Справа «Дразман та інші проти України» (Заява № 22207/12 та 2 інші заяви)

Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Дразман та інші проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Карло Ранцоні (<…>), Голова,

Маттіас Гуйомар (<…>),

Микола Гнатовський (<…>), судді,

та Мартіна Келлер (<…>), заступник Секретаря секції,

з огляду на:

заяви (№ 22207/12 та 2 інші), подані у різні дати, зазначені в таблиці у додатку, до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) заявниками, вказаними у таблиці в додатку (далі - заявники),

рішення повідомити Уряд України (далі - Уряд), який представляла його Уповноважений, на останніх етапах провадження пані М. Сокоренко, про скарги заявників на непроведення національними органами влади ефективного розслідування трьох окремих дорожньо-транспортних пригод, в яких загинули родичі заявників, та визнати решту скарг у заяві № 43998/12 неприйнятними,

зауваження сторін,

після обговорення за зачиненими дверима 08 червня 2023 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Ці заяви стосуються тверджень за статтею 2, пунктом 1 статті 6 і статтею 13 Конвенції про неефективне розслідування смерті родичів заявників у трьох окремих дорожньо-транспортних пригодах.

2. Деталі та відповідні факти щодо заявників наведені в таблиці у додатку.

3. Беручи до уваги схожість предмета заяв, Суд вважає за доцільне розглянути їх спільно в одному рішенні.

4. Заявники скаржилися на неефективність та надмірну тривалість розслідування смерті їхніх родичів, які загинули у дорожньо-транспортних пригодах. Вони посилалися на статтю 2, пункт 1 статті 6 і статтю 13 Конвенції.

5. Суд, якому належить провідна роль щодо здійснення юридичної кваліфікації фактів справи, вважає, що зазначені скарги мають розглядатися за статтею 2 Конвенції (див. рішення у справі "Ігор Шевченко проти України" (Igor Shevchenko v. Ukraine), заява № 22737/04, пункт 38, від 12 січня 2012 року).

6. Суд зазначає, що ця скарга не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту "а" пункту 3 статті 35 Конвенції або неприйнятною з будь-яких інших підстав. Тому вона має бути визнана прийнятною.

7. Загальні принципи щодо позитивного обов’язку держави провести ефективне розслідування за процесуальним аспектом статті 2 Конвенції у контексті дорожньо-транспортної пригоди наведені в рішенні у справі "Ніколае Вірджіліу Тенасе проти Румунії" [ВП] (<...>) [GC], заява № 41720/13, пункти 157-171, від 25 червня 2019 року.

8. Суд зазначає, що в цій справі органам державної влади одразу стало відомо про відповідні ДТП. Враховуючи практичні реалії роботи слідчих, включно з доступністю необхідних ресурсів, з цього моменту вони повинні були докласти всіх необхідних зусиль, щоб забезпечити оперативний збір доказів на місці події та інших відповідних доказів з достатньою ретельністю, а також усунути або мінімізувати будь-який ризик упущень, які згодом могли підірвати можливість встановлення фактів і притягнення винних осіб до відповідальності (там само, пункт 162). Проте Суд вважає, що всупереч зазначеним вимогам і аргументам Уряду попередні стадії цих розслідувань характеризувалися суттєвими недоліками, а з наявної інформації не вбачається, що після порушення кримінальних справ проводилося належним чином організоване розслідування.

9. Розглядаючи факти цієї справи Суд вважає, що розслідування характеризувалися тим, що їх неодноразово закривали та відновлювали. Розслідуванням бракувало ретельності. Вони також включали велику кількість повторних експертиз, деякі з яких були проведені через багато років після ДТП. Внаслідок недостатності вжитих слідчими заходів, у тому числі невжиття необхідних заходів для збору доказів, справи неодноразово поверталися на додаткове розслідування, що неминуче вплинуло на тривалість проваджень та призвело до пошкодження важливих доказів. Крім того, у заяві № 44005/12, незважаючи на присутність на місці ДТП декількох очевидців, органи досудового розслідування спочатку визнали, що вони не були встановлені, а згодом, що очевидці не були належним чином допитані, а також що протокол опису обставин ДТП містив суттєві недоліки. До того ж неодноразово кримінальне провадження у справі, якої стосується ця заява, зупинялося без обґрунтованих підстав.

10. Як наслідок, кримінальні провадження, які тривали від десяти до дванадцяти років, були закриті у зв’язку із закінченням строку давності, а особи, що вчинили злочини, були звільнені від будь-якої кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строку давності.

11. Суд зазначає, що в окремих подальших цивільних провадженнях проти стверджуваних осіб, що вчинили злочини, які окремо не були тривалими, заявникам було присуджено відшкодування шкоди у зв’язку зі смертю їхніх родичів. У цих провадженнях цивільні суди посилалися, inter alia, на висновки кримінальних судів (див., серед інших джерел, рішення у справах "Сергієнко проти України" (Sergiyenko v. Ukraine), заява № 47690/07, пункт 52, від 19 квітня 2012 року, та "Басюк проти України" (Basyuk v. Ukraine), заява № 51151/10, пункти 67 і 68, від 05 листопада 2015 року). Однак сам лише результат таких сприятливих для заявників проваджень не міг виправити суттєві недоліки попередніх кримінальних проваджень, які стосуються суті скарг заявників за Конвенцією. Крім того, Суд зазначає, що у справі "Антонов проти України" (Antonov v. Ukraine), заява № 28096/04, пункт 42, від 03 листопада 2011 року, яка також стосувалася ненавмисного порушення права на життя в контексті дорожньо-транспортної пригоди, Уряд визнав свій обов’язок за власною ініціативою провести офіційне розслідування обставин смерті та вжити всіх необхідних заходів для встановлення відповідних фактів, включно зі ступенем можливої вини водія у зв’язку з недбалим керуванням транспортним засобом. У цій справі Уряд не оскаржував цього. До того ж він прямо не посилався на той факт, що рішення про відшкодування шкоди, ухвалені на користь заявників, слід було вважати достатніми в контексті зобов’язань держави за статтею 2 Конвенції.

12. З огляду на наведене Суд вважає, що національні органи влади за обставин цих справ не виконали зобов’язання держави за процесуальним аспектом статті 2 Конвенції (див. згадані рішення у справах "Антонов проти України" (Antonov v. Ukraine), пункти 50 і 51, "Ігор Шевченко проти України" (Igor Shevchenko v. Ukraine), пункти 56-60, та "Басюк проти України" (Basyuk v. Ukraine), пункти 56-71).

13. Отже, було порушено процесуальний аспект статті 2 Конвенції.

14. Заявники у заяві № 22207/12 вимагали 100 000 євро у якості відшкодування моральної шкоди. У заяві № 44005/12 заявник вимагав 50 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди, тоді як у заяві № 43998/12 заявник не висунув вимог щодо справедливої сатисфакції.

15. З огляду на наявні у нього документи та підхід в аналогічних справах проти України (див., наприклад, згадане рішення у справі "Басюк проти України" (Basyuk v. Ukraine), рішення у справах "Микола Волкогонов та Ігор Волкогонов проти України" [Комітет] (Nikolay Volkogonov and Igor Volkogonov v. Ukraine) [Комітет], заява № 40525/05, від 28 листопада 2013 року, та "Зоріна та інші проти України" [Комітет] (Zorina and Others v. Ukraine) [Комітет], заява № 20295/07 та 3 інші заяви, від 14 лютого 2019 року), Суд вважає за розумне присудити спільну суму відшкодування у розмірі 6 000 євро першій та третій заявницям, а також відшкодування у такому самому розмірі другому заявнику у заяві № 22207/12 та заявнику у заяві № 44005/12 в якості відшкодування моральної шкоди.

16. Суд відхиляє решту вимог відповідних заявників у заявах № 22207/12 та № 44005/12 в якості відшкодування моральної шкоди. Він також зазначає, що жоден із заявників не висував вимог щодо відшкодування матеріальної шкоди.

17. Заявники не висунули вимог щодо компенсації судових та інших витрат. Відповідно Суд нічого їм не присуджує у зв’язку з цим.

18. Суд вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

1. Вирішує об’єднати заяви.

2. Оголошує заяви прийнятними.

3. Постановляє, що було порушено процесуальний аспект статті 2 Конвенції у зв’язку зі скаргами на неефективне розслідування смертей родичів заявників.

4. Постановляє, що:

(a) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявникам такі суми, які мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу:

(i) 6 000 (шість тисяч) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися, спільно першій і третій заявницям, а також присуджує таку саму суму другому заявнику у заяві № 22207/12 в якості відшкодування моральної шкоди;

(ii) 6 000 (шість тисяч) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися, заявнику у заяві № 44005/12 в якості відшкодування моральної шкоди;

(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти;

5. Відхиляє решту вимог заявників щодо справедливої сатисфакції у заявах № 22207/12 і № 44005/12.

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 29 червня 2023 року відповідно до пунктів 2 і 3 правила 77 Регламенту Суду.