Директива Ради (90/619/ЄЕС) "Щодо узгодження законів, постанов та адміністративних положень, які стосуються прямого страхування життя, визначає положення для спрощення ефективного користування свободою надання послуг та вносить зміни до Директиви 79/267/ЄЕС"

Зі змінами, внесеними:

Директивою Ради 92/96/ЄЕС від 10 листопада 1992 року щодо узгодження законів, підзаконних та адміністративних положень, які стосуються прямого страхування життя та про внесення змін до директив 79/267/ЄЕС і 90/267/ЄЕС (третя директива, яка стосується страхування життя)

Рада Європейських Співтовариств,

Беручи до уваги Договір про заснування Європейського Економічного Співтовариства, і зокрема Статтю 57 (2) і 66 Договору,

Беручи до уваги пропозицію від Комісії1,

У співпраці з Європейським Парламентом2,

Беручи до уваги висновок Економічного і Соціального комітету3,

Враховуючи, що необхідно розвивати внутрішній ринок із страхування життя і операцій, про які йдеться у Першій Директиві Ради 79/267/ЄЕС від 5 березня 1979 року щодо узгодження законів, підзаконних та адміністративних положень стосовно започаткування та ведення діяльності прямого страхування життя4, далі "Перша Директива" з останніми змінами, внесеними Актом про приєднання Іспанії та Португалії; враховуючи, що для того, щоб досягнути цієї мети, бажано сприяти страховим компаніям, що мають свій головний офіс у Співтоваристві, надавати послуги у державах-членах, таким чином надаючи можливість для власників страхового поліса мати право регресу не лише щодо страховиків, заснованих у їх власній країні, але також щодо страховиків, які мають свій головний офіс у Співтоваристві і засновані в інших державах-членах;

1 OJ N C 38 15. 2. 1989, р. 7 і OJ N C 72 22. 3. 1990, р. 5.

2 OJ N C 175, 16. 7. 1990, р. 107, і Рішення від 24 жовтня 1990 року (ще не надруковане в Офіційному Бюлетені).

3 OJ N C 298, 27. 11. 1989, р. 2.

4 OJ N L 63, 13. 3. 1979, р. 1.

Враховуючи, що згідно з Договором, будь-яку дискримінацію відносно свободи надання послуг, яка базується на факті, що компанія не заснована в державі-члені, в якій надаються послуги, було заборонено після завершення перехідного періоду; враховуючи, що така заборона застосовується до послуг, які надаються будь-якою установою у Співтоваристві, чи головним офісом компанії, чи представництвом, чи філією;

Враховуючи, що з практичних міркувань бажано визначити надання послуг, беручи до уваги як заснування страховика, так і місце, де повинно бути виконане таке зобов'язання; враховуючи, таким чином, що зобов'язання повинно бути визначене; враховуючи, що крім того, бажано розрізняти між діяльністю, що здійснена шляхом заснування, і діяльністю, що здійснена шляхом свободи надання послуг;

Враховуючи, що бажано доповнити Першу Директиву Ради для того, щоб зокрема, роз'яснити повноваження та засоби нагляду, якими наділені наглядові органи; враховуючи, що також бажано передбачити спеціальні положення щодо початку, здійснення та нагляду за діяльністю шляхом свободи надання послуг;

Враховуючи, що власники страхового поліса, які, завдяки тому факту, що вони виявляють ініціативу брати зобов'язання в іншій державі і таким чином підлягають захисту правової системи тієї іншої держави, не потребують спеціального захисту у державі, де взяті зобов'язання, повинна надаватися повна свобода скористатися якомога ширшим ринком із страхування життя та операцій, про які йдеться у Першій Директиві; враховуючи, що іншим власникам страхового поліса також повинен надаватися належний захист;

Враховуючи, що при керуванні деякими груповими пенсійними фондами, різноманіття та складність різних схем і їх тісний зв'язок зі схемами соціального забезпечення потребують ретельного дослідження; враховуючи, що вони, таким чином, повинні бути виключені з сфери застосування положень, характерних для свободи надання послуг, які містить ця Директива; враховуючи, що вони формуватимуть предмет іншої Директиви;

Враховуючи, що діючі положення у державах-членах щодо договірного права, яке застосовується до діяльності, про яку йдеться у Першій Директиві, продовжують відрізнятися; враховуючи, що свобода вибору закону такого, що застосовується до договору, закону, іншого ніж закон держави, де взяті зобов'язання, може надаватися в певних випадках згідно з правилами, що враховують особливі обставини;

Враховуючи, що положення Першої Директиви щодо передачі портфеля повинні бути підсилені та доповнені положеннями, що спеціально стосуються передачі іншій компанії портфеля договорів, укладених шляхом свободи надання послуг;

Враховуючи, що в інтересах захисту власників страхового поліса, державам-членам слід надавати, на даному етапі координаційного процесу, можливість обмежувати одночасне здійснення діяльності шляхом свободи надання послуг і діяльності шляхом заснування; враховуючи, що жодного такого обмеження не передбачається у разі, якщо власники страхового поліса не потребують такого захисту;

Враховуючи, що започаткування та ведення діяльності шляхом свободи надання послуг повинно підлягати процедурам, які гарантують дотримання страховими компаніями положень щодо фінансових гарантій, умов страхування та розмірів страхових премій; враховуючи, що такі процедури можуть бути послаблені, у разі, якщо діяльність, здійснена шляхом свободи надання послуг, охоплює власників страхового поліса, які завдяки характеристикам зобов'язань, які вони пропонують взяти, не потребують спеціального захисту у державі, де взяті зобов'язання;

Враховуючи, що договори страхування життя, укладені шляхом вільного надання послуг, власникам страхового поліса повинні надавати можливість анулювання договору протягом строку від 14 до 30 днів;

Враховуючи, що Перша Директива прийняла принцип про заборону одночасно здійснювати діяльність, що охоплюється Директивою 73/239/ЄЕС1 ( Перша Директива щодо узгодження страхування, іншого, ніж страхування життя) з останніми змінами, внесеними Директивою 88/357/ЄЕС2, і ту діяльність, що охоплює Перша Директива; враховуючи, що вона дозволила подальшу діяльність існуючих компаній, що займаються обома видами страхування, вона визначила, що вони не можуть засновувати представництва або філії із страхування життя; враховуючи, що особливий характер зобов'язань, взятих у сфері страхування згідно з системою свободи надання послуг, виправдовує, тим не менше, принаймні на перехідній основі, починаючи з дати повідомлення про цю Директиву державам-членам, запровадження ступеня гнучкості при застосуванні вищевказаного принципу;

1 OJ N L 228, 16. 8. 1973, р. 3.

2 OJ N L 172, 4. 7. 1988, р. 1.

Враховуючи, що ніщо у цій Директиві не повинно зашкодити компанії, що займається обома видами страхування, розділитися на дві компанії, одна, що діє у сфері страхування життя, інша - у сфері страхування, іншому ніж страхування життя; враховуючи, що для того, щоб дозволити такий розподіл при найкращих можливих умовах, бажано дозволити державам-членам, згідно з правилами законів про конкуренцію Співтовариства, передбачати належні заходи оподаткування, зокрема, відносно приросту капіталу, до якого міг призвести такий розподіл;

Враховуючи, що необхідно передбачати особливе співробітництво у сфері свободи надання послуг між компетентними наглядовими органами держав-членів та між цими органами і Комісією; враховуючи, що необхідно також передбачати застосування системи штрафування у разі, якщо компанія, що надає послуги не дотримується положень держави-члена, в якій надаються ці послуги;

Враховуючи, що технічні резерви, включаючи математичні резерви, підлягають правилам і нагляду держави-члена, в якій надаються послуги, якщо надання послуг включає зобов'язання щодо яких держава, в якій отримують послуги, бажає надати спеціальний захист власникам страхового поліса; враховуючи, однак, якщо таке бажання захистити власників страхового поліса є невиправданим, технічні резерви, включаючи математичні резерви, надалі підлягають правилам і нагляду держави-члена, в якій заснована компанія;

Враховуючи, що деякі держави-члени не обкладають договори про страхування життя та інші операції, що охоплені Першою Директивою, будь-якою формою непрямого оподаткування, тоді як інші застосовують спеціальні податки; враховуючи, що структура та ставка таких податків дуже відрізняється між державами-членами, в яких вони застосовуються; враховуючи, що бажано уникати ситуації, коли такі розбіжності призводять до порушення конкуренції між компаніями у різних державах-членах; враховуючи, що протягом подальшої гармонізації, застосування механізмів оподаткування, передбачених державою-членом, в якій було взято зобов'язання, є способом виправлення такого негативного ефекту; враховуючи, що самі держави-члени повинні встановити спосіб, щоб гарантувати стягнення таких податків;

Враховуючи, що Перша Директива чітко передбачає спеціальні правила щодо надання ліцензії представництвам і філіям компаній, головні офіси яких знаходяться за межами Співтовариства;

Враховуючи, що потрібно передбачати гнучку процедуру для можливості встановлення співпраці з третіми країнами на базі Співтовариства; враховуючи, що мета цієї процедури не полягає в тому, щоб закривати фінансові ринки Співтовариства, але швидше, якщо Співтовариство має намір залишати свої фінансові ринки відкритими для решти світу, сприяти лібералізації глобальних фінансових ринків в інших третіх країнах; враховуючи, що з цією метою, ця Директива передбачає процедури для проведення переговорів з третіми країнами і, в крайньому разі, для можливості вживати заходи, що включають призупинення подання нових заявок на отримання ліцензії або обмеження нових ліцензій;

Враховуючи, що бажано враховувати, у значенні статті 8c Договору, масштаби зусиль, які слід докласти певним економікам, демонструючи зміни в розвитку; враховуючи, таким чином, що бажано дозволяти певним державам-членам вживати заходи перехідного порядку для поступового застосування спеціальних положень цієї Директиви, що стосуються свободи надання послуг;

Враховуючи, що зважаючи на відмінності у національному законодавстві, також доцільно дозволяти таким державам-членам, які цього бажають, застосовувати заходи перехідного порядку, які надають їм можливість адаптувати їхнє законодавство у повному обсязі щодо групових договорів страхування, пов'язаних з трудовим договором або втручанням брокера, положення цієї Директиви, що стосуються випадку, коли власник страхового поліса виявляє ініціативу укласти договір шляхом надання послуг;

Враховуючи, що буде особливо важливим дозволити тим державам-членам, які цього бажають, достатньо довгий період для можливості приймати відповідні положення для забезпечення професійної компетентності і незалежності страхових брокерів; враховуючи, що зважаючи на зростаючу роль таких брокерів, яку вони відіграють у наданні консультацій тим, хто купує страховки, і зіштовхуються з дедалі більшою кількістю продуктів в результаті свободи надання послуг, їх професійна компетентність та незалежність стають суттєвими елементами захисту споживача,

ПРИЙНЯЛА ЦЮ ДИРЕКТИВУ:

Ціллю цієї Директиви є:

(a) доповнення Директиви 79/267/ЄЕС;

(b) встановлення певних положень щодо свободи надання послуг відносно діяльності, про яку згадано у вищевказаній Директиві, такі положення викладаються далі у розділі III цієї Директиви.

З метою цієї Директиви:

(a) "Перша Директива" означає Директиву 79/267/ЄЕС;

(b) "компанія":

- для цілей Розділів I і II, означає будь-яку компанію, яка отримала ліцензію згідно з статтею 6 або статтею 27 Першої Директиви,

- для цілей розділів III і IV, означає будь-яку компанію, яка отримала ліцензію згідно з статтею 6 Першої Директиви;

(c) "установа / здійснення підприємницької діяльності":

означає головний офіс, представництво або філію компанії, беручи до уваги статтю 3;

(d) "зобов'язання":

означає зобов'язання, що представлене одним з видів страхування чи операцією, згадані у статті 1 Першої Директиви;

(e) "держава-член зобов'язання":

означає державу-член, в якій власник страхового поліса має постійне місце проживання або, якщо власник страхового поліса є юридичною особою, державу-члена, в якій розташована установа, якої стосується договір, останнього;

(f) "держава-член здійснення підприємницької діяльності":

означає державу-члена, в якій розташована установа, що покриває зобов'язання;

(g) "держава-член надання послуг":

означає державу-члена зобов'язання, коли зобов'язання виконуються установою, яка знаходиться в іншій державі-члені;

(h) "материнська компанія":

означає материнську компанію у значенні статей 1 та 2 Директиви 83/349/ЄЕС1;

1 OJ N L 193, 18. 7. 1983, р. 1.

(i) "дочірня компанія":

означає дочірню компанію у значенні статей 1 та 2 Директиви 83/349/ЄЕС; будь-яка дочірня компанія дочірньої компанії також розглядається як дочірня компанія щодо материнської компанії, основної для всіх цих компаній.

Для цілей Першої Директиви і цієї Директиви, будь-яка постійна присутність компанії на території держави-члена розглядається у такий самий спосіб, що і представництво або філія, навіть якщо така присутність не приймає форму філії чи представництва, але складається лише з офісу, яким керує власний штат компанії або особа, яка є незалежною, але має постійні повноваження діяти в якості представництва компанії.

1. Законодавство, що застосовується до договорів щодо діяльності, про яку йдеться у Першій Директиві, є законодавством держави-члена зобов'язання. Однак, якщо дозволяє закон тієї держави, сторони можуть обирати закон іншої країни.

2. У разі, якщо власник страхового поліса є фізичною особою і має постійне місце проживання у державі-члені, іншій ніж державі, громадянином якої він є, сторони можуть обирати законодавство тієї держави-члена, громадянином якої він є.

3. У разі, якщо держава включає деякі територіальні одиниці, кожна з яких має свої власні правові норми щодо договірних зобов'язань, кожна одиниця вважається країною, з метою визначення законодавства, що застосовується відповідно до цієї Директиви.

Держава-член, в якій різні територіальні одиниці мають свої власні правові норми щодо договірних зобов'язань, не зобов'язана застосовувати положення цієї Директиви щодо протиріч, які виникають між законами таких одиниць.

4. У цій статті ніщо не обмежує застосуванню правових норм місця розгляду справи у ситуації, коли вони є обов'язковими, незалежно від законодавства, застосовуваного в інакший спосіб до договору.

Якщо це передбачає закон держави-члена, обов'язкові правові норми держави-члена зобов'язання можуть бути застосовані, якщо, і наскільки це відповідає закону тієї держави-члена, такі правила повинні застосовуватись, який би закон не застосовувався до договору.

5. Згідно з попередніми пунктами, держави-члени застосовують до договорів страхування, про які йдеться у цій Директиві, їх загальні правила міжнародного приватного права щодо договірних зобов'язань.

Статтю 23 Першої Директиви доповнено наступним пунктом:

"3. Кожна держава-член вживає всіх заходів, необхідних для забезпечення того, щоб органи, відповідальні за здійснення нагляду за страховими компаніями, мали повноваження та засоби, необхідні для здійснення нагляду за діяльністю страхових компаній, заснованих на їхній території, включаючи діяльність, здійснювану за межами такої території, згідно з Директивами Ради, що регулюють таку діяльність, та для цілей забезпечення їх виконання.

Такі повноваження і засоби повинні, зокрема, надавати право наглядовим органам:

- наводити детальні довідки щодо стану компанії та всієї його діяльності, зокрема за допомогою:

- збирання інформації або вимагання подачі документів стосовно страхової діяльності,

- проведення досліджень на місці у приміщеннях компанії,

- вживання будь-яких заходів стосовно компанії, які є відповідними та необхідними для забезпечення того, що така діяльність компанії залишається такою, що відповідає законам, підзаконним та адміністративним положенням, яких компанія повинна дотримуватися у кожній державі-члені і зокрема, схемі діяльності до тих пір, поки це залишається обов'язковим, і запобігати та усувати будь-які невідповідності, що завдають шкоди інтересам власника страхового поліса,

- забезпечувати, що заходи, яких вимагають наглядові органи здійснюються, якщо потрібно буде в примусовому порядку, коли доцільно - в судовому порядку.

Держави-члени можуть також передбачати, щоб наглядові органи отримували будь-яку інформацію стосовно договорів, якою володіють посередники."

1. Стаття 25 Першої Директиви таким чином вилучена.

Стаття 22 (2) Першої Директиви замінена наступною:

"2. Республіка Італії вживає всіх заходів забезпечення вимоги, що компанії, засновані на її території, передають частину їхнього зобов'язання Національному інституту Страхування ("Istituto Nazionale di Assicurazioni"), скасована не пізніше 20 листопада 1994 року,"

1. Назва розділу III Першої Директиви замінена наступною:

Правила, що застосовуються до представництв або філій, заснованих в межах Співтовариства, і що належать до компаній, головні офіси яких знаходяться за межами Співтовариства."

2. Наступна назва розташована після статті 32 Першої Директиви:

Правила, що застосовуються до дочірніх компаній материнських компаній, що керуються законами третьої країни, і до придбань участі такими материнськими компаніями."

Наступні статті додані до розділу III B Першої Директиви:

Компетентні органи держав-членів повідомляють Комісію про:

(a) будь-яку ліцензію, надану прямій чи непрямій дочірній компанії однієї або більше материнських компаній, які керуються законодавством третьої країни. Таким чином, Комісія повідомляє Комітет, про який йдеться у статті 32b (6);

(b) кожен раз, коли така материнська компанія придбаває участь у страховій компанії Співтовариства, що перетворює останню на її дочірню компанію. Відповідно Комісія повідомляє Комітет, про який йдеться у статті 32b (6);

Якщо ліцензія надана прямій або непрямій дочірній компанії однієї або більше материнських компаній, що керуються законодавством третіх країн, структура групи вказується у повідомленні, яке компетентні органи направляють до Комісії.

1. Держави-члени повідомляють Комісію про будь-які загальні труднощі, з якими зіштовхуються їхні страхові компанії при започаткуванні чи здійсненні діяльності у третій країні.

2. Спочатку, не пізніше шести місяців до дати, про яку йдеться у другому пункті статті 30 Директиви 90/619/ЄЕС1, і потім періодично, Комісія складає звіт, у якому розглядається режим, який надається страховим компаніям Співтовариства у третіх країнах, в термінах, про які йдеться у пунктах 3 та 4, відносно започаткування і здійснення страхової діяльності та придбання участі у страхових компаніях третьої країни. Комісія подає такі звіти до Ради, разом з будь-якими відповідними пропозиціями.

1 OJ N L 330, 29. 11. 1990, р. 50.

3. Коли б у Комісії не складалося враження, чи на основі звітів, про які йдеться у пункті 2, чи на основі іншої інформації, що третя країна не надає страховим компаніям Співтовариства ефективний доступ до ринку, подібного до того, який Співтовариство надає страховим компаніям цієї третьої країни, Комісія може подати пропозиції до Ради за відповідним дорученням для переговорів, з метою отримання конкурентних умов для страхових компаній Співтовариства. Рада приймає рішення кваліфікованою більшістю.

4. Коли б у Комісії не складалося враження, чи на основі звітів, про які йдеться у пункті 2, чи на основі іншої інформації, що страхові компанії Співтовариства не користуються у третіх країнах національним режимом, який надає такі самі конкурентні умови, що є доступні внутрішнім страховим компаніям, і що не виконуються умови ефективного доступу до ринку, Комісія може ініціювати переговори з метою виправлення такої ситуації. В обставинах, що описані у першому підпункті, також може бути вирішено у будь-який час і окрім ініціювання переговорів, згідно з процедурою, яку викладено у статті 32b (6), що компетентні органи держав-членів повинні обмежити або призупинити їх рішення:

- щодо запитів, які не розглянуті на момент цього рішення, або майбутніх запитів щодо отримання ліцензії, і

- щодо придбань участі прямими чи непрямими материнськими компаніями, які керуються законами відповідної третьої країни.

Тривалість заходів, про які згадано вище, не може перевищувати трьох місяців.

До завершення трьохмісячного строку та за результатами переговорів, Рада може, діючи за пропозицією Комісії, прийняти рішення кваліфікованою більшістю щодо продовження здійснення цих заходів.

Такі обмеження або призупинення не можуть застосовуватися до заснування дочірніх компаній страховими компаніями або їхніми дочірніми компаніями, що своєчасно отримали ліцензію у Співтоваристві, або до придбання участі у страхових компаній Співтовариства такими компаніями або дочірніми компаніями.

5. Коли б у Комісії не складалося враження, що виникла одна з ситуацій, описаних у пунктах 3 та 4, держави-члени повідомляють Комісію на її запит про:

(a) будь-який запит на отримання ліцензії прямої чи непрямої дочірньої компанії, одна або більше материнських компаній якого керуються законами відповідної третьої країни;

(b) будь-які плани такої компанії на придбання участі у страхової компанії Співтовариства, так що остання стає дочірньою компанією попереднього.

Це зобов'язання надавати інформацію втрачає силу, якщо досягається домовленість з третіми країнами, про які згадано у пунктах 3 та 4, коли заходи, про які йдеться у другому і третьому підпунктах пункту 4 перестають застосовуватись.

6. Комісії допомагає комітет, що складається з представників держав-членів, і під головуванням представника Комісії.

Представник Комісії передає на розгляд до комітету проект заходів, яких потрібно вжити. Комітет подає свій висновок щодо проекту протягом строку, який голова може встановити залежно від терміновості питання. Висновок приймається більшістю, встановленою у статті 148 (2) Договору щодо рішень, які Рада зобов'язана приймати за пропозицією Комісії. Голоси представників держав-членів у комітеті зважуються у спосіб, встановлений у цій статті. Голова не голосує.

Комісія приймає передбачених заходів, якщо вони відповідають висновку комітету.

Якщо передбачені заходи не відповідають висновку комітету, або у разі неотримання висновку, Комісія подає на розгляд до Ради, без зволікання, пропозицію щодо заходів, яких потрібно вжити. Рада діє кваліфікованою більшістю.

Якщо, по закінченні періоду, що встановлюється в кожному акті, який має бути прийнятий Радою згідно з цим пунктом, але який в жодному випадку не перевищує три місяці з дати звернення до Ради, Рада не діяла, пропоновані заходи здійснюються Комісією, крім випадків, коли Рада проголосувала проти зазначених заходів простою більшістю.

7. Заходи, вжиті відповідно до цієї статті, відповідають зобов'язанням Співтовариства згідно з будь-якими міжнародними угодами, двосторонніми або багатосторонніми, що регулюють початок та здійснення діяльності страхових компаній."

Будь-яка компанія, яке має намір вести діяльність вперше в одній або у більше держав-членів відповідно до свободи надання послуг, спочатку інформує компетентні органи держави-члена походження, вказуючи на характер зобов'язань, які вона має намір покривати.

1. Протягом одного місяця від одержання повідомлення, передбаченого у статті 11, компетентні органи держави-члена походження надають державі-члену або державам-членам, на території яких компанія має намір вести діяльність з огляду на свободу надання послуг:

(a) свідоцтво, яке підтверджує, що компанія має мінімальну маржу платоспроможності, підраховану відповідно до статті 19 і 20 Директиви 79/267/ЄЕС;

(b) види діяльності, на які компанія одержала ліцензію;

(c) характер зобов'язань, які компанія має намір покривати у державі-члені надання послуг.

В той же час вони інформують належним чином відповідну компанію.

2. Якщо компетентні органи держави-члена походження не подають інформації, про яку йдеться у пункті 1 впродовж визначеного часу, вони мотивують свою відмову компанії впродовж того самого часу. Відмову можна оскаржити до суду держави-члена походження.

3. Компанія може почати діяльність у визначений день, коли вона одержує повідомлення, передбачене у першому підпункті пункту 1.

1. Кожна держава-член передбачає, що власник страхового поліса, який укладає договір особистого страхування життя, має строк від 14 до 30 днів на анулювання договору з моменту, коли його було повідомлено, що договір укладено.

Надання повідомлення про анулювання власником страхового поліса призводить до звільнення його від будь-яких майбутніх обов'язків, що виникають з договору.

Інші законні наслідки та умови щодо анулювання визначаються законодавством, що застосовується до договору, як визначено в статті 4, особливо що стосується заходів повідомлення власника страхового поліса, що договір укладено.

2. Державам-членам не потрібно застосовувати пункт 1 щодо договорів тривалістю шість місяців або менше, а також до договорів, в яких з огляду на статус власника поліса чи обставини, за яких було укладено договір, власник поліса не потребує такого спеціального захисту. Держави-члени у своїх правилах вказують, коли пункт 1 не застосовується.

Будь-яка зміна, яку компанія має намір зробити в інформації, про яку йдеться у статті 11, підлягає процедурі, передбаченій у статті 11 і 14.

1. У випадку з груповими договорами страхування, укладеними на підставі трудового договору або професійної діяльності застрахованої особи, будь-яка держава-член може, до 31 грудня 1994 року, обмежити зобов'язання, за якими вона є державою-членом надання послуг тими, яких було взято згідно з заходами, про які йдеться у статті 12.

2. Держави-члени можуть, якнайпізніший строк три роки після дати застосування, встановленої у другому пункті статті 30, вважати, що власник страхового поліса вважатиметься таким, що виявив ініціативу лише у випадку, передбаченому у першому абзаці статті 13 (1).

Комісія і компетентні органи держав-членів тісно співпрацюють з метою сприяння нагляду за видами страхування і операціями, про які йдеться у Першій Директиві в межах Співтовариства.

Кожна держава-член повідомляє Комісію про будь-які великі труднощі, які спричиняє застосування цієї Директиви, між іншим про будь-яке їх спричинення, якщо держава-член дізнається про неправильну передачу діяльності, про яку йдеться у Першій Директиві, на шкоду компаніям, заснованим на її території і з вигодою представництвам та філіям, розташованим за її межами.

Комісія і компетентні органи відповідних держав-членів розглядають такі труднощі як можна скоріше для того, щоб дійти відповідного рішення.

У разі необхідності, Комісія подає відповідні пропозиції до Ради.

Комісія подає до Європейського Парламенту і Ради регулярні звіти, перший 20 листопада 1995 року щодо розвитку ринку страхових послуг та операцій, здійснених в умовах свободи надання послуг.

Держави-члени вносять зміни до національних положень для досягнення відповідності цій Директиві протягом 24 місяців з дати повідомлення(1) і негайно повідомляють про це Комісію.

Положення з внесеними змінами згідно з першим пунктом застосовуються протягом 30 місяців з дати повідомлення про цю Директиву.

(1) Про цю Директиву було повідомлено державам-членам 20 листопада 1990 року.

Після повідомлення цієї Директиви, держави-члени забезпечують, щоб тексти основних законів, підзаконних або адміністративних положень, які вони приймають у сфері, що охоплює ця Директива, передавалися Комісії.

Ця Директива адресована державам-членам.

Вчинено в Брюсселі, 8 листопада 1990 року.

A. Заява, що повинна бути підписана власником страхового поліса згідно з статтею 13 (1), другий абзац

"Цим я заявляю, що бажаю, щоб мене (ім'я посередника) забезпечував інформацією щодо договорів страхування, запропонованих компаніями, заснованими у державах-членах інших, ніж (держава-член постійного проживання власника страхового поліса). Я розумію, що ці компанії підлягають заходам нагляду з боку держави, в якій вони постійно здійснюють підприємницьку діяльність, а не заходам нагляду з боку (держава-член постійного проживання власника страхового поліса)."

B. Заява, що повинна бути підписана власником страхового поліса згідно статті 13 (2)

"Цим я приймаю до відома, що (ім'я страховика) постійно здійснює підприємницьку діяльність у (держава-член здійснення підприємницької діяльності страховика) і усвідомлюю, що за нагляд за цим страховиком відповідають наглядові органи у (держава-член здійснення підприємницької діяльності страховика), а не органи у (держава-член постійного проживання власника страхового поліса)."

Офіційний журнал L 330, 29.11.1990 p. 50;

Переклад здійснено Центром порівняльного права при Міністерстві юстиції України.