Справа «Борисов проти України» (Заява № 2371/11)

Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Борисов проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Ладо Чантурія (<…>), Голова,

Стефані Моро-Вікстром (<…>),

Микола Гнатовський (<…>), судді,

та Мартіна Келлер (<…>), заступник Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 06 липня 2023 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справа насамперед стосується скарги за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції щодо знесення нерухомого майна заявника на підставі судового рішення, яке набрало законної сили і згодом було скасоване як незаконне. Вона також стосується пункту 1 статті 6 Конвенції щодо тривалості відповідного цивільного провадження.

2. У рішенні, ухваленому 04 березня 2021 року (далі - основне рішення), Суд постановив, що було порушено статтю 1 Першого протоколу до Конвенції у зв’язку з непропорційним характером втручання, оскільки заявнику не було надано жодного відшкодування за помилкове знесення його майна. Суд також встановив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у зв’язку з надмірною тривалістю цивільного провадження (див. рішення у справі "Борисов проти України" [Комітет] (Borisov v. Ukraine) [Committee], заява № 2371/11, пункти 49-51 та 58-59, від 04 березня 2021 року).

3. Відповідно до статті 41 Конвенції заявник вимагав 2 588 700 українських гривень (далі - грн)-1 в якості відшкодування матеріальної шкоди у розмірі ринкової вартості втраченого ним нерухомого майна та 7 731 200 грн-2 втраченого доходу. Заявник також вимагав відшкодування моральної шкоди, а також компенсацію судових та інших витрат (там само, пункти 61 і 65). Його вимоги були частково задоволені в частині стосовно моральної шкоди й судових та інших витрат (там само, пункти 64 і 67 і пункт 6 резолютивної частини).

_________

-1 86 974 євро

-2 259 750 євро

4. Оскільки питання застосування статті 41 Конвенції не було готове до вирішення у частині щодо матеріальної шкоди, Суд відклав його розгляд та запропонував Уряду і заявнику протягом трьох місяців з дати повідомлення про це рішення надати свої письмові зауваження з цього питання та, зокрема, повідомити Суд про будь-яку угоду, якої вони можуть досягти (там само, пункт 63 та пункт 5 резолютивної частини).

5. Як заявник, так і Уряд надали свої зауваження.

6. Стаття 41 Конвенції передбачає:

"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".

А. Доводи сторін

7. Заявник повторив свою вимогу про присудження йому 2 588 700 українських гривень (далі - грн) в якості відшкодування матеріальної шкоди, що становило компенсацію у розмірі ринкової вартості втраченого ним майна. У зв’язку з цим заявник надав довідку, складену 01 липня 2019 року приватним суб’єктом оціночної діяльності, який визначив ринкову вартість знесеного магазину за порівняльним підходом. У перерахунку на євро за курсом, встановленим Національним банком України у липні 2019 року, ця сума становила 86 974 євро.

8. Заявник також вимагав 7 731 200 грн в якості відшкодування втраченого доходу, який він отримав би протягом цих років, якби міг продовжувати свою підприємницьку діяльність у знесеному магазині. Посилаючись на вказану у згаданій довідці вартість оренди заявник також зазначив, що міг отримувати дохід, якби мав можливість здати в оренду приміщення магазину.

9. Уряд стверджував, що вимоги заявника були необґрунтованими та надмірними. Крім того, заявник усе ще міг вимагати відшкодування матеріальної шкоди на національному рівні. Уряд також вказав на спекулятивний характер вимоги заявника щодо втраченого доходу.

В. Оцінка Суду

10. Стосовно аргументу Уряду про наявність у заявника можливості вимагати відшкодування у національних судах Суд повторює, що, як правило, вимога вичерпання національних засобів юридичного захисту, у тому числі можливість відновлення провадження, не застосовується до вимог про справедливу сатисфакцію, поданих до нього за статтею 41 Конвенції (див. рішення у справі "С.Л. та Дж.Л проти Хорватії" (справедлива сатисфакція) (S.L. and J.L. v. Croatia) (just satisfaction), заява № 13712/11, пункт 15, від 06 жовтня 2016 року).

11. Суд також зазначає, що, оскільки магазин було знесено, неможливо підрахувати точну суму матеріальної шкоди. При цьому Уряд не оскаржив висновки експерта, який підготував подану заявником довідку, а також не надав власної експертної оцінки (там само, пункти 19-20). Таким чином, у Суду немає підстав ставити під сумнів ринкову вартість майна, оцінену у 86 974 євро в липні 2019 року (див., для порівняння, рішення у справі "Дачія С.Р.Л. проти Молдови" (справедлива сатисфакція) (Dacia S.R.L. v. Moldova) (just satisfaction), заява № 3052/04, пункт 44, від 24 лютого 2009 року). Припускаючи, що ринкова вартість цього майна могла змінитися з тієї дати, Суд зауважує, що ані заявник, ані Уряд не надали оновленої оцінки.

12. Насамкінець стосовно суми, яка вимагалася в якості компенсації втраченого доходу, Суд зазначає, що існує певний ступінь спекуляції у наданому заявником розрахунку. До того ж заявник не подав достатніх задокументованих доказів своєї оцінки втраченого доходу у розмірі 7 731 200 грн.

13. З огляду на зазначені міркування оцінка матеріальної шкоди повинна здійснюватися на засадах справедливості. Суд вважає за розумне присудити заявнику 90 000 євро в якості відшкодування матеріальної шкоди (див. відповідні принципи практики щодо дискреційних повноважень Суду у подібних питаннях в рішенні у справі "Куріч та інші проти Словенії" (справедлива сатисфакція) [ВП] (<…>) (just satisfaction) [GC], заява № 26828/06, пункт 82, ЄСПЛ 2014).

14. Суд вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

1. Постановляє, що:

(а) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявнику 90 000 (дев’яносто тисяч) євро в якості відшкодування матеріальної шкоди та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися; ця сума має бути конвертована в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;

(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначену суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

2. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 31 серпня 2023 року відповідно до пунктів 2 і 3 правила 77 Регламенту Суду .