Справа «Терещенко проти України» (Заява № 35481/20)

Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Терещенко проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Карло Ранцоні (<…>), Голова,

Маттіас Гуйомар (<…>),

Микола Гнатовський (<…>), судді,

та Мартіна Келлер (<…>), заступник Секретаря секції,

з огляду на:

заяву (№ 35481/20), яку 05 серпня 2020 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянин України п. Олександр Петрович Терещенко, 1983 року народження, який проживає у м. Києві (далі - заявник),

рішення повідомити про заяву Уряд України (далі - Уряд), який представляв його Уповноважений, на останніх етапах провадження п. І. Ліщина з Міністерства юстиції,

рішення про надання заяві статусу пріоритетної ( правило 41 Регламенту Суду),

зауваження сторін,

після обговорення за зачиненими дверима 28 вересня 2023 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справа стосується стверджуваного встановлення національними судами графіка, який не забезпечував достатнє спілкування для заявника, щоб мати можливість підтримувати та розвивати стосунки зі своєю донькою, яка народилася у 2016 році та проживає зі своєю матір’ю (Б.) окремо від заявника. Заявник скаржився на порушення статей 6, 8 і 13 Конвенції.

2. Зокрема, у грудні 2017 року заявник звернувся до Первомайського міськрайонного суду (далі - суд першої інстанції) з позовною заявою, стверджуючи, що Б. перешкоджала йому спілкуватися з його донькою, і просив суд встановити графік регулярних побачень з дитиною кожну суботу та неділю з 12 год. 00 хв. до 18 год. 00 хв. за місцем проживання дитини, у тому числі прогулянки з нею на вулиці з 14 год. 00 хв. до 16 год. 00 хв. без присутності Б. Орган опіки та піклування, який долучився до провадження як третя сторона, зазначив, що стосунки між заявником і Б. були напруженими, і висловив думку, що заявнику слід було надати можливість зустрічатися з донькою щосуботи та щонеділі з 12 год. 00 хв. до 18 год. 00 хв. у присутності обох батьків. Б. погодилася з рекомендованим органом опіки та піклування графіком побачень. Вона також надала психологічний висновок, в якому стверджувалося, що дитина виявляла прихильність до неї, у дитини були "напружені, емоційно-травмуючі та недовірливі стосунки" із заявником і вона зазнавала "психологічного тиску" з його боку. У висновку конкретних випадків наведено не було.

3. 02 липня 2019 року суд першої інстанції зобов’язав Б. не перешкоджати спілкуванню заявника з дитиною та постановив, що він міг бачитися зі своєю донькою у першу та третю суботу та неділю кожного місяця з 12 год. 00 хв. до 18 год. 00 хв. за місцем проживання дитини та міг гуляти з нею на вулиці з 14 год. 00 хв. до 16 год. 00 хв. у присутності Б.

4. Заявник подав апеляційну скаргу, стверджуючи, inter alia, що суд першої інстанції не навів підстав для незадоволення позову про періодичність побачень, про яку клопотав заявник. 11 вересня 2019 року Миколаївський апеляційний суд залишив без змін рішення суду першої інстанції, встановивши, що зменшення періодичності побачень заявника із донькою (у порівнянні з рекомендованою органом опіки та піклування) було встановлено для забезпечення спілкування дитини із заявником у присутності її матері, враховуючи психологічний висновок (див. пункт 2) та найкращі інтереси дитини.

5. Заявник подав касаційну скаргу, стверджуючи, inter alia, що суди нижчих інстанцій не врахували положення статті 19 Сімейного кодексу України, відповідно до якої суди, вирішуючи спори щодо участі батьків у вихованні дитини, могли не погоджуватися з висновком органу опіки та піклування, який суди були зобов’язані залучати до такого провадження, лише якщо висновок органу був недостатньо обґрунтованим або суперечив інтересам дитини. 08 квітня 2020 року Верховний Суд залишив без задоволення скаргу заявника як необґрунтовану, постановивши, що суд першої інстанції встановив періодичність зустрічей заявника з дитиною "виходячи з фактичних обставин справи та інтересів дитини" та надав "належну оцінку" думці органу опіки та піклування.

6. Посилаючись на статті 6, 8 і 13 Конвенції, заявник скаржився, що суди несправедливо обмежили його спілкування з дитиною без достатніх на це підстав.

7. Уряд стверджував, що оскаржувані рішення національних судів були належним чином обґрунтовані та відповідали найкращим інтересам доньки заявника. Обмежена періодичність побачень заявника зі своєю дитиною не вплинула негативно на їхнє взаємне спілкування одне з одним. Заявник міг вимагати перегляду графіку побачень у межах нового провадження, ініційованого ним у 2019 році.

8. Суд вважає, що скарга заявника підлягає розгляду виключно за статтею 8 Конвенції.

9. Суд зазначає, що ця скарга не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту "а" пункту 3 статті 35 Конвенції чи неприйнятною з будь-яких інших підстав. Отже, вона має бути визнана прийнятною.

10. Відповідні загальні принципи за статтею 8 Конвенції, які вимагають від національних органів влади встановлювати справедливий баланс між інтересами дитини та інтересами батьків і надавати особливого значення найкращим інтересам дитини під час вирішення спорів між батьками щодо доступу до дітей, узагальнені, серед інших джерел, в рішеннях у справах "Сахін проти Німеччини" [ВП] (Sahin v. Germany) [GC], заява № 30943/96, пункт 66, ЄСПЛ 2003VIII, і "Странд Лоббен та інші проти Норвегії" [ВП] (Strand Lobben and Others v. Norway) [GC], заява № 37283/13, пункти 202-207, від 10 вересня 2019 року.

11. Суд уже встановлював порушення статті 8 Конвенції у справах, коли обмеження щодо періодичності та інших аспектів побачень заявників з їхніми дітьми були встановлені без належної оцінки всіх відповідних аспектів справи та відповідних інтересів (див., наприклад, рішення у справі "Чінта проти Румунії" (<...>), заява № 3891/19, пункти 45-58, від 18 лютого 2020 року).

12. Ця справа стосується подібного питання. Національні суди обмежили побачення заявника з донькою чотирма днями на місяць, не навівши конкретних причин або вказівок, що це відповідало б інтересам дитини.

13. Хоча апеляційний суд зазначив, що присутність матері під час спілкування із заявником була у найкращих інтересах дитини, він не пояснив, як з цього могло випливати, що періодичність побачень заявника з дитиною мала бути зменшена (див. пункт 4). Рішення суду першої інстанції та Верховного Суду взагалі не містять оцінки, як зменшення періодичності побачень могло відповідати найкращим інтересам дитини (див. пункти 3 і 5). Також суди не вказали підстав, наведених у статті 19 Сімейного кодексу України, які б дозволяли їм відійти від думки органу опіки та піклування (див. пункт 5).

14. Можна вважати, що суди значною мірою посилалися на психологічний висновок, наданий матір’ю дитини, згідно з яким у дитини були "напружені, емоційно-травмуючі та недовірливі стосунки" із заявником і вона зазнавала "психологічного тиску" з його боку. Однак суди не розглянули фактичне підґрунтя для таких висновків психолога, а у самому висновку не згадувалося жодних конкретних випадків. Надані Суду матеріали не містять вказівок, що заявник коли-небудь жорстоко поводився з дитиною чи травмував її або що особиста зустріч із ним становила ризик для добробуту чи безпеки дитини. З огляду на висновок органу опіки та піклування у цій справі та висновок суду першої інстанції, що Б. перешкоджала спілкуванню заявника з дитиною, не можна виключити, що ставлення дитини до нього було пов’язано з напруженими стосунками між заявником і Б. У будь-якому випадку висновки психолога як такі не свідчили, що побачення мали відбуватися з меншою періодичністю, ніж просив заявник і рекомендував орган опіки та піклування,- в середньому вісім днів на місяць, на що мати дитини погодилася (див. пункти 2 і 3).

15. Крім того, суди не розглянули, чи можна було розв’язати стверджувану проблему у стосунках між заявником і його донькою за допомогою інших заходів, які б реалізували на практиці гарантії взаємного спілкування батьків і дитини (див. згадане рішення у справі "Странд Лоббен та інші проти Норвегії" (Strand Lobben and Others v. Norway)).

16. Суд пам’ятає, що національні суди, які, inter alia, користуються перевагою прямого контакту із зацікавленими сторонами, мають кращі можливості для оцінки конкретних ситуацій, пов’язаних із суперечками між батьками щодо графіка побачень з їхніми дітьми, і для встановлення балансу між відповідними конфліктуючими інтересами. Завдання Суду не полягає у тому, щоб замінити власним судженням оцінку національних судів, якщо процес ухвалення рішень був справедливим і дозволяв зацікавленим особам подати свої зауваження у повному обсязі, а також було захищено найкращі інтереси дитини (див., серед інших джерел, рішення у справі "X. проти Латвії" [ВП] (X v. Latvia) [GC], заява № 27853/09, пункт 102, ЄСПЛ 2013, з подальшими посиланнями).

17. Однак у цій справі процес ухвалення рішення не відповідав застосовним вимогам статті 8 Конвенції (див. пункти 10 і 16), оскільки національні суди не навели відповідних і достатніх підстав для виправдання встановлення обмежень на періодичність побачень заявника з його донькою. Отже, не було встановлено, що ці обмеження відповідали найкращим інтересам дитини, а інтерес заявника у частіших побаченнях зі своєю дитиною не був належним чином врахований.

18. У зв’язку з цим було порушено статтю 8 Конвенції.

19. Нове провадження щодо графіка побачень, яке заявник ініціював у 2019 році і результат якого невідомий, не має стосунку до питання, вирішеного у цій справі.

20. Заявник вимагав 1 463 225,04 українських гривень (далі - грн, еквівалент приблизно 42 500 євро) в якості відшкодування матеріальної шкоди, 100 000 грн (еквівалент приблизно 2 900 євро) в якості відшкодування моральної шкоди, 16 482 грн (еквівалент приблизно 500 євро) в якості компенсації судових та інших витрат, понесених під час провадження у національних судах, і 8 370 грн (еквівалент приблизно 250 євро) в якості компенсації витрат, понесених під час провадження у Суді, у зв’язку з якими він подав копії свого договору про надання правової допомоги та квитанції.

21. Уряд заперечив проти цих вимог.

22. Суд не вбачає жодного причинно-наслідкового зв’язку між встановленим порушенням і стверджуваною матеріальною шкодою; тому він відхиляє цю вимогу. Проте він присуджує заявнику 2 900 євро в якості відшкодування моральної шкоди та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися.

23. З огляду на наявні в нього документи Суд вважає за належне присудити заявнику 250 євро в якості компенсації судових та інших витрат, понесених під час провадження у Суді, та додатково суму будь-якого податку, що може йому нараховуватися.

1. Оголошує заяву прийнятною.

2. Постановляє, що було порушено статтю 8 Конвенції.

3. Постановляє, що:

(а) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявнику такі суми, які мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу:

(і) 2 900 (дві тисячі дев’ятсот) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися, в якості відшкодування моральної шкоди;

(іі) 250 (двісті п’ятдесят) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися заявнику, в якості компенсації судових та інших витрат;

(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

4. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 19 жовтня 2023 року відповідно до пунктів 2 і 3 правила 77 Регламенту Суду.