Справа «Гему проти України» (Заява № 16025/06)

Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Гему проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Ладо Чантурія (<…>) Голова,

Ганна Юдківська (<…>),

Маттіас Гуйомар (<…>), судді,

та Мартіна Келлер (<…>), заступник Секретаря секції,

з огляду на:

заяву (№ 16025/06), яку 07 квітня 2006 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянин Республіки Молдова п. Костянтин Миколайович Гему, 1973 року народження, що відбуває покарання у с Темнівка (далі - заявник), якому була надана правова допомога і якого представляв п. Т.О. Калмиков - юрист, який практикує у м. Харкові,

рішення повідомити Уряд України (далі - Уряд), який представляв його Уповноважений, на останніх етапах провадження п. І. Ліщина з Міністерства юстиції, про скарги на надання неналежного лікування, несправедливий розгляд його справи та перешкоджання здійсненню його права на подання індивідуальної заяви, а також визнати решту скарг у заяві неприйнятними,

зауваження сторін,

після обговорення за зачиненими дверима 09 червня 2022 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справа стосується тверджень заявника про несправедливість розгляду кримінального провадження щодо нього (стаття 6 Конвенції), неналежність наданого йому під час тримання під вартою лікування (стаття 3 Конвенції) і перешкоджання здійсненню його права на подання індивідуальної заяви (стаття 34 Конвенції).

2. 21 червня 2005 року заявник і пан Г. зізналися у вчиненні подвійного вбивства своїх орендодавців - пані Н. та пана М., 25 травня 2005 року.

3. 22 червня 2005 року заявнику призначили захисника, пана К., і допитали в присутності останнього. Заявник підтвердив свої зізнавальні показання. Згідно з домовленістю сторін, враховуючи, що заявник і пан Г. не володіли українською мовою, за їхнім клопотанням всі слідчі дії та сам судовий розгляд проводилися російською мовою, якою вони вільно володіли.

4. Після того, як декілька клопотань про залучення перекладача з румунської мови було залишено без задоволення на тій підставі, що заявник розумів мову матеріалів справи, а саме російську, 14 вересня 2005 року він та його захисник ознайомилися з матеріалами справи та не висунули жодних скарг, клопотань чи заперечень.

5. 25 листопада 2005 року Апеляційний суд Одеської області, засідаючи як суд першої інстанції, визнав заявника винним у вчиненні вбивства, крадіжки і розбою та обрав йому покарання у виді довічного позбавлення волі, а пана Г. визнав винним у вчиненні крадіжки і вбивства та обрав йому покарання у виді позбавлення волі на строк п’ятнадцять років. Суд ухвалив вирок російською мовою. Він також постановив конфіскувати майно, яке було придбано заявником за гроші, знайдені у будинку вбитих орендодавців.

6. 26 грудня 2005 року заявник подав касаційну скаргу, написану румунською мовою, до Верховного Суду України. 20 січня 2006 року Апеляційний суд Одеської області вирішив залишити скаргу заявника без розгляду. Суд зазначив, що за домовленістю сторін судовий розгляд проводився російською мовою (див. пункт 3), і тому касаційна скарга мала бути складена російською мовою. Тоді заявник подав свою касаційну скаргу російською мовою, скаржачись, головним чином, на суворість свого покарання та вимагаючи пом’якшення покарання у зв’язку зі станом його здоров’я та сімейними обставинами.

7. 16 травня 2006 року Верховний Суд України у присутності прокурора, але за відсутності заявника, його захисника та співобвинуваченого, залишив без змін вирок від 20 січня 2006 року.

8. Після затримання у червні 2005 року заявнику діагностували туберкульоз та інші захворювання і призначили відповідне лікування. У період з 01 липня по 03 листопада 2005 року він перебував на лікуванні в Міській туберкульозній лікарні № 1 міста Одеси.

9. 03 листопада 2005 року його перевели до слідчого ізолятора (далі - СІЗО), де він продовжував проходити лікування від туберкульозу. 01 грудня 2005 року його перевели до корпусу для довічно ув’язнених, де він продовжив отримувати лікування.

10. 15 серпня 2006 року заявник відмовився від продовження свого лікування, оскільки вважав, що йому слід було надавати медичну допомогу у СІЗО, а не в корпусі для довічно ув’язнених. Він відновив лікування 06 вересня 2006 року.

11. 13 листопада 2006 року було встановлено, що заявник вилікувався від туберкульозу.

12. 03 грудня 2006 року заявника перевели до Темнівської виправної колонії № 100 у Харківській області. Там йому періодично призначали лікування для запобігання рецидиву туберкульозу.

13. Заявник декілька разів просив надати йому матеріали справи для обґрунтування його доводів у Суді. Ці клопотання було задоволено, і заявнику надавалися запитувані ним матеріали 24 квітня 2008 року, 18 січня 2010 року та 13 липня 2011 року.

14. 07 листопада 2008 року працівник колонії К. подав рапорт своєму начальнику про те, що він провів бесіду із заявником. Він зазначив:

"Заявник намагається звернути увагу Європейського суду та інших правозахисних організацій на свою кримінальну справу шляхом притягнення уваги до нібито поганих умов тримання під вартою в установах пенітенціарної системи. Засуджений Гему К.М. свідомо вводить в оману Європейський суд та інші правозахисні організації та настоює на своїй позиції.

На міри виховного впливу не реагує, на конструктивне обговорення проблем не йде".

15. Заявник скаржився на те, що умови його лікування як засудженого до довічного позбавлення волі були гіршими, ніж умови лікування інших засуджених.

16. Уряд заперечив проти скарги заявника та надав документи, які підтверджували, що він отримував належне лікування.

17. Заявник заперечив.

18. Суд розглянув цю скаргу та вважає, що з огляду на всі наявні в нього матеріали вона є безпідставною, а тому має бути відхилена як явно необґрунтована відповідно до підпункту "а" пункту 3 та пункту 4 статті 35 Конвенції.

19. Заявник скаржився на те, що він не мав можливості ознайомитися з матеріалами справи, його захисник не захищав його належним чином, йому не забезпечили залучення перекладача і він був відсутній під час засідання Верховного Суду України.

20. Уряд вважав усі скарги, крім останньої, необґрунтованими. Заявник заперечив.

21. Суд зазначає, що скарга заявника на його відсутність під час засідання Верховного Суду України не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту "а" пункту 3 статті 35 Конвенції або неприйнятною з будь-яких інших підстав. Тому вона має бути визнана прийнятною.

22. Щодо решти скарг заявника за цим пунктом, то з огляду на всі наявні у нього матеріали Суд вважає їх безпідставними. Тому вони мають бути відхилені як явно необґрунтовані відповідно до підпункту "а" пункту 3 та пункту 4 статті 35 Конвенції.

23. Уряд стверджував, що відсутність заявника під час засідання Верховного Суду України не вплинула на справедливість провадження в цілому. Заявник заперечив. Він вважав, що його позбавили можливості взяти участь у засіданні, тоді як прокурор був присутній.

24. Загальні принципи щодо відсутності засудженого під час засідання у судах вищих інстанцій наведені в рішенні у справі "Ефтімов проти колишньої Югославської Республіки Македонія" (Eftimov v. the former Yugoslav Republic of Macedonia), заява № 59974/08, пункти 38-41, від 02 липня 2015 року.

25. Суд зазначає, що у цій справі Верховний Суд України засідав і як суд апеляційної, так і касаційної інстанцій, а тому мав усі повноваження для розгляду справи як щодо фактів, так і щодо права, й це, таким чином, вимагало участі заявника у засіданні. Однак він не був присутнім у відповідному засіданні (див. пункт 7).

26. З огляду на зазначене Суд вважає, що було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції у зв’язку з недотриманням принципу рівності сторін під час провадження у Верховному Суді України.

27. Заявник скаржився на те, що зіткнувся з труднощами під час отримання документів для обґрунтування своєї заяви до Суду, і, таким чином, йому перешкоджали ефективно здійснювати своє право на подання індивідуальної заяви.

28. Уряд стверджував, що заявнику був наданий доступ до матеріалів справи і його подальші клопотання про надання йому документів були задоволені.

29. Заявник підтримав свою скаргу і, окрім того, стверджував, що його спілкування із Судом підлягало суворому контролю працівників виправної колонії (див. пункт 14).

30. Суд зазначає, що у контексті доводів сторін і наявних матеріалів вбачається надання заявнику документів для обґрунтування його заяви. Однак Суд вважає, що зацікавленість адміністрації виправної колонії в його спілкуванні із Судом, як описано в пункті 14, може характеризуватися як психологічний тиск у зв’язку з цією заявою. Загальні принципи щодо такого перешкоджання здійсненню права на подання індивідуальної заяви узагальнені в рішенні у справі "Сергій Антонов проти України" (Sergey Antonov v. Ukraine), заява № 40512/13, пункти 105-107, від 22 жовтня 2015 року.

31. За цих обставин держава не дотрималася свого зобов’язання за статтею 34 Конвенції не перешкоджати ефективному здійсненню права на подання індивідуальної заяви.

32. Заявник вимагав 10 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди та 1 300 євро в якості компенсації судових та інших витрат, понесених під час провадження у Суді.

33. Уряд стверджував, що ці вимоги мали бути відхилені.

34. Суд вважає, що за обставинами справи встановлення порушень само собою становить достатню справедливу сатисфакцію.

35. Беручи до уваги наявні у нього документи та отримання заявником правової допомоги у розмірі 850 євро, Суд відхиляє вимогу про компенсацію судових та інших витрат.

1. Оголошує прийнятною скаргу на відсутність заявника під час розгляду його справи у Верховному Суді України, а решту скаргу у заяві - неприйнятними.

2. Постановляє, що було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції.

3. Постановляє, що держава не дотрималася свого зобов’язання за статтею 34 Конвенції не перешкоджати ефективному здійсненню права на подання індивідуальної заяви.

4. Постановляє, що встановлення порушень само собою становить достатню справедливу сатисфакцію будь-якої моральної шкоди, якої зазнав заявник.

5. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 22 вересня 2022 року відповідно до пунктів 2 і 3 правила 77 Регламенту Суду.