Щодо практики застосування підзаконних нормативних актів

Міністерство соціальної політики розглянуло звернення щодо надання роз'яснення стосовно практики застосування підзаконних нормативних актів <...> та повідомляє.

1. Відповідно до статті 121 Кодексу законів про працю України працівникам, які направляються у службове відрядження, оплата праці за виконану роботу здійснюється відповідно до умов, визначених трудовим або колективним договором, і розмір такої оплати праці не може бути нижчим середнього заробітку.

До денного заробітку працівника, який має порівнюватись із середньоденним заробітком, включаються всі елементи заробітної плати, які працівник отримає згідно з умовами трудового, колективного договору у місяці, в якому його направляють у відрядження; оклад, доплати, надбавки, премії, які мають постійний характер (щомісячні, квартальні тощо), тобто нараховані працівникові елементи заробітної плати за відпрацьовані ним дні.

Допомога на оздоровлення, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, період, коли за працівником зберігається середня заробітна плата відповідно до законодавства, а також одноразові виплати не включаються до денної заробітної плати працівника при порівнянні.

2. Відповідно до частини другої статті 35 Закону України від 18.01.2001 р. № 2240-III "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням" (далі - Закон) допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням, виплачується Фондом застрахованим особам починаючи з шостого дня непрацездатності за весь період до відновлення працездатності або до встановлення медико-соціальною експертною комісією (далі - МСЕК) інвалідності (встановлення іншої групи, підтвердження раніше встановленої групи інвалідності), незалежно від звільнення застрахованої особи в період втрати працездатності у порядку та розмірах, встановлених законодавством.

Оплата перших п'яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві, здійснюється за рахунок коштів роботодавця у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 06.05.2001 р. № 439 затверджено Порядок оплати перших п'яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві, за рахунок коштів підприємства, установи, організації.

Згідно з частиною другою статті 36 Закону застраховані особи, які в період отримання допомоги по тимчасовій непрацездатності порушують режим, встановлений для них лікарем, або не з'являються без поважних причин у призначений строк на медичний огляд, у тому числі на лікарсько-консультативну комісію (ЛКК) чи медико-соціальну експертну комісію (МСЕК), втрачають право на цю допомогу з дня допущення порушення на строк, що встановлюється рішенням органу, який призначає допомогу по тимчасовій непрацездатності.

Частиною третьою статті 50 Закону визначено, що рішення про призначення матеріального забезпечення та надання соціальних послуг приймається комісією (уповноваженим) із соціального страхування, що створюється (обирається) на підприємстві, в установі, організації, до складу якої входять представники адміністрації підприємства, установи, організації та застрахованих осіб (виборних органів первинної профспілкової організації (профспілкового представника) або інших органів, які представляють інтереси застрахованих осіб).

Комісія (уповноважений) із соціального страхування здійснює контроль за правильним нарахуванням і своєчасною виплатою матеріального забезпечення, приймає рішення про відмову в його призначенні, про припинення виплати матеріального забезпечення (повністю або частково), розглядає підставу і правильність видачі листків непрацездатності та інших документів, які є підставою для надання матеріального забезпечення та соціальних послуг.

Враховуючи викладене, згідно з частиною другою статті 36 Закону дні тимчасової непрацездатності застрахованої особи, щодо яких відповідно до листка непрацездатності є відмітка про порушення режиму, встановленого для неї лікарем, оплаті за рахунок коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності не підлягають. Водночас відповідно до абзацу другого частини третьої статті 50 Закону комісія (уповноважений) із соціального страхування має встановити наявність підстав для відмови у наданні матеріального забезпечення та соціальних послуг.

3. Постановою Кабінету Міністрів України від 11.05.2011 р. № 524 "Питання оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери" (далі - постанова № 524) передбачено виплату допомоги на оздоровлення медичним і фармацевтичним працівникам державних і комунальних закладів охорони здоров'я у розмірі посадового окладу під час надання основної щорічної відпустки. Ця виплата є обов'язковою.

Належність працівників до медичних та фармацевтичних регулюється такими нормативними актами.

Стаття 74 Основ законодавства України про охорону здоров'я визначає, що медичною і фармацевтичною діяльністю можуть займатися особи, які мають відповідну спеціальну освіту і відповідають єдиним кваліфікаційним вимогам. Єдині кваліфікаційні вимоги до зазначених осіб встановлюються центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров'я. Такі вимоги визначено наказами МОЗ України від 25.12.92 р. № 195 "Про затвердження Переліку вищих і середніх спеціальних навчальних закладів, підготовка і отримання звання в яких дають право займатися медичною і фармацевтичною діяльністю" та від 29.03.2002 р. № 117, яким затверджено Довідник кваліфікаційних характеристик професій працівників системи охорони здоров'я (випуск 78 "Охорона здоров'я").

З огляду на викладене до медичних та фармацевтичних працівників належать особи, які допущені до медичної та фармацевтичної діяльності, - професіонали з повною вищою медичною і фармацевтичною освітою та фахівці з базовою та неповною вищою медичною і фармацевтичною освітою, які закінчили вищі заклади медичної та фармацевтичної освіти. Також до медичної діяльності на посадах лікарів та середнього медичного персоналу допускаються особи з повною вищою та неповною вищою (немедичною) освітою, які, зокрема, закінчили вищий навчальний заклад за спеціальностями "Біологія", "Фармація", "Хімія", "Хімія-фармація", "Біохімія", пройшли спеціальну підготовку і отримали звання лікаря-спеціаліста з конкретної лікарської спеціальності або мають сертифікат, що дає право обіймати посаду лікаря-спеціаліста, можуть працювати на посадах лікарів-лаборантів, у тому числі на посаді завідувача лабораторією, за наявності стажу роботи на посаді лікаря-лаборанта не менше 5 років (пункт 8 розділу II наказу № 195 та примітка до нього).

Отже, право на матеріальну допомогу згідно з постановою № 524 мають особи з повною вищою та неповною вищою (немедичною) освітою, які обіймають посаду лікаря-спеціаліста або можуть працювати на посадах лікарів-лаборантів.

Лікарі всіх спеціальностей санітарно-епідеміологічної служби мають право на виплату матеріальної допомоги згідно з постановою № 524.

Щодо виплати матеріальної допомоги на оздоровлення лікарям ветеринарної медицини, то вони мають право на таку допомогу відповідно до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2002 р. № 1298 "Про оплату праці працівників на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери".

Згідно з цим пунктом керівникам бюджетних установ, закладів та організацій надано право в межах фонду оплати праці, затвердженого в кошторисах, надавати працівникам матеріальну допомогу, у тому числі на оздоровлення, в сумі не більше ніж один посадовий оклад на рік, крім матеріальної допомоги на поховання.