Регламент Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 1308/2013 від 17 грудня 2013 року про спільну організацію ринків сільськогосподарських продуктів та скасування регламентів Ради (ЄЕС) № 922/72, (ЄЕС) № 234/79, (ЄС) № 1037/2001 і (ЄС) № 1234/2007

(c) встановлення додаткових правил визначення маси брутто, тари і вмісту цукру у доставлених підприємству цукрових буряках та правила щодо бурякового жому.

5. Комісія може ухвалювати імплементаційні акти, у яких установлено заходи, необхідні для застосування цієї статті, у тому числі щодо процедур, повідомлень і адміністративної допомоги за наявності галузевих угод, що охоплюють більше ніж одну державу-члена. Такі імплементаційні акти ухвалюють згідно з експертною процедурою, зазначеною у статті 229(2).

Комісія може ухвалювати імплементаційні акти, у яких установлено систему звітування про ціни на ринку цукру, зокрема механізми публікації рівнів цін на цьому ринку. Такі імплементаційні акти ухвалюють згідно з експертною процедурою, зазначеною у статті 229(2).

Система, зазначена в першому підпараграфі, повинна ґрунтуватися на інформації, наданій підприємствами, що виробляють білий цукор, або іншими операторами, яких залучено до торгівлі цукром. До цієї інформації необхідно ставитися як до конфіденційної.

Комісія повинна забезпечити, щоб конкретні ціни або назви окремих економічних операторів не було опубліковано.

1. Держави-члени повинні вести реєстр виноградників, який містить оновлену інформацію про виробничий потенціал. З 1 січня 2016 року цей обов'язок застосовують, лише якщо держави-члени впроваджують систему дозволів на вирощування винограду, зазначену в главі III розділу I, або національну програму підтримки.

2. До 31 грудня 2015 року на держави-члени, у яких загальна площа, засаджена винними сортами винограду, класифікованими відповідно до статті 81(2), менша ніж 500 га, не розповсюджується обов'язок, установлений у параграфі 1 цієї статті.

3. Держави-члени, які передбачили реструктуризацію та перетворення виноградників у своїх програмах підтримки відповідно до статті 46, повинні на підставі реєстру виноградників подавати до 1 березня кожного року Комісії оновлений інвентарний опис свого виробничого потенціалу. З 1 січня 2016 року Комісія за допомогою імплементаційних актів установлює деталі повідомлень Комісії про площі, відведені для вирощування винограду. Такі імплементаційні акти ухвалюють згідно з експертною процедурою, зазначеною у статті 229(2).

4. Щоб сприяти моніторингу та верифікації державами-членами виробничого потенціалу, Комісію уповноважено ухвалювати відповідно до статті 227 делеговані акти щодо правил про вміст реєстру виноградників і виключення з них.

1. Без обмеження інших положень цього Регламенту про визначення компетентних національних органів, держави-члени призначають один або декілька органів, які несуть відповідальність за забезпечення дотримання правил Союзу у секторі вина. Зокрема, держави-члени призначають лабораторії, у повноважені проводити офіційні аналізи у секторі вина. Призначені лабораторії повинні відповідати загальним критеріям діяльності випробувальних лабораторій, визначеним у ISO/IEC 17025.

2. Держави-члени інформують Комісію про назви й адреси органів та лабораторій, зазначених у параграфі 1. Комісія оприлюднює та періодично оновлює цю інформацію.

1. Продукти сектора вина вводять в обіг у Союзі з офіційно затвердженими су провідними документами.

2. Фізичні чи юридичні особи або групи осіб, які володіють продуктами, що їх охоплює сектор вина, у межах здійснення своєї торгівлі, зокрема виробники, суб'єкти, що займаються розливом вина у пляшки, переробники і торговці повинні вести внутрішній та зовнішній реєстри таких продуктів.

3. Щоб сприяти транспортуванню продуктів сектора вина та їх верифікації державами-членами, Комісію уповноважено ухвалювати відповідно до статті 227 делеговані акти щодо:

(a) правил про супровідний документ та його використання;

(b) умов, за яких супровідний документ необхідно вважати документом, що засвідчує охоронювані назви місця походження або охоронювані географічні зазначення;

(c) обов'язку вести реєстр та його використання;

(d) осіб, які зобов'язані вести реєстр, та виключення з такого обов'язку;

(e) операцій, які необхідно вносити до реєстру.

4. Комісія може ухвалювати імплементаційні акти, у яких установлено:

(a) правила щодо складу реєстрів, продуктів, які вони повинні містити, термінів для внесення записів в реєстри та закриття реєстрів;

(b) заходи, що вимагають від держав-членів установлення максимальних прийнятних відсотків збитків;

(c) загальні та перехідні положення щодо ведення реєстрів;

(d) правила щодо строків зберігання супровідних документів та реєстрів.

Такі імплементаційні акти ухвалюють згідно з експертною процедурою, зазначеною у статті 229(2).

Як відступ від статті 3(1) Директиви (ЄС) 2019/633, держави-члени можуть за запитом міжгалузевої організації, яку визнано згідно зі статтею 157 цього Регламенту та яка здійснює діяльність у винному секторі, передбачити, що заборона, згадана в пункті (a) першого підпараграфа статті 3(1) Директиви (ЄС) 2019/633, не застосовна до платежів, виконуваних за договорами постачання між виробниками чи перепродавцями вина та їхніми прямими покупцями у зв'язку з операціями з продажу вина в резервуарах, за умови, що:

(a) у стандартних договорах про операції з продажу щодо вина в резервуарах, обов'язковий характер яких держави-члени визнали відповідно до статті 164 цього Регламенту до 30 жовтня 2021 року, містяться конкретні умови, що дозволяють відстрочення оплати на 60 днів, і таке продовження строку дії стандартних договорів держави-члени поновлюють із такої дати без будь-яких суттєвих змін в умовах оплати, які могли би створити несприятливі умови для постачальників вина в резервуарах; та

(b) договори постачання між постачальниками вина в резервуарах і їхніми прямими покупцями є багаторічними або стають багаторічними.

1. Якщо держава-член ухвалює рішення, що кожне постачення на її території сирого молока фермером переробнику сирого молока повинен регулювати письмовий договір між сторонами, та/або ухвалює рішення, що перші покупці повинні надати письмову пропозицію щодо укладення договору на постачення сирого молока фермерами, такий договір та/або така пропозиція повинні відповідати умовам, установленим у параграфі 2.

Якщо держава-член ухвалює рішення, що постачення сирого молока фермерами переробнику сирого молока повинен регулювати письмовий договір між сторонами, вона повинна також вирішити, який етап чи етапи постачення повинен регулювати такий договір, якщо постачення сирого молока здійснюють один або більше збирачів.

Для цілей цієї статті "збирач" означає підприємство, яке транспортує сире молоко від фермера або іншого збирача до переробника сирого молока або іншого збирача, якщо в кожному такому випадку відбувається передання права власності на сире молоко.

1a. Якщо держави-члени не скористаються можливостями, передбаченими у параграфі 1 цієї статті, виробник, організація виробників або об'єднання організацій виробників може вимагати, щоб постачення сирого молока переробнику сирого молока регулювалося письмовим договором між сторонами і/або письмовою пропозицією щодо договору від перших покупців, відповідно до умов, встановлених у першому підпараграфі параграфа 4 цієї статті.

Якщо перший покупець є мікро-, малим чи середнім підприємством у розумінні Рекомендації 2003/361/ЄС, договір і/або пропозиція щодо укладення договору не є обов'язковими, без обмеження можливості для сторін скористатися типовим договором, розробленим міжгалузевою організацією.

2. Договір та/або пропозицію укласти договір, зазначені в параграфі 1 та 1а:

(a) повинні бути вчинені до постачення,

(b) повинні бути складені в письмовій формі, і

(c) повинні включати, зокрема, такі елементи:

(i) ціну, що її потрібно сплатити за постачення, яка:

- є незмінною і визначеною в договорі, та/або

- розраховується шляхом поєднання різних факторів, визначених у договорі, які можуть включати об'єктивні показники, індекси й методи розрахунку кінцевої ціни, які є легкодоступними і зрозумілими та відображають зміни в ринкових умовах, доставлений обсяг та якість чи склад доставленого сирого молока; такі показники можуть бути основані на відповідних цінах, вартості виробництва та ринковій вартості; у зв'язку з цим держави-члени можуть визначати показники згідно з об'єктивними критеріями на основі проведених досліджень щодо виробництва та ланцюга постачання харчових продуктів; сторони договорів мають право посилатися на такі показники чи на будь-які інші показники, які вони вважають релевантними,

(ii) обсяг сирого молока, яке може та/або повинно бути постачено, у тому числі час таких постачень,

(iii) строк дії договору, що може бути укладений на обмежений або необмежений строк з положеннями про розірвання договору,

(iv) детальну інформацію щодо періодів та процедур оплати,

(v) механізми збирання або постачання сирого молока, і

(vi) правила, застосовні за обставин непереборної сили.

3. Як відступ від параграфів 1 і 1a, договір та/або пропозиція щодо укладення договору не вимагаються, якщо член кооперативу постачає сире молоко кооперативу, членом якого він є, якщо статут такого кооперативу або правила та рішення, передбачені в цих статутах або ухвалені відповідно до них, містять положення, які мають силу, подібну до сили положень, викладених у пунктах (a), (b) і (c) параграфа 2.

4. Сторони вільно ведуть переговори щодо усіх елементів договорів постачення сирого молока, що укладаються фермерами, збирачами або переробниками сирого молока, в тому числі елементів, зазначених у пункті (c) параграфа 2.

Незважаючи на перший підпараграф, застосовують один з або декілька таких пунктів:

(a) якщо відповідно до параграфа 1 держава-член ухвалює рішення зробити укладення письмового договору постачення сирого молока обов'язковим, то вона може встановити:

(i) зобов'язання для сторін погодити зв'язок між визначеною постаченою кількістю та ціною, що підлягає сплаті за таке постачення.

(ii) мінімальний строк дії, застосовний лише до письмових договорів між виробником і першим покупцем сирого молока; такий мінімальний строк дії повинен становити щонайменше шість місяців і не повинен перешкоджати належному функціонуванню внутрішнього ринку;

(b) якщо відповідно до параграфа 1 держава-член ухвалює рішення про те, що перший покупець сирого молока повинен надати фермеру письмову пропозицію щодо укладення договору, то вона може передбачити, що пропозиція повинна включати мінімальний строк дії договору, встановлений національним правом для цієї цілі; такий мінімальний строк дії повинен становити щонайменше шість місяців і не повинен перешкоджати належному функціонуванню внутрішнього ринку.

Другий підпараграф не повинен обмежувати право фермера відмовитися від такого мінімального строку дії за умови, що він вчинить це у письмовій формі. У такому випадку сторони можуть вільно вести переговори щодо всіх елементів договору, у тому числі елементів, зазначених у пункті (c) параграфа 2.

5. Держави-члени, які використовують варіанти, зазначені у цій статті, повинні повідомляти Комісію про те, як вони їх застосовують.

6. Комісія може ухвалювати імплементаційні акти, установлюючи заходи, необхідні для однакового застосування пунктів (a) і (b) параграфа 2 і параграфа 3 цієї статті, та заходи, пов'язані з повідомленнями, які повинні здійснювати держави-члени відповідно до цієї статті. Такі імплементаційні акти ухвалюють згідно з експертною процедурою, зазначеною у статті 229(2).

1. Організація виробників у секторі молока та молочних продуктів, визнана згідно зі статтею 161(1), може вести переговори від імені своїх членів-фермерів щодо частини або всього їхнього спільного виробництва стосовно договору про постачення сирого молока фермером переробнику сирого молока або збирачу у розумінні третього підпараграфа статті 148(1).

2. Організація виробників може проводити переговори:

(a) незалежно від того, чи відбувається передання права власності на сире молоко фермерами організації виробників;

(b) незалежно від того, чи обговорювана ціна є однаковою для спільного виробництва деяких або всіх фермерів-членів організації;

(c) за умови, що для певної організації виробників виконано всі такі умови:

(i) обсяг сирого молока, про який ідеться на таких переговорах, не перевищує 4 % від загального виробництва в Союзі,

(ii) обсяг сирого молока, про який ідеться на таких переговорах та який вироблено у будь-якій певній державі-члені, не перевищує 33 % від загального національного виробництва цієї держави-члена, і

(iii) обсяг сирого молока, про який ідеться на таких переговорах та який постачено будь-якій певній державі-членові, не перевищує 33 % від загального національного виробництва цієї держави-члена;

(d) за умови, що відповідні фермери не є членами будь-якої іншої організації виробників, яка також веде переговори щодо таких договорів від їхнього імені; однак держави-члени можуть відступити від цієї умови у належним чином обґрунтованих випадках, якщо фермери володіють двома різними виробничими підрозділами, розташованими у різних географічних зонах;

(e) за умови, що сире молоко не входить до обов'язку постачення, що випливає з членства фермера у кооперативі відповідно до умов, викладених у статуті кооперативу, або правил і рішень, передбачених в такому статуті або ухвалених відповідно до них; і

(f) за умови, що організація виробників повідомляє компетентні органи держави-члена або держав-членів, у яких вона провадить діяльність, про обсяг сирого молока, про який ідеться на таких переговорах.

3. Незважаючи на умови, викладені в пункті (c)(ii) та (iii) параграфа 2, організація виробників може проводити переговори згідно з параграфом 1 за умови, що для такої організації виробників обсяг сирого молока, про який ідеться на переговорах та який виробляють або постачають у державі-члені, в якій загальний обсяг річного виробництва сирого молока менший ніж 500000 тонн, не перевищує 45 % від загального обсягу національного виробництва такої держави-члена.

4. Для цілей цієї статті покликання на організації виробників охоплює асоціації таких організацій виробників.

5. Для цілей застосування пункту (c) параграфа 2 і параграфа 3 Комісія опубліковує у такий спосіб, який вона вважає за доцільне, інформацію про обсяг виробництва сирого молока в Союзі та державах-членах, використовуючи найновішу наявну інформацію.

6. Як відступ від пункту (c) параграфа 2 і параграфа 3, навіть якщо встановлені в таких параграфах граничні значення не перевищено, орган з питань конкуренції, зазначений у другому підпараграфі цього параграфа, може в окремих випадках ухвалити рішення про те, що певні переговори організації виробників необхідно відновити або не потрібно зовсім проводити, якщо він вважає, що це необхідно, щоб запобігти виключенню конкуренції або уникнути заподіяння серйозної шкоди переробникам сирого молока, що є МСП, на його території.

У разі проведення переговорів з більше ніж однією державою-членом Комісія ухвалює рішення, зазначене в першому підпараграфі, без застосування процедури, зазначеної в статті 229(2) або (3). В іншому разі таке рішення ухвалює національний орган з питань конкуренції держави-члена, якої стосуються переговори.

Рішення, зазначені в цьому параграфі, не застосовують раніше, ніж у день повідомлення про них відповідних підприємств.

7. Для цілей цієї статті:

(a) "національний орган з питань конкуренції" означає орган, зазначений у статті 5 Регламенту Ради (ЄС) № 1/2003 (- 21);

(b) "МСП" означає мікро-, мале або середнє підприємство у розумінні Рекомендації 2003/361/ЄС.

8. Держави-члени, в яких проводять переговори відповідно до цієї статті, повинні повідомляти Комісію про застосування пункту (f) параграфа 2 і параграфа 6.

Перші покупці сирого молока повинні надавати компетентному національному органу декларації про кількість сирого молока, яке їм доставляють кожного місяця, та середню ціну, яку вони платять. Органічне та неорганічне молоко повинні розрізняти.

Для цілей цієї статті та статті 148 "перший покупець" означає будь-яке підприємство або групу, що купує молоко у виробників з метою:

(a) його зібрання, пакування, зберігання, охолодження або перероблення, у тому числі за договором;

(b) його продажу одному або більше підприємствам, що займаються оброблянням та перероблянням молока або інших молочних продуктів.

Держави-члени повинні повідомляти Комісію про кількість сирого молока та середні ціни, зазначені в першому параграфі.

Комісія може ухвалювати імплементаційні акти, встановлюючи правила щодо змісту, формату та строків подання таких декларацій та заходи, пов'язані з повідомленнями, які повинні здійснювати держави-члени відповідно до цієї статті. Такі імплементаційні акти ухвалюють згідно з експертною процедурою, зазначеною у статті 229(2).

1. Держави-члени можуть, на запит, визнати організації виробників, які:

(a) засновані виробниками у конкретному секторі, зазначеному у статті 1(2), та знаходяться під їхнім контролем відповідно до пункту (c) статті 153(2);

(b) сформовано за ініціативи виробників, які здійснюють принаймні один з таких видів діяльності;

(i) спільне перероблення;

(ii) спільне розповсюдження, у тому числі через спільні платформи для продажів або спільне транспортування;

(iii) спільне пакування, маркування або просування;

(iv) спільна організація контролю якості;

(v) спільне використання обладнання або приміщень для зберігання;

(vi) спільне управління відходами, що безпосередньо пов'язані з виробництвом;

(vii) спільна закупівля засобів виробництва;

(viii) будь-які інші спільні послуги, спрямовані на досягнення однієї з цілей, перерахованих у пункті (c) цього параграфа;

(c) переслідують конкретну мету, що може охоплювати щонайменше одну з таких цілей:

(i) забезпечення планування виробництва та його узгодження з попитом, зокрема в тому, що стосується якості та обсягу;

(ii) концентрація пропозиції та введення в обіг продуктів, що їх виробили їхні члени, у тому числі через прямі продажі;

(iii) оптимізація виробничих витрат та прибутку від інвестицій як реакція на екологічні стандарти та стандарти добробуту тварин і стабілізація цін виробників;

(iv) проведення досліджень та розроблення ініціатив щодо методів сталого виробництва, інноваційних практик, економічної конкурентоспроможності та розвитку ринку;

(v) просування використання екологічно раціональних практик вирощування сільськогосподарських культур та виробничих технологій, а також раціональних практик та методів забезпечення добробуту тварин, та надання технічної допомоги для цього;

(vi) просування використання виробничих стандартів та надання технічної допомоги для цього, поліпшення якості продукту та розроблення продуктів із охоронюваною назвою місця походження, охоронюваним географічним зазначенням або продуктів з національним маркованням якості;

(vii) управління побічними продуктами, залишковими потоками й відходами та їх валоризація, зокрема для охорони якості води, ґрунту та ландшафту, збереження або заохочення біорізноманіття та підвищення рівня циркулярності;

(viii) сприяння сталому використанню природних ресурсів та пом'якшенню кліматичних змін;

(ix) розроблення ініціатив у сфері просування та маркетингу;

(x) управління пайовими інвестиційними фондами;

(xi) надання необхідної технічної допомоги для використання ф'ючерсних ринків та схем страхування.

1а. Як відступ від статті 101(1) ДФЄС, організація виробників, визнана відповідно до параграфа 1 цієї статті, може планувати виробництво, оптимізувати виробничі витрати, вводити в обіг або вести переговори щодо договорів постачання сільськогосподарських продуктів за дорученням її членів стосовно усієї їхньої продукції або її частини.

Діяльність, зазначена в першому підпараграфі, може здійснюватися:

(a) за умови, що один або декілька видів діяльності, зазначених у пункті (b)(i) - (vii) параграфа 1, дійсно провадяться, сприяючи досягненню цілей, встановлених у статті 39 ДФЄС;

(b) за умови, що організація виробників концентрує пропозицію та вводить продукти своїх членів в обіг, незалежно від того, чи відбувається передання права власності на сільськогосподарські продукти виробником організації виробників;

(c) незалежно від того, чи узгоджена в результаті переговорів ціна є однаковою для усього виробництва деяких або всіх членів організації;

(d) за умови, що відповідні виробники не є членами будь-якої іншої організації виробників стосовно продуктів, на які поширюється діяльність, зазначена у першому підпараграфі;

(e) за умови, що на сільськогосподарські продукти не поширюється обов'язок постачення, що випливає з членства фермера у кооперативі, який не є членом відповідної організації виробників, згідно з умовами, викладеними у статуті кооперативу, або правилами і рішеннями, передбаченими в такому статуті або ухваленими відповідно до нього.

Однак держави-члени можуть відступати від умови, встановленої у пункті (d) другого підпараграфа у відповідним чином обґрунтованих випадках, якщо члени-виробники володіють двома різними виробничими підрозділами, розташованими на різних географічних територіях.

1b. Для цілей цієї статті покликання на організації виробників також охоплюють асоціації таких організацій виробників, визнані згідно зі статтею 156(1), якщо такі асоціації відповідають вимогам, встановленим у параграфі 1 цієї статті.

1c. Національний орган з питань конкуренції, зазначений у статті 5 Регламенту (ЄС) № 1/2003, може в окремих випадках ухвалювати рішення про те, що, на майбутнє, один або декілька видів діяльності, зазначених у першому підпараграфі параграфа 1а, необхідно змінити, припинити або не провадити зовсім, якщо він вважає, що це необхідно, щоб запобігти виключенню конкуренції, або якщо він виявляє, що виконання цілей статті 39 ДФЄС знаходиться під загрозою.

У разі проведення переговорів з більше ніж однією державою-членом Комісія ухвалює рішення, зазначене в першому підпараграфі цього параграфа, без застосування процедури, зазначеної в статті 229(2) або (3).

Діючи відповідно до першого підпараграфа цього параграфа, національний орган з питань конкуренції інформує Комісію в письмовій формі перед або невідкладно після ініціювання першого формального заходу з розслідування та інформує Комісію про рішення невідкладно після їх ухвалення.

Рішення, зазначені в цьому параграфі, не застосовують раніше, ніж у день повідомлення про них відповідних підприємств.

2. Організація виробників, визнана згідно з параграфом 1, може надалі бути визнаною, якщо вона бере участь у реалізації продуктів, зазначених під кодом КН ex 22 08, окрім продуктів, зазначених в додатку I до Договорів, за умови, що частка таких продуктів не перевищує 49 % від загальної вартості реалізованого обсягу виробництва організації виробників, та за умови, що такі продукти не отримують підтримки від Союзу. Зазначені продукти не враховують для організацій виробників у секторі фруктів та овочів для розрахунку вартості реалізованого обсягу виробництва для цілей статті 34(2).

1. Статут організації виробників вимагає від членів-виробників, зокрема:

(a) застосовувати правила, які ухвалила організація виробників щодо звітності про виробництво, виробництва, реалізації та охорони довкілля;

(b) бути членами лише однієї організації виробників для будь-якого певного продукту підприємства; однак держави-члени можуть відступати від цієї умови у відповідним чином обґрунтованих випадках, якщо члени-виробники володіють двома різними виробничими підрозділами, розташованими на різних географічних територіях;

(c) надання інформації, запит на яку подала організація виробників для статистичних цілей.

2. Статут організації виробників також передбачає:

(a) процедури визначення, ухвалення та внесення змін до правил, зазначених у пункті (a) параграфа 1;

(b) введення для членів фінансових внесків, необхідних для фінансування організації виробників;

(c) правила, що дають змогу членам-виробникам виконувати ретельне вивчення їхньої організації та своїх рішень, а також своєї бухгалтерської звітності й бюджетів, за допомогою демократичних методів;

(d) санкції за порушення обов'язків, установлених у статуті, зокрема за несплату грошових внесків або порушення правил, установлених організацією виробників;

(e) правила прийому нових членів, зокрема мінімальний строк членства, який не може бути менший ніж один рік;

(f) правила бухгалтерського обліку та бюджетування, необхідні для функціонування організації.

2а. Статут організації виробників може передбачати для членів-виробників можливість безпосередньо контактувати з покупцями, за умови, що таке пряме контактування не загрожує концентрації пропозиції та введенню продуктів в обіг на ринку організації виробників. Концентрацію пропозиції вважають забезпеченою, якщо організація виробників обговорила та визначила суттєві елементи продажів, такі як ціна, якість і обсяг.

3. Параграфи 1, 2 та 2а не застосовуються до організацій виробників у секторі молока і молочних продуктів.

1. Щоб бути визнаною державою-членом, організація виробників, яка подає заявку на таке визнання, повинна бути юридичною особою або чітко визначеною частиною юридичної особи, яка:

(a) відповідає вимогам, установленим у пунктах (a), (b), та (c) статті 152(1);

(b) має мінімальну кількість членів та/або охоплює мінімальний обсяг або мінімальну вартість реалізовуваної продукції, які встановлює відповідна держава-член, на території, де вона здійснює діяльність; такі положення не перешкоджають визнанню організацій виробників, які займаються питаннями малого виробництва;

(c) надала достатні докази того, що вона здатна провадити свою діяльність у належний спосіб як з точки зору тривалості, так і з точки зору дієвості, надання своїм членам допомоги у галузі людських ресурсів, матеріальної та технічної допомоги й, за доцільності, концентрації пропозиції;

(d) має статут, що відповідає пунктам (a), (b) та (c) цього параграфа.

1a. Держави-члени можуть, на запит, ухвалювати рішення про надання більш ніж одного визнання організації виробників у декількох секторах, зазначених у статті 1(2), за у умови, що організація виробників виконує умови, зазначені у параграфі 1 цієї статті, для кожного сектора, для якого вона прагне отримати визнання.

2. Держави-члени можуть ухвалити рішення, що організації виробників, які визнано до 1 січня 2018 року і які відповідають умовам, установленим у параграфі 1 цієї статті, вважають визнаними організаціями виробників згідно зі статтею 152.

3. Якщо організації виробників були визнані до 1 січня 2018 року, однак не відповідають умовам, установленим у параграфі 1 цієї статті, держави-члени відкликають своє визнання не пізніше 31 грудня 2020 року.

4. Держави-члени повинні:

(a) ухвалити рішення про те, чи визнавати організацію виробників, протягом чотирьох місяців після подання заявки разом з усіма відповідними супровідними доказами; цю заявку необхідно подати державі-членові, в якій знаходиться штаб-квартира організації;

(b) здійснювати перевірки з періодичністю, яку вони визначать, для верифікації того, що визнані організації виробників дотримуються положень цієї глави;

(c) у разі недотримання положень цієї глави або порушення у застосуванні заходів, передбачених у цій главі, накладати на такі організації та асоціації застосовні санкції, які вони встановили, і, за необхідності, вирішувати, чи необхідно відкликати визнання;

(d) інформувати Комісію до 31 березня кожного року про будь-яке рішення про визнання, відмову у визнанні або відкликання визнання, ухвалене в попередньому календарному році.

Держави-члени можуть дозволити визнаній організації виробників або визнаній асоціації організацій виробників у секторах, визначених Комісією відповідно до пункту (f) статті 173(1), здійснювати аутсорсинг будь-якого зі своїх видів діяльності, відмінного від виробництва, у тому числі дочірнім компаніям, за умови, що організація виробників або асоціація організацій виробників надалі будуть відповідальні за забезпечення здійснення діяльності на аутсорсингу та забезпечення повного управлінського контролю та нагляду за комерційними механізмами провадження діяльності.

1. Держави-члени можуть, на запит, визнати асоціації організацій виробників у зазначеному у статті 1(2) конкретному секторі, які сформовано за ініціативи визнаних організацій виробників.

За правилами, ухваленими відповідно до статті 173, асоціації організацій виробників можуть провадити будь-яку діяльність організацій виробників або виконувати будь-які їхні функції.

2. Як відступ від параграфа 1, держави-члени можуть, на запит, визнати асоціацію визнаних організацій виробників у секторі молока та молочних продуктів, якщо відповідна держава-член вважає, що така асоціація здатна дієво провадити будь-яку діяльність визнаної організації виробників та відповідає умовам, установленим у статті 161(1).

1. Держави-члени можуть на запит визнати міжгалузеві організації на національному та регіональному рівнях та на рівні економічних просторів, згаданих у статті 164(2), у певному секторі з переліку у статті 1(2), які:

(a) складаються з представників економічної діяльності, пов'язаної з виробництвом і щонайменше з одним з таких етапів ланцюга постачання: перероблення продуктів або торгівля ними, в тому числі їх розповсюдження, в одному або декількох секторах;

(b) сформовано за ініціативи всіх або деяких організацій чи асоціацій, з яких вони складаються;

(c) переслідують конкретну мету, що враховує інтереси їхніх членів та споживачів, та може охоплювати, зокрема, одну з таких цілей:

(i) підвищення рівня знань та прозорості виробництва і ринку, в тому числі шляхом публікації сукупних статистичних даних про собівартість виробництва, цін, в тому числі, за доцільності, індексів цін, обсягів і строків дії раніше укладених договорів, і шляхом надання аналізу потенційного розвитку дій на ринку в майбутньому на регіональному, національному або міжнародному рівнях;

(ii) прогнозування виробничого потенціалу та ведення обліку цін на публічному ринку;

(iii) допомога у кращій координації способів введення продуктів в обіг, зокрема шляхом дослідження та вивчення ринку;

(iv) вивчення потенційних ринків експорту;

(v) без обмеження статей 148 і 168, складення типових форм договору, що відповідають правилам Союзу, для продажу сільськогосподарських продуктів покупцеві або постачення перероблених продуктів розповсюджувачам і роздрібним продавцям, беручи до уваги необхідність забезпечення добросовісної конкуренції та уникнення викривлення ринку;

(vi) використання у більших масштабах потенціалу продуктів, у тому числі на рівні можливостей реалізації, та розроблення ініціатив зі зміцнення економічної конкурентоспроможності й інновацій;

(vii) надання інформації та проведення досліджень, необхідних для інновації, раціоналізації, удосконалення і налагодження виробництва та, у відповідних випадках, перероблення і реалізації продуктів, які більше відповідають вимогам ринку і смакам та очікуванням споживачів, зокрема щодо якості продуктів, у тому числі конкретних характеристик продуктів із охоронюваною назвою місця походження або охоронюваним географічним зазначенням, та охорони довкілля, збереження клімату, охорони здоров'я тварин і благополуччя тварин;

(viii) пошук способів обмежити використання продукції для охорони здоров'я тварин та захисту рослин, краще управління іншими засобами виробництва, забезпечення якості продуктів та збереження ґрунтів та вод, сприяння безпечності харчових продуктів, зокрема через простежуваність продуктів, та покращення здоров'я і добробуту тварин;

(ix) розроблення методів та інструментів для підвищення якості продуктів на всіх етапах виробництва та, у відповідних випадках, перероблення та реалізації;

(x) ужиття усіх можливих заходів для підтримки, охорони та просування органічного сільського господарства та назви місця походження, марковань якості та географічних зазначень;

(xi) просування та проведення досліджень інтегрованих методів сталого виробництва або інших екологічно раціональних методів виробництва;

(xii) заохочення здорового та відповідального споживання продуктів на внутрішньому ринку та/або інформування про небезпеку, пов'язану зі шкідливими звичками споживання;

(xiii) просування споживання продуктів на внутрішньому ринку та на зовнішніх ринках та/або надання інформації про них;

(xiv) сприяння ініціативам із управління та розвитку для валоризації побічних продуктів та зменшення відходів і управління ними;

(xv) встановлення типових положень щодо розподілення вартості у розумінні статті 172а, включно з ринковими вигодами і втратами, у яких визначають, як будь-який рух цін на відповідний продукт на відповідних ринках або цін на інших товарних ринках буде розподілений між ними;

(xvi) просування та реалізація заходів для запобігання ризикам у сфері здоров'я тварин, захисту рослин та охорони довкілля, контролю таких ризиків та управління такими ризиками, у тому числі шляхом створення пайових інвестиційних фондів та управління ними або шляхом здійснення внесків до таких фондів із метою виплати фінансової компенсації фермерам за витрати й економічні втрати, які виникають у результаті просування та імплементації таких заходів;

1a. Держави-члени можуть на запит ухвалювати рішення про надання декількох визнань міжгалузевій організації, що здійснює діяльність у декількох секторах, зазначених у статті 1(2), за умови, що така міжгалузева організація виконує умови, зазначені в параграфі 1, для кожного сектора, стосовно якого вона прагне отримати визнання.

2. У належним чином виправданих випадках держави-члени можуть на основі об'єктивних та недискримінаційних критеріїв ухвалити рішення, що умова, викладена в пункті (c) статті 158(1), виконується шляхом обмеження кількості міжгалузевих організацій на регіональному чи національному рівні, якщо це передбачено в національних правилах, установлених до 1 січня 2014 року, і якщо це не перешкоджає належному функціонуванню внутрішнього ринку.

1. Держави-члени можуть визнати міжгалузеві організації, які подали заявку на таке визнання, за умови, що вони:

(a) відповідають вимогам, установленим у статті 157;

(b) здійснюють діяльність в одному або декількох регіонах на відповідній території;

(c) становлять значну частку в економічній діяльності, зазначеній у пункті (a) статті 157(1);

(ca) прагнуть збалансованого представлення організацій, які є міжгалузевими організаціями, на етапах ланцюга постачання, згаданих у пункті (a) статті 157(1);

(d) самостійно не беруть участі у виробництві, переробленні або торгівлі, крім випадків, установлених у статті 162.

2. Держави-члени можуть ухвалити рішення, що міжгалузеві організації, які визнано на основі національного права до 1 січня 2014 року і які відповідають умовам, установленим у параграфі 1 цієї статті, вважають визнаними міжгалузевими організаціями згідно зі статтею 157.

3. Міжгалузеві організації, які визнано на основі національного права до 1 січня 2014 року, але які не відповідають умовам, установленим у параграфі 1, можуть продовжувати свою діяльність за національним законодавством до 1 січня 2015 року.

4. Держави-члени можуть визнати міжгалузеві організації у всіх секторах, що існували до 1 січня 2014 року, незалежно від того, чи їх визнано на запит або створено згідно із законом, навіть якщо вони не виконують умову, встановлену в пункті (b) статті 157(1).

5. Якщо держави-члени визнають міжгалузеву організацію відповідно до параграфа 1 або 2, вони повинні:

(a) ухвалити рішення про те, чи визнати організацію, протягом чотирьох місяців після подання заявки разом з усіма відповідними супровідними документами; цю заявку необхідно подати у державі-членові, в якій знаходиться штаб-квартира організації;

(b) здійснювати перевірки з періодичністю, яку вона визначить, для верифікації того, що визнані міжгалузеві організації дотримуються умов, які регулюють їх визнання;

(c) у разі недотримання положень цієї глави або порушень у впровадженні заходів, передбачених у цьому Регламенті, накладати на такі організації застосовні санкції, які вони встановили, й, за необхідності, вирішувати, чи потрібно відкликати визнання;

(d) відкликати визнання, якщо вимоги до визнання та умови визнання, встановлені у цій статті, більше не виконуються;

(e) інформувати Комісію до 31 березня кожного року про будь-яке рішення про визнання, відмову у визнанні або відкликання визнання, ухвалене в попередньому календарному році.

Як відступ від статей 152-158, держави-члени на запит визнають:

(a) організації виробників:

(i) у секторі фруктів та овочів для одного або декількох продуктів у секторі та/або для таких продуктів, призначених винятково для перероблення;

(ii) у секторі оливкової олії та оливок столових;

(iii) у секторі шовкопрядів;

(iv) у секторі хмелю;

(b) міжгалузеві організації в секторі оливкової олії та оливок столових і в секторі тютюну.

У секторі фруктів та овочів організації виробників повинні переслідувати щонайменше одну з цілей, викладених у пунктах (c)(i), (ii) та (iii) статті 152(1).

Статут організації виробників у секторі фруктів та овочів вимагає від членів-виробників реалізовувати всю свою відповідну продукцію через організацію виробників.

Організації виробників та асоціації організацій виробників у секторі фруктів та овочів вважають такими, що діють від імені своїх членів у економічних питаннях у межах своїх завдань.

1. Держави-члени визнають, на запит, організаціями виробників у секторі молока та молочних продуктів усіх юридичних осіб або чітко визначені частини таких юридичних осіб, за умови, що:

(a) вони складаються з виробників у секторі молока та молочних продуктів, створюються за їх ініціативою та переслідують конкретну мету, що може охоплювати щонайменше одну з таких цілей:

(i) забезпечення планування виробництва та його узгодження з попитом, зокрема в тому, що стосується якості та обсягу;

(ii) концентрація пропозиції та введення в обіг продуктів, що їх виробили їхні члени;

(iii) оптимізація виробничих витрат та стабілізація цін виробників;

(b) вони мають мінімальну кількість членів та/або охоплюють мінімальний обсяг реалізовуваної продукції, які встановлює відповідна держава-член, на території, де вони функціонують;

(c) є достатньо доказів того, що вони здатні провадити свою діяльність у належний спосіб, як з точки зору тривалості, так і з точки зору дієвості, а також концентрації пропозиції;

(d) вони мають статут, що відповідає пунктам (a), (b) та (c) цього параграфа.

2. Держави-члени можуть ухвалити рішення, що організації виробників, які були визнані на основі національного права до 2 квітня 2012 року і які відповідають умовам, установленим у параграфі 1, вважають визнаними організаціями виробників.

3. Держави-члени повинні:

(a) ухвалити рішення про те, чи визнавати організацію виробників, протягом чотирьох місяців після подання заявки разом з усіма відповідними супровідними доказами; цю заявку необхідно подати державі-членові, в якій знаходиться штаб-квартира організації;

(b) здійснювати перевірки з періодичністю, яку вони визначать, для верифікації того, що визнані організації виробників та асоціації організацій виробників дотримуються положень цієї глави;

(c) у разі недотримання положень цієї глави або порушень у впровадженні заходів, передбачених у цій главі, накладати на такі організації та асоціації застосовні санкції, які вони встановили, і, за необхідності, вирішувати, чи необхідно відкликати визнання;

(d) інформувати Комісію до 31 березня кожного року про будь-яке рішення про визнання, відмову у визнанні або відкликання визнання, ухвалене ними в попередньому календарному році.

Для міжгалузевих організацій у секторі оливкової олії та столових оливок і секторі тютюну конкретна мета, зазначена у пункті (c) статті 157(1), може також охоплювати щонайменше одну з таких цілей:

(a) концентрація і координація пропозиції та реалізація продукції членів;

(b) спільна адаптація виробництва та перероблення до вимог ринку і покращення продукту;

(c) сприяння раціоналізації та покращенню виробництва та перероблення.

1. Держави-члени можуть визнавати міжгалузеві організації у секторі молока та молочних продуктів за умови, що такі організації:

(a) відповідають вимогам, установленим у статті 157;

(b) здійснюють діяльність в одному або декількох регіонах на відповідній території;

(c) становлять значну частку в економічній діяльності, зазначеній у статті 157(1), пункті (a);

(d) не долучаються до виробництва і перероблення продуктів, що належать до сектора молока та молочних продуктів, та торгівлі ними.

2. Держави-члени можуть ухвалити рішення про те, що міжгалузеві організації, які були визнані на основі національного права до 2 квітня 2012 року і які відповідають умовам, установленим у параграфі 1 цієї статті, вважають визнаними як міжгалузеві організації згідно зі статтею 157(1).

3. Якщо держава-член використовує таку можливість та визнає міжгалузеву організацію відповідно до параграфа 1 або 2, вона повинна:

(a) ухвалити рішення про те, чи визнавати міжгалузеву організацію, протягом чотирьох місяців після подання заявки разом з усіма відповідними супровідними доказами; цю заявку необхідно подати державі-членові, в якій знаходиться штаб-квартира організації;

(b) здійснювати перевірки з періодичністю, яку вона визначить, для верифікації того, що визнані міжгалузеві організації дотримуються умов, які регулюють їх визнання;

(c) у разі недотримання положень цієї глави або порушень у впровадженні заходів, передбачених у цьому Регламенті, накладати на такі організації застосовні санкції, які вони встановили, й, за необхідності, вирішувати, чи потрібно відкликати визнання;

(d) відкликати визнання, якщо вимоги щодо визнання та умови визнання, встановлені в цій статті, більше не виконуються;

(e) інформувати Комісію до 31 березня кожного року про будь-яке рішення про визнання, відмову у визнанні або відкликання визнання, ухвалене в попередньому календарному році.

1. Якщо визнану організацію виробників, визнану асоціацію організацій виробників або визнану міжгалузеву організацію, що функціонує в конкретному економічному просторі або просторах держави-члена, розглядають як представницьку у виробництві певного продукту, його переробленні або торгівлі ним, відповідна держава-член може на запит такої організації зробити зобов'язальними протягом обмеженого періоду часу деякі угоди, рішення або узгодженні практики, погоджені в рамках такої організації, для інших операторів, які діють у відповідному економічному просторі або відповідних економічних просторах незалежно від того, чи є вони фізичними особами або групами, які не належать до організації або асоціації.

2. Для цілей цієї секції "економічний простір" означає географічну зону, що складається із суміжних або сусідніх регіонів виробництва, умови виробництва і реалізації у яких є однорідними, або, стосовно продуктів із охоронюваною назвою місця походження або охоронюваним географічним зазначенням, яку/яке визнано згідно з правом Союзу, географічну зону, вказану у специфікації продукту.

3. Організацію або асоціацію вважають представницькою, якщо у відповідному економічному просторі або відповідних економічних просторах держави-члена, на неї припадає:

(a) частка обсягу виробництва відповідного продукту або відповідних продуктів, або їх перероблення, або торгівлі ними:

(i) для організацій виробників у секторі фруктів та овочів щонайменше 60 % або

(ii) в інших випадках щонайменше дві третини; і

(b) понад 50 % відповідних виробників у випадку організацій виробників.

Однак якщо у випадку міжгалузевих організацій визначення частки обсягу виробництва відповідного продукту чи відповідних продуктів, їх перероблення або торгівлі ними створює практичні труднощі, держава-член може встановити національні правила для визначення певного рівня представництва, зазначеного в пункті (a)(ii) першого підпараграфа.

Якщо запит на розширення дії її правил на інших операторів охоплює більше ніж один економічних простір, організація або асоціація повинна продемонструвати зазначений у першому підпараграфі мінімальний рівень представництва для кожної з галузей, які вона об'єднує в кожному відповідному просторі.

4. Правила, на розширення дії яких на інших операторів може бути подано запит, як зазначено в параграфі 1, повинні мати одну з таких цілей:

(a) звітування про виробництво та ринок;

(b) установлення правил виробництва суворіших, ніж правила Союзу чи національні правила;

(c) складення типових договорів, які відповідають правилам Союзу;

(d) маркетинг;

(e) охорона довкілля;

(f) заходи для просування та використання потенціалу продуктів;

(g) заходи для охорони органічного сільського господарства, а також назв місця походження, марковання якості та географічних зазначень;

(h) дослідження для підвищення вартості продуктів, зокрема за допомогою нових способів використання, які не становлять загрози здоров'ю людей;

(i) дослідження для покращення якості продукції;

(j) дослідження, зокрема, методів вирощування, які дозволяють скоротити використання продуктів для охорони рослин та здоров'я тварин і гарантувати збереження ґрунту та збереження або поліпшення стану довкілля;

(k) визначення мінімального рівня якості та мінімальних стандартів пакування і представлення;

(l) використання сертифікованого насіння, крім випадків, коли його використовують для органічного виробництва у розумінні Регламенту (ЄС) 2018/848, та моніторинг якості продукту;

(m) запобігання ризикам у сферах фітосанітарії, здоров'я тварин, безпечності харчових продуктів або охорони довкілля та управління такими ризиками;

(n) управління побічними продуктами та їх валоризація.

Такі правила не повинні завдавати будь-якої шкоди іншим операторам у відповідній державі-членові або в Союзі чи перешкоджати входженню нових операторів на ринок та не повинні призводити до будь-яких наслідків, зазначених у переліку у статті 210(4), або іншим чином суперечити чинному законодавству Союзу або чинним національним правилам.