Директива Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2019/2162 від 27 листопада 2019 року про випуск облігацій з покриттям та публічний нагляд за облігаціями з покриттям та про внесення змін до директив 2009/65/ЄС та 2014/59/ЄС

(a) актив являє собою право вимоги сплати грошових коштів, мінімальна вартість якого може бути визначена в будь-який момент часу, яке є юридично дійсним і підлягає виконанню, на яке не поширюються умови, інші ніж умова настання строку погашення вимоги в майбутньому, і яке забезпечене іпотекою, заставою, правом притримання або іншою гарантією;

(b) іпотека, застава, право притримання або інша гарантія, що забезпечує право вимоги сплати, підлягає виконанню;

(c) були виконані всі правові вимоги щодо встановлення іпотеки, застави, права притримання або гарантії, що забезпечує право вимоги сплати;

(d) іпотека, застава, право притримання або гарантія, що забезпечує право вимоги сплати, дає змогу кредитній установі, що випускає облігації з покриттям, стягнути суму вимоги без невиправданої затримки.

Держави-члени повинні вимагати, щоб кредитні установи, що випускають облігації з покриттям, оцінили можливість забезпечення здійснення прав вимоги сплати та здатності реалізувати активи забезпечення до їх включення в пул покриття.

3. Активи забезпечення, зазначені в пункті (b) параграфа 1, повинні відповідати одній із таких вимог:

(a) для матеріальних активів забезпечення існують стандарти оцінювання, які є загальноприйнятими серед експертів і належними для відповідного матеріального активу забезпечення, а також існує публічний реєстр, у якому реєструють права власності на такі матеріальні активи забезпечення та права вимоги стосовно них; або

(b) для активів у формі експозицій безпека та стійкість контрагента за експозицією забезпечуються повноваженнями щодо стягнення податків або тим, що він підлягає постійному публічному нагляду за операційною стійкістю та фінансовою платоспроможністю контрагента.

Матеріальні активи забезпечення, зазначені в пункті (a) першого підпараграфа цього параграфа, повинні сприяти покриттю зобов’язань за облігацією з покриттям у розмірі до меншої з таких сум - основної суми застав разом із будь-якими попередніми заставами і 70% вартості таких матеріальних активів забезпечення. Матеріальні активи забезпечення, зазначені в пункті (a) першого підпараграфа цього параграфа, які забезпечують активи, як зазначено в пункті (a) параграфа 1, необов’язково повинні відповідати ліміту в розмірі 70% або лімітам у статті 129(1) Регламенту (ЄС) № 575/2013.

Якщо, для цілей пункту (a) першого підпараграфа цього параграфа, для певного матеріального активу забезпечення не існує публічного реєстру, держави-члени можуть передбачити альтернативну форму засвідчення прав власності на такий матеріальний актив забезпечення та прав вимоги щодо нього тією мірою, якою така форма засвідчення передбачає захист, порівнянний із захистом, який надається публічним реєстром, у тому розумінні, що він надає заінтересованим третім особам, згідно з правом відповідної держави-члена, доступ до інформації стосовно визначення обтяженого матеріального активу забезпечення, розподілу прав власності, документації, розподілу обтяжень і забезпечення виконання заставних прав.

4. Для цілей пункту (c) параграфа 1 облігації з покриттям, забезпечені позиками, наданими публічним підприємствам або гарантованими ними, у якості первинних активів, підпадають під дію вимоги щодо мінімального рівня надлишкового забезпечення в розмірі 10% і повинні відповідати всім таким умовам:

(a) публічні підприємства надають базові публічні послуги на основі ліцензії, концесійного договору або іншої форми доручення, наданої органом публічної влади;

(b) публічні підприємства підлягають публічному нагляду;

(c) публічні підприємства мають достатню здатність формувати доходи, що забезпечується тим, що такі публічні підприємства:

(i) мають достатню гнучкість у плані стягнення та підвищення плати, зборів і дебіторської заборгованості за надану послугу, щоб забезпечити їхню фінансову стійкість і платоспроможність;

(ii) отримують достатні суми грантів на встановленій законом основі, щоб забезпечити їхню фінансову стійкість і платоспроможність, в обмін на надання базових публічних послуг;

(iii) уклали договір про передачу прибутків і втрат з органом публічної влади.

5. Держави-члени повинні встановити правила щодо методології та процесу оцінювання матеріальних активів забезпечення, які забезпечують активи, як зазначено в пунктах (a) і (b) параграфа 1. Такі правила повинні принаймні забезпечувати:

(a) для кожного матеріального активу забезпечення - що на момент включення активу покриття в пул покриття поточна оцінка перебуває на рівні або нижче рівня ринкової вартості або вартості іпотечного кредитування;

(b) що оцінювання здійснюється оцінювачем, який має необхідну кваліфікацію, спроможність і досвід; та

(c) що оцінювач є незалежним від процесу ухвалення кредитних рішень, не враховує спекулятивні елементи при оцінюванні вартості матеріального активу забезпечення і фіксує вартість матеріального активу забезпечення у прозорий і чіткий спосіб.

6. Держави-члени повинні вимагати, щоб кредитні установи, що випускають облігації з покриттям, мали процедури для моніторингу того, що матеріальні активи забезпечення, які забезпечують активи, як зазначено в пунктах (a) і (b) параграфа 1 цієї статті, належним чином застраховані від ризику пошкодження і що страхова претензія відокремлена згідно зі статтею 12.

7. Держави-члени повинні вимагати, щоб кредитні установи, які випускають облігації з покриттям, документували активи покриття, зазначені в пунктах (a) і (b) параграфа 1, а також відповідність їхніх політик кредитування положенням національного права, які транспонують цю статтю.

8. Держави-члени повинні встановити правила, що забезпечують диверсифікацію ризиків у пулі покриття в розрізі структурованості та значної концентрації для активів, які не є прийнятними згідно з пунктом (a) параграфа 1.

1. Згідно з параграфом 2, держави-члени можуть дозволити кредитним установам, що випускають облігації з покриттям, включати в пул покриття активи, які забезпечені активами забезпечення, розташованими за межами Союзу.

2. Якщо держави-члени дозволяють включення активів, як зазначено в параграфі 1, вони повинні забезпечити захист інвесторів, вимагаючи, щоб такі кредитні установи перевіряли, чи відповідні активи забезпечення відповідають усім вимогам, визначеним у статті 6. Держави-члени повинні забезпечити, щоб такі активи забезпечення пропонували рівень забезпечення, подібний тому, що його пропонують активи забезпечення, розташовані в Союзі, і повинні забезпечити, щоб реалізація таких активів забезпечення мала юридичну силу, що за своїми наслідками еквівалентна реалізації активів забезпечення, розташованих у Союзі.

Держави-члени можуть встановити правила щодо використання внутрішньогрупових структур об'єднаних облігацій з покриттям, у рамках яких облігації з покриттям, випущені кредитною установою, що належить до групи (далі - облігації з покриттям внутрішнього випуску), використовуються як активи покриття для зовнішнього випуску облігацій з покриттям іншою кредитною установою, що належить до тієї самої групи (далі - облігації з покриттям зовнішнього випуску). Зазначені правила повинні включати принаймні такі вимоги:

(a) облігації з покриттям внутрішнього випуску продаються кредитній установі, що випускає облігації з покриттям зовнішнього випуску;

(b) облігації з покриттям внутрішнього випуску використовуються як активи покриття у складі пулу покриття для облігацій з покриттям зовнішнього випуску та обліковуються на балансі кредитної установи, що випускає облігації з покриттям зовнішнього випуску;

(c) пул покриття для облігацій з покриттям зовнішнього випуску містить лише облігації з покриттям внутрішнього випуску, випущені однією кредитною установою у складі групи;

(d) кредитна установа, що випускає облігації з покриттям зовнішнього випуску, має намір продати їх інвесторам ув облігації з покриттям за межами групи;

(e) на момент випуску облігації з покриттям внутрішнього та зовнішнього випусків відповідають рівню кредитної якості 1, як зазначено у главі 2 розділу II частини третьої Регламенту (ЄС) № 575/2013, і забезпечені прийнятними активами покриття, як зазначено у статті 6цієї Директиви;

(f) у випадку транскордонних внутрішньогрупових структур об’єднаних облігацій з покриттям, активи покриття для облігацій з покриттям внутрішнього випуску відповідають вимогам щодо прийнятності та покриття для облігацій з покриттям зовнішнього випуску.

Для цілей пункту (e) першого підпараграфа цієї статті компетентні органи, призначені відповідно до статті 18(2), можуть дозволити облігаціям з покриттям, які відповідають рівню кредитної якості 2 після зміни, що призвела до зниження рівня кредитної якості облігацій з покриттям, надалі входити до внутрішньогрупової структури об’єднаних облігацій з покриттям за умови, що такі компетентні органи дійшли висновку, що відповідна зміна рівня кредитної якості не спричинена порушенням вимог щодо надання дозволу, як визначено в положеннях національного права, які транспонують статтю 19(2). Компетентні органи, призначені відповідно до статті 18(2), повинні повідомляти ЕВА про будь-яке рішення, ухвалене згідно із цим підпараграфом.

1. Держави-члени повинні дозволяти використовувати в якості активів покриття для випуску облігацій з покриттям прийнятні активи покриття, які були створені кредитною установою та придбані кредитною установою, що випускає облігації з покриттям.

Держави-члени повинні регулювати таке придбання, щоб забезпечити дотримання вимог, визначених у статтях 6 і 12.

2. Без обмеження вимоги, визначеної у другом підпараграфі параграфа 1 цієї статті, держави-члени можуть дозволити передачу шляхом укладення угод про фінансове забезпечення відповідно до Директиви 2002/47/ЄС.

3. Без обмеження вимоги, визначеної у другому підпараграфі параграфа 1, держави-члени також можуть дозволити використовувати в якості активів покриття активи, які були створені суб’єктом господарювання, що не є кредитною установою. Якщо держави-члени використовують таку можливість, вони повинні вимагати, щоб кредитна установа, що випускає облігації з покриттям, оцінила стандарти надання кредитів суб’єкта господарювання, що створив активи покриття, або самостійно здійснила ретельне оцінювання кредитоспроможності боржника.

Держави-члени повинні забезпечити захист інвесторів шляхом встановлення правил щодо структури пулів покриття. У таких правилах, у відповідних випадках, повинні бути встановлені умови для включення кредитною установою, що випускає облігації з покриттям, у пул покриття первинних активів, які мають різні характеристики в розрізі структурних особливостей, життєвого циклу або профілю ризиків.

1. Держави-члени повинні забезпечити захист інвесторів шляхом надання дозволу на включення деривативних контрактів у пул покриття, тільки якщо виконані принаймні такі вимоги:

(a) деривативні контракти включають у пул покриття виключно для цілей хеджування ризиків, їх обсяг коригують у разі зниження хеджованого ризику і їх вилучають, якщо хеджований ризик зникає;

(b) деривативні контракти мають достатнє документальне підтвердження;

(c) деривативні контракти відокремлені відповідно до статті 12;

(d) дія деривативних контрактів не може бути припинена у випадку неплатоспроможності або врегулювання кредитної установи, що випускає облігації з покриттям;

(e) деривативні контракти відповідають правилам, встановленим відповідно до параграфа 2.

2. Для цілей забезпечення дотримання вимог, передбачених у параграфі 1, держави-члени повинні встановити правила щодо деривативних контрактів у пулі покриття. У таких правилах мають бути визначені:

(a) критерії прийнятності для контрагентів за хеджуванням;

(b) необхідна документація, яка повинна бути надана стосовно деривативних контрактів.

1. Держави-члени повинні встановити правила, що регулюють відокремлення активів покриття. Зазначені правила повинні включати принаймні такі вимоги:

(a) усі активи покриття піддаються визначенню кредитною установою, що випускає облігації з покриттям;

(b) усі активи покриття підлягають юридично зобов’язальному та обов’язковому до виконання відокремленню кредитною установою, що випускає облігації з покриттям;

(c) усі активи покриття захищені від вимог третіх осіб і жоден актив покриття не входитиме до майнової маси кредитної установи, що випускає облігації з покриттям, доки не буде задоволене переважне право вимоги, зазначене в пункті (b)статті 4(1).

Для цілей першого підпараграфа активи покриття включають будь-яке забезпечення, отримане у зв’язку з позиціями за деривативними контрактами.

2. Відокремлення активів покриття, зазначене в параграфі 1, також застосовується у випадку неплатоспроможності або врегулювання кредитної установи, що випускає облігації з покриттям.

1. Держави-члени можуть вимагати, щоб кредитні установи, що випускають облігації з покриттям, призначили контролера пулу покриття для здійснення постійного моніторингу пулу покриття відносно вимог, визначених у статтях 6-12 і статтях 14-17.

2. Якщо держави-члени використовують можливість, передбачену в параграфі 1, вони повинні встановити правила, які стосуються принаймні таких аспектів:

(a) призначення та звільнення контролера пулу покриття;

(b) критерії прийнятності для контролера пулу покриття;

(c) роль і обов'язки контролера пулу покриття, у тому числі у випадку неплатоспроможності або врегулювання кредитної установи, що випускає облігації з покриттям;

(d) обов’язок звітувати перед компетентними органами, призначеним відповідно до статті 18(2);

(e) право доступу до інформації, необхідної для виконання обов’язків контролера пулу покриття.

3. Якщо держави-члени використовують можливість, передбачену в параграфі 1, контролер пулу покриття повинен бути відокремленим і незалежним від кредитної установи, що випускає облігації з покриттям, і від аудитора такої кредитної установи.

Однак держави-члени можуть дозволити контролеру пулу покриття не бути відокремленим від кредитної установи (далі - внутрішній контролер пулу покриття), якщо:

(a) внутрішній контролер пулу покриття незалежний від процесу ухвалення кредитних рішень кредитною установою, що випускає облігації з покриттям;

(b) без обмеження пункту (a) параграфа 2, держави-члени забезпечують, щоб внутрішнього контролера пулу покриття неможливо було звільнити з посади контролера пулу покриття без попереднього схвалення органом управління кредитної установи, що випускає облігації з покриттям, у своїй наглядовій функції; та

(c) за необхідності, внутрішній контролер пулу покриття має прямий доступ до органу управління у своїй наглядовій функції.

4. Якщо держави-члени використовують можливість, передбачену в параграфі 1, вони повинні повідомити про це ЕВА.

1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб кредитні установи, що випускають облігації з покриттям, надавали інформацію про свої програми облігацій з покриттям, яка є достатньо детальною, щоб дати змогу інвесторам оцінити профіль і ризики такої програми та провести комплексну перевірку.

2. Для цілей параграфа 1 держави-члени повинні забезпечити, щоб інформація надавалася інвесторам принаймні щоквартально і містила як мінімум такі дані про портфель:

(a) вартість пулу покриття та непогашених облігацій з покриттям;

(b) перелік міжнародних ідентифікаційних номерів цінних паперів (ISIN) для всіх випусків облігацій з покриттям у рамках такої програми, яким був присвоєний номер ISIN;

(c) географічний розподіл і тип активів покриття, відповідна сума позики та метод оцінювання;

(d) детальні дані про ринковий ризик, включно з ризиком процентної ставки і валютним ризиком, кредитним ризиком і ризиком ліквідності;

(e) структура активів покриття та облігацій з покриттям за строками погашення, включно з оглядом тригерних подій для продовження строку погашення, якщо застосовно;

(f) рівні необхідного та доступного покриття, а також рівні нормативного, договірного або добровільного надлишкового забезпечення;

(g) відсоток позик, за якими, як вважається, настав дефолт відповідно до статті 178 Регламенту (ЄС) № 575/2013, і в будь-якому випадку, якщо позики прострочено на понад 90 днів.

Держави-члени повинні забезпечити, щоб для облігацій з покриттям зовнішнього випуску в рамках внутрішньогрупових структур об’єднаних облігацій з покриттям, як зазначено у статті 8, інформацію, зазначену в першому підпараграфі цього параграфа, або посилання на неї надавали інвесторам стосовно всіх облігацій з покриттям внутрішнього випуску групи. Держави-члени повинні забезпечити, щоб таку інформацію надавали інвесторам принаймні в агрегованій формі.

3. Держави-члени повинні забезпечити захист інвесторів, вимагаючи від кредитних установ, що випускають облігації з покриттям, публікувати на їхньому вебсайті інформацію, яка була надана інвесторам згідно з параграфами 1 і 2. Держави-члени не повинні вимагати, щоб такі кредитні установи публікували таку інформацію на паперовому носії.

1. Держави-члени повинні забезпечити захист інвесторів, вимагаючи, щоб програми облігацій з покриттям у будь-який момент часу відповідали принаймні вимогам щодо покриття, встановленим у параграфах 2-8.

2. Усі зобов’язання за облігаціями з покриттям повинні бути покриті правами вимоги сплати за активами покриття.

3. Зазначені в параграфі 2 зобов’язання включають:

(a) зобов’язання щодо сплати основної суми непогашених облігацій з покриттям;

(b) зобов’язання щодо сплати будь-яких процентів за непогашеними облігаціями з покриттям;

(c) платіжні зобов’язання за деривативними контрактами, утримуваними згідно зі статтею 11; та

(d) очікувані витрати, пов’язані з обслуговуванням і адмініструванням згортання програми облігацій з покриттям.

Для цілей пункту (b) першого підпараграфа держави-члени можуть дозволити розрахунок загальної суми.

4. Зазначені нижче активи покриття вважаються такими, що сприяють дотриманню вимоги щодо покриття:

(a) первинні активи;

(b) активи заміщення;

(c) ліквідні активи, утримувані відповідно до статті 16; та

(d) права вимоги сплати за деривативними контрактами, утримуваними згідно зі статтею 11.

Незабезпечені вимоги, за якими, як вважається, настав дефолт відповідно до статті 178 Регламенту (ЄС) № 575/2013, не беруть участі в покритті.

5. Для цілей пункту (c) першого підпараграфа параграфа 3 і пункту (d) першого підпараграфа параграфа 4, держави-члени повинні встановити правила оцінювання деривативних контрактів.

6. Розрахунок необхідного покриття повинен забезпечувати, щоб сукупна основна сума всіх активів покриття дорівнювала або перевищувала сукупну основну суму непогашених облігацій з покриттям (далі - принцип номінальної вартості).

Держави-члени можуть дозволяти інші принципи розрахунку за умови, що вони не призводять до отримання коефіцієнта покриття, який перевищує значення, отримане за принципом номінальної вартості.

Держави-члени повинні встановити правила розрахунку будь-яких процентів, що підлягають сплаті за непогашеними облігаціями з покриттям, і процентів, що підлягають отриманню за активами покриття, які повинні відображати розумні пруденційні принципи згідно із застосовними стандартами бухгалтерського обліку.

7. Як відступ від першого підпараграфа параграфа 6, держави-члени можуть, у спосіб, що відображає розумні пруденційні принципи, і згідно із застосовними стандартами бухгалтерського обліку, дозволити враховувати суму майбутніх процентів, що підлягають отриманню за активом покриття, за вирахуванням суми майбутніх процентів, що підлягають сплаті за відповідною облігацією з покриттям, щоб урівноважити будь-який дефіцит покриття зобов’язання щодо сплати основної суми за облігацією з покриттям, у разі наявності тісної відповідності, як означено в застосовному делегованому регламенті, ухваленому згідно зі статтею 33(4) Регламенту (ЄС) № 575/2013, за таких умов:

(a) платежі, отримані протягом життєвого циклу активу покриття і необхідні для покриття платіжного зобов’язання за відповідною облігацією з покриттям, відокремлені згідно зі статтею 12 або включені в пул покриття у вигляді активів покриття, зазначених у статті 6, до настання строку сплати; та

(b) дострокове погашення активу покриття можливе виключно шляхом використання можливості постачення, як означено в застосовному делегованому регламенті, ухваленому відповідно до статті 33(4) Регламенту (ЄС) № 575/2013, або - у випадку облігацій з покриттям із правом дострокового погашення за номінальною вартістю кредитною установою, що випускає облігації з покриттям, - шляхом сплати позичальником за активом покриття принаймні номінальної вартості пред’явленої до погашення облігації з покриттям.

8. Держави-члени повинні забезпечити, щоб розрахунок активів покриття і зобов’язань ґрунтувався на одній методології. Держави-члени можуть дозволити використання різних методологій розрахунку для розрахунку активів покриття, з одного боку, і зобов’язань, з іншого боку, за умови, що використання таких різних методологій не призведе до отримання коефіцієнта покриття, що перевищує значення, розраховане з використанням однієї методології для розрахунку активів покриття та зобов’язань.

1. Держави-члени повинні забезпечити захист інвесторів, вимагаючи, щоб пул покриття в будь-який момент часу включав буферний запас ліквідності, що складається з доступних ліквідних активів, для покриття чистого відтоку ліквідності в рамках програми облігацій з покриттям.

2. Буферний запас ліквідності пулу покриття повинен покривати максимальний сукупний чистий відтік ліквідності протягом наступних 180 днів.

3. Держави-члени повинні забезпечити, щоб буферний запас ліквідності пулу покриття, зазначений у параграфі 1 цієї статті, складався з таких типів активів, відокремлених згідно зі статтею 12 цієї Директиви:

(a) активи, кваліфіковані як активи рівня 1, рівня 2A або рівня 2B згідно із застосовним делегованим регламентом, ухваленим відповідно до статті 460 Регламенту (ЄС) № 575/2013, які оцінені згідно з таким делегованим регламентом і які не випущені самою кредитною установою, що випускає облігації з покриттям, її материнською компанією, іншою ніж установа публічного сектора, що не є кредитною установою, її дочірньою компанією або іншою дочірньою компанією її материнської компанії чи суб’єктом спеціального призначення для цілей сек’юритизації, з яким кредитна установа має тісні зв’язки;

(b) короткострокові експозиції кредитних установ, які відповідають рівню кредитної якості 1 або 2, або короткострокові депозити у кредитних установах, що відповідають рівню кредитної якості 1, 2 або 3, згідно з пунктом (c) статті 129(1) Регламенту (ЄС) № 575/2013.

Держави-члени можуть обмежити типи ліквідних активів, які використовуються для цілей пунктів (a) і (b) першого підпараграфа.

Держави-члени повинні забезпечити, щоб незабезпечені вимоги за експозиціями, що вважаються такими, що перебувають у стані дефолту згідно зі статтею 178 Регламенту (ЄС) № 575/2013, не могли входити до буферного запасу ліквідності пулу покриття.

4. Якщо кредитні установи, що випускають облігації з покриттям, підпадають під дію вимог до ліквідності, визначених в інших правових актах Союзу, що призводить до дублювання буферного запасу пулу ліквідності, держави-члени можуть вирішити не застосовувати положення національного права, які транспонують параграфи 1, 2 і 3, протягом періоду, передбаченого у відповідних правових актах Союзу. Держави-члени можуть використати зазначену можливістю тільки до дати застосування змін до таких правових актів Союзу з метою усунення дублювання і повинні повідомити Комісії та ЕВА, якщо вони використовують таку можливість.

5. Держави-члени можуть дозволити, щоб розрахунок основної суми структур із можливістю продовження строку погашення здійснювався на основі кінцевої дати погашення згідно з договірними умовами за облігацією з покриттям.

6. Держави-члени можуть передбачити, що параграф 1 не застосовується до облігацій з покриттям, які підпадають під дію вимог щодо узгодженого фінансування.

1. Держави-члени можуть дозволити випуск облігацій з покриттям зі структурами з можливістю продовження строку погашення, якщо захист інвесторів забезпечується принаймні таким чином:

(a) строк погашення може бути продовжений тільки за умови настання об’єктивних тригерних подій, визначених у національному праві, а не за розсудом кредитної установи, що випускає облігації з покриттям;

(b) тригерні події для продовження строку погашення, визначені в договірних умовах за облігацією з покриттям;

(c) інформація, надана інвесторам про структуру за строком погашення, є достатньою, щоб надати їм можливість визначити ризик, пов’язаний із облігацією з покриттям, і містить детальний опис:

(i) тригерних подій для продовження строку погашення;

(ii) наслідків неплатоспроможності або врегулювання кредитної установи, що випускає облігації з покриттям, для продовження строку погашення;

(iii) ролі компетентних органів, призначених відповідно до статті 18(2), і, у відповідних випадках, спеціального адміністратора в контексті продовження строку погашення;

(d) кінцева дата погашення облігації з покриттям піддається визначенню в будь-який момент часу;

(e) у випадку неплатоспроможності або врегулювання кредитної установи, що випускає облігації з покриттям, продовження строку погашення не впливає на черговість задоволення вимог інвесторів в облігації з покриттям та не змінює черговість у рамках початкового графіка погашення за програмою облігацій з покриттям;

(f) продовження строку погашення не змінює структурні характеристики облігацій з покриттям, пов’язані з подвійним правом вимоги, як зазначено у статті 4, і захищеністю від банкрутства, як зазначено у статті 5.

2. Держави-члени, які дозволяють випуск облігацій з покриттям зі структурами з можливістю продовження строку погашення, повинні повідомити про це ЕВА.

1. Держави-члени повинні забезпечити захист інвесторів, передбачивши, що випуск облігацій з покриттям підлягає публічному нагляду за облігаціями з покриттям.

2. Для цілей публічного нагляду за облігаціями з покриттям, зазначеного в параграфі 1, держави-члени повинні призначити один або кілька компетентних органів. Вони повинні повідомити про такі призначені органи Комісію та ЕВА із зазначенням будь-якого розподілу функцій та обов’язків.

3. Держави-члени повинні забезпечити, щоб компетентні органи, призначені відповідно до параграфа 2, здійснювали моніторинг випуску облігацій з покриттям для оцінювання відповідності вимогам, встановленим у положеннях національного права, які транспонують цю Директиву.

4. Держави-члени повинні забезпечити, щоб кредитні установи, що випускають облігації з покриттям, реєстрували всі свої операції, пов’язані з програмою облігацій з покриттям, і мали відповідні та належні системи та процеси документування.

5. Держави-члени також повинні забезпечити існування належних заходів, які дають змогу компетентним органам, призначеним відповідно до параграфа 2 цієї статті, отримувати інформацію, необхідну для оцінювання відповідності вимогам, встановленим у положеннях національного права, які транспонують цю Директиву, розслідування можливих порушень таких вимог і застосування адміністративних санкцій та інших адміністративних заходів згідно з положеннями національного права, які транспонують статтю 23.

6. Держави-члени повинні забезпечити, щоб компетентні органи, призначені відповідно до параграфа 2, мали необхідні експертні знання, ресурси, операційну спроможність, повноваження та незалежність для виконання функцій, пов’язаних із публічним наглядом за облігаціями з покриттям.

1. Держави-члени повинні забезпечити захист інвесторів, вимагаючи отримання дозволу для програми облігацій з покриттям до випуску облігацій з покриттям у рамках такої програми. Держави-члени повинні наділити повноваженням надавати такий дозвіл компетентні органи, призначені відповідно до статті 18(2).

2. Держави-члени повинні встановити вимоги щодо надання дозволу, зазначеного в параграфі 1, у тому числі такі вимоги:

(a) належна програма діяльності, у якій визначений випуск облігацій з покриттям;

(b) належні політики, процеси та методології, спрямовані на захист інвесторів, для схвалення, змінення, відновлення та рефінансування позик, включених у пул покриття;

(c) керівництво та персонал, які займаються програмою облігацій з покриттям і мають належну кваліфікацію та знання стосовно випуску облігацій з покриттям і адміністрування програми відкритих облігацій;

(d) адміністративна структура пулу покриття та його моніторинг, що відповідає застосовним вимогам, встановленим у положеннях національного права, які транспонують цю Директиву.

1. Компетентні органи, призначені відповідно до статті 18(2), повинні співпрацювати з органом з врегулювання у випадку врегулювання кредитної установи, що випускає облігації з покриттям, щоб забезпечити захист прав та інтересів інвесторів в облігації з покриттям, у тому числі принаймні шляхом перевірки безперервності та раціональності управління програмою облігацій з покриттям у ході процесу врегулювання.

2. Держави-члени можуть передбачити призначення спеціального адміністратора, щоб забезпечити захист прав та інтересів інвесторів в облігації з покриттям, у тому числі принаймні шляхом перевірки безперервності та раціональності управління програмою облігацій з покриттям протягом необхідного періоду.

Якщо держави-члени використовують таку можливість, вони можуть вимагати, щоб їхні компетентні органи, призначені відповідно до статті 18(2), схвалювали призначення та звільнення спеціального адміністратора. Держави-члени, які використовують таку можливість, повинні принаймні вимагати, щоб із такими компетентними органами проводилися консультації щодо призначення та звільнення спеціального адміністратора.

3. Якщо держави-члени передбачають призначення спеціального адміністратора відповідно до параграфа 2, вони повинні ухвалити правила, які встановлюють завдання та обов’язки такого спеціального адміністратора принаймні щодо таких дій:

(a) погашення зобов’язань за облігаціями з покриттям;

(b) управління активами покриття та їх реалізація, у тому числі їх передача разом із зобов’язаннями за облігаціями з покриттям, іншій кредитній установі, що випускає облігації з покриттям;

(c) правочини, необхідні для належного адміністрування пулу покриття, постійного моніторингу покриття зобов’язань за облігаціями з покриттям, ініціювання проваджень для повернення активів до пулу покриття та передачі залишкових активів до майнової маси кредитної установи, що випустила облігації з покриттям, після погашення всіх зобов’язань за облігаціями з покриттям.

Для цілей пункту (c) першого підпараграфа держави-члени можуть дозволити спеціальному адміністратору діяти, у випадку неплатоспроможності або врегулювання кредитної установи, що випускає облігації з покриттям, на підставі авторизації, отриманої такою кредитною установою, і відповідно до тих самих операційних вимог.

4. Держави-члени повинні забезпечити координацію та обмін інформацією для цілей процесу неплатоспроможності або врегулювання між компетентними органами, призначеними відповідно до статті 18(2), спеціальним адміністратором, у разі призначення такого адміністратора, та, у випадку врегулювання, органом з врегулювання.

1. Держави-члени повинні забезпечити захист інвесторів, вимагаючи від кредитних установ, що випускають облігації з покриттям, повідомляти інформацію, визначену в параграфі 2, щодо програми облігацій з покриттям компетентним органам, призначеним відповідно до статті 18(2). Таке звітування повинне здійснюватися на регулярній основі, а також на вимогу таких компетентних органів. Держави-члени повинні встановити правила щодо періодичності такого регулярного звітування.

2. Обов’язки щодо звітування, які повинні бути встановлені відповідно до параграфа 1, повинні вимагати, щоб інформація, яка підлягає наданню, включала відомості принаймні про таке:

(a) прийнятність активів і вимоги щодо пулу покриття згідно зі статтями 6-11;

(b) відокремлення активів покриття відповідно до статті 12;

(c) якщо застосовно, функціонування контролера пулу покриття згідно зі статтею 13;

(d) вимоги щодо покриття відповідно до статті 15;

(e) буферний запас ліквідності пулу покриття згідно зі статтею 16;

(f) якщо застосовно, умови для структур із можливістю продовження строку погашення згідно зі статтею 17.

3. Держави-члени повинні передбачити правила щодо інформації, яка підлягає наданню, згідно з параграфом 2, кредитною установою, що випускає облігації з покриттям, компетентним органам, призначеним відповідно до статті 18(2), у випадку неплатоспроможності або врегулювання кредитної установи, що випускає облігації з покриттям.

1. Держави-члени повинні забезпечити захист інвесторів шляхом надання компетентним органам, призначеним відповідно до статті 18(2), усіх повноважень із нагляду, розслідування та застосування санкцій, необхідних для виконання завдання з публічного нагляду за облігаціями з покриттям.

2. Повноваження, зазначені в параграфі 1, повинні включати принаймні:

(a) повноваження надавати та відмовляти в наданні дозволу відповідно до статті 19;

(b) повноваження регулярно здійснювати перевірку програми облігацій з покриттям, щоб оцінити відповідність положенням національного права, які транспонують цю Директиву;

(c) повноваження проводити виїзні та дистанційні перевірки;

(d) повноваження застосовувати адміністративні санкції та інші адміністративні заходи відповідно до положень національного права, які транспонують статтю 23;

(e) повноваження ухвалювати та впроваджувати настанови щодо нагляду, які стосуються випуску облігацій з покриттям.

1. Без обмеження права держав-членів передбачати кримінальні санкції, держави-члени повинні встановити правила, якими встановлюються належні адміністративні санкції та інші адміністративні заходи, які застосовуються принаймні в таких випадках:

(a) кредитна установа отримала дозвіл для програми облігацій з покриттям на основі неправдивих заяв або інших незаконних засобів;

(b) кредитна установа більше не виконує умови, на яких був наданий дозвіл для програми облігацій з покриттям;

(c) кредитна установа випускає облігації з покриттям без отримання дозволу згідно з положеннями національного права, які транспонують статтю 19;

(d) кредитна установа, що випускає облігації з покриттям, не виконує вимоги, визначені в положеннях національного права, які транспонують статтю 4;

(e) кредитна установа випускає облігації з покриттям, що не відповідають вимогам, визначеним у положеннях національного права, які транспонують статтю 5;

(f) кредитна установа випускає облігації з покриттям, які не забезпечені згідно з положеннями національного права, що транспонують статтю 6;

(g) кредитна установа випускає облігації з покриттям, які забезпечені активами, розташованими за межами Союзу, на порушення вимог, встановлених у положеннях національного права, які транспонують статтю 7;

(h) кредитна установа забезпечує облігації з покриттям у рамках внутрішньогрупової структури об’єднаних облігацій з покриттям на порушення вимог, встановлених у положеннях національного права, які транспонують статтю 8;

(i) кредитна установа, що випускає облігації з покриттям, не виконує вимоги щодо спільного фінансування, встановлені в положеннях національного права, які транспонують статтю 9;

(j) кредитна установа, що випускає облігації з покриттям, не виконує вимоги щодо структури пулу покриття, встановлені в положеннях національного права, які транспонують статтю 10;

(k) кредитна установа, що випускає облігації з покриттям, не виконує вимоги щодо деривативних контрактів в пулі покриття, встановлені в положеннях національного права, які транспонуютьстаттю 11;

(l) кредитна установа, що випускає облігації з покриттям, не виконує вимоги щодо відокремлення активів покриття згідно з положеннями національного права, які транспонують статтю 12;

(m) кредитна установа, що випускає облігації з покриттям, не повідомляє інформацію або надає неповну чи недостовірну інформацію на порушення положень національного права, які транспонують статтю 14;

(n) кредитна установа, що випускає облігації з покриттям, повторно або постійно не підтримує буферні запаси ліквідності пулу покриття на порушення положень національного права, які транспонують статтю 16;

(o) кредитна установа, що випускає облігації з покриттям зі структурами з можливістю продовження строку погашення, не виконує умови щодо структур із можливістю продовження строку погашення, встановлені в положеннях національного права, які транспонують статтю 17;

(p) кредитна установа, що випускає облігації з покриттям, не повідомляє інформацію або надає неповну чи недостовірну інформацію про свої зобов’язання на порушення положень національного права, які транспонують статтю 21(2).

Держави-члени можуть вирішити не передбачати адміністративні санкції або інші адміністративні заходи за порушення, які підпадають під кримінальні санкції в їхньому національному праві. У таких випадках держави-члени повинні повідомити Комісії відповідні норми кримінального права.

2. Санкції та заходи, зазначені в параграфі 1, повинні бути дієвими, пропорційними і стримувальними та повинні включати принаймні:

(a) відкликання дозволу для програми облігацій з покриттям;

(b) публічну заяву, у якій зазначаються відповідальна фізична або юридична особа та характер порушення згідно зі статтею 24;

(c) наказ, що зобов’язує фізичну або юридичну особу припинити відповідну поведінку та утримуватися від повторення такої поведінки;

(d) адміністративні штрафні санкції.

3. Держави-члени також повинні забезпечити ефективне виконання санкцій і заходів, зазначених у параграфі 1.

4. Держави-члени повинні забезпечити, щоб при визначенні типу адміністративних санкцій або інших адміністративних заходів і розміру адміністративних штрафних санкцій, компетентні органи, призначені відповідно достатті 18(2), враховували всі зазначені нижче обставини, якщо це доцільно:

(a) тяжкість і тривалість порушення;

(b) ступінь відповідальності фізичної або юридичної особи, відповідальної за порушення;

(c) фінансову стійкість фізичної або юридичної особи, відповідальної за порушення, у тому числі за розміром загального обороту юридичної особи або розміром річного доходу фізичної особи;

(d) значущість прибутків, які отримала фізична або юридична особа, відповідальна за порушення, або втрат, яких вона уникнула, тією мірою, якою такі прибутки або втрати можна визначити;

(e) втрати третіх осіб, спричинені порушенням, тією мірою, якою такі втрати можна визначити;

(f) рівень співпраці фізичної або юридичної особи, відповідальної за порушення, з компетентними органами, призначеними відповідно до статті 18(2);

(g) будь-які попередні порушення фізичної або юридичної особи, відповідальної за порушення;

(h) будь-які фактичні або потенційні системні наслідки порушення.

5. Якщо положення, зазначені в параграфі 1, застосовуються до юридичних осіб, держави-члени також повинні забезпечити, щоб компетентні органи, призначені відповідно статті 18(2), застосовували адміністративні санкції та інші адміністративні заходи, визначені в параграфі 2 цієї статті, з урахуванням умов, встановлених у національному праві, до членів органу управління та інших фізичних осіб, які відповідно до національного права несуть відповідальність за порушення.

6. Держави-члени повинні забезпечити, щоб, перш ніж ухвалити будь-яке рішення про застосування адміністративних санкцій або інших адміністративних заходів, як визначено в параграфі 2, компетентні органи, призначені відповідно до статті 18(2), надали можливість відповідній фізичній або юридичній особі бути вислуханою. Винятки з права бути вислуханим можуть застосовуватися при ухваленні відповідних інших адміністративних заходів, якщо необхідно вжити невідкладних заходів для запобігання значним втратам третіх осіб або завданню значної шкоди фінансовій системі. У таких випадках відповідній особі повинна бути надана можливість бути вислуханою, як тільки це стане можливо після ухвалення рішення про застосування адміністративного заходу, і, за необхідності, такий захід повинен бути переглянутий.

7. Держави-члени повинні забезпечити, щоб будь-яке рішення про застосування адміністративних санкцій або інших адміністративних заходів, як визначено в параграфі 2, було належним чином обґрунтоване і підлягало оскарженню.

1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб положення національного права, які транспонують цю Директиву, містили правила, що вимагають, щоб інформація про адміністративні санкції та інші адміністративні заходи була опублікована без невиправданої затримки на офіційних вебсайтах компетентних органів, призначених відповідно до статті 18(2). Такі самі обов’язки застосовуються у випадках, коли держава-член вирішує передбачити кримінальні санкції відповідно до другого підпараграфа статті 23(1).

2. Правила, ухвалені відповідно до параграфа 1, повинні вимагати як мінімум опубл і кування будь-якого рішення, яке не може або більше не може бути оскаржене і яке застосоване за порушення положень національного права, що транспонують цю Директиву.

3. Держави-члени повинні забезпечити, щоб така публікація містила інформацію про тип і характер порушення та про фізичну або юридичну особу, до якої застосовується санкція або захід. Згідно з параграфом 4, держави-члени також повинні забезпечити, щоб така інформація була опублікована без невиправданої затримки після повідомлення адресату про відповідну санкцію або захід і про публікацію рішення про застосування відповідної санкції або заходу на офіційних вебсайтах компетентних органів, призначених відповідно до статті 18(2).

4. Якщо держави-члени дають дозвіл на публікацію рішення про застосування санкцій або інших заходів, які оскаржуються, компетентні органи, призначені відповідно до статті 18(2), повинні, без невиправданої затримки, також опублікувати на своїх офіційних вебсайтах інформацію про статус оскарження та його результат.

5. Держави-члени повинні забезпечити, щоб компетентні органи, призначені відповідно до статті 18(2), публікували рішення про застосування санкцій або заходів на умовах анонімності згідно з національним правом за будь-якої із таких обставин:

(a) якщо санкцію або захід застосовано до фізичної особи та встановлено, що публікація персональних даних є непропорційною;

(b) якщо публікація може становити загрозу для стабільності фінансових ринків або поточного кримінального розслідування;

(c) якщо внаслідок публікації відповідним кредитним установам або фізичним особам буде завдано непропорційної шкоди, тією мірою, якою це можна встановити.

6. Якщо держава-член публікує рішення про застосування санкції або заходу на умовах анонімності, вона може дозволити відтермінувати публікацію релевантних даних.

7. Держави-члени повинні забезпечити, щоб будь-яке остаточне рішення суду, що скасовує рішення про застосування санкції або заходу, також було опубліковане.

8. Держави-члени повинні забезпечити, щоб будь-яка публікація, зазначена в параграфах 2-6, зберігалася на офіційних вебсайтах компетентних органів, призначених відповідно до статті 18(2), протягом щонайменше п’яти років із дати публікації. Персональні дані, що їх містить публікація, необхідно зберігати на офіційному вебсайті протягом періоду, що є необхідним відповідно до застосовних правил захисту персональних даних. Такий період зберігання визначають з урахуванням строків позовної давності, передбачених у законодавстві відповідних держав-членів, але він у будь-якому разі не повинен бути довшим ніж десять років.

9. Компетентні органи, призначені відповідно до статті 18(2), повинні повідомляти ЕВА про будь-які застосовані адміністративні санкції та інші адміністративні заходи, у тому числі, у відповідних випадках, про будь-яке їх оскарження та його результат. Держави-члени повинні забезпечити, щоб такі компетентні органи отримували інформацію та дані остаточного рішення щодо будь-якої застосованої кримінальної санкції, які компетентні органи також повинні подати до ЕВА.

10. ЕВА повинен вести центральну базу даних щодо повідомлених йому адміністративних санкцій та інших адміністративних заходів. До такої бази даних повинні мати доступ тільки компетентні органи, призначені відповідно до статті 18(2), і вона повинна оновлюватися на підставі інформації, наданої такими компетентними органами згідно з параграфом 9 цієї статті.

1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб компетентні органи, призначені відповідно до статті 18(2), тісно співпрацювали з компетентними органами, які здійснюють загальний нагляд за кредитними установами згідно з відповідним правом Союзу, застосовним до таких установ, а також з органом з врегулювання у випадку врегулювання кредитної установи, що випускає облігації з покриттям.

2. Держави-члени також повинні забезпечити, щоб компетентні органи, призначені відповідно до статті 18(2), тісно співпрацювали один з одним. Така співпраця повинна включати надання один одному будь-якої інформації, яка необхідна для виконання завдань із нагляду інших органів згідно з положеннями національного права, які транспонують цю Директиву.

3. Для цілей другого речення параграфа 2 цієї статті держави-члени повинні забезпечити, щоб компетентні органи, призначені відповідно до статті 18(2), повідомляли:

(a) усю відповідну інформацію за запитом іншого компетентного органу, призначеного відповідно до статті 18(2); та

(b) з власної ініціативи, будь-яку інформацію, яка є важливою для інших компетентних органів, призначених відповідно до статті 18(2) в інших державах-членах.

4. Держави-члени також повинні забезпечити, щоб компетентні органи, призначені відповідно до статті 18(2), співпрацювали з ЕВА або, у відповідних випадках, з європейським наглядовим органом (Європейським органом з цінних паперів і ринків), створеним на підставі Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 1095/2010 (- 18), для цілей цієї Директиви.

5. Для цілей цієї статті інформація вважається важливою, якщо вона може суттєво вплинути на оцінювання випуску облігацій з покриттям в іншій державі-члені.

1. Держави-члени також повинні забезпечити, щоб компетентні органи, призначені відповідно до статті 18(2), публікували на своїх офіційних вебсайтах таку інформацію:

(a) тексти їхніх національних законів, підзаконних нормативно-правових актів, адміністративних правил та загальних настанов, ухвалених стосовно випуску облігацій з покриттям;

(b) перелік кредитних установ, яким дозволено випускати облігації з покриттям;

(c) перелік облігацій з покриттям, які мають право на використання позначення "європейська облігація з покриттям", і перелік облігацій з покриттям, які мають право на використання позначення "європейська облігація з покриттям (преміум)".

2. Інформація, опублікована відповідно до параграфа 1, повинна бути достатньою, щоб давати можливість коректного порівняння підходів, ухвалених компетентними органами різних держав-членів, призначеними відповідно до статті 18(2). Таку інформацію необхідно оновлювати для врахування будь-яких змін.

3. Компетентні органи, призначені відповідно до статті 18(2), повинні щорічно повідомляти ЕВА перелік кредитних установ, зазначений у пункті (b) параграфа 1, і переліки облігацій з покриттям, зазначені в пункті (c) параграфа 1.

1. Держави-члени повинні забезпечити використання позначення "європейська облігація з покриттям" та його офіційного перекладу всіма офіційними мовами Союзу тільки для облігацій з покриттям, які відповідають вимогам, встановленим у положеннях національного права, що транспонують цю Директиву.

2. Держави-члени повинні забезпечити використання позначення "європейська облігація з покриттям (преміум)" та його офіційного перекладу всіма офіційними мовами Союзу тільки для облігацій з покриттям, які відповідають вимогам, встановленим у положеннях національного права, що транспонують цю Директиву, і які відповідають вимогам у статті 129 Регламенту (ЄС) № 575/2013, зі змінами, внесеними Регламентом Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 2019/2160(- 19).

До статті 52(4) Директиви 2009/65/ЄС внести такі зміни:

(1) перший підпараграф викласти у такій редакції:

"4. Держави-члени можуть підвищити ліміт у розмірі 5%, встановлений у першому підпараграфі параграфа 1, не більше ніж до 25%, якщо облігації були випущені до 08 липня 2022 року та відповідають вимогам, визначеним у цьому параграфі, у редакції, застосовній станом на дату їх випуску, або якщо облігації підпадають під означення облігацій з покриттям у пункті (1) статті 3 Директиви Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2019/2162 (*1)".

(2) третій підпараграф вилучити.

У статті 2(1) Директиви 2014/59/ЄС пункт 96 викласти у такій редакції:

"(96)"облігація з покриттям" означає облігацію з покриттям, як означено в пункті (1) статті 3 Директиви Європейського Парламенту і Ради 2019/2162 (*2), або, стосовно інструмента, який був випущений до 08 липня 2022 року, облігацію, як зазначено у статті 52(4) Директиви Європейського Парламенту і Ради 2009/65/ЄС (*3), у редакції, застосовній станом на дату її випуску;".

1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб облігації з покриттям, випущені до 08 липня 2022 року, які відповідають вимогам, встановленим у статті 52(4) Директиви 2009/65/ЄС, у редакції, застосовній станом на дату їх випуску, не підпадали під дію вимог, визначених у статтях 5-12 і статтях 15, 16, 17 та 19 цієї Директиви, але могли й надалі називатися облігаціями з покриттям згідно із цією Директивою до настання строку їх погашення.

Держави-члени повинні забезпечити, щоб компетентні органи, призначені відповідно до статті 18(2)цієї Директиви, здійснювали моніторинг відповідності облігацій з покриттям, випущених до 08 липня 2022 року, вимогам, встановленим у статті 52(4) Директиви 2009/65/ЄС, у редакції, застосовній станом на дату їх випуску, а також вимогам цієї Директиви, тією мірою, якою вони застосовуються згідно з першим підпараграфом цього параграфа.

2. Держави-члени можуть застосовувати параграф 1 до додаткових випусків облігацій з покриттям у міру виникнення попиту, для яких відкриття номера ISIN було здійснене до 08 липня 2022 року, протягом не більше ніж 24 місяців після зазначеної дати за умови, що такі випуски відповідають усім зазначеним нижче вимогам:

(a) дата погашення облігацій з покриттям настає до 08 липня 2027 року;

(b) загальний розмір додаткових випусків у міру виникнення попиту, здійснених після 08 липня 2022 року, не перевищує більш ніж удвічі загальний розмір випуску облігацій з покриттям, які підлягають погашенню станом на зазначену дату;

(c) загальний розмір випуску облігацій з покриттям, за якими настав строк погашення, не перевищує 6000000000 євро або еквівалентну суму в національній валюті;

(d) активи забезпечення розташовані в державі-члені, що застосовує параграф 1 до додаткових випусків облігацій з покриттям у міру виникнення попиту.

1. До 08 липня 2024 року Комісія, у тісній співпраці з ЕВА, повинна подати звіт до Європейського Парламенту і Ради разом із законодавчою пропозицією, за необхідності, стосовно того, чи і, якщо так, яким чином можна впровадити режим еквівалентності для кредитних установ із третіх країн, що випускають облігації з покриттям, і для інвесторів у такі облігації з покриттям, з урахуванням міжнародних змін у сфері облігацій з покриттям, зокрема розвитку законодавчих рамок у третіх країнах.

2. До 08 липня 2025 року Комісія, у тісній співпраці з ЕВА, повинна подати до Європейського Парламенту і Ради звіт про імплементацію цієї Директиви стосовно рівня захисту інвесторів і змін, які стосуються випуску облігацій з покриттям у Союзі. Зазначений звіт повинен містити рекомендації щодо подальших дій. Звіт повинен містити інформацію про:

(a) зміни кількості дозволів на випуск облігацій з покриттям;

(b) зміни кількості облігацій з покриттям, випущених згідно з положеннями національного права, які транспонують цю Директиву, і згідно зі статтею 129 Регламенту (ЄС) № 575/2013;

(c) зміни, які стосуються активів, що забезпечують випуск облігацій з покриттям;

(d) зміни рівня надлишкового забезпечення;

(e) транскордонні інвестиції в облігації з покриттям, у тому числі інвестиції з третіх країн та у третіх країнах;

(f) зміни, які стосуються випусків облігацій з покриттям зі структурами з можливістю продовження строку погашення;

(g) зміни ризиків і вигід від використання експозицій, як зазначено у статті 129(1) Регламенту (ЄС) № 575/2013;

(h) функціонування ринків облігацій з покриттям.

3. До 08 липня 2024 року держава-члени повинні надати Комісії інформацію з питань, зазначених у параграфі 2.

4. До 08 липня 2024 року, після замовлення та отримання дослідження з оцінювання ризиків і вигід, пов'язаних із облігаціями з покриттям зі структурами з можливістю продовження строку погашення, і після консультацій з ЕВА, Комісія повинна ухвалити звіт і подати таке дослідження і такий звіт до Європейського Парламенту і Ради разом із законодавчою пропозицією, за необхідності.

5. До 08 липня 2024 року Комісія повинна ухвалити звіт щодо можливості впровадження інструменту з подвійним правом вимоги під назвою "європейські забезпечені ноти". Комісія подає такий звіт Європейському Парламенту і Раді разом із законодавчою пропозицією, за необхідності.

1. Держави-члени повинні, до 08 липня 2021 року, ухвалити та опублікувати закони, під законні нормативно-правові акти та адміністративні положення, необхідні для виконання вимог цієї Директиви. Вони повинні невідкладно повідомити про них Комісію.

Вони повинні почати застосовувати такі інструменти не пізніше ніж з 08 липня 2022 року.

Якщо держави-члени ухвалюють такі інструменти, вони повинні містити покликання на цю Директиву або супроводжуватися таким покликанням у разі їх офіційної публікації. Методи здійснення такого покликання встановлюють держави-члени.

2. Держави-члени передають Комісії текст основних інструментів національного права, ухвалених ними у сфері регулювання цієї Директиви.

Ця Директива набуває чинності на двадцятий день після дня її опублікування в Офіційному віснику Європейського Союзу.

Цю Директиву адресовано державам-членам.

Вчинено у Страсбурзі 27 листопада 2019 року.