Про схвалення Стратегії протидії катуванням у системі кримінальної юстиції та затвердження плану заходів з її реалізації

1. Схвалити Стратегію протидії катуванням у системі кримінальної юстиції, що додається.

2. Затвердити план заходів з реалізації Стратегії протидії катуванням у системі кримінальної юстиції, що додається.

3. Міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади за участю інших органів державної влади забезпечити виконання плану заходів, затвердженого цим розпорядженням.

Ця Стратегія визначає напрями розвитку національної системи протидії катуванням, вчиненим працівниками правоохоронних органів.

У цій Стратегії під терміном “катування” слід розуміти усі види неналежного поводження, передбачені Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, включаючи як саме катування, так і нелюдське чи таке, що принижує гідність, поводження або покарання.

Ця Стратегія розрахована на середньостроковий період та обмежена визначеною метою - протидія катуванням у системі кримінальної юстиції, виконання Україною зобов’язань перед Радою Європи та побудова ефективної системи протидії катуванням, що передбачає належну координацію та взаємодію державних органів, а також міжнародне співробітництво.

Цю Стратегію розроблено за ініціативою Офісу Генерального прокурора, який забезпечує загальну координацію діяльності органів правопорядку щодо досудового розслідування, у співпраці з Мін’юстом та провідними національними експертами у сфері кримінальної юстиції.

Ця Стратегія спрямована на створення та забезпечення функціонування ефективного механізму реагування на катування. Її положення не дублюють Національну стратегію у сфері прав людини, що є програмним документом, який розраховано на тривалий строк виконання, враховуючи різноманітність його завдань та заходів.

Ця Стратегія також спрямована на забезпечення належного виконання Україною рішень Європейського суду з прав людини (далі - Європейський суд), в яких констатовано порушення Україною статті 3 (заборона катування) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо непроведення ефективного розслідування випадків катування працівниками правоохоронних органів.

Рішення, які стосуються проблеми катування працівниками правоохоронних органів, десятиліттями перебувають під посиленим наглядом Комітету міністрів Ради Європи, який відповідно до статті 46 Конвенції уповноважений здійснювати нагляд за виконанням державами - членами Ради Європи рішень Європейського суду.

У рішенні у справі “Каверзін проти України” (від 15 травня 2012 р., заява № 23893/03) Європейський суд вказав на системний характер проблеми катування працівниками правоохоронних органів осіб, які тримаються під вартою, та відсутність ефективного розслідування скарг на таке поводження.

Згідно з висновками Європейського суду ці порушення є наслідком недоліків нормативно-правового характеру та адміністративної практики державних органів щодо їх зобов’язань за статтею 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Ця категорія справ перебуває під посиленим наглядом Комітету міністрів Ради Європи та складається з більш як 90 рішень, кількість яких зростає у зв’язку з відсутністю впровадження належних та ефективних засобів захисту.

Положення цієї Стратегії ґрунтуються на положеннях законодавства України, практиці Європейського суду, рішеннях, резолюціях Комітету міністрів Ради Європи.

Відповідно до статті 28 Конституції України кожен має право на повагу до його гідності. Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню.

Стаття 9 Конституції України передбачає, що міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною законодавства України.

Відповідно до статті 1 Кримінального кодексу України його завданням є правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від кримінально-протиправних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання кримінальним правопорушенням.

Для виконання цього завдання Кримінальний кодекс України визначає, які суспільно небезпечні діяння є кримінальними правопорушеннями та які покарання застосовуються до осіб, що їх вчинили.

Стаття 127 Кримінального кодексу України передбачає відповідальність за катування. Так, катування, тобто умисне заподіяння сильного фізичного болю або фізичного чи морального страждання шляхом нанесення побоїв, мучення або інших насильницьких дій з метою примушування потерпілого чи іншої особи вчинити дії, що суперечать їх волі, у тому числі отримання від нього або іншої особи відомості чи визнання, або з метою покарання його чи іншої особи за дії, скоєні ним або іншою особою чи у скоєнні яких він або інша особа підозрюються, а також з метою залякування чи дискримінації його або інших осіб, карається позбавленням волі на строк від двох до п’яти років.

Ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, або з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості, караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.

Завданням кримінального провадження відповідно до статті 2 Кримінального процесуального кодексу України є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Стаття 11 Кримінального процесуального кодексу України передбачає, що під час кримінального провадження повинна бути забезпечена повага до людської гідності, прав і свобод кожної особи.

Забороняється під час кримінального провадження піддавати особу катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує її гідність, поводженню чи покаранню, вдаватися до погроз застосування такого поводження, утримувати особу в принизливих умовах, примушувати до дій, що принижують її гідність.

Кожен має право захищати усіма засобами, що не заборонені законом, свою людську гідність, права, свободи та інтереси, порушені під час здійснення кримінального провадження.

Будь-які прояви катування заборонено рядом міжнародно-правових документів, згоду на обов’язковість яких надано Україною.

Так, стаття 5 Загальної декларації прав людини передбачає, що ніхто не повинен зазнавати тортур або жорстокого, нелюдського чи такого, що принижує його гідність, поводження і покарання.

Відповідно до статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.

Стаття 2 Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання передбачає, що кожна держава-сторона вживає ефективних законодавчих, адміністративних, судових та інших заходів для запобігання актам катувань на будь-якій території під її юрисдикцією. Жодні виключні обставини, якими б вони не були, стан війни чи загроза війни, внутрішня політична нестабільність чи будь-який інший надзвичайний стан не можуть бути виправданням катувань. Наказ вищого начальника або державної влади не може служити виправданням катувань.

Тривале існування проблеми призвело до невідкладної необхідності реформування системи кримінальної юстиції для припинення випадків катування її працівниками.

Найвищий ризик зазнати катувань мають особи, які затримуються, підозрюються у вчиненні кримінального правопорушення і тримаються в установах для попереднього ув’язнення та виконання покарань.

У 2020 році за статтею 127 “Катування” та частиною другою статті 365 “Перевищення влади, поєднане із застосуванням насильства” Кримінального кодексу України зареєстровано 2247 кримінальних проваджень щодо працівників правоохоронних органів та лише 82 справи подано до суду, що становить менше 4 відсотків.

Станом на вересень 2021 р. з державного бюджету сплачено 1471609,93 євро відшкодування у зв’язку з порушенням Україною положень статті 3 Конвенції у рішеннях Європейського суду у групі справ “Каверзін (заява № 23893/03), Афанасьєв (заява № 38722/02) та Бєлоусов (заява № 4494/07) проти України”.

З 2015 року зросла кількість звернень до медичних закладів у зв’язку із заподіянням працівниками правоохоронних органів тілесних ушкоджень; у 2015 році цей показник становив 1217 осіб, у 2016 році - 1666, у 2017 році - 2386 осіб.

Відповідно до інформації Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини у 2020 році до медичних закладів у зв’язку із заподіянням працівниками правоохоронних органів тілесних ушкоджень звернулися

852 особи.

Реальна кількість потерпілих може бути значно більшою, оскільки особи не звертаються за медичною допомогою через побоювання подальших переслідувань працівниками правоохоронних органів.

Визначено такі основні причини виникнення та існування проблеми катування у системі кримінальної юстиції:

“кругова порука” або замовчування катування всередині системи кримінальної юстиції. Працівники правоохоронних органів не вірять у невідворотність покарання. Силові методи отримання зізнання у вчиненні злочину є проблемою. За інформацією, викладеною на офіційних веб-сайтах МВС та СБУ, невиправдане насильство також є джерелом доходу для працівників правоохоронних органів і, як наслідок, корупції;

неефективність розслідування катувань, уникнення відповідальності та перешкоджання здійсненню правосуддя;

брак релевантних достовірних системних даних про катування, що призводить до замовчування цієї проблеми у суспільстві та невжиття дієвих заходів для її розв’язання;

тотальна недовіра до правоохоронних органів, у зв’язку з чим жертви не завжди скаржаться на катування;

низький рівень чутливості суспільства до проблеми.

Катування має широкий спектр негативних наслідків - від психологічного до фізичного насильства і вбивства та супроводжується багатьма суспільно небезпечними аспектами, а саме:

для жертви:

завдання фізичного болю та моральних страждань;

страх та недовіра до правоохоронних органів;

для працівників правоохоронних органів:

упереджене ставлення суспільства (зокрема особи не звертаються до правоохоронних органів та не сприяють розслідуванню);

підтримання агресивного робочого середовища;

втрата кваліфікованих кадрів, які не погоджуються працювати у такому середовищі;

деградація професійних навичок;

моральна деградація;

для суспільства:

ризик засудження невинуватих;

втрата працездатності населення;

витрати бюджету, зокрема на лікування та реабілітацію жертв катувань, відшкодування коштів за рішеннями Європейського суду;

погіршення інвестиційного клімату та іміджу країни;

замовчування проблеми та локальна легітимність культури насильства в правоохоронних органах;

концентрація в правоохоронних органах людей, схильних до насильства;

домашнє насильство у сім’ях працівників правоохоронних органів;

відчуття незахищеності та вразливості перед правоохоронними органами та системою правосуддя.

Стратегічними цілями до 1 січня 2024 р. є:

зниження рівня замовчування проблеми катування у суспільстві шляхом виконання таких завдань:

- усвідомлення суспільством проблеми катування та його наслідків (соціальних, економічних, психологічних);

- інформування суспільства про реальні масштаби проблеми катування;

забезпечення звертання менше ніж 60 відсотків жертв катувань із скаргами щодо катування працівниками правоохоронних органів до органів прокуратури та/або Державного бюро розслідувань шляхом виконання таких завдань:

- розроблення і затвердження методичних рекомендацій для правоохоронних органів у разі надходження до них повідомлень про катування;

- проведення інформаційно-просвітницької кампанії з метою інфомування суспільства про алгоритм дій у разі, коли особа стала свідком чи жертвою катувань;

ефективне функціонування електронної системи пошуку, збирання, зберігання, збору та аналізу інформації про вчинення катування та обміну нею суб’єктами владних повноважень (відповідними розпорядниками), шляхом виконання таких завдань:

- забезпечення погоджених державними органами стандартів збору, зберігання, обліку, аналізу, оприлюднення та обміну статистичною інформацією;

- наявність в аналітичних відділах судів та правоохоронних органів фахівців із системного аналізу;

забезпечення розслідування близько 90 відсотків кримінальних проваджень щодо катувань у строк не більше одного року спеціалізованими підрозділами Державного бюро розслідувань та прокуратури та розгляду їх судами протягом не більше двох років шляхом виконання таких завдань:

- утворення у структурі обласних прокуратур, центрального апарату і територіальних управлінь Державного бюро розслідувань підрозділів, які спеціалізуються виключно на розслідуванні фактів неналежного поводження із затриманими особами та особами, які тримаються під вартою/відбувають покарання, та здійсненні процесуального керівництва у провадженнях цієї категорії;

- уніфікація стандартів фіксації тілесних ушкоджень, завданих працівниками правоохоронних органів;

- налагодження ефективної взаємодії між прокурором і слідчим Державного бюро розслідувань в межах проведення досудового розслідування;

- забезпечення обізнаності працівників правоохоронних органів та суддів з особливостями розслідування та судового розгляду кримінального провадження щодо катувань;

- забезпечення сталої практики проведення судово-медичної та судово-психіатричної експертизи під час розслідування фактів катування;

оприлюднення інформації щодо не менше 30 відсотків випадків катувань, які стали відомими “із системи” внаслідок подання скарг колегами - працівниками правоохоронних органів, внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань  прокурором за власною ініціативою, постановлення ухвал слідчих суддів щодо проведення перевірки тверджень затриманих осіб про застосування до них катування тощо, шляхом виконання таких завдань:

- запровадження безпечного та ефективного алгоритму повідомлення про можливі випадки катування колегами - працівниками правоохоронних органів;

- усвідомлення суддями та прокурорами наслідків катувань, зокрема визнання доказів, отриманих у результаті катування, недопустимими.

Ураховуючи основні причини виникнення та тривалого існування проблеми, а також мету цієї Стратегії, основними очікуваними результатами її реалізації є припинення ганебної практики катування осіб працівниками правоохоронних органів та ефективність розслідування випадків катування, яке відповідатиме усім визнаним міжнародним стандартам.

Реалізація цієї Стратегії спрямована на досягнення таких результатів:

забезпечення співвідношення кількості поданих обвинувальних актів до суду до кількості зареєстрованих проваджень щороку не менш як 15 відсотків (на сьогодні - менш як 3 відсотки);

забезпечення співвідношення кількості вироків суду до кількості зареєстрованих проваджень про катування не менш як 10 відсотків (за останні три роки - 1 відсоток).

Реалізація цієї Стратегії здійснюється шляхом виконання плану заходів з її реалізації.

Під час підготовки плану заходів вивчено та враховано позиції заінтересованих органів.

Моніторинг та оцінка ефективності реалізації цієї Стратегії ґрунтується на результатах виконання плану заходів.

Моніторинг виконання плану заходів з реалізації цієї Стратегії проводиться на підставі інформації центральних органів виконавчої влади, яких залучено до її виконання.

Інформація про стан виконання плану заходів з реалізації цієї Стратегії дається Кабінетові Міністрів України.

За результатами оцінки стану реалізації цієї Стратегії її положення можуть бути переглянуті.

Реалізація цієї Стратегії не потребує додаткових матеріальних витрат з державного бюджету.