Справа «Максименко проти України (№ 2)» (Заява № 45547/13)

Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Максименко проти України (№ 2)"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Арнфінн Бордсен (<…>), Голова,

Катержіна Шімачкова (<…>),

Микола Гнатовський (<…>), судді,

та Мартіна Келлер (<…>), заступник Секретаря секції,

з огляду на:

заяву (№ 45547/13), яку 09 липня 2013 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянин Російської Федерації-1 п. Сергій Іванович Максименко, 1972 року народження, що відбуває покарання у с. Темнівка (далі - заявник), якому була надана правова допомога представників п. М. Тарахкала і пані А. Козьменко - юристів, які практикують у м. Києві,

_______________

-1 Виправлено16 березня 2023 року: текст був "України"

рішення повідомити Уряд України (далі - Уряд), який представляв його Уповноважений, п. І. Ліщина, про скарги на стверджувану несправедливість кримінального провадження та на застосування кайданків до заявника у залі суду, а також визнати решту скарг у заяві - неприйнятними,

зауваження сторін,

після обговорення за зачиненими дверима 08 вересня 2022 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Ця справа стосується скарг заявника за статтями 3 і 8 Конвенції на застосування до нього кайданків у залі суду та за пунктом 1 і підпунктом "с" пункту 3 статті 6 Конвенції на порушення його прав на захист у кримінальному провадженні щодо нього.

2. 03 грудня 2001 року мертве тіло пана Л. було знайдено разом із скривавленою сокирою, яка лежала поруч. За фактом вчинення умисного вбивства було порушено кримінальну справу.

3. 20 лютого 2006 року працівники міліції повідомили слідчого прокуратури Яготинського району (Київської області), у провадженні якого знаходилася кримінальна справа, про причетність заявника до вбивства Л., оскільки на місці злочину були виявлені його відбитки пальців.

4. 14 березня 2006 року заявник, який на той момент відбував покарання у виді позбавлення волі на певний строк за вчинення декількох епізодів умисного вбивства, надав письмові зізнавальні показання, що вдарив Л. по голові обухом сокири, і навів деталі. Він дав зізнавальні показання працівнику установи виконання покарань. Заявник підтвердив свої показання 23 березня 2006 року під час допиту як свідка за відсутності захисника, а також під час подальшого розслідування та судового розгляду в Апеляційному суді Київської області в присутності захисника, якого 23 червня 2006 року призначили представляти його інтереси. При цьому він стверджував, що надав зізнавальні показання з власної волі.

5. 07 листопада 2006 року Апеляційний суд Київської області, засідаючи як суд першої інстанції, визнав заявника винним у скоєнні умисного вбивства та обрав йому покарання у виді довічного позбавлення волі. Він посилався, серед інших доказів, на зізнавальні показання заявника від 14 березня 2006 року та його показання як свідка від 23 березня 2006 року, в яких зазначалося, що він добровільно дав зізнавальні показання.

6. У своїй касаційній скарзі заявник, головним чином, оскаржував суворість обраного йому покарання. Він наполягав, що вбив Л. неумисно, і просив взяти до уваги надані ним з власної волі зізнавальні показання, а також його співпрацю з органами досудового розслідування та судом.

7. 22 лютого 2007 року Верховний Суд України за результатами засідання, на якому заявник не був представлений захисником, залишив його обвинувальний вирок без змін.

8. 20 грудня 2011 року Європейський суд з прав людини (далі - Суд) ухвалив рішення у першій справі заявника (див. рішення у справі "Максименко проти України" (Maksimenko v. Ukraine), заява № 39488/07), в якому він встановив порушення у зв’язку з ненаданням правової допомоги під час провадження у Верховному Суді України (див. пункт 7).

9. 27 листопада 2012 року Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ (далі - ВССУ) задовольнив клопотання заявника про перегляд його справи з огляду на рішення Суду 2011 року (див. пункт 8). Він скасував ухвалу Верховного Суду України від 22 лютого 2007 року та направив справу заявника на новий касаційний розгляд.

10. 14 лютого 2013 року ВССУ в присутності заявника та його захисника, п. Тарахкала, залишив вирок заявника без змін, внісши деякі зміни в обґрунтування, на підставі якого заявнику було обрано покарання у виді довічного позбавлення волі. В ухвалі ВССУ зазначалося, що заявник не заперечував, що вбив Л., але просив, щоб під час ухвалення вироку суд взяв до уваги провокаційну поведінку Л. і надані заявником зізнавальні показання. ВССУ не розглянув в ухвалі подальшу скаргу на відсутність доступу до захисника на початковій стадії розслідування у 2006 році, подану захисником заявника у доповненні до касаційної скарги (addendum) від 2006 року та повторену у судовому засіданні. ВССУ, вочевидь, вважав, що цю скаргу було подано з порушенням процесуальних норм.

11. Згідно з твердженнями заявника під час засідання у ВССУ 14 лютого 2013 року його помістили у скляну кабіну, де він перебував у кайданках протягом усього судового засідання, тоді як засуджені в інших справах не були в кайданках. 20 травня 2013 року у відповідь на скаргу, подану захисником заявника у зв’язку з цим, начальник відповідного підрозділу конвоювання в загальних формулюваннях зазначив, що згідно з відповідною інструкцією засуджені до довічного позбавлення волі під час ухвалення вироку мали бути в кайданках.

12. Заявник скаржився за статтями 3 і 8 Конвенції на те, що під час відкритого судового засідання ВССУ 14 лютого 2013 року він перебував у скляній кабіні і в кайданках протягом трьох з половиною годин. Суд, якому належить провідна роль щодо здійснення юридичної кваліфікації фактів справи, вважає, що остання скарга має розглядатися виключно за статтею 3 Конвенції.

13. Уряд стверджував про явну необґрунтованість цієї скарги, головним чином, у зв’язку з тим, що застосування засобу стримування було законним і нетривалим.

14. Суд вважає, що ця скарга не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту "а" пункту 3 статті 35 Конвенції або неприйнятною з будь-яких інших підстав. Тому вона має бути визнана прийнятною.

15. Відповідні загальні принципи щодо застосування кайданків наведені в рішеннях у справах "Ранінен проти Фінляндії" (Raninen v. Finland), від 16 грудня 1997 року, пункт 56, Збірник рішень Європейського суду з прав людини 1997-VIII, та "Метью проти Нідерландів" (Mathew v. the Netherlands), заява № 24919/03, пункт 180, ЄСПЛ 2005-IX.

16. Насамперед Суд зазначає, що у цій справі ані Уряд, ані національні органи влади у відповідь на вказану скаргу захисника заявника (див. пункт 11) не заперечували наведених заявником фактів. За таких обставин Суд визнає версію подій заявника правдивою.

17. Уряд не стверджував, що застосування кайданків було необхідним у зв’язку з поведінкою заявника або що незастосування кайданків під час перебування заявника у ВССУ могло викликати побоювання щодо наявності ризику насильства, завдання шкоди, втечі чи перешкоджання належному відправленню правосуддя. У матеріалах справи Суд не вбачав нічого, що могло б свідчити про існування будь-якого з перелічених ризиків. Таким чином, він не вважає, що застосування кайданків мало на меті обґрунтоване обмеження відповідної особи (див., наприклад, рішення у справі "Д.Г. проти Ірландії" (D.G. v. Ireland), заява № 39474/98, пункт 99 in fine, ЄСПЛ 2002-III) і вважає, що цей засіб стримування був непропорційним.

18. Хоча заявник не довів, що застосування кайданок мало на нього фізичний чи психічний вплив, або було спрямоване на його приниження, Суд вважає, що перебування заявника у скляній кабіні у кайданках під час відкритого судового засідання 14 лютого 2013 року, без обґрунтування, що такий засіб стримування був розумно необхідний для захисту громадської безпеки чи належного відправлення правосуддя, становило таке, що принижує гідність, поводження у розумінні статті 3 Конвенції (див. рішення у справі "Городнічев проти Росії" (Gorodnitchev v. Russia), заява № 52058/99, пункти 103-109, від 24 травня 2007 року).

19. Отже, було порушено статтю 3 Конвенції.

20. Заявник скаржився за пунктом 1 і підпунктом "с" пункту 3 статті 6 Конвенції на несправедливість провадження у кримінальній справі щодо нього, оскільки: (a) йому не був наданий доступ до захисника у 2006 році, коли він надав зізнавальні показання і був допитаний як свідок, і (b) ВССУ під час провадження у 2013 році не навів жодної оцінки скарги, поданої захисником заявника у зв’язку з цим.

21. З огляду на наявні матеріали та свою практику (див. рішення у справі "Бьоз проти Бельгії" [ВП] (Beuze v. Belgium) [GC], заява № 71409/10, пункти 119-150, від 09 листопада 2018 року) Суд вважає, що ці скарги не виявляють жодних ознак порушення прав і свобод, гарантованих Конвенцією або протоколами до неї.

22. З цього випливає, що ця частина заяв має бути відхилена на підставі пункту 4 статті 35 Конвенції.

23. Заявник вимагав 65 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди та 10 500 євро в якості компенсації судових та інших витрат, понесених під час проваджень у ВССУ та Суді. На підтвердження своїх вимог він подав договір про надання правової допомоги від 04 січня 2013 року з погодинною ставкою у розмірі 150 євро, а також акт виконаних робіт, в якому вказувалося про сімдесят годин роботи захисника. Згідно з договором заявник зобов’язаний оплатити виконану роботу, коли та якщо Суд присудить відповідну суду.

24. Уряд заперечив проти цих вимог.

25. Суд нагадує, що у цій справі він встановив лише порушення прав заявника за статтею 3 Конвенції. Ухвалюючи рішення на засадах справедливості, Суд присуджує заявнику 1 800 євро в якості відшкодування моральної шкоди та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися на цю суму.

26. З огляду на наявні в нього документи та свою практику Суд вважає за належне присудити додатково до суми отриманої правової допомоги суму в розмірі 150 євро в якості компенсації судових та інших витрат та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися заявнику. На прохання заявника сума, присуджена за цим пунктом, має бути сплачена безпосередньо на банківський рахунок п. М. Тарахкала (див., наприклад, рішення у справі "Хлаіфія та інші проти Італії" [ВП] (Khlaifia and Others v. Italy) [GC], заява № 16483/12, пункт 288, від 15 грудня 2016 року).

27. Суд також вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

1. Оголошує прийнятною скаргу на застосування кайданків під час відкритого судового засідання ВССУ 14 лютого 2013 року, а решту скарг у заяві - неприйнятними.

2. Постановляє, що було порушено статтю 3 Конвенції.

3. Постановляє, що:

(а) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявнику такі суми, які мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу:

(і) 1 800 (одна тисяча вісімсот) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися, в якості відшкодування моральної шкоди;

(іі) 150 (сто п’ятдесят) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися заявнику, в якості компенсації судових та інших витрат, ця сума має бути сплачена безпосередньо на банківський рахунок п. М. Тарахкала;

(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

4. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 29 вересня 2022 року відповідно до пунктів 2 і 3 правила 77 Регламенту Суду.