Справа «Іскра проти України» (Заява № 12489/17)

Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Іскра проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Стефані Моро-Вікстром (<…>), Голова,

Маттіас Гуйомар (<…>),

Катержіна Шімачкова (<…>), судді,

та Мартіна Келлер (<…>), заступник Секретаря секції,

з огляду на заяву (№ 12489/17), яку 07 лютого 2017 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянин України п. Микола Миколайович Іскра, 1965 року народження, що проживає у м. Коростені (далі - заявник), якого представляв п. С.Ю. Венгерук - юрист, який практикує у м. Житомирі,

з огляду на рішення повідомити про заяву Уряд України (далі - Уряд), який представляв його Уповноважений, п. І. Ліщина,

на підставі зауважень сторін,

з огляду на заперечення Уряду проти розгляду заяви комітетом, яке було відхилено Судом,

після обговорення за зачиненими дверима 01 червня 2023 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Ця заява стосується заборони виїзду за межі держави, застосованої до заявника у зв’язку з непогашенням ним заборгованості за рішенням суду. Заявник посилався на статтю 2 Протоколу № 4 до Конвенції.

2. 25 жовтня 2016 року Апеляційний суд Житомирської області розглянув і задовольнив подання державного виконавця Л. Державної виконавчої служби України про винесення ухвали про тимчасове обмеження заявника у праві на виїзд за межі країни до погашення у повному обсязі заборгованості, встановленої рішенням суду.

3. 09 листопада 2016 року відомості про обмеження заявника у праві на виїзд за межі країни було внесено до бази даних прикордонної служби.

4. Згідно з останньою наданою заявником інформацією від 14 березня 2018 року застосоване до нього обмеження у праві на виїзд за межі країни досі діє.

5. Заявник стверджує, що обмеження його у праві на виїзд за межі території України не є ані виправданим, ані необхідним.

6. Уряд вважав це обмеження виправданим та обґрунтованим.

7. Зважаючи на те, що ця скарга не є ані явно необґрунтованою, ані неприйнятною з будь-яких інших підстав, зазначених у статті 35 Конвенції, Суд визнає її прийнятною.

8. Відповідні принципи, які стосуються цієї справи, наведені в ухваленому у подібній справі рішенні "Стецов проти України" (Stetsov c. Ukraine), заява № 5170/15, пункти 25-32, від 11 травня 2021 року).

9. У цій справі, як і в згаданому рішенні у справі "Стецов проти України" (Stetsov c. Ukraine), на заявника було накладено заходи, які не були належним чином обґрунтовані та не могли бути повторно розглянуті або переглянуті до моменту погашення заборгованості у повному обсязі. Отже, Суд доходить висновку, що українські органи державної влади не виконали своє зобов’язання за статтею 2 Протоколу № 4 до Конвенції - забезпечити з огляду на конкретні обставини обґрунтованість і пропорційність втручання у право особи на виїзд зі своєї країни від початку й протягом усього періоду його дії.

Отже, було порушено право заявника на свободу пересування, гарантоване пунктом 2 статті 2 Протоколу № 4 до Конвенції.

10. Заявник вимагає 10 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди, якої, на його думку, він зазнав, та 10 000 євро в якості компенсації судових та інших витрат, понесених ним під час провадження у національних судах і у цьому Суді.

11. Уряд заперечує проти цієї вимоги й вважає її необґрунтованою та надмірною.

12. Суд вважає, що заявник мав зазнати моральної шкоди, для відшкодування якої недостатньо встановити порушення Конвенції. Ухвалюючи рішення на засадах справедливості, Суд присуджує заявнику 1 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися на цю суму.

13. Згідно з практикою Суду заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. З огляду на наявні в нього документи та зазначені критерії Суд вважає за доцільне присудити заявнику суму в розмірі 2 000 євро в якості компенсації усіх витрат.

1. Оголошує заяву прийнятною.

2. Постановляє, що було порушено статтю 2 Протоколу № 4 до Конвенції.

3. Постановляє, що:

(а) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявнику такі суми, які мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу:

(і) 1 000 євро (одна тисяча) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися, в якості відшкодування моральної шкоди;

(іі) 2 000 євро (дві тисячі) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися заявнику, в якості компенсації судових та інших витрат;

(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

4. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.

Учинено французькою мовою та повідомлено письмово 22 червня 2023 року відповідно до пунктів 2 та 3 правила 77 Регламенту Суду.