Директива 2000/26/ЄС Європейського Парламенту та Ради "Про наближення законів держав-членів щодо страхування цивільної відповідальності власників автотранспортних засобів та про внесення змін і доповнень до Директив Ради 73/239/ЄЕС та 88/357/ЄЕС (четверта Директива страхування відповідальності)"

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ПАРЛАМЕНТ ТА РАДА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ,

Беручи до уваги Договір про заснування Європейського Співтовариства і, зокрема, статті 47 (2) 95 Договору;

Беручи до уваги пропозицію Комісії (1);

Беручи до уваги висновок Комітету з економічних та соціальних питань (2);

Діючи у відповідності до порядку, встановленого в Статті 251 Договору (3), в світлі спільного тексту, схваленого Комітетом з врегулювання 7 квітня 2000 року,

(1) OJ C 343, 13.11.1997, p. 11 та OJ C 171, 18.6.1999, p. 4.

(2) OJ C 157, 25.5.1998, p. 6.

(3) Висновок Європейського Парламенту від 16 липня 1998 року (OJ C 292, 21.9.1998, p. 123), підтверджений 27 жовтня 1999 року, Спільна Позиція Ради від 21 травня 1999 року (OJ C 232, 13.8.1999, p. 8) та Рішення Європейського Парламенту від 15 грудня 1999 року (ще не опубліковане в Офіційному Журналі). Рішення Ради 2 травня 2000 року (ще не опубліковане в Офіційному Журналі) та Рішення Європейського Парламенту від 16 травня 2000 року.

Враховуючи, що

(1) В даний час існують відмінності між положеннями, встановленими законом, постановою чи адміністративним провадженням у державах-членах, що стосуються страхування цивільної відповідальності власників автотранспортних засобів, і такі відмінності становлять перешкоду вільному руху осіб та страхових послуг;

(2) Таким чином, є необхідним наблизити ці положення для сприяння стабільному функціонуванню єдиного ринку.

(3) Директивою 72/166/ЄЕС (4), Рада схвалила положення щодо наближення законів держав-членів стосовно страхування цивільної відповідальності власників автотранспортних засобів та виконання зобов'язання страхувати таку відповідальність.

(4) Директивою 88/357/ЄЕС (5), Рада схвалила положення щодо узгодження законів, постанов та адміністративних положень, що стосуються прямого страхування, іншого ніж страхування життя, та встановлюють положення на сприяння ефективному застосуванню свободи надання послуг.

(4) OJ L 103, 2.5.1972, p. 1. Директива з останніми змінами і доповненнями, внесеними Директивою 84/5/ЄЕС (OJ L 8, 11.1.1984, p. 17).

(5) OJ L 172, 4.7.1988, p. 1. Директива з останніми змінами і доповненнями, внесеними Директивою 92/49/ЄЕС (OJ L 228, 11.8.1992, p. 1).

(5) Система бюро "Зелена картка" забезпечує швидке врегулювання претензій у власній країні потерпілої сторони, навіть коли інша сторона походить з іншої європейської країни.

(6) Система бюро "Зелена картка" не вирішує всіх проблем потерпілої сторони, що має претензії в іншій країні до сторони-резидента такої країни та страхового підприємства, що має там дозвіл (іноземна правова система, іноземна мова, невідомий порядок врегулювання та часто необгрунтовано уповільнене врегулювання).

(7) Своєю Постановою від 26 жовтня 1995 року про врегулювання претензій, що виникають в результаті транспортних пригод, що трапляються поза межами країни походження особи, що заявляє претензії (6), Європейський Парламент, діючи у відповідності до другого пункту Статті 192 Договору, закликав Комісію подати пропозицію щодо Директиви Європейського Парламенту і Ради на вирішення цих проблем.

(8) Фактично, є належним доповнити заходи, що встановлені Директивами 72/166/ЄЕС, 84/5/ЄЕС (7) та 90/232/ЄЕС (8) для того, щоб гарантувати потерпілим сторонам, що зазнали збитків чи втрат в результаті автотранспортної пригоди, однакове ставлення, незалежно від того, де на території Співтовариства трапляються пригоди; для пригод, що підпадають під сферу застосування цієї Директиви, що трапляються в державі, іншій аніж держава проживання потерпілої сторони, існують прогалини щодо врегулювання претензій сторін, що понесли збитки.

(6) OJ C 308, 20.11.1995, p. 108.

(7) Друга Директива Ради (84/5/ЄЕС) від 30 грудня 1983 року про наближення законів держав-членів щодо страхування цивільної відповідальності власників автомобільних транспортних засобів (OJ L 8, 11.1.1984, p. 17). Директива з останніми змінами і доповненнями, внесеними Директивою 90/232/ЄЕС (OJ L 129, 19.5.1990, p. 33).

(8) Третя Директива Ради (90/232/ЄЕС) від 14 травня 1990 року про наближення законів держав-членів щодо страхування цивільної відповідальності власників автотранспортних засобів (OJ L 129, 19.5.1990, p. 33).

(9) Застосування цієї Директиви до пригод, що трапляються у третіх країнах, що охоплені системою "зелена картка", що має вплив на потерпілі сторони, що є резидентами в Співтоваристві, та з залученням транспортних засобів, що застраховані та звичайно перебувають в державі-члені, не означає поширення обов'язкового територіального покриття транспортного страхування як передбачено в Статті 3(2) Директиви 72/166/ЄЕС.

(10) Це тягне за собою надання потерпілій стороні прямого права вживати заходів проти страхового підприємства відповідальної сторони.

(11) Задовільним рішенням для потерпілих сторін, які зазнали збитків чи втрат як результат автотранспортної пригоди, що підпадає під сферу застосування цієї Директиви та трапляється в державі, іншій аніж держава їх проживання, може бути право на вимогу в державі-члені їх проживання до представника, що займається розглядом претензій, що призначений там страховим підприємством відповідальної особи.

(12) Це рішення надасть змогу потерпілим сторонам, що зазнали шкоди поза межами держави-члена їх проживання, мати справу з понесеними збитками згідно відомого їм порядку.

(13) Ця система, що передбачає існування представників, що займаються розглядом претензій, в державі-члені проживання потерпілої сторони не впливає ні на матеріальне право, що має застосовуватися в кожному конкретному випадку, ані на питання підсудності.

(14) Існування прямого права вживати заходів проти страхового підприємства для сторони, що зазнала збитків чи втрат, є логічним доповненням призначенню таких представників та, крім того, покращує правову позицію потерпілих в автотранспортних пригодах сторін, що трапляються поза межами держави-члена проживання такої сторони.

(15) Для усунення відповідних прогалин потрібно передбачити, що держава-член, в якій страховому підприємству надано дозвіл, має вимагати від підприємства призначення представників, що займаються розглядом претензій, що є резидентами чи засновані в інших державах-членах, для зібрання всієї необхідної інформації щодо вимог, що виникають в результаті таких пригод, та вживати належних заходів для врегулювання претензій від імені та за рахунок страхового підприємства, включаючи виплату компенсації; представник, що займається розглядом претензій, повинен мати достатні повноваження представляти страхове підприємство у відношенні до осіб, що несуть збитки з таких пригод, а також представляти страхове підприємство перед національними органами, включаючи, в разі необхідності, перед судами, в тій мірі, наскільки це сумісне з правилами міжнародного приватного права при встановленні юрисдикції.

(16) Діяльність представника, що займається розглядом претензій, не є достатньою для встановлення юрисдикції судів в державі-члені проживання потерпілої сторони, якщо правила міжнародного приватного права щодо визначення юрисдикції цього не передбачають.

(17) Призначення представників, що займаються розглядом претензій, повинне бути однією з умов доступу до страхової діяльності та здійснення страхової діяльності, що перерахована у виді 10 пункту A Додатка до Директиви 73/239/ЄЕС (9), за винятком відповідальності перевізників; така умова повинна, таким чином, охоплюватися єдиним офіційним дозволом, що видається органами держави-члена, де страхове підприємство засновує свій головний офіс як визначено в Розділі II Директиви 92/49/ЄЕС (10); така умова також застосовується до страхових підприємств, головний офіс яких знаходиться поза межами Співтовариства, які отримали дозвіл, що надає їм доступ до страхової діяльності у державі-члені Співтовариства; до Директиви 73/239/ЄЕС мають бути внесені відповідні зміни та доповнення.

(9) Перша Директива Ради (73/239/ЄЕС) від 24 липня 1973 року про узгодження законів, постанов та адміністративних положень стосовно початку та здійснення діяльності прямого страхування, іншого ніж страхування життя (OJ L 228, 16.8.1973, p. 3). Директива з останніми змінами і доповненнями, внесеними Директивою 95/26/ЄС (OJ L 168, 18.7.1995, p. 7).

(10) Директива Ради (92/49/ЄЕС від 18 червня 1992 року про узгодження законів, постанов та адміністративних положень стосовно початку та здійснення діяльності прямого страхування, іншого ніж страхування життя, та про внесення змін і доповнень до Директив 73/239/ЄЕС і 88/357/ЄЕС (третя Директива не страхування життя) (OJ L 228, 11.8.1992, p. 1). Директива з останніми змінами і доповненнями, внесеними Директивою 95/26/ЄС (OJ L 168, 18.7.1995, p. 7).

(18) На додаток до забезпечення того, щоб страхове підприємство мало представника в державі, в якій проживає потерпіла сторона, є доцільним гарантувати особливе право потерпілої сторони отримати швидке врегулювання претензії; таким чином, є необхідним включити до національного законодавства належні ефективні та систематичні фінансові чи еквівалентні адміністративні санкції - такі як судові заборони в поєднанні з адміністративними штрафами, звітування наглядовим органам на регулярній основі, перевірки на місці, публікації в національному офіційному журналі та в пресі, зупинення діяльності компанії (заборону укладення нових договорів протягом певного періоду), призначення спеціального представника наглядових органів, що відповідальні за моніторинг відповідності діяльності підприємства законам у сфері страхування, відкликання дозволу на лінію бізнесу, санкції, що підлягають накладенню на директорів та керівний склад - у випадку, коли страхове підприємство чи його представник не виконує свого зобов'язання зробити пропозицію про надання компенсації протягом розсудливого періоду часу; це не повинне зашкоджувати застосуванню будь-якого іншого заходу - особливо у відповідності до законодавства про нагляд - який може вважатися за доцільне; однак, є умова про те, що тривалі зобов'язання, збитки та шкода не повинні викликати сумнівів, з тим щоб страхове підприємство було спроможним зробити обгрунтовану пропозицію протягом передбаченого періоду часу; обгрунтована пропозиція про надання компенсації повинна бути в письмовій формі та містити підстави, на основі яких зобов'язання та збитки були оцінені.

(19) На додаток до таких санкцій, є доцільним передбачити, що на суму компенсації, що пропонується страховим підприємством чи присуджується потерпілій стороні судом, повинні сплачуватися відсотки, якщо пропозицію не зроблено протягом зазначеного встановленого періоду часу; якщо держави-члени мають існуючі національні правила, що покривають вимогу про сплату відсотків за простроченими платежами, це положення може бути імплементовано шляхом посилання на такі правила.

(20) Потерпілі сторони, що зазнають збитків або шкоди в результаті автотранспортних пригод, деколи мають труднощі у встановленні назви страхового підприємства, що надає страхування цивільної відповідальності власників автотранспортних засобів, що залучені до пригоди.

(21) В інтересах таких потерпілих сторін держави-члени повинні створити інформаційні центри для забезпечення того, що така інформація робиться доступною швидко; такі інформаційні центри повинні також надавати потерпілим сторонам інформацію стосовно представників, що займається розглядом претензій; необхідно, щоб такі центри співпрацювали один з одним та швидко надавали відповіді на запити про надання інформації про представників, що займається розглядом претензій, що подаються центрами в інших державах-членах; видається доцільним, що такі центри повинні збирати інформацію про фактичну дату припинення страхового покриття, а не про припинення початкової дійсності поліса якщо тривалість контракту продовжується завдяки неприпиненню.

(22) Потрібно передбачити конкретні положення стосовно транспортних засобів (наприклад, урядових чи військових транспортних засобів), що підпадають під виключення із зобов'язання щодо страхування цивільної відповідальності.

(23) Потерпіла сторона може мати законний інтерес бути поінформованою про особу власника транспортного засобу чи особи, що звичайно керує транспортним засобом, чи зареєстрованого володільця транспортного засобу, наприклад якщо вона може отримати компенсацію тільки від таких осіб, оскільки транспортний засіб не є належним чином застрахований чи шкода перевищує страхову суму, ця інформація також повинна надаватися відповідно.

(24) Певна інформація, що надається, така як ім'я та адреса власника транспортного засобу або особи, що звичайно керує транспортним засобом та номер страхового поліса чи реєстраційний номер транспортного засобу, становить особові дані в значенні Директиви 95/46/ЄЕС Європейського Парламенту та Ради від 24 жовтня 1995 року про захист фізичних осіб стосовно обробки особових даних та вільного руху таких даних (11); обробка таких даних, що вимагається для цілей цієї Директиви, повинна, таким чином, узгоджуватися з національними заходами, що здійснюються у відповідності до Директиви 95/46/ЄЕС; ім'я та адреса особи, що звичайно керує транспортним засобом, повинні бути повідомлені тільки якщо національне законодавство передбачає таке повідомлення.

(11) OJ L 281, 23.11.1995, p. 31.

(25) Необхідно встановити положення щодо компенсаційного органу, до якого потерпіла сторона може звернутися у випадках, коли страхове підприємство не призначило представника або очевидно зволікає з врегулюванням претензії, чи коли страхове підприємство не може бути встановлене, для забезпечення того, що потерпіла сторона не залишиться без компенсації, на отримання якої вона має право; втручання компенсаційного органу повинне обмежуватися нечастими окремими випадками, коли страхове підприємство не виконує своїх зобов'язань незважаючи на вплив потенційного накладення штрафних санкцій.

(26) Роль, яку відіграє компенсаційний орган, полягає у врегулюванні претензій стосовно будь-яких збитків чи шкоди, зазнаних потерпілою стороною тільки у випадках, які можна об'єктивно встановити і, таким чином, компенсаційний орган повинен обмежити свою діяльність перевіркою того, що пропозицію про надання компенсації було зроблено у відповідності до встановлених часових рамок та процедури, без будь-якої оцінки суті питання.

(27) Юридичні особи, до яких в порядку суброгації переходять вимоги потерпілої сторони до особи, відповідальної за пригоду чи страхового підприємства останньої (такого, як, наприклад іншого страхового підприємства чи органів соціального забезпечення), не повинні мати права представляти відповідну претензію компенсаційному органу.

(28) Компенсаційний орган повинен мати право суброгації в тій мірі, наскільки він надав компенсацію потерпілій стороні; з метою сприяння виконанню претензії компенсаційного органу до страхового підприємства у випадках, коли воно не призначило представника, що займається розглядом претензій, чи очевидно зволікає з врегулюванням претензії, орган, що надає компенсацію у державі потерпілої сторони, повинен мати автоматичне право на відшкодування з суброгацією до прав потерпілої сторони зі сторони відповідного органу в державі, в якій засноване страхове підприємство; цей останній орган найкращим чином розташований для порушення провадження в порядку регресу проти страхового підприємства.

(29) Навіть хоча держави-члени можуть передбачити, що претензія до компенсаційного органу може бути другорядною, потерпіла особа не повинна бути зобов'язана подавати свою претензію особі, що відповідальна за пригоду, до подання її до компенсаційного органу; в такому випадку потерпіла сторона повинна бути принаймні в такій же позиції, які і у випадку претензії до гарантійного фонду згідно Статті 1(4) Директиви 84/5/ЄЕС.

(30) Цю систему можна заставити працювати шляхом укладення договору між компенсаційними органами, заснованими чи затвердженими державами-членами, що визначає їх функції та зобов'язання, та порядок відшкодування.

(31) У випадках, коли ідентифікувати страховика транспортного засобу неможливо, потрібно передбачити, щоб остаточним боржником стосовно збитків, які підлягають виплаті потерпілій стороні, був гарантійний фонд, який передбачається в Статті 1(4) Директиви 84/5/ЄЕС, що розташований в державі-члені, в якій трапилася пригода,

ПРИЙНЯЛИ ЦЮ ДИРЕКТИВУ:

1. Метою цієї Директиви є встановлення спеціальних положень, що застосовуються до потерпілих сторін, що мають право на отримання компенсації стосовно будь-яких збитків чи шкоди, що виникають в результаті пригод, що трапляються у державі-члені, іншій аніж держава-член проживання потерпілої сторони, що спричиняються використанням транспортних засобів, що застраховані та звичайно знаходяться в державі-члені.

Не порушуючи законодавства третіх країн щодо цивільної відповідальності та міжнародного приватного права, ця Директива також застосовується до потерпілих сторін-резидентів держави-члена, які мають право на отримання компенсації стосовно будь-яких збитків чи шкоди, що виникають в результаті пригод, що трапляються в третіх країнах, національні бюро страховиків яких, як визначено в Статті 1(3) Директиви 72/166/ЄЕС, приєдналися до системи "Зелена картка" у випадках, коли такі пригоди спричиняються використанням транспортних засобів, що застраховані та звичайно знаходяться в державі-члені.

2. Статті 4-6 застосовуються тільки у випадках пригод, що спричиняються використанням транспортного засобу,

(a) що застрахований через установу в державі-члені, іншій, ніж держава проживання потерпілої сторони, та

(b) який звичайно знаходиться в державі-члені, іншій аніж держава-член проживання потерпілої сторони.

3. Стаття 7 також застосовується до пригод, спричинених транспортними засобами третіх країн, що охоплюються Статтею 6 та 7 Директиви 72/166/ЄЕС.

Для цілей цієї Директиви:

"страхове підприємство" означає підприємство, яке отримало офіційний дозвіл у відповідності до Статті 6 чи Статті 23(2) Директиви 73/239/ЄЕС;

"установа" означає головний офіс, представництво чи філію страхового підприємства як визначається в Статті 2(c) Директиви 88/357/ЄЕС;

"транспортний засіб" означає транспортний засіб як визначено в Статті 1(1) Директиви 72/166/ЄЕС;

"потерпіла сторона" означає потерпілу сторону як визначено в Статті 1(2) Директиви 72/166/ЄЕС;

"держава-член, в якій звичайно знаходиться транспортний засіб" означає територію, на якій транспортний засіб звичайно знаходиться як визначено в Статті 1(4) Директиви 72/166/ЄЕС.

Кожна держава-член передбачає, що потерпілі сторони, про які йдеться в Статті 1 у випадку пригод в межах значення такого положення користуються прямим правом пред'явлення позову проти страхового підприємства, що покриває цивільну відповідальність відповідальної особи.

1. Кожна держава-член вживає всіх заходів, що необхідні для забезпечення того, що всі страхові підприємства, що покривають ризики, згідно з видом 10 пункту A Додатка до Директиви 73/239/ЄЕС, інші ніж відповідальність перевізника, призначають представника, що займається розглядом претензій, у кожній державі-члені, іншій аніж та, в якій вони отримали їх офіційний дозвіл. Представник, що займається розглядом претензій, є відповідальним за розгляд та врегулювання претензій, що виникають з пригоди у випадках, про які йдеться в Статті 1.

Представник, що займається розглядом претензій, є резидентом держави-члена, в якій його призначено, чи заснований у ній.

2. Вибір представника, що займається розглядом претензій, здійснюється на розсуд страхового підприємства. Держави-члени не можуть обмежувати цього вибору.

3. Представник, що займається розглядом претензій, може працювати для одного чи більше страхових підприємств.

4. Представник, що займається розглядом претензій, стосовно таких претензій збирає всю інформацію, необхідну в зв'язку із врегулюванням претензій, та вживає заходів, необхідних для ведення переговорів про врегулювання претензій. Вимоги щодо призначення представника, що займається розглядом претензій, не перешкоджають потерпілій стороні або її страховому підприємству почати процедуру безпосередньо проти особи, яка спричинила пригоду, чи її страхового підприємства.

5. Представники, що займаються розглядом претензій, мають достатні повноваження представляти страхове підприємство стосовно потерпілих сторін у справах, про які йдеться в Статті 1, та повністю задовольняти їх вимоги. Вони повинні бути в змозі вивчати справи офіційною мовою (мовами) держави-члена проживання потерпілої сторони.

6. Держави-члени створюють обов'язок, що підкріплюється належними, ефективними та систематичними фінансовими чи еквівалентними адміністративними покараннями відносно того, що протягом трьох місяців від дати подання потерпілою стороною своєї претензії для компенсації безпосередньо страховому підприємству особи, що спричинила пригоду, чи до його представника, що займається розглядом претензій,

(a) вимагається, щоб страхове підприємство особи, яка спричинила пригоду, чи його представник, що займається розглядом претензій, зробили обгрунтовану пропозицію про надання компенсації у випадках, в яких відповідальність не оспорюється, і збитки було підраховано, чи

(b) вимагається, щоб страхове підприємство, якому адресовано претензію про виплату компенсації, чи його представник, що займається розглядом претензій, надали обгрунтовану відповідь на питання, що викладені в претензії, у випадках, коли відповідальність заперечується чи не була чітко визначена, чи коли збитки не було повністю підраховано.

Держави-члени приймають положення для забезпечення того, що в разі, коли пропозиція не робиться протягом тримісячного періоду, підлягає сплаті відсоток на суму компенсації, що пропонується страховим підприємством чи присуджується потерпілій стороні судом.

7. Комісія звітує Європейському Парламенту і Раді про імплементацію пункту 4, першого підпункту, та про ефективність такого положення, а також про еквівалентність національних положень щодо покарання до 20 січня 2006 року, і в разі необхідності подає пропозиції.

8. Призначення представника, що займається розглядом претензій, само по собі не становить відкриття філії в межах значення Статті 1(b) Директиви 92/49/ЄЕС, і представник, що займається розглядом претензій, не вважається установою в межах значення Статті 2(c) Директиви 88/357/ЄЕС чи установою в межах значення Брюссельської Конвенції від 27 вересня 1968 року про юрисдикцію та виконання судових рішень у цивільних та комерційних справах (12).

(12) OJ C 27, 26.1.1998, p. 1 (консолідована версія).

1. Для цілей надання можливості потерпілій стороні вимагати компенсації, кожна держава-член засновує або схвалює інформаційний центр, що відповідальний:

(a) за ведення реєстру, що містить таку інформацію:

1. реєстраційні номери автотранспортних засобів, що звичайно автотранспортних засобів, що звичайно знаходяться на території відповідної держави;

2. (i) номери страхових полісів, що покривають користування такими транспортними засобами, для ризиків, що віднесені до виду 10 пункту A Додатка до Директиви 73/239/ЄЕС, інших аніж відповідальність перевізника, і у випадках, коли період чинності поліса завершився, також дату припинення страхового покриття;

(ii) номер страхового поліса "Зелена картка" або страхового поліса, виданого при перетині кордону, якщо транспортний засіб покривається одним з таких документів, у випадку, коли транспортний засіб користується перевагами відмін, що передбачаються в Статті 4(b) Директиви 72/166/ЄЕС;

3. страхові підприємства, що покривають використання транспортних засобів від ризиків, що відносяться до виду 10 пункту A Додатка до Директиви 73/239/ЄЕС, інших ніж відповідальність перевізника, та представники, що займаються розглядом претензій, що призначені такими страховими підприємствами у відповідності до Статті 4, чиї імена повідомляються інформаційному центру у відповідності до пункту 2 цієї Статті;

4. перелік транспортних засобів, які, в кожній державі-члені, користуються перевагами відмін вимоги щодо страхового покриття цивільної відповідальності у відповідності до Статті 4(a) та (b) Директиви 72/166/ЄЕС;

5. стосовно транспортних засобів, що передбачені пунктом (4):

(i) найменування органу чи організації, що призначена у відповідності до другого підпункту Статті 4(a) Директиви 72/166/ЄЕС відповідальною за компенсацію потерпілим особам у випадках, коли порядок, передбачений у першому абзаці Статті 2(2) Директиви 72/166/ЄЕС не застосовується , якщо транспортний засіб користується перевагами відмін, що передбачені в Статті 4(a) Директиви 72/166/ЄЕС;

(ii) найменування органу, що покриває транспортний засіб у державі-члені, в якій він звичайно знаходиться, якщо транспортний засіб користується перевагами відмін, що передбачені в Статті 4(b) Директиви 72/166/ЄЕС;

(b) чи для узгодження збирання та розповсюдження такої інформації;

(c) та для сприяння інформування уповноважених осіб про інформацію, про яку йдеться в пунктах (a)(1), (2), (3), (4) та (5).

Інформація згідно пунктів (a)(1), (2) та (3) повинна зберігатися протягом періоду семи років після припинення реєстрації транспортного засобу чи припинення договору страхування.

2. Страхові підприємства, про які йдеться в пункті 1(a)(3), повідомляють інформаційним центрам всіх держав-членів ім'я та адресу представника, що займається розглядом претензій, якого вони призначили у відповідності до Статті 4 у кожній з держав-членів.

3. Держави-члени забезпечують, щоб потерпіла сторона мала право протягом семи років після пригоди без затримки отримувати від інформаційного центру держави-члена, в якій вона проживає, держави-члена, в якій звичайно знаходиться транспортний засіб, чи держави-члена, де трапилася пригода, таку інформацію:

(a) найменування та адресу страхового підприємства;

(b) номер страхового поліса; та

(c) ім'я та адресу представника, що займається розглядом претензій, у держав проживання потерпілої сторони.

Інформаційні центри співпрацюють один з одним.

4. Інформаційний центр надає потерпілій стороні ім'я та адресу власника транспортного засобу чи особи, що звичайно керує транспортним засобом, чи зареєстрованого володільця транспортного засобу, якщо потерпіла сторона має законне право на отримання цієї інформації. Для цілей такого надання, інформаційний центр звертається, зокрема, до:

(a) страхового підприємства, чи

(b) органу реєстрації транспортних засобів.

Якщо транспортний засіб користується перевагами відміни, що передбачаються в Статті 4(a) Директиви 72/166/ЄЕС, інформаційний центр інформує потерпілу особу про найменування органу чи організації, що призначена у відповідності до другого підпункту Статті 4(a) тієї Директиви відповідальною за компенсацію потерпілим сторонам у випадках, коли порядок, передбачений першим абзацом Статті 2(2) тієї Директиви не застосовується.

Якщо транспортний засіб користується перевагами відміни, що передбачаються в Статті 4(b) Директиви 72/166/ЄЕС, інформаційний центр інформує потерпілу особу про найменування органу, що покриває транспортний засіб у країні, в якій він звичайно знаходиться.

5. Обробка особових даних, що випливають з попередніх пунктів, повинна здійснюватися у відповідності з національними заходами, що вживаються відповідно до Директиви 95/46/ЄС.

1. Кожна держава-член засновує чи схвалює компенсаційний орган, відповідальний за надання компенсації потерпілим сторонам у випадках, про які йдеться в Статті 1. Такі потерпілі сторони можуть надати претензію до компенсаційного органу в державі-члені їх проживання:

(a) якщо, протягом трьох місяців від дати подання потерпілою стороною своєї претензії на отримання компенсації до страхового підприємства транспортного засобу, користування яким спричинило пригоду, чи до його представника, що займається розглядом претензій, страхове підприємство чи його представник, що займається розглядом претензій, не надали обгрунтованої відповіді на питання, викладені у претензії; чи

(b) якщо страхове підприємство не призначило представника, що займається розглядом претензій, у державі проживання потерпілої сторони у відповідності до Статті 4(1). У такому випадку, потерпілі сторони не можуть подати претензію компенсаційному органу, якщо вони подали претензію на отримання компенсації безпосередньо страховому підприємству транспортного засобу, користування яким спричинило пригоду, і якщо вони отримали обгрунтовану відповідь протягом трьох місяців від подання претензії.

Потерпілі сторони, однак, не можуть подавати претензію до компенсаційного органу, якщо вони вжили правових дій безпосередньо проти страхового підприємства. Компенсаційний орган вживає заходів протягом двох місяців від дати, коли потерпіла сторона подає до нього претензію на отримання компенсації, проте припиняє такі дії, якщо страхове підприємство чи його представник, що займається розглядом претензій, пізніше надає обгрунтовану відповідь на претензію.

Компенсаційний орган невідкладно повідомляє:

(a) страхове підприємство транспортного засобу, користування яким спричинили пригоду, чи представника, що займається розглядом претензій;

(b) компенсаційний орган в державі-члені установи страхового підприємства, що видала поліс;

(c) особу, яка спричинила пригоду якщо відома, про те, що він отримав претензію потерпілої сторони, та що він надасть відповідь на таку претензію протягом двох місяців від подання такої претензії.

Це положення не перешкоджає праву держав-членів вважати компенсацію, надану таким органом, другорядною чи не другорядною, та праву передбачати врегулювання претензій між таким органом та особою чи особами, які спричинили пригоду, та іншими страховими підприємствами чи органами соціального страхування, що зобов'язані надати компенсацію потерпілій стороні стосовно тієї ж пригоди. Однак, держави-члени не можуть дозволити органу зробити виплату компенсації залежною від будь-яких умов, інших ніж встановлені в цій Директиві, зокрема, встановлення потерпілою стороною, що відповідальна особа неспроможна чи відмовляється сплатити.

2. Компенсаційний орган, який відшкодував потерпілій стороні у державі-члені проживання, має право вимагати відшкодування виплаченої суми шляхом компенсації від компенсаційного органу у державі-члені установи страхового підприємства, що видала поліс.

Останній орган тоді набуває прав потерпілої сторони проти особи, що спричинила пригоду, чи її страхового підприємства в тій мірі, наскільки компенсаційний орган в державі-члені проживання потерпілої сторони надав компенсацію за понесені збитки або шкоду. Кожна держава-член зобов'язана визнавати таку суброгацію, що передбачається будь-якою іншою державою-членом.

3. Ця Стаття набирає чинності:

(a) після укладення договору між компенсаційними органами, заснованими чи затвердженими державами-членами, стосовно їх функцій та зобов'язань та порядку відшкодування;

(b) від дати, встановленої Комісією після встановлення нею у тісній співпраці з державами-членами, що такий договір було укладено.

Комісія звітує Європейському Парламенту та Раді про імплементацію цієї Статті та її ефективність до 20 липня 2005 року та в разі необхідності подає пропозиції.

Якщо неможливо ідентифікувати транспортний засіб або якщо протягом двох місяців після пригоди неможливо ідентифікувати страхове підприємство, потерпіла сторона може звернутися за отриманням компенсації від компенсаційного органу в державі-члені, де вона проживає. Компенсація надається у відповідності до положень Статті 1 Директиви 84/5/ЄЕС. Компенсаційний орган тоді має претензію, на умовах, встановлених в Статті 6(2) Директиви:

(a) у випадку, коли не може бути ідентифіковане страхове підприємство: до гарантійного фонду, що передбачений в Статті 1(4) Директиви 84/5/ЄЕС у державічлені, де звичайно знаходиться транспортний засіб;

(b) у випадку не ідентифікованого транспортного засобу: до гарантійного фонду держави-члена, в якій сталася пригода;

(c) у випадку транспортних засобів третіх країн: до гарантійного фонду держави-члена, в якій сталася пригода.

До Директиви 73/239/ЄЕС внести такі зміни і доповнення:

(a) Додати такий пункт до Статті 8(1):

"(f) повідомити ім'я та адресу представника, що займається розглядом претензій, що призначений в кожній державі-члені, окрім держави-члена, в якій звертаються за дозволом, якщо ризики, що підлягають покриттю, відносяться до виду 10 пункту A Додатка, інші ніж відповідальність перевізника."

(b) Додати такий пункт до Статті 23(2):

(h) "повідомити ім'я та адресу представника, що займається розглядом претензій, що призначений в кожній державі-члені, окрім держави-члена, в якій звертаються за дозволом, якщо ризики, що підлягають покриттю, відносяться до виду 10 пункту A Додатка, інші ніж відповідальність перевізника."

До Директиви 88/357/ЄЕС внести такі зміни і доповнення:

Додати такий підпункт до Статті 12а(4):

"Якщо страхове підприємство не призначило представника, що займається розглядом претензій, держави-члени можуть надати схвалення на набрання представником, що займається розглядом претензій, що призначений у відповідності до Статті 4 Директиви 2000/26/ЄС (13), функцій представника, що призначається у відповідності до цього пункту."

(13) Директива 2000/26/ЄС Європейського парламенту і Ради від 16 травня 2000 року про наближення законів держав-членів стосовно страхування цивільної відповідальності власників автотранспортних засобів та про внесення змін і доповнень до Директив Ради 73/239/ЄЕС та 88/357/ЄЕС (OJ L 181, 20.7.2000, p. 65).

1. Держави-члени приймають та оприлюднюють до 20 липня 2002 року закони, постанови та адміністративні положення, необхідні для забезпечення відповідності цій Директиві. Вони негайно інформують про це Комісію.

Вони застосовують ці положення до 20 січня 2003 року.

2. Коли ці положення затверджуються державами-членами, вони містять посилання на цю Директиву чи супроводжуються таким посиланням у випадку їх офіційної публікації. Методи здійснення такого посилання встановлюються державами-членами.

3. Без шкоди пункту 1, держави-члени засновують або затверджують компенсаційний орган у відповідності до Статті 6(1) до 20 січня 2002 року. Якщо компенсаційні органи не уклали договору у відповідності до Статті 6(3) до 20 липня 2002 року, Комісія пропонує заходи, спрямовані на забезпечення набрання чинності положеннями Статей 6 та 7 до 20 січня 2003 року.

4. Держави-члени можуть у відповідності до Договору залишати чинними чи надавати чинності положенням, що є більш сприятливими для потерпілої сторони, аніж положення, необхідні для забезпечення відповідності цій Директиві.

5. Держави-члени доводять до відома Комісії текст основних положень внутрішнього законодавства, яке вони приймають у сфері, що регулюється цією Директивою.

Ця Директива набирає чинності з дня її публікації в Офіційному Журналі Європейських Співтовариств.

Держави-члени встановлюють покарання за порушення національних положень, які вони приймають на імплементацію цієї Директиви, та вживають заходів для забезпечення їх застосування. Покарання є ефективними, пропорційними та попереджувальними. Держави-члени повідомляють про ці положення Комісію не пізніше 20 липня 2002 року, а про будь-які наступні зміни і доповнення - якомога скоріше.

Ця Директива адресована державам-членам.

Вчинено в Брюсселі, 16 травня 2000 року.