Консульська конвенція між Україною і Республікою Куба

Дата підписання: 23.09.2002

Дата ратифікації: 10.12.2003

Дата набуття чинності: 15.01.2004

Україна і Республіка Куба, далі "Договірні Сторони",

керуючись бажанням розвивати консульські зносини, сприяти захисту прав та інтересів обох держав, їх громадян та юридичних осіб, зміцненню відносин дружби і співробітництва між Договірними Сторонами;

на розвиток положень Віденської конвенції про консульські зносини від 24 квітня 1963 року;

підтверджуючи, що з питань, які не обумовлені в цій Конвенції, будуть застосовуватись норми багатосторонніх міжнародних договорів, учасниками яких є Договірні Сторони, та норми міжнародного звичаєвого права;

вирішили укласти цю Консульську конвенцію і домовились про таке:

У цій Конвенції наведені нижче терміни мають такі значення:

1. "Консульська установа" означає будь-яке генеральне консульство, консульство, віце-консульство, консульське агентство або консульський відділ дипломатичного представництва.

2. "Консульський округ" означає район, відведений консульській установі для виконання консульських функцій.

3. "Глава консульської установи" означає генерального консула, консула, віце-консула або консульського агента, на яких покладено виконання в такій якості консульських функцій.

4. "Консульська посадова особа" означає будь-яку особу, включаючи главу консульської установи, якій доручено здійснення консульських функцій. Це визначення включає також працівників, які направляються до консульської установи для навчання з консульської роботи (практикант).

5. "Консульський службовець" означає будь-яку особу, яка виконує адміністративні або технічні обов'язки в консульській установі.

6. "Працівник обслуговуючого персоналу" означає будь-яку особу, яка виконує обов'язки по обслуговуванню консульської установи.

7. "Працівники консульської установи" означає консульських посадових осіб, консульських службовців та працівників обслуговуючого персоналу.

8. "Член сім'ї" означає дружину (чоловіка), дітей, батьків працівника консульської установи, а також інших осіб, які проживають разом з ними і знаходяться на його утриманні.

9. "Консульське приміщення" означає будинки або частини будинків з прилеглими до них ділянками землі, в тому числі резиденції керівника консульської установи, незалежно від його посади, які використовуються виключно для здійснення консульських функцій, незалежно від того, хто є їх власником.

10. "Консульські архіви" включають всі папери, документи, кореспонденцію, книги, фільми, стрічки звукозапису і реєстри консульської установи разом із шифрами і кодами, картотеками і будь-якими предметами обстановки, призначеними для забезпечення їх збереження чи зберігання.

11. "Акредитуюча держава" означає Договірну Сторону, яка призначає консульських посадових осіб.

12. "Держава перебування" означає Договірну Сторону, в межах території якої консульські посадові особи виконують свої функції.

13. "Морське судно" означає будь-яку самохідну споруду, призначену для морського судноплавства під національними прапором будь-якою зі Сторін - учасниць цієї Конвенції, крім військових суден.

14. "Повітряне судно" означає будь-який літальний апарат, призначений для повітроплавання під національним прапором будь-якої зі Сторін - учасниць цієї Конвенції, крім військових суден.

15. "Громадянин" означає будь-яку фізичну особу, яка є громадянином акредитуючої держави згідно з її законодавством.

16. "Юридична особа" означає будь-яку юридичну особу акредитуючої держави, яка є такою згідно з законодавством акредитуючої держави.

1. Консульські установи можуть бути відкриті на території держави перебування лише за її згоди.

2. Місцезнаходження консульської установи, її клас і консульський округ визначаються у кожному окремому випадку за взаємною домовленістю між акредитуючою державою і державою перебування.

3. Всі зміни щодо місця знаходження, класу і консульського округу консульської установи можуть здійснюватися за погодженням лише з державою перебування.

1. Перед тим, як призначити керівника консульської установи, акредитуюча держава має отримати дипломатичними каналами згоду держави перебування на таке призначення.

2. Після надання згоди державою перебування дипломатичне представництво акредитуючої держави подає Міністерству закордонних справ держави перебування консульський патент або будь-який інший документ про призначення глави консульської установи. В консульському патенті або в будь-якому іншому відповідному документі про призначення глави консульської установи вказується повне ім'я і прізвище керівника консульської установи, клас і місцезнаходження консульської установи і консульський округ, в якому він виконуватиме свої функції.

3. Після подання консульського патенту або будь-якого іншого документа про призначення глави консульської установи держава перебування видає, в якомога короткий строк, екзекватуру або інший дозвіл.

4. Глава консульської установи розпочинає виконання своїх консульських функцій після того, як держава перебування видасть йому екзекватуру або інший дозвіл.

5. Держава перебування може дозволити главі консульської установи тимчасово виконувати консульські функції до надання екзекватури або іншого дозволу.

6. Після видачі главі консульської установи екзекватури або дозволу тимчасово виконувати свої функції держава перебування вживає всіх необхідних заходів, щоб надати главі консульської установи можливість виконувати його функції.

Акредитуюча держава попередньо повідомляє Міністерству закордонних справ держави перебування повні імена та прізвища консульських працівників, які призначаються до консульської установи, крім глави консульської установи, а також імена, прізвища та громадянство працівників консульської установи.

Консульські посадові особи та консульські службовці є переважно громадянами акредитуючої держави.

1. У випадках, коли глава консульської установи з будь-якої причини не може виконувати свої функції, або якщо посада глави консульської установи тимчасово вакантна, акредитуюча держава може призначити консульську посадову особу цієї чи іншої консульської установи в державі перебування або одного з членів дипломатичного персоналу свого дипломатичного представництва в державі перебування тимчасово главою консульської установи. Повні ім'я та прізвище цієї особи попередньо повідомляються Міністерству закордонних справ держави перебування.

2. Особа, призначена тимчасово керівником консульської установи, має право виконувати обов'язки керівника консульської установи, якого вона заміщує. На неї поширюються такі ж обов'язки і вона користується тими ж правами, привілеями та імунітетами, як і в разі, якби вона була призначена відповідно до статті 3 цієї Конвенції.

3. Призначення одного з членів дипломатичного персоналу дипломатичного представництва акредитуючої держави відповідно до пункту 1 цієї статті не впливає на привілеї та імунітети, якими він користується як дипломат.

1. Держава перебування може в будь-який час, без пояснення причин свого рішення, повідомити дипломатичними каналами акредитуючу державу, що екзекватура або будь-який інший дозвіл глави консульської установи відкликані, або, що будь-який інший працівник консульської установи - неприйнятна особа.

2. У цьому випадку акредитуюча держава повинна відкликати зазначеного працівника консульської установи. Якщо акредитуюча держава протягом певного строку не виконає це зобов'язання, держава перебування може відмовитися визнавати такого працівника консульської установи.

Якщо акредитуюча держава має намір відкрити консульську установу на території держави перебування, остання надає їй приміщення, необхідні для зазначеної консульської установи, і житло для консульських посадових осіб та консульських службовців консульської установи, які є громадянами акредитуючої держави, в узгоджені Договірними Сторонами строки.

Держава перебування гарантує консульським посадовим особам установи захист і вживатиме всі необхідні заходи для того, щоб вони змогли виконувати свої консульські функції і користуватися правами, привілеями та імунітетами, передбаченими Віденською конвенцією про консульські зносини від 24 квітня 1963 року, цією Конвенцією і законодавством держави перебування.

1. На приміщенні консульської установи може бути встановлений державний герб акредитуючої держави і напис з назвою консульської установи мовами акредитуючої держави і держави перебування.

2. На приміщенні консульської установи може вивішуватись прапор акредитуючої держави, так само як і на резиденції глави консульської установи.

3. Прапор акредитуючої держави може встановлюватись також на транспортних засобах, які використовуються главою консульської установи для виконання своїх службових обов'язків.

1. Консульське приміщення недоторканне. Представники органів влади держави перебування не можуть заходити в приміщення консульської установи без попередньої згоди на це глави консульської установи або особи, яка уповноважена діяти у цьому статусі.

2. Положення пункту 1 цієї статті поширюється також на житлові приміщення працівників консульської установи, які є громадянами акредитуючої держави.

Консульські архіви недоторканні в будь-який час і де б вони не знаходилися.

1. Консульська установа має право на зносини з урядом, дипломатичними представництвами і консульськими установами акредитуючої держави. З цією метою консульська установа може використовувати будь-які засоби звичайного або шифрозв'язку, дипломатичних чи консульських кур'єрів, дипломатичну та консульську пошту. При використанні звичайних засобів зв'язку до консульської установи використовуються такі ж тарифи, як і до дипломатичних представництв.

Консульська установа може встановлювати та користуватися радіопередавачем лише з дозволу держави перебування.

2. Службова кореспонденція консульської установи, незалежно від засобів передачі, так само як і опечатана консульська валіза, що має зовнішні видимі знаки, які вказують на її офіційний характер, є недоторканною і не підлягає контролю або затриманню органами влади держави перебування.

3. Консульські кур'єри акредитуючої держави користуються на території держави перебування такими ж правами, привілеями та імунітетами, як і дипломатичні кур'єри.

4. Консульська валіза може бути довірена командиру повітряного судна або капітану морського судна, який, не будучи консульським кур'єром, забезпечуватиметься офіційним документом із зазначенням кількості місць, що складають консульську валізу. Консульська посадова особа може вручати і отримувати консульську валізу у командира повітряного судна або капітана морського судна безпосередньо і без будь-яких перешкод.

Консульські посадові особи, які є громадянами акредитуючої держави, - недоторканні. Вони не можуть бути ні затримані, ні заарештовані. Держава перебування ставитиметься до них з належною повагою і вживатиме всіх необхідних заходів, щоб запобігти будь-яким виявам неповаги до їх особи, свободи та гідності.

1. Працівники консульської установи, які є громадянами акредитуючої держави, користуються імунітетами від юрисдикції держави перебування, окрім випадків, передбачених пунктами "a", "b", "c" пункту 1 і пунктом 3 статті 31 Віденської конвенції про дипломатичні відносини від 18 квітня 1961 року.

2. Члени сімей працівників консульської установи, які є громадянами акредитуючої держави і які проживають разом з ними, користуються імунітетами від юрисдикції держави перебування та особистою недоторканністю в такому обсязі, як і працівники консульської установи.

3. Акредитуюча держава може відмовитись від імунітету для працівників консульської установи, а також для членів їх сімей. Відмова в усіх випадках повинна бути чітко висловлена.

4. Відмова від імунітетів від юрисдикції держави перебування стосовно цивільної та адміністративної відповідальності не означає відмови від імунітетів щодо судового рішення, для якого потрібна спеціальна відмова.

1. Консульська посадова особа не зобов'язана виступати в якості свідка в суді або інших компетентних органах держави перебування.

2. Консульський службовець та працівник обслуговуючого персоналу може бути викликаний як свідок до суду або інших компетентних органів держави перебування.

3. Особи, зазначені в п. 2 цієї статті, можуть відмовитися давати свідчення з питань, пов'язаних зі службовою діяльністю. Однак у всіх випадках до них не можуть бути застосовані жодні обмежувальні дії чи санкції.

4. Положення цієї статті поширюються на членів сімей працівників установ, які є громадянами акредитуючої держави і які живуть разом з ними.

1. Консульські посадові особи звільняються в державі перебування від служби в збройних силах та від інших видів повинності.

2. Положення пункту 1 цієї статті поширюються також на консульських службовців, працівників обслуговуючого персоналу і на членів їх сімей, які проживають разом з ними, якщо вони не є громадянами держави перебування.

Працівники консульської установи і члени їх сімей, які проживають разом з ними, звільняються від виконання усіх вимог, передбачених законодавчими актами держави перебування стосовно реєстрації іноземців, отримання дозволу на проживання та інших подібних вимог щодо іноземців.

1. Держава перебування не обкладатиме жодними податками чи зборами:

a) нерухоме майно (земельну ділянку, будинок або частину будинку), яке є власністю акредитуючої держави або знаходиться в розпорядженні і використовується для консульських потреб, в тому числі житлові приміщення для працівників консульської установи, які є громадянами акредитуючої держави, а також договори та акти, пов'язані з придбанням або оформленням цього нерухомого майна.

b) транспортні засоби, що належать консульській установі і використовуються для офіційних цілей.

2. Положення пункту 1 цієї статті не поширюються на платежі за надання спеціальних послуг.

Працівники консульської установи акредитуючої держави звільняються в державі перебування від сплати будь-яких податків та платежів, встановлених державою перебування на заробітну плату за виконання своїх службових обов'язків.

Працівники консульської установи акредитуючої держави та члени їх сімей, які живуть разом з ними, звільняються в державі перебування від будь-яких податків та зборів: державних, регіональних або місцевих, за винятком:

a) побічних податків, які звичайно включаються у вартість товарів та послуг;

b) зборів і податків на приватне нерухоме майно, яке знаходиться на території держави перебування, якщо вони не володіють ним від імені акредитуючої держави для цілей консульської установи;

c) податків і мита на спадщину, що стягуються державою перебування;

d) зборів і податків на приватний доход, джерело якого знаходиться у державі перебування, та податків на капіталовкладення у комерційні або фінансові підприємства в державі перебування;

e) зборів, що стягуються за конкретні види обслуговування;

f) реєстраційних, судових і реєстрових зборів, іпотечних і гербових зборів.

1. Згідно зі своїм законодавством і правилами, держава перебування дозволяє ввезення та вивезення із звільненням від сплати мита, зборів та інших податків (обов'язкових платежів), крім зборів, що стягуються за зберігання, перевезення та інші подібні послуги:

a) предметів, призначених для офіційного користування консульською установою;

b) предметів, включаючи засоби пересування, призначені для особистого користування консульською посадовою особою та членами її сім'ї (якщо вони не є громадянами держави перебування);

c) предметів, що ввозяться у випадку першого приїзду консульських службовців і працівників обслуговуючого персоналу консульської установи та членів їх сімей (якщо вони не є громадянами держави перебування), включаючи предмети особистого користування.

2. Предмети, згадані у підпунктах "b" і "c" пункту 1 цієї статті, не повинні перебільшувати кількості, необхідної для особистого користування відповідних осіб.

3. Особистий багаж консульських посадових осіб та членів їх сімей звільняється від митного огляду. Він може бути оглянутий компетентними органами держави перебування лише в тому випадку, якщо існують серйозні мотиви вважати, що він містить інші предмети, ніж зазначені у підпункті "b" пункту 1 цієї статті, або предмети, ввезення або вивезення яких заборонено законодавством та правилами держави перебування або карантинними правилами. У цьому випадку огляд проводиться в присутності заінтересованої консульської посадової особи або її уповноваженого представника.

Завжди, коли це не суперечить законодавчим актам держави перебування, які стосуються зон із забороненим або обмеженим доступом з міркувань державної безпеки, працівникам консульської установи дозволяється вільно пересуватися в межах свого консульського округу для виконання своїх службових обов'язків.

Всі особи, яким цією Конвенцією надаються привілеї та імунітети, повинні поважати всі без винятків законодавчі акти держави перебування, в тому числі законодавчі акти, що регулюють порядок руху транспортних засобів і страхування автомобілів.

Консульські службовці, працівники обслуговуючого персоналу і члени сімей консульських посадових осіб, консульських службовців та працівників обслуговуючого персоналу, які живуть разом з ними та знаходяться на їхньому утриманні, які є громадянами держави перебування або постійно проживають на території держави перебування, не користуються привілеями та імунітетами, передбаченими цією Конвенцією, за винятком положень пункту 3 статті 16 та пункту 2 статті 17.

1. Консульські посадові особи мають право в межах свого консульського округу виконувати свої функції, зазначені в цьому розділі. Консульські посадові особи можуть також виконувати інші офіційні консульські функції, якщо це не суперечить законодавству держави перебування.

2. При виконанні своїх консульських функцій консульська посадова особа може звертатись в письмовій або усній формі до компетентних органів свого консульського округу.

1. Консульські посадові особи повинні зміцнювати дружні відносини між Договірними Сторонами і сприяти розвитку та всебічному зміцненню братнього співробітництва в політичній, економічній, культурній, науковій, правовій і туристичній сферах.

2. Консульські посадові особи мають право в межах свого консульського округу захищати права та інтереси акредитуючої держави, її громадян та юридичних осіб.

1. Консульські посадові особи в межах свого консульського округу уповноважені:

a) приймати будь-які клопотання, відповідно до чинного законодавства акредитуючої держави, пов'язані з питаннями громадянства;

b) реєструвати громадян акредитуючої держави;

c) видавати, змінювати або анулювати паспорти або інші аналогічні документи, в'їзні, виїзні і транзитні візи та вносити в них зміни;

d) реєструвати народження і смерть громадян акредитуючої держави та оформляти відповідні свідоцтва і документи (зазначене в цьому пункті не звільняє від реєстрації, яку вимагають законодавчі акти держави перебування);

e) укладати та розривати шлюби і реєструвати ці акти завжди, коли вони уповноважені для цього акредитуючою державою, і при цьому дотримуватися законодавства держави перебування;

f) отримувати і завіряти заяви громадян акредитуючої держави, що стосуються їх сімейних відносин, відповідно до законодавства акредитуючої держави;

g) легалізувати документи.

2. Консульські посадові особи інформують компетентні органи і установи держави перебування про акти громадянського стану, здійснені в консульській установі, відповідно до підпунктів "d" і "e" пункту 1 цієї статті, якщо цього вимагають закони держави перебування.

Консульські посадові особи можуть в рамках законодавчих актів держави перебування захищати і представляти інтереси неповнолітніх або недієздатних громадян акредитуючої держави, призначати для них опікунів, піклувальників та контролювати їх дії, якщо вони уповноважені на це відповідно до законів акредитуючої держави.

Консульські посадові особи мають право, в межах свого консульського округу, згідно з чинним законодавством акредитуючої держави здійснювати такі нотаріальні функції:

a) на прохання будь-якого громадянина складати і засвідчувати нотаріальні та іншого типу документи, що будуть використовуватися на території акредитуючої держави або на території держави перебування;

b) засвідчувати вірність документів, копій і виписок з них, справжність підпису на документах і вірність перекладу документів з однієї мови на іншу;

c) виконувати будь-які інші нотаріальні функції, передбачені законодавством акредитуючої держави.

Документи, свідоцтва і переклади, про які йшлося в статті 30 цієї Конвенції, мають у державі перебування таку ж юридичну силу і значимість, як і документи, видані, перекладені або завірені її компетентними органами.

1. Компетентні органи держави перебування повідомлятимуть консульську посадову особу про смерть громадянина акредитуючої держави та інформуватимуть його про існування спадкового майна, спадкоємців та спадкоємців по закону, а також про існування заповіту.

2. Компетентні органи держави перебування повідомлятимуть консульську посадову особу про відкриття спадщини в державі перебування, якщо спадкоємці або спадкоємці по закону є громадянами акредитуючої держави.

1. Консульські посадові особи мають право бути присутніми при складанні опису спадкового майна громадянина акредитуючої держави, вживати заходів по його охороні, підписувати відповідний акт, захищати права та спадщину громадян акредитуючої держави в усіх випадках при дотриманні законодавства держави перебування. Консульські посадові особи також мають право звертатися до компетентних органів держави перебування з проханням вжити необхідних заходів щодо захисту спадщини.

2. У випадку смерті громадянина акредитуючої держави під час його тимчасового перебування на території держави перебування консульська посадова особа має право отримати його особисте майно, якщо це майно не було включено до контракту, укладеного цією особою під час її знаходження в державі перебування.

3. Усі вищезгадані заходи щодо зазначеного майна, включаючи вивезення, якщо це необхідно, здійснюватимуться з дотриманням законів держави перебування.

1. Консульські посадові особи мають право в межах свого консульського округу представляти в компетентних установах держави перебування громадян акредитуючої держави у разі, якщо ці громадяни через свою відсутність або в силу інших обставин не мають змоги належним чином захистити свої права та інтереси.

2. Таке представництво продовжуватиметься до тих пір, поки зазначені громадяни не призначать своїх повноправних представників або поки вони самі не будуть захищати свої права та інтереси.

3. У випадках, зазначених у пункті 1 цієї статті, консульські посадові особи повинні дотримуватись законів, чинних у державі перебування.

1. Консульські посадові особи мають право в межах свого консульського округу зустрічатися, спілкуватися з будь-яким громадянином акредитуючої держави, давати йому поради та всіляку підтримку, включаючи випадки надання йому, в разі необхідності, юридичної допомоги.

2. Держава перебування не може в жодній формі обмежувати спілкування громадянина акредитуючої держави з його консульською установою та доступ до консульської установи.

3. Компетентні органи держави перебування без зволікання інформують відповідну консульську посадову особу акредитуючої держави про арешт громадянина акредитуючої держави або його затримання в будь-якій формі.

4. Консульські посадові особи мають право відвідувати і спілкуватися з заарештованими або затриманими громадянами акредитуючої держави, або тими, хто відбуває покарання у вигляді позбавлення волі.

5. Права, зазначені у цій статті, реалізуються відповідно до законодавчих актів держави перебування, однак за умови, що зазначені закони та законодавчі акти не анулюють цих прав.

1. Консульські посадові особи мають право надавати сприяння та допомогу морським суднам акредитуючої держави в портах, територіальних і внутрішніх водах держави перебування.

2. Консульські посадові особи можуть підніматися на борт морського судна, у разі надання останньому права вільно зноситися з берегом. Капітан і члени команди можуть спілкуватися з консульською посадовою особою.

3. Консульські посадові особи можуть звертатися за допомогою до компетентних органів держави перебування з метою вирішення будь-яких питань, пов'язаних з виконанням своїх функцій по відношенню до морських суден акредитуючої держави, капітана або членів екіпажів цих суден.

Консульські посадові особи в межах свого консульського округу уповноважені:

a) не порушуючи прав органів влади держави перебування, розслідувати будь-який нещасний випадок, який мав місце під час плавання морського судна акредитуючої держави, опитувати капітана судна та будь-якого члена екіпажу морського судна акредитуючої держави, перевіряти судові документи, отримувати інформацію щодо плавання судна, кінцевого пункту призначення, а також надавати допомогу при заході, відплитті та перебуванні судна в порту;

b) не порушуючи прав органів влади держави перебування, вирішувати будь-які суперечки між капітаном і членами екіпажу, включаючи ті, що стосуються заробітної плати і трудового контракту, у випадку, коли це передбачено законодавством акредитуючої держави;

c) вживати заходів щодо лікування в лікарні та відправки на батьківщину капітана або будь-якого члена екіпажу судна;

d) приймати, складати або підтверджувати будь-які заяви та інші документи, передбачені законодавством акредитуючої держави щодо морських суден.

1. У випадку, коли суди або будь-які інші компетентні органи держави перебування мають намір застосувати будь-які примусові дії або розпочати будь-яке офіційне розслідування на борту судна акредитуючої держави, компетентні органи влади держави перебування повідомляють про це консульську посадову особу. Таке повідомлення повинне бути зроблене до початку дій для того, щоб консульська посадова особа або її представник могли бути присутніми при проведенні цих дій. Якщо консульська посадова особа або її представник не були присутніми, компетентні органи держави перебування на їх прохання нададуть повну інформацію, пов'язану з діями, про які йшлося.

2. Положення пункту 1 цієї статті застосовуватимуться також у випадках, коли капітан або члени екіпажу судна підлягатимуть допиту на суші компетентними органами району, де знаходиться порт.

3. Положення цієї статті не поширюються на звичайний митний, міграційний та санітарний контроль, а також на будь-які дії, які проводяться на прохання або з дозволу капітана.

1. Про випадки, коли морське судно акредитуючої держави затоне, сяде на мілину, буде викинуте на сушу або зазнає іншого виду аварії в державі перебування, або коли будь-який предмет, що є власністю громадянина акредитуючої держави чи є частиною вантажу морського судна третьої країни, яке в результаті аварії опиниться на території держави перебування чи неподалік від неї, або буде доставлене в порт цієї держави, її компетентні органи якнайшвидше інформуватимуть відповідну консульську посадову особу. Ці компетентні органи повідомлять консульську посадову особу про заходи, які були здійснені для рятування людей, судна, вантажу та іншого майна, яке знаходилося на борту судна, а також предметів, які належать судну або які є частиною вантажу, що відділився від судна.

2. Консульські посадові особи, не порушуючи прав органів влади держави перебування, можуть надавати будь-яку допомогу зазначеному судну, його пасажирам і членам екіпажу, а також вживати заходів для ремонту судна або звертатися до компетентних органів з проханням щодо здійснення цих заходів чи продовження їх виконання.

3. У випадку, коли судно, яке потерпіло аварію, або будь-який предмет, що належить судну, опиниться на території чи біля берегів держави перебування або коли вони будуть доставлені в порт цієї держави, і коли ні капітан судна, ні власник, ні його агент, ні відповідні страхові компанії не матимуть змоги вжити заходів щодо збереження чи розміщення цього судна або його вантажу, консульська посадова особа вважатиметься уповноваженою вживати від імені власника судна такі ж самі заходи, які могли б бути вжиті ним з цією метою.

4. Положення пункту 3 цієї статті поширюватимуться також на будь-які предмети, які є частиною вантажу судна і які є власністю громадянина акредитуючої держави.

5. Якщо будь-який предмет, який є частиною вантажу судна і є власністю громадянина акредитуючої держави, опиниться на території чи біля берегів держави перебування або буде доставлений в порт цієї держави, і якщо ні капітан судна, ні власник предмета, ні його агент, ні відповідні страхові компанії не можуть вжити заходів щодо зберігання або розміщення цього предмета, консульська посадова особа вважатиметься уповноваженою здійснити від імені власника такі ж заходи, яких з цією метою міг би вжити сам власник.

Положення статей 36, 37, 38 і 39 цієї Конвенції застосовуються mutatis mutandis і до повітряних суден.

1. На членів дипломатичного персоналу дипломатичного представництва акредитуючої держави в державі перебування, яким доручено здійснення консульських функцій в цьому представництві, поширюватимуться права і обов'язки, передбачені цією Конвенцією для консульських посадових осіб.

2. Здійснення консульських функцій зазначеними в пункті 1 цієї статті особами не позбавляє їх привілеїв та імунітетів, які надаються їм як дипломатам.

Договірні Сторони за взаємною згодою можуть вносити до цієї Конвенції зміни, які оформлюються окремими протоколами та становлять невід'ємну частину цієї Конвенції.

Всі спори, що виникають при тлумаченні або застосуванні цієї Конвенції, вирішуються Договірними Сторонами шляхом консультацій та переговорів.

1. Ця Конвенція підлягає ратифікації та набуває чинності через тридцять (30) днів після отримання Договірними Сторонами останнього письмового повідомлення про виконання всіх внутрішньодержавних процедур, необхідних для набуття нею чинності.

2. Ця Конвенція укладається на невизначений термін.

3. Ця Конвенція може бути денонсована Договірними Сторонами в будь-який момент шляхом попереднього повідомлення дипломатичними каналами іншої Договірної Сторони. Конвенція втрачає чинність через шість (6) місяців з моменту такого повідомлення.

4. З моменту набуття чинності цією Конвенцією для України і Республіки Куба припиняє дію Консульська конвенція між Союзом Радянських Соціалістичних Республік і Республікою Куба, яка була підписана 15 червня 1972 року.

Вчинено в м. Гавана 23 вересня 2002 року у двох примірниках, кожен українською та іспанською мовами, які мають однакову юридичну силу.