Справа «Мартиненко проти України» (Заява № 40829/12)

Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Мартиненко проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Стефані Моро-Вікстром (<…>), Голова,

Ладо Чантурія (<…>),

Арнфінн Бордсен (<…>), судді,

та Мартіна Келлер (<…>), заступник Секретаря секції,

з огляду на:

заяву (№ 40829/12), яку 18 червня 2012 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянин України п. Сергій Анатолійович Мартиненко, 1986 року народження, який проживає у м. Суми (далі - заявник). Йому була надана правова допомога і його представляла пані С. Запара - юрист, яка практикує у м. Суми,

рішення повідомити Уряд України (далі - Уряд), який представляв його Уповноважений, п. Іван Ліщина, про частину скарг заявника за пунктами 1 та 2 статті 6 Конвенції та визнати решту скарг у заяві неприйнятними,

зауваження сторін,

після обговорення за зачиненими дверима 27 січня 2022 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справа стосується скарг заявника на те, що розгляд його справи не відповідав вимогам пунктів 1 і 2 статті 6 Конвенції, оскільки він був засуджений за обвинуваченням у збуті наркотичних засобів, стосовно якого прокурор визнав відсутність доказів.

2. Відповідно до протоколів міліції про оперативну закупку наркотичних засобів від 12 та 30 січня 2009 року заявник продав невелику кількість канабісу своєму знайомому П., якого працівники міліції використовували як легендовану особу. Стверджувані закупки відбулися за відсутності свідків в житловому будинку, де проживав заявник. Під час обшуку, проведеного в будинку заявника одразу після другої негласної слідчої дії, було виявлено трохи канабісу, але не банкноти, використані для оперативної закупки.

3. У певний момент під час досудового розслідування П. стверджував, що надав викривальні показання щодо заявника під тиском працівників міліції.

4. 30 квітня 2009 року прокурор затвердив обвинувальний висновок. Як в ньому зазначалося, заявник обвинувачувався у повторному збуті наркотичних засобів згідно з частиною другою -1 статті 307 Кримінального кодексу України (далі - КК України) та незаконному зберіганні наркотичних засобів без мети збуту згідно з частиною першою-2 статті 309 КК України.

__________

-1 Карається позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років з конфіскацією майна.

-2 Карається штрафом від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на строк до трьох років.

5. 15 грудня 2010 року Зарічний районний суд міста Суми визнав заявника винним за всіма пунктами обвинувачення та обрав йому покарання у виді позбавлення волі на строк два роки за незаконне зберігання наркотичних засобів та на строк шість років - за збут наркотичних засобів. Остаточне покарання - позбавлення волі на строк шість років.

6. 28 грудня 2010 року заявник подав апеляційну скаргу. Він визнав, що зберігав трохи канабісу для власного споживання, але заперечив збут наркотичних засобів. Зокрема, він вказав, що на момент подій П. перебував на завершальній стадії іспитового строку і тому був особливо піддатливим до тиску працівників міліції.

7. Того ж дня прокурор також подав апеляційну скаргу, вимагаючи збільшення строку покарання заявника до восьми років.

8. Проте 27 квітня 2011 року прокурор змінив свою апеляційну скаргу, зазначивши, що обвинувачення у збуті наркотичних засобів не підтверджувалося доказами і заявника слід було визнати винним лише за незаконне зберігання наркотичних засобів, зменшивши строк позбавлення волі до двох років.

9. 05 травня 2011 року Апеляційний суд Сумської області та 19 січня 2012 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ відмовили у задоволенні апеляційних і касаційних скарг заявника та прокурора й залишили вирок та обране заявнику покарання без змін.

10. Заявник скаржився за пунктами 1 і 2 статті 6 Конвенції на відсутність справедливого судового розгляду його справи безстороннім судом, оскільки він був визнаний винним у збуті наркотичних засобів, хоча прокурор по суті зняв це обвинувачення.

11. Уряд закликав Суд визнати ці скарги неприйнятними як явно необґрунтовані. Суд не поділяє таку точку зору. Суд вважає, що наведені скарги не є явно необґрунтованими у розумінні підпункту "а" пункту 3 статті 35 Конвенції або неприйнятними з будь-яких інших підстав. Тому вони мають бути визнані прийнятними.

12. Загальні відповідні принципи практики наведені, зокрема, в рішенні у справі "Моріс проти Франції" [ВП] (Morice v. France) [GC], заява № 29369/10, пункти 73-78, ЄСПЛ 2015).

13. Суд встановлював порушення принципу безсторонності, наприклад, у випадках, коли прокурор був відсутнім у всіх судових засіданнях у кримінальних справах заявників, але суди перейшли до дослідження доказів, у тому числі допиту обвинувачених і свідків, та визнали заявників винними. Суд дійшов висновку, що за таких обставин суди переплутали ролі прокурора та судді, і, таким чином, надали підстави для обґрунтованих сумнівів щодо їхньої безсторонності (див. рішення у справі "Михайлова проти України" (Mihaylova v. Ukraine), заява № 10644/08, пункти 59-60 та 64-67, від 06 березня 2018 року).

14. Ситуація у цій справі була ще серйознішою: національні суди продовжували розглядати обвинувачення заявника у збуті наркотичних засобів після того, як прокурор вирішив відмовитися від нього. Таким чином, заявник міг мати обґрунтовані сумніви щодо їхньої безсторонності.

15. Цього міркування достатньо для висновку Суду про встановлення порушення пункту 1 статті 6 Конвенції.

16. Принцип in dubio pro reo (сумніви мають тлумачитися на користь обвинуваченого) є конкретним проявом презумпції невинуватості (див. рішення у справі "Цалкізіс проти Греції (№ 2)" (Tsalkitzis v. Greece (no. 2)), заява № 72624/10, пункт 60, від 19 жовтня 2017 року.). Його буде порушено у випадку, коли тягар доведення перекладається зі сторони обвинувачення на сторону захисту (див., наприклад, рішення у справі "СА-Кепітал Ой" проти Фінляндії" (SA-Capital Oy v. Finland), заява № 5556/10, пункт 107, від 14 лютого 2019 року з подальшими посиланнями).

17. У цій справі заявник був зобов’язаний довести свою невинуватість у зв’язку з обвинуваченням у збуті наркотичних засобів навіть після того, як прокурор чітко зазначив про відсутність достатніх доказів на його підтвердження та звернувся стосовно скасування обвинувального вироку заявника в цій частині. Такий підхід суперечив фундаментальним принципам кримінального права, зокрема принципу in dubio pro reo, і явно порушив презумпцію невинуватості за пунктом 2 статті 6 Конвенції.

18. Отже, це положення також було порушено.

19. Заявник також скаржився на порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у зв’язку з неналежним обґрунтуванням його вироку стосовно збуту наркотичних засобів. З огляду на свої висновки у пунктах 15 та 18 Суд вважає, що ця скарга не порушує жодних окремих питань.

20. Заявник вимагав 25 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди та 1 484,96 євро в якості компенсації судових та інших витрат, понесених під час провадження у національних судах. Він надав копію договору від 08 квітня 2010 року, згідно з яким пані О. Мартиненко (вочевидь, мати заявника) довірила представництво інтересів заявника в межах кримінального провадження щодо нього місцевому центру з надання правової допомоги. Заявник також надав копію детального звіту від 11 квітня 2012 року про роботу, виконану згідно зі згаданим договором. Як в ньому зазначено, загальна сума до сплати становила 15 250,61 українських гривень (далі - грн), що дорівнювало 1 484,96 євро згідно з розрахунками заявника з посиланням на офіційний курс гривні, встановлений Національним банком України на момент подій.

21. Уряд заперечив проти зазначених вимог.

22. Суд присуджує заявнику 4 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди та додатково суму будь-якого податку, що може йому нараховуватися.

23. З огляду на наявні в нього документи Суд також вважає за розумне присудити 1 485 євро в якості компенсації судових та інших витрат, понесених під час провадження на національному рівні та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися заявнику. З огляду на відсутність вимог стосовно представництва заявника під час провадження у Суді немає підстав присуджувати щось за цим пунктом додатково до вже отриманої заявником правової допомоги.

24. Суд також вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

1. Оголошує заяву прийнятною.

2. Постановляє, що було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції у зв’язку з вимогою безсторонності.

3. Постановляє, що було порушено пункт 2 статті 6 Конвенції.

4. Постановляє, що не порушується жодних окремих питань за пунктом 1 статті 6 Конвенції у зв’язку з обґрунтуванням судових рішень.

5. Постановляє, що:

(a) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявнику такі суми, які мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу:

(і) 4 000 (чотири тисячі) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися, в якості відшкодування моральної шкоди;

(iі) 1 485 (одна тисяча чотириста вісімдесят п’ять) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися заявнику, в якості відшкодування судових та інших витрат, понесених під час провадження на національному рівні;

(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

6. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 24 лютого 2022 року відповідно до пунктів 2 і 3 правила 77 Регламенту Суду .