Справа «Ліфінцев та інші проти України» (Заява № 6768/11 та 7 інших заяв - див. перелік у додатку)

Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Ліфінцев та інші проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Лятіф Гусейнов (<…>), Голова,

Ладо Чантурія (<…>),

Арнфінн Бордсен (<…>), судді

та Вікторія Марадудіна (<…>), в.о. заступника Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 03 лютого 2022 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справу було розпочато за заявами, поданими у різні дати, зазначені в таблиці у додатку, до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

2. Про заяви було повідомлено Уряд України (далі - Уряд).

3. Перелік заявників і відповідні деталі заяв наведені у таблиці в додатку.

4. Заявники скаржилися на незаконність тримання їх під вартою. Деякі заявники також висунули інші скарги за положеннями Конвенції.

5. Беручи до уваги схожість предмета заяв, Суд вважає за доцільне розглянути їх спільно в одному рішенні.

6. Заявники скаржилися, головним чином, на незаконність тримання їх під вартою. Вони посилалися на пункт 1 статті 5 Конвенції, який передбачає:

"1. Кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом:

...

(c) законний арешт або затримання особи, здійснене з метою до провадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення;".

7. Суд повторює, що стаття 5 Конвенції разом зі статтями 2, 3 та 4 Конвенції гарантує основні серед фундаментальних права, які захищають фізичну недоторканність особи, і відповідно, важливість цієї статті є першочерговою. Її головною метою є запобігання свавільному або несправедливому позбавленню свободи (див. рішення у справі "Бузаджі проти Республіки Молдова" [ВП] (Buzadji v. the Republic of Moldova) [GC], заява № 23755/07, пункт 84, ЄСПЛ 2016 (витяги), з подальшими посиланнями).

8. Коли постає питання про "законність" взяття під варту, як у цьому випадку, у тому числі, чи було дотримано "порядок, встановлений законом", Конвенція по суті посилається на національне законодавство та встановлює зобов’язання забезпечувати дотримання його матеріальних і процесуальних норм. Однак дотримання національного законодавства недостатньо: окрім того, пункт 1 статті 5 Конвенції вимагає, щоб будь-яке позбавлення свободи відповідало меті захисту особи від свавілля (див. рішення у справі "С. В. та А. проти Німеччини" [ВП] (S., V. and A. v. Denmark) [GC], заяви № 35553/12, № 36678/12 та № 36711/12, пункт 74, 22 жовтня 2018 року, з подальшими посиланнями).

9. У керівних справах "Харченко проти України" (Kharchenko v. Ukraine), заява № 40107/02, пункти 70-72 та 74-76, від 10 лютого 2011 року, "Руслан Яковенко проти України" (Ruslan Yakovenko v. Ukraine), заява № 5425/11, пункти 68-70, від 04 червня 2015 року, "Строган проти України" (Strogan v. Ukraine), заява № 30198/11, пункти 88 і 89, від 06 жовтня 2016 року, "Ігнатов проти України" (Ignatov v. Ukraine) заява № 40583/15, пункти 36 і 37, від 15 грудня 2016 року, "Форталнов та інші проти Росії" (Fortalnov and Others v. Russia), заява № 7077/06 та 12 інших заяв, пункти 76-79, від 26 червня 2018 року, та "Грубник проти України" (Grubnyk v. Ukraine), заява № 58444/15, пункти 71-73 та 83-85, від 17 вересня 2020 року, Суд уже встановлював порушення щодо питань, аналогічних тим, що розглядаються у цій справі (див. таблицю у додатку).

10. Розглянувши всі надані йому матеріали, Суд не вбачає жодних фактів або аргументів, здатних переконати його дійти іншого висновку щодо прийнятності та суті цих скарг. З огляду на свою практику з цього питання Суд вважає, що у цій справі тримання заявників під вартою не відповідало вимогам пункту 1 статті 5 Конвенції.

11. З цього випливає, що скарги заявників є прийнятними та свідчать про порушення пункту 1 статті 5 Конвенції.

12. Деякі заявники подали інші скарги, які також порушували питання за Конвенцією з огляду на відповідну усталену практику Суду (див. таблицю у додатку). Ці скарги не є явно необґрунтованими у розумінні підпункту "а" пункту 3 статті 35 Конвенції та не є неприйнятними з будь-яких інших підстав. Тому вони мають бути визнані прийнятними. Розглянувши всі наявні у нього матеріали, Суд вважає, що вони також свідчать про порушення Конвенції у контексті його висновків в згаданому рішенні у справі "Харченко проти України" (Kharchenko v. Ukraine), рішенні у справі "Котій проти України" (Kotiy v. Ukraine), заява № 28718/09, пункт 55, від 05 березня 2015 року, згаданому рішенні у справі "Ігнатов проти України" (Ignatov v. Ukraine), рішенні у справі "Нечай проти України" (Nechay v. Ukraine), заява № 15360/10, пункти 67-79 від 01 липня 2021 року.

13. Заявник у заяві № 917/17 подав також інші скарги за пунктами 3 та 4 статті 5 Конвенції.

14. Суд розглянув ці скарги та вважає, що у контексті всіх наявних у нього документів та з огляду на належність оскаржуваних питань до сфери його компетенції вони не відповідають критеріям прийнятності, встановленим у статтях 34 та 35 Конвенції, та не виявляють жодних ознак порушення прав і свобод, гарантованих Конвенцією або протоколами до неї.

З цього випливає, що ця частина заяви має бути відхилена відповідно до пункту 4 статті 35 Конвенції.

15. Стаття 41 Конвенції передбачає:

"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".

16. З огляду на наявні в нього документи та свою практику (див., зокрема, рішення у справі "Малик проти України" (Malyk v. Ukraine), заява № 37198/10, від 29 січня 2015 року) Суд вважає за доцільне присудити суми, зазначені у таблиці в додатку.

17. Суд вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

1. Вирішує об’єднати заяви.

2. Оголошує прийнятними скарги на незаконне тримання під вартою та інші скарги за усталеною практикою Суду, зазначені у таблиці в додатку, а решту скарг у заяві № 917/17 - неприйнятними.

3. Постановляє, що ці скарги свідчать про порушення пункту 1 статті 5 Конвенції у зв’язку з незаконним триманням під вартою.

4. Постановляє, що було порушення Конвенції у зв’язку з іншими скаргами, висунутими за усталеною практикою Суду (див. таблицю у додатку).

5. Постановляє, що:

(a) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявникам суми, зазначені у таблиці в додатку, які мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;

(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 24 лютого 2022 року відповідно до пунктів 2 та 3 правила 77 Регламенту Суду .