Щодо практичного застосування норм податкового законодавства

Державна фіскальна служба України, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі - Кодекс), розглянула звернення щодо практичного застосування норм податкового законодавства і в межах компетенції повідомляє, що відповідь надається з урахуванням фактичних обставин, викладених у зверненні.

Відповідно до ст. 802 Цивільного кодексу України страхування транспортного засобу здійснюється наймодавцем.

Порядок страхування відповідальності наймача за шкоду, яка може бути завдана іншій особі у зв'язку з використанням транспортного засобу, встановлюється законом.

Відповідно до ст. 6 Закону України від 07 березня 1996 року N 85/96-ВР "Про страхування" (далі - Закон N 85/96) добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог Закону N 85/96. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства.

Одним із видів добровільного страхування є страхування наземного транспорту (крім залізничного) (ст. 6 Закону N 85/96).

Оподаткування доходів фізичних осіб регламентується розділом IV Кодексу, відповідно до пп. 164.2.16 п. 164.2 ст. 164 якого до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається, зокрема сума страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) сплачена будь-якою особою - резидентом за платника податку чи на його користь.

Пунктом 167.1 ст. 167 Кодексу передбачено, що ставка податку становить 18 відс. бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) платнику (крім випадків, визначених у пунктах 167.2 - 167.5 ст. 167 Кодексу).

Також вказаний дохід є об'єктом оподаткування військовим збором (пп. 1.2 п. 161 підрозділу 10 розділу XX Кодексу).

Ставка військового збору становить 1,5 відс. об'єкта оподаткування, визначеного пп. 1.2 п. 161 підрозділу 10 розділу XX Кодексу (пп. 1.3 п. 161 підрозділу 10 розділу XX Кодексу).

Нарахування, утримання та сплата (перерахування) податку на доходи фізичних осіб та військового збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому ст. 168 Кодексу.

Разом з тим відповідно до п. 1 частини першої ст. 4 Закону України від 08 липня 2010 року N 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон N 2464) платниками єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) є роботодавці, зокрема підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, які використовують найману працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами.

Статтею 7 Закону N 2464 визначено базу нарахування єдиного внеску.

Водночас частиною сьомою ст. 7 Закону N 2464 передбачено, що перелік видів виплат, на які не нараховується єдиний внесок, затверджується Кабінетом Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України від 22 грудня 2010 року N 1170 затверджено Перелік видів виплат, що здійснюються за рахунок коштів роботодавців, на які не нараховується єдиний внесок, в якому не передбачено витрати в розмірі страхових внесків підприємства на користь працівників, пов'язаних з добровільним страхуванням майна.

Враховуючи викладене, сума страхових платежів, яка сплачується юридичною особою (орендарем) за договором страхування транспортного засобу фізичної особи (орендодавця) за програмою повне КАСКО, включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу такої фізичної особи на підставі пп. 164.2.16 п. 164.2 ст. 164 Кодексу та оподатковується податком на доходи фізичних осіб і військовим збором на загальних підставах, та є базою нарахування єдиного внеску.

Регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності здійснюється Міністерством фінансів України, яке затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності (п. 2 ст. 6 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні").

Згідно з п. 52.2 ст. 52 Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.