Справа «Гришко та Кошляк проти України» (Заяви № 72970/13 та № 12818/16)

Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Гришко та Кошляк проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Лятіф Гусейнов (<…>), Голова,

Ладо Чантурія (<…>),

Арнфінн Бордсен (<…>), судді

та Вікторія Марадудіна (<…>), в.о. заступника Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 03 лютого 2022 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справу було розпочато за заявами, поданими у різні дати, зазначені в таблиці у додатку, до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

2. Про заяви було повідомлено Уряд України (далі - Уряд).

3. Перелік заявників і відповідні деталі заяв наведені у таблиці в додатку.

4. Заявники скаржилися на незаконне тримання під вартою. Заявник у заяві № 72970/13 також висунув інші скарги за положеннями Конвенції.

5. Беручи до уваги схожість предмета заяв, Суд вважає за доцільне розглянути їх спільно в одному рішенні.

6. Заявники скаржилися, головним чином, на незаконне тримання їх під вартою. Вони посилалися, прямо або по суті, на пункт 1 статті 5 Конвенції, який передбачає:

"1. Кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом:

...

(c) законний арешт або затримання особи, здійснене з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення, або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення;".

7. Суд повторює, що стаття 5 Конвенції разом зі статтями 2, 3 та 4 Конвенції гарантує основні серед фундаментальних прав, які захищають фізичну недоторканність особи, і тому важливість цієї статті є першочерговою. Її головною метою є запобігання свавільному або несправедливому позбавленню свободи (див. рішення у справі "Бузаджі проти Республіки Молдова" [ВП] (Buzadji v. the Republic of Moldova) [GC], заява № 23755/07, пункт 84, ЄСПЛ 2016 (витяги) з подальшими посиланнями).

8. Коли постає питання про "законність" взяття під варту, у тому числі, чи було дотримано "порядок, встановлений законом", Конвенція по суті посилається на національне законодавство та встановлює зобов’язання забезпечувати дотримання його матеріальних і процесуальних норм. Однак лише дотримання національного законодавства недостатньо: окрім того, пункт 1 статті 5 Конвенції вимагає, щоб будь-яке позбавлення свободи відповідало меті захисту особи від свавілля (див. рішення у справі "С., В. та А. проти Данії" [ВП] (S., V. and A. v. Denmark) [GC], заяви № 35553/12, № 36678/12 та № 36711/12, пункт 74, від 22 жовтня 2018 року з подальшими посиланнями).

9. У керівних справах "Харченко проти України" (Kharchenko v. Ukraine), заява № 40107/02, пункти 74-76, від 10 лютого 2011 року, "Строган проти України" (Strogan v. Ukraine), заява № 30198/11, пункти 88 і 89, від 06 жовтня 2016 року, та "Грубник проти України" (Grubnyk v. Ukraine), заява № 58444/15, пункти 83-85, від 17 вересня 2020 року, Суд уже встановлював порушення щодо питань, аналогічних тим, що розглядаються у цих справах.

10. Розглянувши всі наявні у нього матеріали, Суд не вбачає жодних фактів або аргументів, здатних переконати його дійти іншого висновку щодо прийнятності та суті цих скарг. З огляду на свою практику з цього питання Суд вважає, що у цій справі тримання заявників під вартою не відповідало пункту 1 статті 5 Конвенції.

11. Отже, скарги заявників є прийнятними та свідчать про порушення пункту 1 статті 5 Конвенції.

12. Заявник у заяві № 72970/13 висунув іншу скаргу, яка також порушила питання за Конвенцією з огляду на відповідну усталену практику Суду (див. таблицю у додатку). Ця скарга не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту "а" пункту 3 статті 35 Конвенції та не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Тому вона має бути визнана прийнятною. Розглянувши всі наявні у нього матеріали, Суд доходить висновку, що вона також свідчать про порушення Конвенції у контексті його висновків в згаданому рішенні у справі "Харченко проти України" (Kharchenko v. Ukraine), пункти 84-87.

13. Стаття 41 Конвенції передбачає:

"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".

14. З огляду на наявні в нього документи та свою практику (див., зокрема, рішення у справі "Малик проти України" (Malyk v. Ukraine), заява № 37198/10, від 29 січня 2015 року) Суд вважає за доцільне присудити суми, зазначені у таблиці в додатку, та відхиляє будь-які додаткові вимоги, висунуті заявником щодо справедливої сатисфакції у заяві № 72970/13.

15. Суд також вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

1. Вирішує об’єднати заяви.

2. Оголошує заяви прийнятними.

3. Постановляє, що ці заяви свідчать про порушення пункту 1 статті 5 Конвенції у зв’язку з незаконним триманням під вартою.

4. Постановляє, що було порушено Конвенцію у зв’язку з іншими скаргами, висунутими за усталеною практикою Суду (див. таблицю в додатку).

5. Постановляє, що:

(a) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявникам суми, зазначені в таблиці у додатку, які мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;

(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

6. Відхиляє решту вимог заявника у заяві № 72970/13 щодо справедливої сатисфакції.

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 24 лютого 2022 року відповідно до пунктів 2 та 3 правила 77 Регламенту Суду .