Справа «Демидецький проти України» (Заява № 50829/09)

Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Демидецький проти "України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Стефані Моро-Вікстром (<…>), Голова,

Івана Джеліч (<…>),

Маттіас Гуйомар (<…>), судді,

та Мартіна Келлер (<…>), заступник Секретаря секції,

з огляду на:

заяву (№ 50829/09), яку 27 серпня 2009 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянин України п. Леонід Володимирович Демидецький (далі - заявник), 1979 року народження, який згідно з останньою інформацією відбував покарання в установі виконання покарань м. Бахмут, йому була надана правова допомога і в Суді його представляла пані Г. Овдієнко - юрист, яка практикує в м. Харкові,

рішення повідомити Уряд України (далі - Уряд), який представляв його Уповноважений, на останніх етапах провадження п. І. Ліщина з Міністерства юстиції, про скарги заявника за статтею 3 Конвенції на жорстоке поводження працівників міліції та непроведення ефективного розслідування у зв’язку з цим, за пунктом 1 статті 6 Конвенції - на надмірну тривалість кримінальної справи щодо нього, і за підпунктом "с" пункту 3 статті 6 Конвенції у поєднанні з пунктом 1 статті 6 Конвенції - на порушення його права на захист під час провадження у касаційному суді,

зауваження сторін,

після обговорення за зачиненими дверима 15 вересня 2022 року постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справа стосується стверджуваного жорстокого поводження із заявником з боку працівників міліції усупереч статті 3 Конвенції та, як стверджується, надмірної тривалості і несправедливості кримінального провадження щодо нього всупереч статті 6 Конвенції.

2. 31 липня 2005 року працівники міліції затримали заявника за підозрою у вчиненні вбивства і крадіжки та доставили до відділу міліції, де тримали його під вартою до 02 серпня 2005 року. Згідно з детально викладеними твердженнями заявника протягом цього часу різні працівники міліції наносили йому удари кулаками та ногами, пластиковими пляшками та книгами, застосовували електричний струм через електроди, прикріплені до його кінцівок, приковували кайданками до батареї на тривалий період часу, одягали на голову поліетиленовий пакет або протигаз і неодноразово перекривали потік повітря, внаслідок чого заявник декілька разів втрачав свідомість. Як стверджувалося, це було зроблено, аби змусити заявника зізнатися у злочинах, у вчиненні яких його підозрювали. У медичних документах від 02 серпня та 12 жовтня 2005 року зазначено, що у заявника були численні садна на тілі, обличчі та кінцівках, більшість з яких утворилися внаслідок ударів "тупими і тупо-загостреними предметами", тоді як садна на його зап’ястях "найімовірніше" були спричинені застосуванням кайданків. У період із серпня 2005 року по червень 2017 року проводилися численні повторні розслідування поданих заявником скарг на жорстоке поводження працівників міліції. Національні суди критикували розслідування, inter alia, у зв’язку з тим, що прокуратура не встановила причину виникнення тілесних ушкоджень заявника. Зрештою, постановою від 06 червня 2017 року, яка не оскаржувалася, прокуратура закрила провадження, встановивши, що хоча описані у відповідних медичних документах тілесні ушкодження заявника могли утворитися у період з 31 липня по 02 серпня 2005 року, не існувало доказів нанесення їх працівниками міліції, на твердженнях яких, головним чином, ґрунтувався цей висновок. Прокуратура також зазначила, що свідок бачив, як заявник бився головою об стіну під час тримання його під вартою у відділі міліції. Невідомо, чи не був цей свідок працівником міліції.

3. Кримінальне провадження щодо заявника зрештою закінчилося ухваленням вироку Донецьким апеляційним судом від 11 лютого 2011 року, яким заявник був визнаний винним у вчиненні вбивства за обтяжуючих обставин, крадіжці і знищенні чужого майна, а також йому було обрано покарання у виді довічного позбавлення волі. 26 квітня 2012 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ провів засідання за касаційними скаргами сторін, на якому не був присутній заявник, а жоден захисник не представляв його інтереси, та залишив вирок заявника без змін.

4. Заявник скаржився за статтею 3 Конвенції на те, що він був підданий жорстокому поводженню з боку працівників міліції та не було проведено ефективного розслідування у зв’язку з цим.

5. Суд зазначає, що ці скарги не є явно необґрунтованими у розумінні підпункту "а" пункту 3 статті 35 Конвенції або неприйнятними з будь-яких інших підстав. Тому вони мають бути визнані прийнятними.

6. Розглядаючи факти цієї справи у контексті встановлених у його практиці загальних принципів (див., серед інших джерел, рішення у справі "Буїд проти Бельгії" [ВП] (Bouyid v. Belgium) [GC], заява № 23380/09, пункти 81-90 та 114-123, ЄСПЛ 2015), Суд зауважує, що на національному рівні заявник висунув правдоподібну скаргу на жорстоке поводження працівників міліції. Проте вбачається, що проведені на національному рівні розслідування не свідчили про серйозні спроби встановити відповідні факти і, зокрема, встановити походження тілесних ушкоджень заявника.

7. В рішенні у справі "Каверзін проти України" (Kaverzin v. Ukraine), пункти 173-180, від 15 травня 2012 року, Суд встановив, що небажання органів державної влади забезпечити оперативне та ретельне розслідування скарг на жорстоке поводження працівників правоохоронних органів становило системну проблему у розумінні статті 46 Конвенції. З огляду на обставини цієї справи та його практику Суд вважає, що ця справа є ще одним таким прикладом непроведення оперативного та ретельного розслідування.

8. Крім того, Суд зауважує, що опис заявником обставин стверджуваного жорстокого поводження є детальним і переважно послідовним. Хоча деякі з його тверджень, зокрема, стосовно застосування до нього електричного струму та удушення одягненим на голову поліетиленовим пакетом чи протигазом, не підтверджені медичними або іншими об’єктивними доказами, результати розслідування з огляду на неспроможність встановити походження тілесних ушкоджень заявника не можуть спростувати його ключове твердження, що тілесні ушкодження, зазначені у відповідних медичних документах, йому нанесли працівники міліції (див. пункт 2). Аргумент Уряду, що тілесні ушкодження заявник завдав собі самостійно, тобто він умисно вдарився головою об стіну, не може бути прийнятий, оскільки Уряд не навів пояснень, як це могло призвести до утворення тілесних ушкоджень на різних частинах його тіла та кінцівках. Суд також не може погодитися з аргументом Уряду, що кайданки були застосовані до заявника законно, у зв’язку з відсутню відповідних деталей чи посилання на відповідний документ. За цих обставин і з огляду на обов’язок держави надати переконливі пояснення щодо тілесних ушкоджень, яких особи зазнали, перебуваючи під контролем працівників міліції (див. згадане рішення у справі "Буїд проти Бельгії" (Bouyid v. Belgium), пункт 83, а також, наприклад, рішення у справах "Аднаралов проти України" (Adnaralov v. Ukraine), заява № 10493/12, пункт 45, від 27 листопада 2014 року, "Кулік проти України" (Kulik v. Ukraine), заява № 10397/10, пункт 59, від 19 березня 2015 року, та "Ярошовець та інші проти України" (Yaroshovets and Others v. Ukraine), заява № 74820/10 та 4 інші заяви, пункт 85, від 03 грудня 2015 року), Суд доходить висновку, що держава несе відповідальність за жорстоке поводження із заявником.

9. Цих висновків достатньо для встановлення Судом того, що заявник був підданий жорстокому поводженню, яке має бути кваліфіковане як нелюдське та таке, що принижує гідність.

10. Отже, Суд доходить висновку, що скарги заявника свідчать про порушення як процесуального, так і матеріального аспектів статті 3 Конвенції у зв’язку зі стверджуваним жорстоким поводженням із заявником.

А. Скарги, які не потребують окремого розгляду

11. Заявник скаржився за пунктом 1 статті 6 Конвенції на надмірну тривалість кримінального провадження щодо нього, а за підпунктом "с" пункту 3 статті 6 Конвенції у поєднанні з пунктом 1 статті 6 Конвенції - на те, що Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ проігнорував його клопотання від 17 квітня 2012 року про надання безоплатної правової допомоги під час розгляду провадження у касаційному суді.

12. З огляду на факти справи, доводи сторін і попередні висновки Суд вважає, що він розглянув основні юридичні питання, порушені в цій заяві, й немає потреби окремо розглядати питання прийнятності та суть цих скарг (див. рішення у справі "Центр юридичних ресурсів в інтересах Валентина Кимпеану проти Румунії" [ВП] (<...>) [GC], заява № 47848/08, пункт 156, ЄСПЛ 2014).

В. Прийнятні скарги

13. У своїх зауваженнях від 25 березня 2020 року заявник також скаржився за статтею 6 Конвенції на те, що визнання його винним ґрунтувалося на його зізнавальних показаннях, отриманих внаслідок жорстокого поводження працівників міліції. Ця скарга була подана більше ніж через шість місяців після того, як Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ 26 квітня 2012 року залишив вирок без змін (див. пункт 2), тому вона має бути відхилена на підставі пунктів 1 і 4 статті 35 Конвенції.

14. Заявник вимагав 20 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди.

15. Уряд заперечив проти цієї вимоги.

16. З огляду на наявні у нього документи та його практику Суд вважає за належне присудити заявнику 15 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди та додатково суму будь-якого податку, що можуть нараховуватися.

17. Суд також вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

1. Оголошує прийнятними скарги за статтею 3 Конвенції на стверджуване жорстоке поводження з боку працівників міліції та неефективність розслідування.

2. Постановляє, що було порушено матеріальний та процесуальний аспекти статті 3 Конвенції.

3. Постановляє, що немає необхідності розглядати питання прийнятності та суть скарг за пунктом 1 статті 6 Конвенції на тривалість кримінального провадження щодо заявника та за підпунктом "с" пункту 3 статті 6 у поєднанні з пунктом 1 статті 6 Конвенції на стверджуване порушення його права на захист під час провадження у касаційному суді.

4. Оголошує решту скарг у заяві неприйнятними.

5. Постановляє, що:

(а) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявнику 15 000 (п’ятнадцять тисяч) євро та додатково суму будь-якого податку, що можуть нараховуватися, в якості відшкодування матеріальної шкоди, ця сума має бути конвертована в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;

(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначену суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

6. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 06 жовтня 2022 року відповідно до пунктів 2 та 3 правила 77 Регламенту Суду .