної інформації та захист від недобросовісної конкуренції, як це передбачено статтею 10 bis Паризької конвенції про охорону промислової власності (1967 року) (далі - Паризька конвенція).
Стаття 159. Передача технологій
1. Сторони домовились обмінюватись думками та інформацією щодо своєї національної та міжнародної практики і політики стосовно передачі технологій. Зокрема, це включає заходи щодо спрощення інформаційних потоків, ділового партнерства, ліцензійних та субпідрядних угод на добровільній основі. Особливу увагу необхідно звертати на умови, необхідні для створення належного сприятливого середовища для передачі технологій у приймаючих державах, зокрема на такі питання, як відповідна законодавча база і розвиток людського капіталу.
2. Сторони гарантують охорону законних інтересів власників прав інтелектуальної власності.
Стаття 160. Вичерпання прав
Сторони можуть встановлювати власний режим вичерпання прав інтелектуальної власності з урахуванням положень Угоди ТРІПС.
Частина 2
Стандарти, що стосуються прав інтелектуальної власності
Підрозділ 1
Авторське право та суміжні права
Стаття 161. Надання охорони
Сторони дотримуються:
а) Статей 1-22 Міжнародної конвенції про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення (1961 року) (далі - Римська конвенція);
b) Статей 1-18 Бернської конвенції про охорону літературних та художніх творів (1886 року, з останніми змінами у 1979 року) (далі - Бернська конвенція);
c) Статей 1-14 Договору Всесвітньої організації інтелектуальної власності (далі - ВОІВ) про авторське право - (1996 року) (далі - WCT); та
d) Статей 1-23 Договору ВОІВ про виконання і фонограми (1996 року).
Стаття 162. Строк чинності авторського права
1. Права автора літературного або художнього твору в розумінні статті 2 Бернської конвенції є чинними протягом життя автора і 70 років після його смерті, незалежно від того, коли твір був правомірно оприлюднений.
2. У випадку, якщо твір створено у співавторстві, строк, що згадується у пункті 1 цієї статті, обчислюється з дати смерті автора, який помер останнім.
3. У випадку анонімних творів або творів, підписаних псевдонімом, строк охорони становить 70 років з дати, коли твір був правомірно оприлюднений. Проте якщо вибраний автором псевдонім не залишає сумнівів щодо його особистості або якщо автор розкриває своє ім’я протягом строку, згаданого у першому реченні, застосовується строк охорони, встановлений у пункті 1 цієї статті.
4. Якщо твір публікується томами, частинами, окремими випусками, виданнями або серіями і строк охорони починається з дати, коли твір був правомірно доведений до загального відома, то строк охорони починається для кожної частини твору окремо.
5. У випадку творів, для яких строк охорони не обчислюється з дати смерті автора або авторів і які не були правомірно оприлюднені протягом 70 років з дати їх створення, охорона припиняється.
Стаття 163. Строк охорони авторського права на кінематографічні або аудіовізуальні твори
1. Режисер-постановник кінематографічного або аудіовізуального твору розглядається як його автор або один з його авторів. Сторони можуть визначити інших співавторів.
2. Строк охорони авторського права на кінематографічні або аудіовізуальні твори спливає не раніше, ніж через 70 років з дати смерті останньої з групи визначених за життя осіб, незалежно від того, чи зазначені ці особи як співавтори. Ця група має щонайменше включати режисера-постановника, автора сценарію, автора діалогів і композитора музики, спеціально створених для використання в кінематографічному або аудіовізуальному творі.
Стаття 164. Строк дії суміжних прав
1. Строк дії прав виконавців спливає не раніше, ніж через 50 років від дати виконання. Проте якщо запис виконання правомірно опублікований або правомірно оприлюднений протягом цього періоду, строк дії прав спливає не раніше ніж через 50 років від дати першої такої публікації або першого такого оприлюднення, залежно від того, яка дата є більш ранньою.
2. Строк дії прав виробників фонограм спливає не раніше, ніж через 50 років від дати здійснення запису. Проте якщо фонограма правомірно опублікована протягом цього періоду, строк дії зазначених прав спливає не раніше ніж через 50 років від дати першої правомірної публікації. Якщо публікація протягом періоду, згаданого у першому реченні, була неправомірною і якщо фонограма була правомірно оприлюднена протягом цього періоду, строк дії зазначених прав спливає через 50 років від дати першого правомірного оприлюднення.
3. Строк дії прав виробників першого запису фільму спливає не раніше, ніж через 50 років від дати здійснення запису. Проте якщо фільм правомірно опублікований або правомірно оприлюднений протягом цього періоду, строк дії прав спливає не раніше ніж через 50 років від дати першої такої публікації або першого такого оприлюднення, залежно від того, яка дата є більш ранньою. Термін "фільм" означає кінематографічний або аудіовізуальний твір чи рухомі зображення, як із звуковим супроводом, так і без нього.
4. Строк дії прав організацій мовлення спливає не раніше, ніж через 50 років від дати першої трансляції передачі, незалежно від того, чи транслюється ця передача дротовими, чи ефірними засобами, у тому числі за допомогою кабельної мережі або супутника.
Стаття 165. Охорона раніше неопублікованих творів
Будь-яка особа, яка після закінчення строку дії авторського права, перший раз правомірно публікує або правомірно оприлюднює раніше неопублікований твір, користується таким самим рівнем охорони майнових прав інтелектуальної власності, як і автор. Строк охорони таких прав становить 25 років від дати, коли твір був уперше правомірно опублікований або правомірно оприлюднений.
Стаття 166. Критичні та наукові публікації
Сторони можуть також охороняти критичні та наукові публікації творів, які стали загальним надбанням. Максимальний строк охорони таких прав становить 30 років від дати, коли твір був уперше правомірно опублікований.
Стаття 167. Охорона фотографій
Фотографії, які є оригінальними у тому розумінні, що вони є власним продуктом інтелектуальної діяльності автора, охороняються відповідно до статті 162 цієї Угоди. Сторони можуть запровадити охорону інших фотографій.
Стаття 168. Співробітництво у сфері колективного управління правами
Сторони визнають необхідність укладання угод між своїми відповідними організаціями колективного управління з метою взаємного забезпечення більш простого доступу і обміну інформацією між територіями Сторін, а також забезпечення взаємної передачі авторської винагороди за використання творів Сторін або інших об’єктів, що охороняються. Сторони визнають необхідність того, щоб їхні відповідні організації колективного управління досягли високого рівня ефективності та прозорості при виконанні свої завдань.
Стаття 169. Право на запис
1. Для цілей цієї статті термін "запис" означає фіксацію звуків та зображень або їх відтворень, яка дозволяє здійснювати їх сприйняття, відтворення або передавання за допомогою відповідного пристрою.
2. Сторони надають виконавцям виключне право дозволяти або забороняти запис своїх виконань.
3. Сторони надають організаціям мовлення виключне право дозволяти або забороняти запис своїх передач, незалежно від того, чи транслюються ці передачі дротовими, чи ефірними засобами, у тому числі за допомогою кабельної мережі або супутника.
4. Організація кабельного мовлення не має права, передбаченого пунктом 2 цієї статті, якщо вона лише ретранслює через кабельну мережу передачу організації мовлення.
Стаття 170. Ефірне мовлення і доведення до відома публіки
1. Для цілей цієї статті:
a) термін "ефірне мовлення" означає передачу бездротовими засобами для приймання публікою звуків або зображень та звуків або їх відтворення; така передача за допомогою супутника, а також передача закодованих сигналів, якщо засоби для декодування надаються для публічного використання організацією мовлення або з її дозволу;
b) термін "оприлюднення" означає передачу для публіки за допомогою будь-якого носія, іншого, ніж ефірне мовлення, звуків виконання чи звуків або відтворення звуків, записаних на фонограмі. Для цілей пункту 3 цієї статті термін "оприлюднення" включає створення звуків або відтворення звуків, записаних на фонограмі, що є чутними для публіки.
2. Сторони надають виконавцям виключне право дозволяти або забороняти ефірне мовлення бездротовими засобами і оприлюднення своїх виконань, за винятком випадків, коли передачі виконання здійснюються під час ефірного мовлення або є відтворенням запису.
3. Сторони надають право виконавцям та виробникам фонограм отримувати виплати одноразової справедливої винагороди, якщо фонограма, опублікована з комерційною метою, або відтворення такої фонограми використовується для ефірного мовлення або для будь-якого публічного виконання, а також забезпечують розподіл цієї винагороди між відповідними виконавцями і виробниками фонограм. Сторони можуть за відсутності угоди між виконавцями і виробниками фонограм визначати умови розподілу винагороди між ними.
4. Сторони надають організаціям мовлення виключне право дозволяти або забороняти ретрансляцію своїх передач бездротовими засобами, а також оприлюднювати свої передачі, якщо таке оприлюднення здійснюється у загальнодоступних місцях після внесення плати за вхід.
Стаття 171. Право на розповсюдження
1. Сторони надають авторам стосовно оригіналів їхніх творів або їх копій виключне право дозволяти або забороняти будь-яку форму публічного розповсюдження шляхом продажу або іншим чином.
2. Сторони надають виключне право доводити до загального відома шляхом продажу або іншим чином об’єкти, зазначені у підпунктах (а)-(d) цього пункту, зокрема їхні копії:
a) виконавцям щодо записів їхніх виконань;
b) виробникам фонограм щодо їхніх фонограм;
c) виробникам перших записів фільмів щодо оригіналу і копій їхніх фільмів;
d) організаціям мовлення щодо записів їхніх передач, як це передбачено статтею 169(3) цієї Угоди.
Стаття 172. Обмеження
1. Сторони можуть встановлювати обмеження прав, передбачених статтями 169, 170 та 171 цієї Угоди, стосовно:
a) приватного використання;
b) використання коротких витягів у зв’язку з повідомленням останніх подій;
c) поодинокого відтворення організацією мовлення за допомогою своїх власних засобів і для своїх власних передач мовлення;
d) використання лише з метою навчання або наукового дослідження.
2. Незважаючи на пункт 1 цієї статті, Сторони можуть встановлювати такі самі обмеження стосовно охорони прав виконавців, виробників фонограм, організацій мовлення і виробників перших записів фільмів, які встановлюються стосовно охорони авторського права на літературні і художні твори. Проте примусове ліцензування може запроваджуватися лише в тому обсязі, в якому воно є сумісним з Римською конвенцією.
3. Обмеження, встановлені пунктами 1 і 2 цієї статті, застосовуються лише в окремих особливих випадках, які не суперечать нормальному використанню об’єкта, що охороняється, і не перешкоджають невиправдано реалізації законних інтересів правовласника.
Стаття 173. Право на відтворення
Сторони надають виключне право дозволяти або забороняти пряме чи опосередковане, тимчасове чи постійне відтворення будь-якими засобами та у будь-якій формі повністю або частково:
a) авторам щодо їхніх творів;
b) виконавцям щодо записів їхніх виконань;
c) виробникам фонограм щодо їхніх фонограм;
d) виробникам перших записів фільмів щодо оригіналу і копій їхніх фільмів;
e) організаціям мовлення щодо записів їхніх передач, незалежно від того, чи транслюються ці передачі дротовими, чи ефірними засобами, у тому числі за допомогою кабельної мережі або супутника.
Стаття 174. Право на оприлюднення творів і право на доведення до загального відома інших об’єктів, що охороняються
1. Сторони надають авторам виключне право дозволяти або забороняти будь-яке оприлюднення їхніх творів дротовими або бездротовими засобами, зокрема доведення до загального відома їхніх творів у такий спосіб, що будь-яка особа може мати до них доступ з будь-якого місця і в будь-який час за її власним вибором.
2. Сторони надають виключне право дозволяти або забороняти доводити до загального відома, дротовими або бездротовими засобами, у такий спосіб, що будь-яка особа може мати до них доступ з будь-якого місця і в будь-який час за її власним вибором:
a) виконавцям щодо записів їхніх виконань;
b) виробникам фонограм щодо їхніх фонограм;
c) виробникам перших записів фільмів щодо оригіналу і копій їхніх фільмів;
d) організаціям мовлення щодо записів їхніх передач незалежно від того, чи транслюються ці передачі дротовими, чи ефірними засобами, у тому числі за допомогою кабельної мережі або супутника.
3. Обидві Сторони домовилися, що права, передбачені пунктами 1 і 2 цієї статті, не обмежуються будь-якими діями щодо оприлюднення або доведення до загального відома, які передбачені цією статтею.
Стаття 175. Винятки і обмеження
1. Сторони повинні передбачити, що на тимчасові випадки з відтворення, передбачені статтею 173 цієї Угоди, які є поодинокими або випадковими та які є складовою й суттєвою частиною технологічного процесу і єдиною метою яких є надання можливості:
a) передачі мережею між третіми особами та посередником; або
b) правомірного використання
твору або іншого об’єкта, що захищається, і який не має самостійного економічного значення, не поширюється дія права на відтворення, передбаченого статтею 173 цієї Угоди.
2. Якщо Сторони запроваджують винятки або обмеження стосовно права на відтворення відповідно до статті 173 цієї Угоди, то вони можуть запроваджувати аналогічні винятки або обмеження стосовно права на розповсюдження відповідно до статті 171(1) цієї Угоди в обсязі, виправданому метою санкціонованої дії з відтворення.
3. Сторони можуть запроваджувати винятки і обмеження прав, передбачених статтями 173 та 174 цієї Угоди, лише в окремих особливих випадках, які не суперечать нормальному використанню твору або іншого об’єкта, що захищається, і не перешкоджають невиправдано реалізації законних інтересів правовласника.
Стаття 176. Охорона технічних засобів
1. Сторони забезпечують належну правову охорону від обходу будь-яких чинних технологічних заходів, які заінтересована особа здійснює, усвідомлюючи або маючи обґрунтовані підстави усвідомлювати, що він чи вона має таку мету.
2. Сторони забезпечують належну правову охорону від виготовлення, ввезення, розповсюдження, продажу, оренди, рекламування з метою продажу чи оренди пристроїв, продуктів або складових частин чи володіння ними для комерційних цілей або надання послуг, які:
a) пропонуються, рекламуються або продаються з метою обходу, або
b) мають лише обмежене комерційне призначення або застосування, інше, ніж обхід, або
c) головним чином розроблені, виготовлені, адаптовані або підготовлені для того, щоб зробити можливим або спростити обхід будь-якого ефективного технічного засобу.
3. Для цілей цієї Глави термін "технічні засоби" означає будь-яку технологію, пристрій або компонент, які, за умови їх нормального використання, призначені для запобігання або обмеження дій, які не санкціоновані правовласником будь-якого авторського права або будь-яких суміжних прав, як це передбачено законодавством кожної зі Сторін, стосовно творів або інших об’єктів, що охороняються. Технічні засоби вважаються "ефективними", якщо використання твору або іншого об’єкта, що охороняється, контролюється правовласниками шляхом застосування контролю за доступом або процедури захисту, наприклад кодування, скремблювання або іншого перетворення твору чи іншого об’єкта, що захищається, або механізму контролю за копіюванням, який має на меті захист.
4. Якщо Сторони запроваджують обмеження прав, передбачених статтями 172 та 175 цієї Угоди, вони можуть також встановити, що правовласник зробить можливим для особи, що одержує вигоду від винятку або обмеження, отримати вигоди від цього винятку або обмеження в обсязі, необхідному для одержання вигоди від цього винятку або обмеження, і що ця особа має законний доступ до відповідного твору або іншого об’єкта, що охороняється.
5. Положення статті 175(1)-(2) цієї Угоди не застосовуються до творів або інших об’єктів, що охороняються, які опубліковані на погоджених договірних умовах у такий спосіб, що будь-яка особа може мати до них доступ з будь-якого місця і в будь-який час за її власним вибором.
Стаття 177. Охорона інформації про управління правами
1. Сторони передбачають необхідну правову охорону від свідомого здійснення будь-якою особою без дозволу будь-якої з таких дій:
a) видалення або зміна будь-якої електронної інформації про управління правами;
b) розповсюдження, ввезення для розповсюдження, трансляція, оприлюднення або доведення до загального відома творів або інших об’єктів, що охороняються згідно із цією Угодою, з яких без дозволу видалена або змінена електронна інформація про управління правами,
якщо така особа усвідомлює або має достатні підстави усвідомлювати, що, здійснюючи це, вона сприяє, уможливлює, полегшує або приховує порушення будь-якого авторського права або будь-яких суміжних прав, передбачених законодавством відповідної Сторони.
2. Для цілей цієї Угоди термін "інформація про управління правами" означає будь-яку інформацію, надану правовласниками, яка ідентифікує твір або інший об’єкт, що охороняється, зазначений у Підрозділі 1, автора або будь-якого іншого правовласника чи інформацію про строки і умови використання твору або іншого об’єкта, що охороняється, та будь-які номери або коди, які містять таку інформацію.
Перший абзац застосовується тоді, коли будь-який з елементів цієї інформації пов’язаний з копією або оприлюдненням твору або іншого об’єкта, що охороняється, який зазначений у Підрозділі 1.
Стаття 178. Суб’єкт та об’єкт права на прокат та позичку
1. Сторони надають виключне право дозволяти або забороняти прокат та позичку таким особам:
a) автору щодо оригіналу або копій його/її твору;
b) виконавцю щодо записів його/її виконань;
c) виробнику фонограм щодо його/її фонограм;
d) виробнику першого запису фільму щодо оригіналу і копій його/її фільму.
2. Ці положення не поширюються на права на прокат та позичку щодо споруд і творів ужиткового мистецтва.
3. Сторони можуть обмежувати виключне право, передбачене пунктом 1, в частині права на публічний прокат за умови, що принаймні автори одержують винагороду від такого прокату. Сторони можуть визначити розмір цієї винагороди з урахуванням цілей сприяння розвитку культури.
4. Якщо Сторони не застосовують виключне право на прокат, передбачене цією статтею, стосовно фонограм, фільмів і комп’ютерних програм, вони передбачають винагороду принаймні для авторів.
5. Сторони можуть звільняти певні категорії установ від виплати винагороди, згаданої у пунктах 3 і 4 цієї статті.
Стаття 179. Невід’ємне право на справедливу винагороду
1. Якщо автор або виконавець передав або уступив своє право на прокат щодо фонограми або оригіналу чи копії фільму виробнику фонограми або фільму, то такий автор або виконавець зберігає право на справедливу винагороду за прокат.
2. Автори або виконавці не можуть відмовитись від права на одержання справедливої винагороди за прокат.
3. Управління правом на одержання справедливої винагороди може бути доручене організаціям колективного управління, які представляють авторів або виконавців.
4. Сторони можуть регулювати питання стосовно можливості запровадження управління правом на справедливу винагороду організаціями колективного управління і в якому обсязі, а також питання визначення особи, до якої можуть бути висунуті вимоги зі сплати цієї винагороди та з якої вона підлягає стягненню.
Стаття 180. Охорона комп’ютерних програм
1. Сторони надають охорону авторським правам на комп’ютерні програми у такому самому обсязі, як і літературним творам, як це передбачено Бернською конвенцією. Із цією метою термін "комп’ютерні програми" включає попередні дослідні матеріали.
2. Охорона відповідно до цієї Угоди надається математичному виразу комп’ютерної програми будь-якої форми. Ідеї та принципи, на яких ґрунтується будь-який елемент комп’ютерної програми, зокрема ті, на яких ґрунтується її інтерфейс, не охороняються авторським правом згідно із цією Угодою.
3. Комп’ютерна програма охороняється, якщо вона є оригінальною у тому розумінні, що вона є продуктом інтелектуальної творчості автора. Жодні інші критерії не застосовуються для визначення наявності права на охорону.
Стаття 181. Суб’єкт авторського права на комп’ютерні програми
1. Суб’єктом авторського права на комп’ютерні програми є фізична особа або група фізичних осіб, які створили програму, чи, якщо допускається законодавством Сторін, юридична особа, визначена як правовласник згідно із цим законодавством.
2. Виключні авторські права на комп’ютерну програму, створену спільно групою фізичних осіб, належать їм спільно.
3. Якщо створення у співавторстві творів визнається законодавством Сторін, особа, яка відповідно до законодавства Сторін визнається такою, що створила твір, вважається її автором.
4. Якщо комп’ютерна програма створюється найманим працівником на виконання своїх трудових обов’язків або відповідно до вказівок роботодавця, то роботодавцю належать усі виключні майнові права на створену таким чином комп’ютерну програму, якщо інше не передбачено контрактом.
Стаття 182. Обмежені дії, що стосуються комп’ютерних програм
З урахуванням положень статей 183 та 184 цієї Угоди виключні права правовласника у розумінні статті 181 цієї Угоди включають право здійснювати або дозволяти:
a) постійне або тимчасове відтворення комп’ютерної програми будь-якими засобами і у будь-якій формі, частково або повністю. У тій мірі, в якій завантаження, виведення на екран, запуск, передача або зберігання комп’ютерної програми потребують такого відтворення, такі дії вимагатимуть одержання дозволу правовласника;
b) переклад, адаптацію, упорядкування або будь-яку іншу зміну комп’ютерної програми, а також відтворення результатів цих дій, без шкоди для прав особи, яка змінює програму;
c) будь-яку форму публічного розповсюдження, зокрема прокат, оригінальної комп’ютерної програми або її копій.
Стаття 183. Винятки щодо обмежених дій, що стосуються комп’ютерних програм
1. За відсутності конкретних контрактних положень дії, що передбачені у статті 182 (а) - (b) цієї Угоди, не потребують дозволу правовласника, якщо вони є необхідними для використання комп’ютерної програми законним покупцем відповідно до її призначення, зокрема для виправлення помилок.
2. Створення резервної копії комп’ютерної програми особою, яка має право на її використання, не може бути заборонене контрактом, оскільки воно є необхідним для такого використання.
3. Особа, яка має право на використання копії комп’ютерної програми, має право без дозволу правовласника спостерігати, вивчати або перевіряти функціонування програми з метою визначення ідей і принципів, які лежать в основі будь-якого елемента програми, якщо ця особа робить це, здійснюючи будь-які дії щодо завантаження, виведення на екран, запуску, передачі або зберігання програми, які він чи вона має право робити.
Стаття 184. Декомпіляція
1. Дозвіл правовласника не потрібен, якщо відтворення коду і трансляція його форми у розумінні статті 182 (а) - (b) цієї Угоди є необхідними для одержання інформації, потрібної для досягнення здатності до взаємодії незалежно створеної комп’ютерної програми з іншими програмами, за умови, що виконуються такі вимоги:
a) ці дії виконуються ліцензіатом чи іншою особою, яка має право на використання копії комп’ютерної програми, або від його імені особою, уповноваженою на такі дії;
b) інформація, необхідна для досягнення здатності до взаємодії, раніше не була загальнодоступною для осіб, згаданих у підпункті (а) цього пункту; і
c) ці дії обмежуються складовими частинами оригінальної програми, які є необхідними для досягнення здатності до взаємодії.
2. Положення пункту 1 не дозволяють, щоб інформація, одержана у зв’язку з її застосуванням:
a) використовувалась для інших цілей, ніж досягнення здатності до взаємодії з незалежно створеною комп’ютерною програмою;
b) передавалась іншим особам, за винятком випадків, коли це необхідно для досягнення взаємодії з незалежно створеною комп’ютерною програмою; або
c) використовувалась для розробки, виготовлення чи продажу комп’ютерної програми, суттєво подібної за своїм виразом, або для будь-якої іншої дії, яка порушує авторське право.
3. Відповідно до положень Бернської конвенції ця стаття не може тлумачитись як така, що дозволяє її застосування у спосіб, який невиправдано перешкоджає законним інтересам правовласника або суперечить нормальній експлуатації комп’ютерної програми.
Стаття 185. Охорона баз даних
1. Для цілей цієї Угоди термін "база даних" означає сукупність незалежних творів, даних або іншої інформації, розташованих у систематизованому або упорядкованому вигляді та доступних для будь-якої особи за допомогою електронних або інших засобів.
2. Охорона згідно із цією Угодою не надається комп’ютерним програмам, що використовуються під час створення або функціонування баз даних, доступних за допомогою електронних засобів.
Стаття 186. Об’єкт охорони
1. Відповідно до Підрозділу 1 цієї Глави бази даних, які внаслідок підбору або розташування їхнього інформаційного наповнення є результатом творчої праці автора, охороняються як такі авторським правом. Жодні інші критерії не застосовуються для визначення їхнього права на охорону.
2. Охорона баз даних авторським правом, передбачена Підрозділом 1 цієї Глави, не поширюється на їхнє інформаційне наповнення і не завдає шкоди будь-яким правам, які поширюються на саме інформаційне наповнення.
Стаття 187. Суб’єкт авторського права на бази даних
1. Суб’єктом авторського права на бази даних є фізична особа або група фізичних осіб, які створили цю базу, або, якщо допускається законодавством Сторін, юридична особа, визначена як правовласник згідно із законодавством.
2. Якщо створення у співавторстві творів визнається законодавством Сторін, майнові права інтелектуальної власності належать особі, яка володіє авторським правом.
3. Виключні авторські права на базу даних, створену спільно групою фізичних осіб, належать їм спільно.
Стаття 188. Обмежені дії, що стосуються баз даних
Автор бази даних стосовно виразу бази даних, який охороняється авторським правом, має виключне право реалізовувати або дозволяти:
a) тимчасове або постійне відтворення будь-якими засобами і у будь-якій формі, повністю або частково;
b) перетворення, адаптацію, упорядкування або будь-яку іншу зміну;
c) будь-яку форму поширення серед публіки бази даних або її копій;
d) будь-яку передачу, виведення на екран або публічне виконання;
e) будь-яке відтворення, поширення, виведення на екран, публічне виконання результатів дій, що згадуються у підпункті (b).
Стаття 189. Винятки щодо обмежених дій, що стосуються баз даних
1. Вчинення законним користувачем бази даних або її копії будь-яких дій, перелічених у статті 188 цієї Угоди, які є необхідними для забезпечення доступу до інформаційного наповнення бази даних і нормального використання інформаційного наповнення законним користувачем, не вимагає дозволу автора бази даних. Якщо законний користувач має право використовувати лише частину бази даних, це положення застосовується лише до цієї частини.
2. Сторони мають можливість запроваджувати обмеження прав, передбачених статтею 188 цієї Угоди, у таких випадках:
a) відтворення бази даних не в електронній формі для приватних цілей;
b) якщо використання здійснюється лише з метою демонстрації для навчальних або наукових досліджень, за умови зазначення джерела і в обсязі, необхідному для досягнення некомерційної мети;
c) якщо використання здійснюється з метою забезпечення громадської безпеки в адміністративному або судовому процесі;
d) в інших випадках, коли винятки з авторського права традиційно дозволяються кожною Стороною, без шкоди для підпунктів (a), (b) і (c).
3. Відповідно до Бернської конвенції ця стаття не може тлумачитись як така, що дозволяє її застосування у спосіб, який невиправдано перешкоджає законним інтересам правовласника або суперечить нормальному користуванню базою даних.
Стаття 190. Право слідування
1. Сторони надають автору оригінального художнього твору право слідування, яке має визначатись як невідчужуване право, від якого не можна відмовитись, навіть заздалегідь, на одержання роялті, що розраховується від ціни продажу, одержаної за будь-який перепродаж твору, що слідує за першим продажем твору автором.
2. Право, передбачене пунктом 1, застосовується до всіх перепродажів із залученням продавців, покупців або посередників фахівців мистецького ринку, таких, як аукціони, художні галереї і загалом будь-яких торговців художніми творами.
3. Сторони можуть передбачити відповідно до їхнього законодавства, що право, передбачене пунктом 1, не застосовується до перепродажів, якщо продавець придбав твір безпосередньо у автора менше, ніж за три роки до перепродажу, і якщо ціна перепродажу не перевищує визначену мінімальну суму.
4. Роялті сплачується продавцем. Сторони можуть передбачити, що одна з фізичних або юридичних осіб, що згадуються у пункті 2, якщо вона не є продавцем, зобов’язана сплачувати роялті самостійно або спільно з продавцем.
Стаття 191. Трансляція програм з використанням супутника
Кожна Сторона надає автору виключне право дозволяти оприлюднення творів, що охороняються авторським правом, з використанням супутника.
Стаття 192. Кабельне мовлення
Кожна Сторона гарантує, що у випадку ретрансляції програми іншої Сторони за допомогою кабельної мережі на її території застосовне авторське право і суміжні права дотримуються і що така ретрансляція має місце на підставі індивідуальних або колективних контрактів між суб’єктами авторського права і суміжних прав та організаціями кабельного мовлення.
Підрозділ 2
Торговельні марки
Стаття 193. Процедура реєстрації
1. Україна та Сторона ЄС запроваджують систему реєстрації торговельних марок, в якій відмова відповідного органу з реєстрації торговельних марок в реєстрації торговельної марки є належним чином обґрунтованою. Підстави відмови мають бути повідомлені у письмовій формі заявнику, який матиме можливість оскаржити таку відмову та оскаржити остаточну відмову у судовому порядку. Україна та Сторона ЄС надають також можливість заявити заперечення проти поданих заявок на реєстрацію торговельної марки. Така процедура заперечення має бути змагальною. Україна та Сторона ЄС забезпечують загальнодоступну електронну базу даних заявок на торговельні марки та інформації про реєстрацію торговельних марок.
2. Сторони встановлять підстави для відмови у реєстрації або визнання недійсною реєстрації торговельної марки. Нижченаведені об’єкти не можуть бути зареєстровані як торговельні марки або у випадках, коли вони зареєстровані, можуть бути визнані недійсними:
a) позначення, які не можуть становити торговельну марку;
b) торговельні марки, які не мають жодної розрізняльної здатності;
c) торговельні марки, які складаються виключно з позначень або даних, які можуть використовуватися у торгівлі для вказівки на вид, якість, кількість, призначення, вартість, географічне походження або на час виготовлення товарів чи послуг або інші характеристики товарів чи послуг;
d) торговельні марки, які складаються виключно з позначень або даних, які стали загальновживаними у сучасній мові або у добросовісній та звичайній торговельній практиці;
e) позначення, які відображають лише:
і) форми, що обумовлені природним станом самих товарів; або
іі) форми товару, яка обумовлена необхідністю отримання технічного результату; або
ііі) форми, яка надає товарам істотної цінності;
f) торговельні марки, які суперечать публічному порядку або загальноприйнятим принципам моралі;
g) торговельні марки, які носять такий характер, що вводять споживача в оману, наприклад щодо характеру, якості або географічного походження товару чи послуги;
h) торговельні марки, які не дозволені компетентними органами і є такими, що підлягають відмові в реєстрації або визнанню недійсними згідно зі статтею 6 ter Паризької конвенції.
3. Сторони передбачають підстави для відмови у реєстрації або визнання реєстрації недійсною у разі виникнення суперечності з раніше зареєстрованими правами. Торговельна марка не реєструється або, якщо вона зареєстрована, може бути визнана недійсною:
a) якщо вона є тотожною до раніше зареєстрованої торговельної марки, і товари або послуги, для яких торговельна марка заявлена або зареєстрована, є тотожними до товарів або послуг, для яких раніше зареєстрована торговельна марка охороняється;
b) якщо через свою тотожність або схожість до раніше зареєстрованої торговельної марки та тотожність або схожість товарів чи послуг, на які поширюються торговельні марки, існує імовірність, що споживач може їх сплутати, зокрема імовірність асоціації з раніше зареєстрованою торговельною маркою.
4. Сторони можуть також передбачити інші підстави для відмови у реєстрації або визнання реєстрації недійсною, у випадку суперечності з правами, які виникли раніше.
Стаття 194. Добре відомі торговельні марки
Сторони ефективно співробітничають, щоб зробити охорону добре відомих торговельних марок, як це передбачено статтею 6 bis Паризької конвенції і статтею 16(2) і 16(3) Угоди ТРІПС, ефективною.
Стаття 195. Права, пов’язані із торговельною маркою
Реєстрація торговельної марки надає власнику виключне право на неї. Власник має право перешкоджати третім особам, які не мають його/її дозволу, використанню в торговельній діяльності:
a) будь-якого позначення, яке є тотожним до торговельної марки стосовно товарів або послуг, які є тотожними до товарів або послуг, для яких торговельна марка зареєстрована;
b) будь-якого позначення, якщо через свою тотожність або схожість до товарів або послуг, на які поширюються торговельна марка і позначення, існує імовірність, що споживач може їх сплутати, зокрема імовірність асоціації між позначенням і торговельною маркою.
Стаття 196. Винятки з прав, що пов’язані з торговельною маркою
1. Сторони забезпечують добросовісне використання описових термінів, зокрема географічні зазначення, як обмежений виняток з прав, що пов’язані з торговельною маркою, таким чином, що такі обмежені винятки враховують законні інтереси власника торговельної марки і третіх осіб. На таких самих умовах Сторони можуть запроваджувати інші обмежені винятки.
2. Реєстрація торговельної марки не надає власнику право забороняти третій особі використовувати в торговельній діяльності:
a) власне найменування або адресу;
b) дані, які стосуються виду, якості, кількості, призначення, вартості, географічного походження або часу виготовлення товарів чи послуг або інших характеристик товарів чи послуг;
c) торговельну марку, якщо необхідно зазначити призначення продукту або послуги, зокрема у формі обладнання та запасних частин, за умови, що особа використовує їх добросовісно відповідно до торговельно-промислової практики.
3. Реєстрація торговельної марки не дає власнику право забороняти третій особі використання в торговельному обороті прав, які виникли раніше, якщо вони використовуються лише в окремій місцевості і якщо ці права визнаються законодавством Сторін і в межах території, на якій вони визнаються.
Стаття 197. Використання торговельних марок
1. Якщо протягом п’яти років з дати завершення процедури реєстрації власник не розпочинає реальне використання торговельної марки для товарів або послуг, стосовно яких вона зареєстрована на відповідній території, або якщо таке використання призупинено протягом безперервного п’ятирічного періоду, то стосовно торговельної марки можуть бути запроваджені санкції, передбачені цим Підрозділом, якщо відсутні належні причини для її невикористання.
2. Нижченаведене також вважається використанням у розумінні пункту 1:
a) використання торговельної марки у формі, що відрізняється елементами, які не змінюють розпізнавальну здатність марки в тому вигляді, як вона була зареєстрована;
b) проставлення торговельної марки на товари або їхню упаковку лише з метою експорту.
3. Використання торговельної марки з дозволу власника або будь-якою іншою особою, яка має право використовувати колективну торговельну марку або гарантійну чи сертифікаційну марку, розглядається як використання власником в розумінні пункту 1.
Стаття 198. Підстави для анулювання
1. Сторони передбачають, що реєстрація торговельної марки підлягає анулюванню, якщо протягом безперервного п’ятирічного періоду вона не була введена у використання на відповідній території для товарів або послуг, стосовно яких вона зареєстрована, і відсутні належні причини для невикористання; проте жодна особа не може заявити, що права власника на торговельну марку мають бути анульовані, якщо протягом проміжку часу між закінченням п’ятирічного періоду і поданням заяви про анулювання розпочалося або було поновлено реальне використання торговельної марки; початок використання або його поновлення протягом трьохмісячного періоду, що передує заяві про анулювання, яке розпочалося відразу після закінчення безперервного п’ятирічного періоду невикористання, не беруться до уваги, якщо підготовка до початку або поновлення використання здійснюється лише у зв’язку з тим, що власник усвідомлює можливість подання заяви про анулювання.
2. Торговельна марка також підлягає анулюванню, якщо після дати її реєстрації:
a) внаслідок дій або бездіяльності власника вона стала загальновживаною як позначення в обігу товарів або послуг, стосовно яких вона зареєстрована;
b) внаслідок використання торговельної марки її власником або з його дозволу для товарів або послуг, для яких вона зареєстрована, є ймовірність введення в оману споживача, особливо щодо характеру, якості або географічного походження цих товарів чи послуг.
Стаття 199. Часткова відмова в реєстрації, анулювання або визнання недійсною реєстрації
Якщо підстави для відмови у реєстрації, для анулювання чи визнання недійсною реєстрації торговельної марки існують лише стосовно частини товарів або послуг, для яких вона була заявлена чи зареєстрована, то відмова у реєстрації або анулювання чи визнання недійсною реєстрації застосовується лише до відповідних товарів або послуг.
Стаття 200. Строк охорони
Строк охорони, що застосовується в Україні та Стороні ЄС, обчислюється з дати подання заявки і становить щонайменше 10 років. Власник права може продовжити строк охорони на наступний 10-річний термін.
Підрозділ 3
Географічні зазначення
Стаття 201. Сфера застосування цього Підрозділу
1. Цей Підрозділ застосовується до визнання та охорони географічних зазначень, які походять з територій Сторін.
2. Географічним зазначенням однієї Сторони надається охорона іншою Стороною відповідно до положень цієї Угоди за умови, що на них поширюється законодавство, яке зазначене у статті 202 цієї Угоди.
Стаття 202. Визнані географічні зазначення
1. Розглянувши законодавство України, наведене у частині А Додатка ХХІІ-А до цієї Угоди, Сторона ЄС робить висновок, що це законодавство відповідає елементам, викладеним у частині В Додатка ХХІІ-А до цієї Угоди.
2. Розглянувши право ЄС, наведене у Додатку XXII-А, частині А до цієї Угоди, Україна робить висновок, що це законодавство відповідає елементам, викладеним у частині В Додатка XXII-А до цієї Угоди.
3. Україна після завершення процедури заперечення відповідно до критеріїв, викладених у Додатку XXII-В до цієї Угоди, та розглянувши географічні зазначення для сільськогосподарських і харчових продуктів Сторони ЄС, перелічених у Додатку XXII-С до цієї Угоди, та географічних зазначень для вин, ароматизованих вин та спиртних напоїв Сторони ЄС, перелічених у Додатку XXII-D до цієї Угоди, які зареєстровані Стороною ЄС відповідно до законодавства, що згадується у пункті 2, охороняє такі географічні зазначення відповідно до рівня охорони, встановленого цим Підрозділом.
4. Сторона ЄС після завершення процедури заперечення відповідно до критеріїв, викладених у Додатку XXII-В до цієї Угоди, і розглянувши географічні зазначення для вин, ароматизованих вин та спиртних напоїв України, перелічених у Додатку XXII-D до цієї Угоди, які зареєстровані Україною згідно із законодавством, що згадується у пункті 1, охороняє такі географічні зазначення відповідно до рівня охорони, встановленого цим Підрозділом.
Стаття 203. Доповнення новими географічними зазначеннями
1. Сторони домовилися про можливість доповнення новими географічними зазначеннями, що охороняються, Додатків XXII-С та XXII-D до цієї Угоди згідно зі статтею 211(3) цієї Угоди після завершення процедури заперечення та після розгляду географічних зазначень, як передбачено статтею 202(3) та (4) цієї Угоди, що задовольнить обидві Сторони.
2. Від Сторони не можна вимагати охороняти як географічне зазначення назву, яка суперечить назві сорту рослини або породи тварини і, як наслідок, може вводити в оману споживача щодо справжнього походження продукту.
Стаття 204. Обсяг охорони географічних зазначень
1. Географічні зазначення, наведені у Додатках XXII-С і XXII-D до цієї Угоди, зокрема ті, що додаються відповідно до статті 203 цієї Угоди, охороняються від:
a) будь-якого прямого чи опосередкованого комерційного використання назви, що охороняється, для подібних продуктів, які не відповідають специфікації продукту під назвою, що охороняється, або коли таке використання зловживає репутацією географічного зазначення;
b) будь-якого неправомірного використання, імітування або втілення, навіть якщо зазначається справжнє походження продукту або якщо назва, що охороняється, перекладається, викладається у транскрипції або транслітерації чи супроводжується таким виразом, як "стиль", "тип", "спосіб", "який вироблений у", "імітація", "смак", "подібний" тощо;
c) будь-якого іншого хибного або оманливого зазначення щодо джерела, походження, характеру або суттєвих якостей продукту на внутрішньому або зовнішньому упакуванні, рекламних матеріалах або документах, які стосуються відповідного продукту, а також упакування продукту в тару, яка може викликати хибне уявлення щодо його походження;
d) будь-якого іншого застосування, яке може ввести в оману споживача щодо дійсного походження продукту.
2. Географічні зазначення, що охороняються, не стають родовими на територіях Сторін.
3. Якщо географічні зазначення повністю або частково є омонімічними, охорона надається кожному зазначенню за умови, що вона використовується добросовісно і з належним врахуванням місцевого і традиційного використання, а також реального ризику виникнення плутанини. Без шкоди для статті 23 Угоди ТРІПС Сторони взаємно вирішують практичні умови використання, згідно з якими омонімічні географічні зазначення будуть відрізнятись одне від одного, беручи до уваги необхідність забезпечення справедливого поводження із заінтересованими виробниками і те, що споживачі не вводяться в оману. Омонімічна назва, яка викликає у споживача хибне враження, що продукти походять з іншої території, не реєструється, навіть якщо назва є точною, коли йдеться про дійсну територію, регіон або місце походження цього продукту.