Справа «Молоков проти України» (Заява № 60865/16)

Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Молоков проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Мартіньш Мітс (<...>), Голова,

Марія Елосегі (<...>),

Катержіна Шімачкова (<...>), судді,

та Мартіна Келлер (<...>), заступник Секретаря секції,

з огляду на:

заяву (№ 60865/16), яку 10 жовтня 2016 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянин України п. Микола Миколайович Молоков (далі - заявник), 1991 року народження, поточне місце проживання якого невідоме-1; його представляв п. В. Мельничук - юрист, який практикує у м. Києві і який наразі проживає у м. Берліні,

рішення повідомити Уряд України (далі - Уряд), який представляла його Уповноважений, на останніх етапах провадження пані Маргарита Сокоренко,

зауваження сторін,

після обговорення за зачиненими дверима 21 вересня 2023 року постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

__________

-1 Заявника звільнили з установи виконання покарань 31 грудня 2015 року, після чого він проживав у м. Павлограді. Згідно з наданою його представником інформацією після російського вторгнення до України 24 лютого 2022 року заявник виїхав за кордон.

1. Справа стосується стверджуваного жорстокого поводження із заявником під час тримання під вартою та стверджуваної неналежності проведення розслідування на національному рівні (стаття 3 Конвенції).

2. Перший випадок стався 17 лютого 2015 року під час обшуку в камері заявника у Запорізькому слідчому ізоляторі (далі - СІЗО).

3. Згідно з твердженнями заявника декілька охоронців побили його кийками та ногами після його протесту проти їхніх нецензурних висловлювань. Згідно з офіційними документами "фізичну силу та кайданки" застосували у відповідь на агресивну поведінку заявника.

4. У записі журналу амбулаторного прийому медичної частини СІЗО зазначено, що того дня у заявника виявили садна та гематоми на підборідді, лобі, волосяній частині голови та шиї, а також на лівому плечі.

5. 18 лютого 2015 року мати заявника поскаржилася до прокуратури на стверджуване жорстоке поводження з її сином.

6. 19 березня 2015 року прокуратура Запорізької області порушила кримінальне провадження за цим фактом.

7. 11 червня 2015 року заявника допитали як потерпілого.

8. 18 серпня 2015 року було складено висновок експерта на підставі наявної медичної документації. З огляду на те, що тим часом, 27 лютого 2015 року, заявник отримав додаткові тілесні ушкодження (див. пункти 11 і 12) і відповідні медичні документи були неточними, експерт вважав неможливим встановити походження тілесних ушкоджень, отриманих заявником 17 лютого 2015 року.

9. Розслідування тричі (29 грудня 2015 року, 22 березня 2017 року і 27 лютого 2022 року) закривалося у зв’язку з відсутністю в діях працівників СІЗО ознак кримінального правопорушення. Усі ці постанови були скасовані як передчасні та незаконні (05 травня 2016 року, 21 грудня 2021 року і 31 травня 2022 року відповідно)-2.

__________

-2 У матеріалах справи Суду відсутні копії постанов, винесених 27 березня 2017 року або після цієї дати.

10. Розслідування досі триває.

11. 27 лютого 2015 року заявника разом із дванадцятьма іншими ув’язненими доставили до Бердянської виправної колонії № 77. Поки заявник і деякі ув’язнені ще перебували в автомобілі, вони нанесли собі тілесні ушкодження, порізавши собі передпліччя одноразовими бритвами. Згідно з твердженнями заявника вони зробили це на знак протесту проти невиправданого застосування сили до ув’язнених після того, як почули звуки жорстокого поводження з одного з блоків автомобіля. Заявник також стверджував, що, хоча ув’язнені не виявляли жодного опору чи насильства, їх жорстоко побили. Згідно з твердженнями заявника його продовжували бити після того, як витягли з автомобіля. Він вказав, що його доставили в якесь промислове приміщення неподалік, де декілька охоронців били його ногами і кулаками, а також облили водою після того, як він знепритомнів. Згідно з твердженнями адміністрації установи виконання покарань до новоприбулих ув’язнених застосували силу після того, як вони відмовилися виходити з автомобіля та завдали собі тілесних ушкоджень після підбурювання їх до цього заявником-3.

__________

-3 Стосовно заявника було порушено кримінальне провадження за підозрою в дезорганізації роботи установи виконання покарань. Справа перебуває на розгляді у суді першої інстанції.

12. 28 лютого 2015 року судово-медичний експерт оглянув заявника. У висновку експерта від 02 березня 2015 року було зазначено, що на тілі заявника були численні синці та садна, які виникли від дії щонайменше дванадцяти травматичних ударів тупими предметами. Крім того, на лівому передпліччі було виявлено різану рану, ймовірно, нанесену собі самостійно лезом бритви.

13. 02 березня 2015 року було порушено кримінальне провадження за твердженням заявника, що 27 лютого 2015 року він був підданий жорстокому поводженню.

14. 06 березня 2015 року його допитали в якості потерпілого (див. пункт 11 стосовно його версії подій). Відповідні охоронці установи виконання покарань, яких також допитали приблизно у той же час, стверджували, що заявник чинив жорстокий опір їхнім спробам вивести його з автомобіля, внаслідок чого вони декілька разів вдарили його кийком. Оскільки підлога автомобіля була слизькою через кров з ран ув’язнених, які вони собі нанесли, охоронці зауважили, що заявник також міг випадково вдаритися сам.

15. 24 листопада 2015 року було складено додатковий висновок експерта. У ньому зазначалося, що версії заявника та охоронців установи виконання покарань стосовно фактів, пов’язаних з походженням тілесних ушкоджень заявника, були однаково правдоподібними.

16. Розслідування чотири рази (31 березня, 12 травня та 26 листопада 2015 року, а також 27 лютого 2022 року) закривалося у зв’язку з відсутністю в діях працівників колонії складу кримінального правопорушення. Усі ці постанови були скасовані як передчасні та протиправні (01 квітня і 28 липня 2015 року, у невизначену дату з 26 листопада 2015 року по 27 лютого 2022 року і 31 травня 2022 року)-4.

__________

-4 У матеріалах справи Суду відсутні копії постанов, винесених після 26 листопада 2015 року.

17. Розслідування триває, його проведенню заважає, зокрема, факт того, що наразі м. Бердянськ перебуває під окупацією Російської Федерації.

18. Заявник стверджував, що зазнав жорстокого поводження з боку працівників Запорізького СІЗО та Бердянської виправної колонії, а також, що не було проведено ефективного розслідування цих випадків на національному рівні.

19. Уряд стверджував, що заявник зловжив своїм правом на подання індивідуальної заяви, не повідомивши Суд про одну з постанов прокуратури від 22 березня 2017 року про закриття кримінального провадження за його скаргою на жорстоке поводження, яке, як стверджується, відбулося 17 лютого 2015 року (див. пункт 9). Уряд також зауважив, що заявник не оскаржив цю постанову і її зрештою скасувала прокуратура за власною ініціативою. Тому Уряд запропонував Суду визнати заяву неприйнятною у зв’язку зі зловживанням правом на подання індивідуальної заяви або у зв’язку з невичерпанням національних засобів юридичного захисту.

20. Суд зазначає, що за відсутності будь-яких ознак наміру заявника ввести Суд в оману, немає підстав відхиляти його скарги у зв’язку зі зловживанням правом на подання індивідуальної заяви, оскільки це винятковий захід у практиці Суду (див. рішення у справах "Миролюбовс та інші проти Латвії" (Mirolubovs and Others v. Latvia), заява № 798/05, пункт 62, від 15 вересня 2009 року, та "Гросс проти Швейцарії" [ВП] (Gross v. Switzerland) [GC], заява № 67810/10, пункт 28, ЄСПЛ 2014).

21. Стосовно питання вичерпання національних засобів юридичного захисту, то воно тісно пов’язане із суттю скарги заявника на стверджуване непроведення ефективного розслідування, і тому його слід долучити до розгляду цієї скарги по суті (див., наприклад, рішення у справі "Старенький та інші проти України" [Комітет] (Starenkyy and Others v. Ukraine) [Committee], заява № 71848/13, пункт 75, від 24 червня 2021 року).

22. Суд також зазначає, що ця заява не є ані явно необґрунтованою у розумінні підпункту "а" пункту 3 статті 35 Конвенції, ані неприйнятною з будь-яких інших підстав. Отже, вона має бути визнана прийнятною.

23. Загальні принципи щодо заборони жорстокого поводження та зобов’язання держави провести ефективне розслідування таких обвинувачень були наведені в рішенні у справі "Буїд проти Бельгії" [ВП] (Bouyid v. Belgium) [GC], заява № 23380/09, пункти 81-90 і 114-123, ЄСПЛ 2015.

24. Суд пам’ятає про труднощі, з якими можуть зіткнутися держави під час підтримки порядку та дисципліни в установах виконання покарань (див. рішення у справі "Габлішвілі та інші проти Грузії" (Gablishvili and Others v. Georgia), заява № 7088/11, пункт 62, від 21 лютого 2019 року, та наведені в ньому справи). Дійсно, застосування сили може бути необхідним для забезпечення безпеки в установах виконання покарань, підтримання порядку або запобігання вчиненню злочинів. Однак така сила може застосовуватися тільки за необхідності та не повинна бути надмірною (див. рішення у справі "Карабет та інші проти України" (Karabet and Others v. Ukraine), заяви № 38906/07 і № 52025/07, пункт 325, від 17 січня 2013 року).

25. У цій справі не оскаржується застосування до заявника фізичної сили у СІЗО 17 лютого 2015 року і у Бердянській виправній колонії 27 лютого 2015 року, внаслідок чого він отримав тілесні ушкодження. Стосовно першого випадку його обставини ніколи не були чітко з’ясовані, і невідомо, чи існувало будь-яке виправдання для застосування сили до заявника. Стосовно другого випадку Суд бере до уваги такий встановлений факт: заявник та інші ув’язнені прибули до Бердянської виправними колонії з бритвами для гоління, якими вони нанесли собі тілесні ушкодження. Всупереч аргументу заявника, що нанесення собі тілесних ушкоджень відбулося як спонтанний протест, очевидно, що це була умисна дія, яка передбачала серйозний ризик для фізичної недоторканості як ув’язнених, так і охоронців, а також могла підірвати безпеку та порядок в установі виконання покарань в цілому. Тому Суд погоджується, що застосування сили було необхідним за таких обставин. Тим не менш, ані обсяг, ані пропорційність сили, застосованої до заявника, не були належним чином оцінені. Хоча судово-медичний експерт встановив, що заявник зазнав "щонайменше дванадцять травматичних ударів тупими предметами" (див. пункт 12), так і не було надано пояснення їхньому походженню: версія заявника про походження його тілесних ушкоджень була визнана настільки ж правдоподібною, як і версія, надана охоронцями установи виконання покарань (див. пункт 15).

26. З цього випливає, що у зв’язку з обома епізодами держава належним чином не довела законність і абсолютну необхідність застосування сили до заявника, а також отримання ним тілесних ушкоджень інакше, а не внаслідок стверджуваного жорстокого поводження. З огляду на це Суд вважає, що заявник був підданий поводженню, яке суперечить статті 3 Конвенції (див., для порівняння, рішення у справі "Садков проти України" (Sadkov v. Ukraine), заява № 21987/05, пункт 101, від 06 липня 2017 року).

27. Оцінюючи ефективність розслідування на національному рівні у цій справі, Суд зазначає, що низка важливих слідчих дій була проведена зі значною затримкою. Це стосується, наприклад, судово-медичної експертизи від 18 серпня 2015 року у зв’язку з першим епізодом (через вісім місяців після події) та від 24 листопада 2015 року у зв’язку з другим епізодом (майже дев’ять місяців після події) (див. пункти 8 і 15). Слід також зазначити, що розслідування неодноразово закривалося та відновлювалося, востаннє - 31 травня 2022 року, а попередні постанови про закриття були визнані передчасними і незаконними (див. пункти 9 і 17). Суд встановив, що неодноразові повернення справи на додаткове розслідування можуть свідчити про серйозні недоліки в національній системі здійснення слідства (див. згадане рішення у справі "Старенький та інші проти України" (Starenkyy and Others v. Ukraine), пункт 91 з подальшими посиланнями). Очевидно, що від нового розслідування, призначеного у цій справі, навряд чи слід очікувати результатів не лише у зв’язку з тим, що в Україні триває війна, а й тому, що з моменту оскаржуваних подій минуло більше семи років. Тому розслідування не може вважатися ефективним.

28. З огляду на наведене Суд доходить висновку, що було порушено матеріальний та процесуальний аспект статті 3 Конвенції у зв’язку з обома епізодами. Таким чином, він відхиляє заперечення Уряду щодо вичерпання національних засобів юридичного захисту, раніше долученого до розгляду по суті (див. пункт 21).

29. Заявник стверджував, що він оцінив "матеріальну шкоду, спричинену порушенням процесуального та матеріального аспектів статті 3 Конвенції, у розмірі 25 000 євро". Він обґрунтував цю вимогу сумою, присудженою Судом в згаданому рішенні у справі "Карабет та інші проти України" (Karabet and Others v. Ukraine).

30. Уряд вказав, що зазначена вимога стосувалася лише питання матеріальної шкоди і мала бути відхилена як необґрунтована.

31. Суд не погоджується з тлумаченням Уряду та вважає, що заявник вимагав, по суті, відшкодування психологічної шкоди, якої він зазнав внаслідок порушення його прав за статтею 3 Конвенції. Іншими словами, він вимагав відшкодування моральної шкоди. З огляду на встановлені у цій справі порушення Суд вважає за доцільне присудити заявнику 4 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися на цю суму.

1. Вирішує долучити заперечення Уряду щодо невичерпання національних засобів юридичного захисту до розгляду справи по суті та відхиляє його.

2. Оголошує заяву прийнятною.

3. Постановляє, що було порушено матеріальний аспект статті 3 Конвенції у зв’язку з обома оскаржуваними епізодами.

4. Постановляє, що було порушено процесуальний аспект статті 3 Конвенції у зв’язку з обома оскаржуваними епізодами.

5. Постановляє, що:

(а) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявнику 4 000 (чотири тисячі) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися, в якості відшкодування моральної шкоди; ця сума має бути конвертована в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;

(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначену суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

6. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 12 жовтня 2023 року відповідно до пунктів 2 і 3 правила 77 Регламенту Суду .