Конвенція між Україною і Королівством Нідерландів про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи і майно

b) підприємство повинно розглядатись як осоційоване з іншим підприємством, якщо воно володіє прямо чи посередньо не менш ніж третиною капіталу іншого підприємства або якщо особа прямо чи посередньо володіє не менш ніж третиною капіталу обох підприємств.

4. Однак для цілей пункту 3 цієї статті термін "офшорна діяльність" не повинен включати:

а) одну чи будь-яку комбінацію діяльності, згадану у пункті 4 статті 5 цієї Конвенції;

b) буксирування та управління якорем, морськими суднами, що головним чином пристосовані для цієї цілі та будь-якої іншої діяльності, здійснюваної подібними морськими суднами;

с) транспортування вантажів чи персоналу морськими, річковими чи повітряними суднами в міжнародних перевезеннях.

5. Резидент Договірної Держави, який здійснює офшорну діяльність у другій Договірній Державі, яка включає професійні послуги чи інші види діяльності незалежного характеру, повинен розглядатись як такий, що здійснює цю діяльність із фіксованої бази у другій Договірній Державі, якщо згадувана офшорна діяльність триває безперервно протягом 30 днів чи більше.

6. Платня, заробітна плата та інша подібна винагорода, що отримані резидентом Договірної Держави відповідно до роботи, пов'язаної з офшорною діяльністю, що здійснюється через постійне представництво у другій Договірній Державі, можуть оподатковуватись такою мірою, якою ця робота за наймом виконується за береговою лінією у цій другій Державі.

7. Якщо надаються документальні докази того, що цей податок було сплачено в Україні по елементах доходу, які можуть оподатковуватись в Україні згідно з статтею 7 та статтею 14 цієї Конвенції відповідно до пункту 3 та пункту 5 цієї статті, та відповідно до пункту 6 цієї статті, Нідерланди повинні дозволити зменшення цього податку, який повинен розраховуватись відповідно до правил, викладених у пункті 2 статті 24 цієї Конвенції.

1. Громадяни Договірної Держави не повинні підлягати у другій Договірній Державі будь-якому оподаткуванню чи будь-яким вимогам, пов'язаним з ними, які відрізняються чи є більш обтяжливими ніж оподаткування та відповідні вимоги, яким підлягають чи можуть підлягати громадяни цієї іншої Держави за тих же самих обставин. Це положення, незважаючи на положення статті 1 цієї Конвенції, повинно також застосовуватись до фізичних осіб, які не є резидентами однієї або обох Договірних Держав.

2. Особи без громадянства, які є резидентами Договірної Держави, не можуть піддаватися в жодній з Договірних Держав будь-якому оподаткуванню або пов'язаному з ним зобов'язанню, іншому або більш обтяжливому, ніж оподаткування і пов'язані з ним зобов'язання, яким громадяни Держави, що належать до них, піддаються або можуть піддаватися за тих же умов.

3. Оподаткування постійного представництва, яке підприємство однієї Договірної Держави має в другій Договірній Державі, не повинно бути менш сприятливим у цій другій Державі, ніж оподаткування підприємств цієї другої Держави, які виконують таку ж саму діяльність. Це положення не повинно тлумачитись як таке, що зобов'язує одну Договірну Державу надавати резидентам другої Договірної Держави будь-які особисті пільги, звільнення і знижки в оподаткуванні на підставі громадянського статусу або сімейних зобов'язань, які вона надає своїм власним резидентам.

4. За винятком випадків, коли застосовуються положення пункту 1 статті 9, пункту 8 статті 11 чи пункту 8 статті 12, проценти, роялті та інші витрати, що виплачуються підприємством Договірної Держави резиденту другої Договірної Держави, повинні з метою визначення оподатковуваних прибутків подібного підприємства вираховуватись за тих же умов, що мають місце, коли вони виплачуються резиденту першої згаданої Держави. Так само будь-які борги підприємства Договірної Держави резиденту другої Договірної Держави повинні, з метою визначення оподатковуваного майна подібного підприємства, вираховуватись за тих же умов, якби вони були надані резиденту першої згаданої Держави.

5. Підприємства Договірної Держави, майно яких повністю або частково належить або контролюється прямо чи посередньо одним або кількома резидентами другої Договірної Держави, не повинні піддаватися в першій згаданій Державі будь-якому оподаткуванню або будь-яким зобов'язанням, пов'язаним з ним, іншим або більш обтяжливим, ніж оподаткування і пов'язані з ним зобов'язання, яким підлягають або можуть підлягати інші подібні підприємства першої Договірної Держави.

6. Внески, що виплачуються окремою особою, яка є резидентом Договірної Держави, або яка тимчасово перебуває у цій Державі, чи від імені цієї особи до програм пенсійного забезпечення, що признається для цілей оподаткування у другій Договірній Державі, повинні протягом періоду, що не перевищує для цих цілей 60 місяців, розглядатись таким самим чином, з метою оподаткування, у першій згаданій Державі, як і внесок, сплачений до програми пенсійного забезпечення, яка признається для цілей оподаткування у першій згаданій Державі, за умови, що:

а) така фізична особа робила внески до такої програми пенсійного забезпечення раніше, ніж вона стала резидентом або тимчасово перебуває в першій згаданій Державі; і

b) компетентний орган влади першої згаданої Держави погоджується з тим, що програма пенсійного забезпечення відповідає програмі пенсійного забезпечення, що визначається для цілей оподаткування цією Державою.

Для цілей цього пункту "програма пенсійного забезпечення" включає програму пенсійного забезпечення, створену у межах громадської системи соціального захисту.

7. Незважаючи на положення статті 2 цієї Конвенції, положення цієї статті поширюються на податки будь-якого виду та визначення.

1. Якщо особа вважає, що дії однієї чи обох Договірних Держав призводять або призведуть до її оподаткування не у відповідності до положень цієї Конвенції, вона може, незалежно від засобів захисту, передбачених внутрішнім законодавством цих Держав, подати заяву компетентному органові тієї Договірної Держави, резидентом якої вона є, чи якщо її справа підпадає під дію пункту 1 статті 26 цієї Конвенції, до тієї Договірної Держави, громадянином якої вона є. Ця заява повинна бути представлена протягом трьох років з моменту першого повідомлення про дії, що призводять до оподаткування, що не відповідає положенням цієї Конвенції.

2. Компетентний орган прагнутиме, якщо він вважатиме заяву обґрунтованою і якщо він сам не зможе дійти до задовільного рішення, вирішити питання за взаємною згодою з компетентними органами другої Договірної Держави з метою уникнення оподаткування, яке не відповідає цій Конвенції. Будь-яка досягнута домовленість повинна виконуватись незалежно від будь-яких обмежень часу, передбачених національними законодавствами Договірних Держав.

3. Компетентні органи Договірних Держав прагнутимуть вирішувати за взаємною згодою будь-які складні або сумнівні питання, що виникають при тлумаченні або застосуванні цієї Конвенції. Вони можуть також консультуватися з метою уникнення подвійного оподаткування у випадках, не передбачених цією Конвенцією.

4. Компетентні органи Договірних Держав можуть вступати в прямі контакти один з одним з метою досягнення згоди в розумінні попередніх пунктів.

5. Якщо після процедур, згаданих у пунктах від 1 до 4 цієї статті, будь-які спори, що виникають стосовно тлумачення чи використання Конвенції у будь-якому конкретному випадку, не можуть бути вирішені компетентним органом влади Договірної Держави згідно з процедурою взаємного узгодження, ця справа, при згоді обох Договірних Держав, може бути вирішена через арбітражну комісію, створену компетентними органами з доповненням незалежними особами згідно з міжнародно прийнятими процедурами арбітражу. Ці процедури повинні бути за взаємною згодою, установленою компетентними органами обох Договірних Держав. Рішення арбітражного комітету в окремому випадку повинно бути обов'язковим для обох Договірних Держав та відповідного платника чи платників податків стосовно даної справи. Цей пункт буде застосовуватись тільки після того, як компетентні органи обох Договірних Держав виконають вищезгадані процедури.

1. Компетентні органи Договірних Держав обмінюватимуться інформацією, необхідною для застосування положень цієї Конвенції або внутрішнього законодавства Договірних Держав, яка стосується податків, на які поширюється ця Конвенція тією мірою, якою оподаткування за цим законодавством не суперечить цій Конвенції. Обмін інформацією не обмежується статтею 1 цієї Конвенції. Будь-яка інформація, що її одержить Договірна Держава, вважатиметься секретною, як і інформація, що її одержано по внутрішньому законодавству цієї Держави. Однак якщо інформація вважається секретною в тій Державі, що її надсилає, її буде розкрито тільки особам або органам (включаючи суд та адміністративні органи), що пов'язані з нарахуванням, стягненням, введенням в дію або виконанням рішень чи визначенням апеляцій щодо податків, які є предметом цієї Конвенції. Такі особи або органи використовуватимуть цю інформацію для таких цілей, але вони можуть розкрити її в ході відкритого судового засідання або при прийнятті юридичних рішень.

2. Договірні Держави можуть видати арбітражному комітету, організованому відповідно до положень пункту 5 статті 27 цієї Конвенції, таку інформацію, яка необхідна для виконання процедури арбітражу. Подібне надання інформації повинно підлягати положенням статті 30 цієї Конвенції. Члени арбітражного комітету повинні підлягати обмеженням на розкриття інформації, описаної у пункті 1 цієї статті, стосовно будь-якої розкритої інформації.

1. Договірні Держави погоджуються надавати одна одній допомогу та підтримку з погляду на справляння згідно з відповідними законами чи адміністративною практикою податків, на які повинна поширюватись ця Конвенція, та будь-яких підвищень, додаткових податків, прострочених платежів, процентів та витрат, що відносяться до згаданих податків.

2. На прохання Держави, яка робить запит, Держава, яка одержує запит, повинна відшкодовувати податкові позови першої згаданої Держави відповідно до закону та адміністративної практики для відшкодування її власних позовів. Однак подібні позови не мають жодного пріоритету у Державі, до якої звертаються, і не можуть бути відшкодовані за допомогою ув'язнення боржника за борги. Держава, до якої звернулися, не зобов'язана вживати будь-яких виконавчих заходів, що не передбачені у законах Держави, яка запитує.

3. Положення пункту 2 цієї статті повинні поширюватись тільки на податкові позови, які створюють інструмент, що дозволяє забезпечити їх стягнення у Державі, що робить запит, та якщо інше не було погоджено між компетентними органами влади, які не викликають заперечення.

Однак коли позов відноситься до зобов'язань по оподаткуванню особи як нерезидента Держави, що робить запит, повинен застосовуватись лише пункт 2 цієї статті, якщо інше не погоджено між компетентними органами влади, коли позов більше не викликає заперечень.

4. Зобов'язання надавати допомогу у відшкодуванні податкових позовів, що стосуються померлої особи чи її маєтку, обмежується вартістю маєтку чи майна, що належить кожному власнику маєтку відповідно до того, чи повинен позов відшкодовуватись з маєтку самими його власниками.

5. Держава, до якої звертаються, не повинна погоджуватись із запитом:

а) якщо Держава, що робить запит, не використала усі засоби, що доступні на її території, за винятком випадків, коли звертання до подібних засобів може призвести до непропорційних труднощів;

b) якщо вона вважає, що податковий позов суперечить положенням цієї Конвенції або будь-якої іншої Конвенції, сторонами якої є обидві Держави.

6. Прохання адміністративної допомоги у справі відшкодування податкового позову повинно супроводжуватись:

а) декларацією про те, що податковий позов стосується податку, який підпадає під дію цієї Конвенції, та що умови пункту 3 виконуються;

b) офіційним примірником документа, що дозволяє здійснити рішення у Державі, що робить запит; і

с) будь-яким іншим документом, який потрібний для відшкодування;

d) якщо це доцільно, завіреною копією, що підтверджує будь-яке споріднене рішення, яке прийнято адміністративним органом чи громадським судом.

7. Держава, що робить запит, повинна зазначити суму податкового позову, що підлягає відшкодуванню, у валюті Держави, яка запитує, та у валюті Держави, до якої звертаються. Курс обміну, який використовується для зазначеної суми, про яку йшлося у попередньому реченні, являє собою останню продажну ціну, встановлену на найбільш представницькому валютному ринку чи ринках Держави, що запитує. Кожна сума, відшкодована Державою, до якої звертаються, повинна переводитись до Держави, що запитує, у валюті Держави, яка одержує запит. Переказ повинен здійснюватись протягом місяця від дня відшкодування.

8. На прохання Держави, що робить запит, Держава, яку запитують, повинна, маючи на увазі відшкодування суми податку, вживати заходів по збереженню, навіть якщо позов заперечується або ще не відпрацьовано інструмент, що дозволяє виконати рішення, наскільки це дозволено законами та адміністративною практикою Держави, яку запитують.

9. Документ, що дозволяє виконати рішення у Державі, що запитує, повинен, якщо він є доречним та відповідно до діючих положень у Державі, яку запитують, бути прийнятим, визнаним, доповненим чи заміненим якомога швидше після дати одержання запиту про допомогу за рахунок документа, що дозволяє виконувати рішення у Державі, яку запитують.

10. Питання, що стосуються будь-якого періоду, за межами якого податковий позов не може бути відшкодований, повинні регулюватися законом Держави, що запитує. Запит про допомогу у відшкодуванні повинен надавати конкретні деталі, що стосуються цього періоду.

11. Акти відшкодування, здійснені Державою, яку запитують, згідно із запитом про допомогу, які відповідно до законів тієї Держави могли б призводити до припинення чи переривання періоду, згаданого у пункті 10 цієї статті, повинні також викликати подібний ефект згідно із законами Держави, що запитує. Держава, яку запитують, повинна інформувати Державу, що робить запит, про подібні акти.

12. Держава, яку запитують, може дозволити відстрочення платежу або виплати з розстроченням, якщо її закони чи адміністративна практика дозволяють це зробити за подібних обставин; однак вона повинна спочатку поінформувати Державу, що робить запит.

13. Компетентні органи влади Договірних Держав повинні за спільною угодою встановити правила, що визначають мінімальні суми податкового позову, які підлягають запиту про допомогу.

14. Держави повинні на взаємній основі відмовлятися від будь-якого відшкодування витрат, що виникають у результаті відповідної допомоги та підтримки, яку вони надають одна одній при застосуванні цієї Конвенції. У будь-якому випадку Держава, що запитує, повинна залишитися відповідальною стороною стосовно Держави, до якої звернено запит, стосовно фінансових наслідків актів відшкодування, які були визнані неправомірними щодо реальності податкового позову чи справедливості документа, що дозволяє виконати рішення у Державі, що запитує.

У жодному разі положення статей 28 і 29 цієї Конвенції не повинні тлумачитись таким чином, щоб накладати на Договірну Державу зобов'язання:

а) здійснювати адміністративні заходи, що не відповідають законам чи адміністративній практиці тієї чи іншої Договірної Держави;

b) надавати інформацію, яку неможливо одержати за законодавством або у ході звичайної практики адміністрації тієї чи іншої Договірної Держави;

c) надавати інформацію, яка буде розкривати будь-яку торговельну, підприємницьку, промислову, комерційну або професійну таємницю або торговельний процес, або інформацію, розкриття якої могло б зашкодити громадському порядку.

Ніщо у цій Конвенції не повинно впливати на фінансові привілеї дипломатичних представників чи працівників консульств згідно із загальними правилами міжнародного права чи згідно із положеннями спеціальних угод.

1. Ця Конвенція може бути поширена, в цілому чи з деякими необхідними змінами, на одну чи обидві країни Нідерландів: Антіли чи Арубу, якщо зацікавлена країна накладає податки, які значною мірою подібні за своїм характером до тих, до яких застосовується ця Конвенція. Будь-яке подібне поширення повинно набирати силу з того дня та згідно з такими змінами та умовами, включаючи умови припинення дії Конвенції, які можуть бути визначені та погоджені у нотах, якими зацікавлені сторони обміняються по дипломатичних каналах.

2. Якщо інше не було погоджено, завершення чинності Конвенції не повинно також припиняти будь-яке поширення Конвенції на Нідерландські Антіли чи Арубу, на які ця Конвенція була поширена згідно з цією статтею.

1. Ця Конвенція повинна вступати у чинність в перший день після останньої з дат, у які відповідні Уряди повідомили один одного у письмовій формі про те, що необхідні конституційні формальності в обох Державах були виконані, та її положення починають діяти для податкових років та періодів, що починаються з першого або після першого січня календарного року, наступного за тим, у якому Конвенція вступила у чинність.

2. Стосовно відносин між Нідерландами і Україною Конвенція між Урядом Королівства Нідерландів і Урядом Союзу Радянських Соціалістичних Республік про уникнення подвійного оподаткування стосовно податків на доходи і майно, підписана в Москві 21 листопада 1986 року, припиняє свою дію при вступі у чинність цієї Конвенції. Однак положення Конвенції продовжують діяти для податкових років і періодів, що закінчуються до того часу, коли положення цієї Конвенції набувають чинності.

3. Незважаючи на пункт 1 цієї статті, якщо будь-яка більша скидка на податок була б надана особі, що має право на пільги Конвенції між Урядом Королівства Нідерландів і Урядом Союзу Радянських Соціалістичних Республік про уникнення подвійного оподаткування стосовно податків на доходи і майно, підписаної у Москві 21 листопада 1986 року відповідно до Конвенції, а не цієї Конвенції, то попередня Конвенція по вибору такої особи продовжує повністю мати чинність протягом дванадцятимісячного періоду з дня, коли положення нової Конвенції будуть мати чинність згідно з пунктом 1 цієї статті.

Ця Конвенція залишається чинною до її припинення однією з Договірних Держав. Будь-яка Держава може припинити дію Конвенції через дипломатичні канали, направляючи повідомлення про припинення не менш ніж за шість місяців до кінця будь-якого календарного року, після закінчення періоду у п'ять років з дня введення Конвенції у чинність. У такому випадку Конвенція повинна втратити чинність для оподатковуваних років та періодів, що починаються після кінця календарного року, в якому було зроблено повідомлення про припинення дії Конвенції.

На засвідчення чого ті, що нижче підписалися, відповідним чином на це уповноважені, підписали цю Конвенцію.

Укладено у двох примірниках, у Києві 24 жовтня 1995 року українською, нідерландською та англійською мовами, причому всі три тексти однаковою мірою автентичні. У разі розбіжностей в інтерпретації між українським та нідерландським текстами, перевага надається англійському тексту.

Під час підписання Конвенції про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи і майно, що була укладена цього дня між Україною та Королівством Нідерландів, ті, що нижче підписалися, домовились про те, що наступні положення повинні становити невід'ємну частину Конвенції.

Слід розуміти, що види діяльності, згадані у підпунктах e та f пункту 4 статті 5 цієї Конвенції також включають підготовчі та допоміжні послуги щодо процесу укладання (включаючи виключно підписання) контрактів стосовно позичок, поставок товарів та виробів або надання технічних послуг.

Слід розуміти, що права на розвідку та видобуток природних ресурсів повинні розглядатися як нерухоме майно, яке розташоване на морському дні та під морським дном Договірної Держави, та що ці права повинні відноситись до майна постійного представництва у цій Державі. Крім того, слід вважати, що згадані вище права включають права на проценти або інші прибутки від активів, що створюються в результаті подібної розвідки чи розробки.

Стосовно пунктів 1 і 2 статті 7 цієї Конвенції, де підприємство Договірної Держави продає товари чи вироби або здійснює економічну діяльність у другій Договірній Державі через постійне представництво, розташоване у цій Державі, прибутки подібного постійного представництва не повинні визначатися на базі повної суми, яку отримує підприємство, а повинні визначатися на базі тієї частини доходу підприємства, яка відноситься до фактичної діяльності постійного представництва стосовно такого продажу чи комерційної діяльності. Зокрема, у випадку контрактів на аналіз, постачання, встановлення чи спорудження промислового, комерційного чи наукового обладнання або приміщень чи громадських робіт, коли підприємство має постійне представництво, прибутки, що приписують подібному постійному представництву, не повинні визначатися на основі загальної суми контракту, але повинні визначатись тільки на основі тієї частини контракту, яка фактично виконується постійним представництвом у Договірній Державі, де це постійне представництво знаходиться. Прибутки, що відносяться до тієї частини контракту, яка виконується головним представництвом підприємства, повинні оподатковуватись тільки у Договірній Державі, резидентом якої є дане підприємство.

Платежі, отримувані за технічні послуги, включаючи наукові аналізи чи огляди наукового, геологічного чи технічного характеру або за консультативні чи контрольні послуги, повинні розглядатися як платежі, на які поширюються положення статті 7 чи статті 14 Конвенції.

Слід розуміти, що проценти, заробітна плата і платня, що виплачується підприємством, керованим компанією, що є резидентом України, підлягають відніманню при підрахунку оподатковуваного прибутку такого підприємства за умови, що резидент або резиденти Нідерландів володіють або контролюють, прямо або посередньо, щонайменше 20 відсотками капіталу такого підприємства, а також за умовою, що виплата процентів, заробітної плати і платні не відноситься до прибутку, звільненого від оподаткування.

Також зрозуміло, що у разі, коли проценти, заробітна плата і платня виникають через постійне представництво підприємства, діяльність якого здійснюється резидентом Нідерландів в Україні, або виникають через постійну базу резидента Нідерландів в Україні, такі проценти, заробітна плата і платня повинні відніматися при визначенні оподатковуваного прибутку такого постійного представництва або при визначенні оподатковуваного доходу такої постійної бази, якщо тільки ці проценти, заробітна плата і платня не відносяться до прибутків, звільнених від оподаткування.

Слід розуміти, що при визначенні того, чи виконано умову про здійснення мінімальної інвестиції у розмірі 300.000 доларів США або їх еквіваленті у національній валюті Договірних Держав, буде прийматися до уваги вартість інвестиції на момент її здійснення.

Зрозуміло, що у випадку Нідерландів термін "дивіденди" включає в себе доход від частини прибутку по облігаціях.

У разі, коли податок стягнуто з джерела у розмірі, що перевищує розмір податку, що стягується відповідно до положень статей 10, 11 і 12 цієї Конвенції, заява на перерахунок перевищеної суми податку повинна направлятися до компетентного органу Договірної Держави, що стягнула податок, протягом 3 років після закінчення календарного року, в якому було стягнуто цей податок.

1. Слід розуміти, що вираз "член ради директорів" означає:

а. у випадку України член будь-якого органу, чия діяльність або обов'язки аналогічні діяльності та обов'язкам ради директорів;

б. у випадку Нідерландів "bestuurder" або "commissaris".

2. Надалі необхідно розуміти, "bestuurder" або "commissaris" нідерландської компанії означають осіб, які обрані на ці посади загальними зборами акціонерів або якимсь іншим компетентним органом подібно компанії, та на них покладаються завдання по спільному керівництву компанією та відповідним контролем за її діяльністю.

Незважаючи на положення пункту 1 статті 18 цієї Конвенції, Нідерланди можуть застосовувати своє національне законодавство стосовно платежів, згаданих у Конвенції, доти, доки компетентний орган України не поінформує компетентний орган Нідерландів про те, що відповідно до українського законодавства Україна може оподатковувати такі платежі.

Слід розуміти, що положення підпункту а) пунктів 1 і 2 статті 19 цієї Конвенції не заперечують Нідерландам застосовувати положення пунктів 1 і 2 статті 24 цієї Конвенції.

Положення статті 23 цієї Конвенції про оподаткування майна та положення пункту 2 статті 24 цієї Конвенції про уникнення подвійного оподаткування стосовно майна вступають у чинність тільки після введення в Україні податку на майно і після того, як компетентні органи дійдуть до відповідного рішення в ході проведення двосторонніх консультацій.

Слід розуміти, що для розрахунку скидок, згаданих у пункті 2 статті 24 цієї Конвенції, елементи майна, згадані у пункті 1 статті 23 цієї Конвенції, повинні братися до уваги для визначення його вартості, яка зменшується на величину боргів, забезпечених закладом на це майно, та елементи майна, що згадані у пункті 2 статті 23 цієї Конвенції, повинні братися до уваги для вартості майна, яка таким чином зменшується на величину боргів, що відносяться до постійного представництва чи фіксованої бази.

Зрозуміло, що положення статті 25 цієї Конвенції будуть діяти тільки якщо компетентні органи Договірних Держав домовляться за взаємною згодою у письмовій формі про те, що ця стаття буде мати чинність.

На засвідчення чого ті, що нижче підписалися, відповідним чином на це уповноважені, підписали цей Протокол.

Укладено в двох примірниках у Києві 24 жовтня 1995 року українською, нідерландською та англійською мовами, причому всі три тексти однаковою мірою автентичні. У разі розбіжностей в інтерпретації між нідерландським та українським текстами, перевага надається англійському тексту.