Конвенція про стягнення аліментів за кордоном ( укр/рос )

Статус Конвенції див.

Беручи до уваги невідкладність вирішення гуманітарної проблеми, що виникає через становище тих нужденних людей, які залежать від отримання аліментів від осіб, які перебувають за кордоном,

беручи до уваги те, що судовий розгляд або виконання за кордоном позовів про аліменти спричиняють серйозні юридичні та практичні труднощі, та

маючи намір забезпечити засоби для вирішення таких проблем та для подолання таких складнощів,

Договірні Сторони домовилися про таке:

1. Метою цієї Конвенції є спрощення стягнення аліментів, на які особа (далі - позивач), що перебуває на території однієї з Договірних Сторін, заявляє своє право, з іншої особи (далі - відповідач), яка підпадає під юрисдикцію іншої Договірної Сторони. Ця мета досягається за допомогою установ й органів, які далі називаються Органи, що передають, і Органи, що приймають.

2. Засоби правового захисту, передбачені в цій Конвенції, доповнюють, але не замінюють, будь-які інші засоби правового захисту, які існують відповідно до внутрішньодержавного або міжнародного права.

1. Кожна Договірна Сторона під час здачі на зберігання ратифікаційної грамоти або документа про приєднання призначає один чи більш ніж один судовий або адміністративний орган, який буде діяти на її території як Орган, що передає.

2. Кожна Договірна Сторона під час здачі на зберігання ратифікаційної грамоти або документа про приєднання призначає державний або приватний орган, який буде діяти на її території як Орган, що приймає.

3. Кожна Договірна Сторона невідкладно повідомляє Генеральному секретарю Організації Об'єднаних Націй про призначення, здійснені відповідно до пунктів 1 та 2, а також про будь-які зміни стосовно цього.

4. Орган, що передає, та Орган, що приймає, можуть зноситися безпосередньо з Органами, що передають, й Органами, що приймають, інших Договірних Сторін.

1. У випадку, коли позивач перебуває на території однієї Договірної Сторони (далі - держава позивача), а відповідач підпадає під юрисдикцію іншої Договірної Сторони (далі - держава відповідача), позивач може подати заяву про стягнення аліментів з відповідача до Органу, що передає, у державі позивача.

2. Кожна Договірна Сторона повідомляє Генеральному секретарю про те, які докази зазвичай необхідні відповідно до законодавства держави Органу, що приймає, для підтвердження позову про аліменти, а також про порядок подання таких доказів та інші вимоги, яких слід дотримуватися відповідно до цього законодавства.

3. До заяви додаються всі відповідні документи, у тому числі, у разі необхідності, доручення, яке вповноважує Орган, що приймає, діяти від імені позивача або призначити будь-яку іншу особу діяти від імені позивача. Вона також супроводжується фотокарткою позивача та, у разі можливості, фотокарткою відповідача.

4. Орган, що передає, уживає всіх розумних заходів для забезпечення дотримання вимог законодавства держави Органу, що приймає. Згідно з вимогами цього законодавства, заява повинна містити:

a) повне ім'я, адресу, дату народження, громадянство й рід занять позивача та ім'я й адресу будь-якого законного представника позивача;

b) повне ім'я відповідача та, наскільки це відомо позивачеві, його адреси протягом попередніх п'яти років, дату народження, громадянство й рід занять;

c) відомості про підстави, на яких ґрунтується позов, та про допомогу, що запитується, а також будь-яку іншу інформацію, наприклад фінансові та сімейні обставини позивача й відповідача.

1. Орган, що передає, передає документи Органу, що приймає, держави відповідача, якщо не пересвідчиться, що заява подається недобросовісно.

2. Перш ніж передати такі документи, Орган, що передає, пересвідчується в тому, що вони правильно оформлені відповідно до законодавства держави позивача.

3. Орган, що передає, може висловити Органу, що приймає, свою думку стосовно суті справи та може порекомендувати надання позивачу безоплатної правової допомоги та звільнення від витрат.

1. Орган, що передає, на прохання позивача передає, відповідно до положень статті 4, будь-який наказ, остаточний або попередній, та будь-яке інше судове рішення, отримане позивачем для сплати аліментів у компетентному суді будь-якої з Договірних Сторін, та, у разі необхідності й можливості, протокол засідання, на якому такий наказ було видано.

2. Зазначені в попередньому пункті накази та судові рішення можуть бути передані замість документів, зазначених у статті 3, або на додаток до них.

3. Провадження, передбачене статтею 6, може включати відповідно до законодавства держави відповідача провадження з видачі екзекватури, або реєстраційне провадження, або подання позову на підставі рішення, переданого відповідно до пункту 1.

1. Діючи завжди в рамках повноважень, наданих позивачем, Орган, що приймає, уживає від імені позивача всіх належних заходів для стягнення аліментів, зокрема для врегулювання претензії та, у разі необхідності, пред'явлення позову й ведення відповідної судової справи про аліменти й виконання будь-якого наказу або іншого судового рішення про сплату аліментів.

2. Орган, що приймає, постійно інформує Орган, що передає. Якщо він не має можливості діяти, він повідомляє Органу, що передає, про свої причини та повертає документи.

3. Незважаючи ні на що в цій Конвенції, правом, що застосовується під час визначення всіх питань, що виникають у зв'язку з будь-яким таким позовом або провадженням, є право держави відповідача, зокрема її міжнародне приватне право.

Якщо законодавства обох заінтересованих Договірних Сторін містять положення про судові доручення, то застосовуються такі правила:

a) суд, у провадженні якого перебуває позов про стягнення аліментів, може надіслати судові доручення для отримання додаткових доказів - документальних або інших - до компетентного суду іншої Договірної Сторони або до будь-якого іншого органу чи установи, призначених іншою Договірною Стороною, на території якої доручення повинно бути виконане;

b) для того, щоб сторони могли з'явитися чи бути представленими, запитуваний орган повідомляє заінтересованим Органу, що приймає, та Органу, що передає, а також відповідачу про дату та місце проведення відповідного судового розгляду;

c) судові доручення виконують якомога швидше; якщо такі судові доручення не виконуються протягом чотирьох місяців з моменту одержання судових доручень запитуваним органом, причини такого невиконання або такої затримки повідомляються запитуючому органу;

d) виконання судових доручень не тягне відшкодування або сплати будь-яких витрат, якими б вони не були;

e) у виконанні судових доручень може бути відмовлено тільки:

1) якщо не встановлено достовірності судових доручень;

2) якщо Договірна Сторона, на території якої судові доручення повинні бути виконані, вважає, що це може зашкодити її суверенітету чи безпеці.

Положення цієї Конвенції застосовуються також до заяв про зміну судових наказів про стягнення аліментів.

1. У провадженні, що здійснюється згідно з цією Конвенцією, до позивачів застосовуються такий самий режим і такі самі звільнення від сплати витрат і зборів, які застосовуються до резидентів або громадян держави, де триває провадження.

2. Від позивачів не вимагається через їхній статус іноземців або нерезидентів надання будь-якої гарантії або здійснення будь-яких платежів, або внесення застави для забезпечення витрат чи для інших цілей.

3. Органи, що передають, та Органи, що приймають, не стягують будь-яких зборів за послуги, надані відповідно до цієї Конвенції.

Договірна Сторона, законодавством якої встановлюються обмеження для переказу коштів за кордон, надає найвищий пріоритет переказу коштів, які призначені для сплати аліментів або покриття витрат у зв'язку з провадженням відповідно до цієї Конвенції.

До федеративних та неунітарних держав застосовуються такі положення:

а) що стосується тих статей цієї Конвенції, які підпадають під законодавчу юрисдикцію федерального законодавчого органу, зобов'язання федерального уряду в цих межах є такими самими, як і тих Сторін, що не є федеративними державами;

b) що стосується тих статей цієї Конвенції, які підпадають під законодавчу юрисдикцію окремих штатів, провінцій або кантонів, які через конституційний лад федерації не зобов'язані вживати законодавчих заходів, федеральний уряд якомога швидше доводить ці статті з позитивними рекомендаціями до відома відповідних органів штатів, провінцій або кантонів;

c) федеративна Держава - Сторона цієї Конвенції на запит будь-якої іншої Договірної Сторони, переданий їй через Генерального секретаря, надає повідомлення про законодавство й практику цієї федерації та її складових одиниць стосовно будь-якого окремого положення Конвенції, зазначаючи, наскільки це положення забезпечується законодавчими або іншими заходами.

Положення цієї Конвенції поширюються або застосовуються однаково до всіх несамоврядних, підопічних або інших територій, за міжнародні зносини яких відповідає Договірна Сторона, якщо остання під час ратифікації цієї Конвенції або приєднання до неї не повідомила, що Конвенція не буде застосовуватися до будь-якої однієї такої території або кількох з них. Будь-яка Договірна Сторона, яка робить таку заяву, може будь-коли після цього за допомогою повідомлення на ім'я Генерального секретаря поширити застосування цієї Конвенції на всі такі території чи будь-яку з них.

1. Ця Конвенція до 31 грудня 1956 року залишається відкритою для підписання від імені будь-якої держави - члена Організації Об'єднаних Націй, будь-якої держави, яка не є членом Організації, але яка є стороною Статуту Міжнародного Суду ООН або членом будь-якої спеціалізованої установи, та будь-якої іншої держави, яка не є членом Організації, але яку Економічна та соціальна рада запросила стати стороною цієї Конвенції.

2. Ця Конвенція підлягає ратифікації. Ратифікаційні грамоти здаються на зберігання Генеральному секретарю.

3. Будь-яка держава, зазначена в пункті 1 цієї статті, може будь-коли приєднатися до цієї Конвенції. Документ про приєднання передається на зберігання Генеральному секретарю.

1. Ця Конвенція набуває чинності на тридцятий день після дати здачі на зберігання третьої ратифікаційної грамоти або документа про приєднання відповідно до статті 13.

2. Для кожної Держави, яка ратифікує цю Конвенцію або приєднується до неї після здачі на зберігання третьої ратифікаційної грамоти або документа про приєднання, Конвенція набуває чинності на тридцятий день після дати здачі на зберігання цією Державою її ратифікаційної грамоти або документа про приєднання.

1. Будь-яка Договірна Сторона може денонсувати цю Конвенцію за допомогою повідомлення на ім'я Генерального секретаря. Денонсація може стосуватися також деяких або всіх територій, зазначений у статті 12.

2. Денонсація набуває чинності через рік з дати отримання зазначеного повідомлення Генеральним секретарем, але не впливає на справи, які знаходяться в провадженні на момент набуття нею чинності.

Якщо між Договірними Сторонами виникає спір стосовно тлумачення або застосування цієї Конвенції та якщо такий спір не врегульований іншими засобами, то він передається до Міжнародного Суду ООН. Спір передається до Міжнародного Суду ООН за допомогою повідомлення про спеціальну угоду або за допомогою односторонньої заяви однієї зі сторін спору.

1. У випадку, коли будь-яка Держава робить під час ратифікації або приєднання застереження до будь-якої зі статей цієї Конвенції, Генеральний секретар повідомляє текст такого застереження всім державам - сторонам цієї Конвенції та іншим державам, зазначеним у статті 13. Будь-яка Договірна Сторона, яка заперечує проти цього застереження, протягом дев'яноста днів з дати повідомлення може поінформувати Генерального секретаря про те, що вона не приймає його, і в такому разі Конвенція не набуває чинності між державою, яка висловила заперечення, та державою, яка зробила застереження. Будь-яка держава, яка приєднується до Конвенції пізніше, може зробити таке повідомлення під час приєднання.

2. Договірна Сторона може будь-коли відкликати раніше зроблене застереження та повідомляє Генеральному секретарю про таке відкликання.

Договірна Сторона у відносинах з іншими Договірними Сторонами може посилатися на положення цієї Конвенції лише настільки, наскільки ця Конвенція є обов'язковою для неї самої.

1. Генеральний секретар інформує всі держави - члени Організації Об'єднаних Націй та всі держави, які не є членами Організації і які зазначено в статті 13:

a) про повідомлення, передбачені в пункті 3 статті 2;

b) про інформацію, отриману відповідно до пункту 2 статті 3;

c) про заяви та повідомлення, зроблені відповідно до статті 12;

d) про підписання, ратифікації та приєднання, здійснені відповідно до статті 13;

e) про дату набуття чинності Конвенцією згідно з пунктом 1 статті 14;

f) про денонсації, здійснені відповідно до пункту 1 статті 15;

g) про застереження та повідомлення, зроблені відповідно до статті 17.

2. Крім того, Генеральний секретар повідомляє всім Договірним Сторонам про прохання стосовно перегляду та відповіді на такі прохання відповідно до статті 20.

1. Будь-яка Договірна Сторона може будь-коли просити в повідомленні на ім'я Генерального секретаря про перегляд цієї Конвенції.

2. Генеральний секретар передає це повідомлення кожній Договірній Стороні та просить повідомити протягом чотирьох місяців, чи бажає вона скликання конференції для розгляду питання про запропонований перегляд. Якщо більшість Договірних Сторін дає позитивну відповідь, то Генеральний секретар скликає таку конференцію.

Оригінал цієї Конвенції, тексти якої англійською, іспанською, китайською, російською та французькою мовами мають однакову силу, передається на зберігання Генеральному секретарю, який надсилає його засвідчені копії всім державам, зазначеним у статті 13.