Справа «Бренько та інші проти України» (Заява № 29361/18 та 2 інші заяви)

Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Бренько та інші проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Мартіньш Мітс (<...>), Голова,

Лятіф Гусейнов (<...>),

Маттіас Гуйомар (<...>), судді,

та Мартіна Келлер (<...>), заступник Секретаря секції,

з огляду на:

заяви (№ 29361/18, № 30200/18 та № 31072/18), які у різні дати, зазначені в таблиці у додатку, подали до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) троє громадян України - п. Анатолій Іванович Бренько, пані Ліда Ахмедівна Жадовець та пані Світлана Миколаївна Бренько (далі - заявники),

рішення повідомити Уряд України (далі - Уряд) про заяви,

зауваження сторін,

після обговорення за зачиненими дверима 28 січня 2021 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справа стосується непроведення ефективного розслідування насильницької смерті синів заявників відповідно до статті 2 Конвенції.

2. Заявники народилися у 1960, 1964 та 1955 роках відповідно, і проживають у м. Конотопі, Україна.

3. Уряд представляв його Уповноважений - п. І. Ліщина з Міністерства юстиції.

4. Факти справи, надані сторонами, можуть бути узагальнені таким чином.

5. Заявники є батьками двох померлих працівників міліції Б. і Ж. Перший заявник є батьком, а третя заявниця - матір’ю померлого Б. Друга заявниця - мати померлого Ж.

6. 27 листопада 2010 року приблизно о 17 год. 30 хв. після проходження інструктажу, inter alia, про заходи особистої безпеки при поводженні зі зброєю та отримання двох пістолетів Макарова інспектори патрульної служби Б. і Ж. відправилися до залізничної станції міста Шостки, де вони мали нести службу до 06 год. 00 хв. наступного дня. Того ж дня близько 22 год. 20 хв. Б. і Ж. були знайдені мертвими на згаданій залізничній станції, поблизу приміщення міліції. Була викликана бригада швидкої медичної допомоги та міліція, на місце прибула слідча група та оглянула місце події.

7. Наступного дня прокурор Шосткинської місцевої прокуратури порушив кримінальну справу у зв’язку з можливим убивством працівників міліції Б. і Ж. (у невстановлену дату проведення подальшого розслідування було доручено Конотопській транспортній прокуратурі, далі - прокуратура). У цій постанові зазначалося про встановлення за результатами перевірки, що смерть Ж. настала внаслідок крововтрати та вогнепального поранення грудної клітки. Смерть Б. була кваліфікована як самогубство шляхом здійснення пострілу у голову.

8. У період з 28 листопада до 01 грудня 2010 року було допитано низку свідків. Деякі з них засвідчили, що приблизно о 22 год. 00 хв. вони бачили на залізничній станції двох працівників міліції, які, як стверджувалося, перебували у стані сильного алкогольного сп’яніння, оскільки хиталися з боку в бік, при цьому один з них тримався за плече іншого. Більшість свідків почули звук пострілу і побачили одного працівника міліції на землі, а другого на колінах біля нього. Згідно з деякими показаннями працівник міліції попросив когось викликати швидку медичну допомогу, а згодом сказав усім іти геть. Деякі свідки бачили, як останній приставив пістолет собі до голови. Згодом усі свідки почули ще один звук пострілу, деякі - почули попереднє клацання курка, але ніхто не був свідком самого пострілу. Пізніше усі вони бачили другого працівника міліції на землі.

9. У період з 29 листопада до 17 грудня 2010 року було призначено низку судово-медичних експертиз, а саме:

- судово-медичну експертизу трупів, згідно з якою діаметр вогнепального кульового поранення Ж. становив 0,7 см, а діаметр вогнепального кульового поранення Б. - 0,8 см; напрямок каналу рани Ж. проходив зверху вниз;

- одинадцять судово-медичних цитологічних експертиз пістолету Б., патронів, використаних гільз і магазину, а також зразків з-під нігтів Б. та Ж.;

- дві судово-токсикологічні експертизи, під час яких у крові Ж. було виявлено етиловий спирт у концентрації 2,3‰, а у Б. - 3,7‰, що відповідало стану середнього та сильного алкогольного сп’яніння, відповідно;

- дві судово-медичні експертизи крові;

- чотири судово-медичні медико-криміналістичні експертизи одягу Б. і Ж.;

- три судово-балістичні експертизи, які виявили, що гільзи, знайдені на місці події, були випущені з пістолета Б.

10. 22 грудня 2010 року з 11 год. 50 хв. до 14 год. 00 хв. було проведено відтворення обстановки та обставин події за участю чотирьох свідків події.

11. 29 грудня 2010 року було проведено судово-балістичну експертизу, яка виявила, що діаметр вогнепальної зброї, якою користувалися працівники міліції, становив 0,9 см.

12. 11-12 січня 2011 року були допитані родичі Б. і Ж., у тому числі перший заявник та друга заявниця.

13. 14 січня 2011 року для встановлення механізму нанесення вогнепальних поранень Б. і Ж. були проведені судово-медичні експертизи за участю свідків події.

14. У період з 20 до 24 січня 2011 року були допитані колеги Б. і Ж. Деякі з них засвідчили, що Б. і Ж. не зловживали алкогольними напоями. Один працівник міліції засвідчив, що Б. отримав дозвіл про закріплення зброї у травні 2010 року, а в жовтні 2010 був поданий рапорт на зниження його преміювання у зв’язку з вживанням алкогольних напоїв.

15. 29-30 січня 2011 року було допитано працівників магазинів і кіосків залізничної станції.

16. 16 лютого 2011 року прокуратура перекваліфікувала кримінальну справу з можливого вбивства працівників міліції на вбивство Ж. через необережність, вчинене Б. У постанові було зазначено, що під час події вони обоє перебували у стані алкогольного сп’яніння. Того ж дня другій заявниці було надано статус потерпілої.

17. 22 лютого 2011 року перший заявник і третя заявниця були допитані як свідки. Вони зазначили, що бачили на тілі сина інші тілесні ушкодження, окрім вогнепального поранення. Згідно з їхніми твердженнями це свідчило, що їхнього сина катували і вбили невідомі треті особи. Згідно з матеріалами справи перший заявник і третя заявниця згодом відмовилися давати будь-які інші показання, доки не буде змінений їхній процесуальний статус як свідків у провадженні.

18. 25 лютого 2011 року судово-медичний експерт засвідчив, що всі крововиливи та тілесні ушкодження на тілі Б. можна було пояснити наслідками вогнепального поранення в голову.

19. Того ж дня прокуратура закрила кримінальну справу у зв’язку зі смертю Б. Був зроблений висновок, що Б., перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, через необережність застрелив Ж., а згодом покінчив життя самогубством. У постанові наводилися показання декількох свідків, підтверджені ними під час відтворення обстановки та обставин події, а також висновки різних судово-медичних експертиз.

20. 06 травня 2011 року Конотопський міськрайонний суд скасував зазначену постанову за скаргою першого заявника та направив справу на нове розслідування. Суд зазначив, що перший заявник не був повідомлений про своє право, як батька Б., брати участь у досудовому слідстві. Представником Б. нікого не визнавали. Матеріали досудового слідства містили розбіжності стосовно рівня алкогольного сп’яніння Б. і Ж., якщо воно було. Крім того, необхідно було перевірити версію першого заявника про невинуватість його сина. 14 червня 2011 року Апеляційний суд Сумської області залишив цю постанову без змін.

21. 05 липня та 11 серпня 2011 року слідчий прокуратури відмовляв у задоволенні клопотань першого заявника про визнання його представником Б. або його захисником.

22. У період з 26 липня до 26 жовтня 2011 року було допитано деяких свідків і призначено подальші судово-медичні експертизи, зокрема:

- ґрунтознавчу експертизу, згідно з якою ґрунт виявлений на одязі Б. і Ж. не був з місця, де були виявлені їхні трупи;

- фельдшер бригади швидкої медичної допомоги засвідчив, що, хоча у медичній картці було зазначено про відсутність запаху алкоголю, він не міг сказати, чи були Б. і Ж. п’яними, оскільки його основне завдання полягало у встановленні, чи були вони мертві. Відповідна клітинка у медичній картці підлягала заповненню, тому він заповнив її, припустивши, що працівники міліції не могли перебувати у стані алкогольного сп’яніння. Інший фельдшер бригади швидкої медичної допомоги підтвердив ці показання;

- цивільна дружина Б., С., засвідчила, що Б. зателефонував їй 27 листопада 2010 року приблизно о 22 год. 20 хв. і сказав, що вони вечерятимуть із Ж. після того, як останній закінчить оформляти протокол про адміністративне правопорушення, вчинене невідомим чоловіком. Однак ця інформація не підтвердилась записом дзвінків з мобільного телефону Б. Згідно з твердженнями С. Б. був тверезим. Крім того, С. стверджувала, що у вересні-жовтні 2010 року до Б. зверталися невстановлені працівники правоохоронних органів, які пропонували Б. виконувати певні завдання за винагороду. Б. відмовився і сказав С., що з міркувань безпеки йому краще було б змінити місце роботи;

- свідок Д. показав, що 27 листопада 2010 року приблизно о 21 год. 00 хв. його затримали двоє працівників міліції за розпивання алкогольних напоїв у громадському місці. Однак ці працівники міліції самі перебували у стані алкогольного сп’яніння і пропонували Д. випити разом з ними.

23. 31 жовтня 2011 року прокуратура знову закрила кримінальну справу, пов’язану зі смертю Б.

24. 14 грудня 2011 року Конотопський міськрайонний суд скасував зазначену постанову та направив справу на нове розслідування. Суд зазначив, що, незважаючи на надані судами попередні вказівки, перший заявник, чия версія вбивства його сина невідомими третіми особами залишалася неперевіреною, все ще не брав участі у провадженні. 24 січня 2012 року Апеляційний суд Сумської області залишив цю постанову без змін.

25. У період з 13 березня до 26 квітня 2012 року було допитано низку працівників міліції, які чергували на залізничній станції міста Шостка. Зокрема, вони стверджували, що раніше не було випадків, коли б до них зверталися будь-які треті сторони з проханням надати платні послуги.

26. 26 квітня 2012 року прокуратура знову закрила кримінальну справу, пов’язану зі смертю Б.

27. 22 травня 2012 року Конотопський міськрайонний суд скасував зазначену постанову та направив справу на нове розслідування у зв’язку з невиконанням попередніх вказівок суду щодо участі першого заявника у провадженні та перевірки його версії подій. Суд також наголосив, що перший заявник наполягав на реабілітації свого сина, тому відповідно до законодавства розслідування кримінальної справи не могло бути закрите у зв’язку з його смертю, і розслідування слід було продовжити. 14 червня 2012 року Апеляційний суд Сумської області залишив цю постанову без змін.

28. 01 серпня 2012 року перший заявник і третя заявниця були залучені до провадження як захисники Б.

29. 12 грудня 2012 року Шосткинський міськрайонний суд відмовив у вирішенні питання про закриття за постановою слідчого кримінальної справи, пов’язаної зі смертю, оскільки вирішення такого питання не входило до його повноважень, і повернув справу слідчому. 14 лютого 2013 року Апеляційний суд Сумської області залишив цю постанову без змін.

30. У період з 29 квітня 2013 року до 11 квітня 2014 року прокуратура п’ять разів закривала кримінальну справу, пов’язану зі смертю Б. Однак усі ці постанови були скасовані Конотопським міськрайонним судом і Зарічним районним судом міста Суми у зв’язку з невиконанням слідчим попередніх вказівок суду, inter alia, щодо необхідності перевірки версії подій першого заявника шляхом проведення відповідних слідчих дій (а саме: відтворення обстановки та обставин події за обставин, схожих на обставини відповідних подій), та неможливістю закриття кримінальної справи з нереабілітуючих підстав, коли родичі Б. наполягали на його невинуватості.

31. 26 червня 2014 року було складено обвинувальний акт щодо Б., а 01 липня 2014 року справу направили до суду.

32. 11 серпня 2016 року Шосткинський міськрайонний суд виправдав Б. у зв’язку з відсутністю у його діях складу злочину. Суд зазначив, inter alia, що:

(i) протокол огляду місця події від 28 листопада 2010 року був визнаний недопустимим доказом, оскільки під час складання зазначеного протоколу слідчий не дотримався передбаченої законодавством процедури, і цей протокол був явно неповним. Зокрема, двоє понятих, які були вказані у протоколі, засвідчили в судовому засіданні, що не брали участі в огляді місця події; у протоколі не згадувалися такі важливі деталі, як місце знаходження тіл, предметів одягу, гільз тощо; не зазначалися вилучені предмети та з них не бралися відбитки пальців;

(ii) протокол відтворення обстановки та обставин події 22 грудня 2010 року також був визнаний недопустимим доказом, оскільки ця слідча дія проводилися у період з 11 год. 50 хв. до 14 год. 00 хв., тоді як фактично подія сталася близько 22 год. 20 хв., і тому протокол містив ненадійні дані;

(iii) показання стверджуваних свідків події, деякі з яких були допитані у судовому засіданні, а також результати експертиз, проведених за їхньою участю, були визнані недопустимими доказами, оскільки вони не бачили необережного поводження Б. з пістолетом або вчинення ним у подальшому самогубства; також зазначалося, що певні їхні показання суперечили іншим наявним доказам;

(iv) висновки судово-токсикологічних експертиз від 10 та 13 грудня 2010 року, якими підтверджувалося, що на момент події Б. і Ж. перебували у стані алкогольного сп’яніння, були визнані недопустимими доказами, оскільки біологічний матеріал для цих експертиз був зібраний з порушенням процедур (тобто без винесення постанови слідчим у зв’язку з цим; не були дотримані вимоги зберігання речових доказів), їхні результати також спростовувались іншими вагомими доказами;

(v) залишалось незрозумілим, яка вогнепальна зброя була використана для пострілу у працівників міліції, оскільки, як встановлено за результатами проведення судово-медичної експертизи від 29 листопада 2010 року, діаметр вогнепального поранення Ж. становив 0,7 см, діаметр вогнепального поранення Б. - 0,8 см, а діаметр вогнепальної зброї, якою користувалися працівники міліції, становив 0,9 см, що було підтверджено судово-балістичною експертизою від 29 грудня 2010 року;

(vi) з огляду на те, що Ж. був набагато вищим за Б., останній не міг застрелити Ж. так, щоб напрям каналу рани проходив зверху вниз, як встановлено судово-медичною експертизою від 29 листопада 2010 року;

(vii) місце смерті Б. і Ж. було встановлене неправильно, що підтверджувалось висновком ґрунтознавчої експертизи від 22 вересня 2011 року;

(viii) існували розбіжності щодо часу повідомлення міліції про подію, оскільки працівники міліції знищили оригінали відповідних записів після того, як суд зобов’язав їх надати ці записи.

33. 15 березня 2017 року Апеляційний суд Сумської області та 14 грудня 2017 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ залишили зазначений вирок без змін.

34. 21 квітня 2017 року досудове розслідування смерті Б. і Ж. було відновлене (за фактом їхнього можливого вбивства) і досі триває.

35. Беручи до уваги схожість предмета заяв, Суд вважає за доцільне розглянути їх спільно в одному рішенні.

36. Посилаючись на статтю 6 Конвенції, заявники скаржилися на неефективність розслідування смерті їхніх синів.

37. Суд, якому належить провідна роль щодо здійснення юридичної кваліфікації фактів справи, вважає, що відповідні скарги мають розглядатися лише за процесуальним аспектом статті 2 Конвенції (див. рішення у справі "Ігор Шевченко проти України" (Igor Shevchenko v. Ukraine), заява № 22737/04, пункт 38, від 12 січня 2012 року). Відповідна частина цього положення передбачає:

"1. Право кожного на життя охороняється законом....".

A. Прийнятність

38. Сторони не надали жодних зауважень щодо прийнятності скарг заявників.

39. Суд зазначає, що можуть виникнути сумніви, чи можуть перший заявник і третя заявниця вважатися потерпілими у цій справі. Зокрема, лише другій заявниці було надано статус потерпілої у національному провадженні, тоді як перший заявник і третя заявниця були допущені до провадження як захисники свого сина Б., який згідно з початковою версією подій слідчого застрелив сина другої заявниці внаслідок необережного поводження зі зброєю, а потім покінчив життя самогубством.

40. Однак Суд вважає, що протягом усього провадження перший заявник і третя заявниця наполягали на невинуватості свого сина та обґрунтовано очікували, що за фактом смерті їхнього сина також буде проведено ефективне розслідування. Тому їх також слід вважати потерпілими.

41. Крім того, Суд вважає, що скарги у цій справі не є ані явно необґрунтованими, ані неприйнятними з будь-яких інших підстав, перелічених у статті 35 Конвенції. Отже, вони мають бути визнані прийнятними.

B. Суть

1. Доводи сторін

42. Уряд стверджував, що положення Конвенції порушено не було. Зокрема, він зазначив, що слідчі органи негайно порушили кримінальну справу за фактом смерті синів заявників. Слідчі органи проводили розслідування повно та оперативно; зробили все можливе для збору доказів і розслідування обставин справи; а тривалість розслідування була виправдана необхідністю проведення значної кількості слідчих дій.

43. Заявники не погодилися з твердженнями Уряду. Вони доводили, що слідчі органи не провели ефективного розслідування смерті їхніх синів.

2. Оцінка Суду

44. Насамперед Суд зауважує, що ця Справа повинна розглядатися з точки зору зобов’язання держави за процесуальним аспектом статті 2 Конвенції провести ефективне розслідування. Відповідні загальні принципи щодо ефективності розслідування у розумінні статті 2 Конвенції були узагальнені у справі "Мустафа Тунч і Фечіре Тунч проти Туреччини" [ВП] (<...>) [GC], заява № 24014/05, пункти 169-182, від 14 квітня 2015 року.

45. Після виникнення зобов’язання провести розслідування дотримання процесуальних вимог за статтею 2 Конвенції оцінюється на підставі декількох основних критеріїв: належність слідчих дій, оперативність розслідування, залучення членів родини померлого та незалежність розслідування. Ці елементи взаємопов’язані і кожен з них окремо не може бути самоціллю (див. згадане рішення у справі "Мустафа Тунч і Фечіре Тунч проти Туреччини" (<...>), там само, пункт 225).

46. Крім того, це зобов’язання провести розслідування не є обов’язком досягнення результатів, а обов’язком вжиття заходів. Суд погоджується, що не кожне розслідування обов’язково має бути успішним або дійти висновку, який співпадає із викладом подій скаржника. Проте воно, у принципі, має бути здатним призвести до встановлення фактів справи, а якщо твердження виявляться правдивими - до встановлення та покарання винних осіб (див. рішення у справі "Пол та Одрі Едвардс проти Сполученого Королівства" (Paul and Audrey Edwards v. the United Kingdom), заява № 46477/99, пункт 71, ЄСПЛ 2002-II).

47. Повертаючись до обставин цієї справи, Суд зазначає, що одразу після виявлення трупів синів заявників було розпочато повноцінне кримінальне розслідування та проведено значну кількість відповідних слідчих дій, необхідних для встановлення обставин події. Однак на подальших стадіях провадження національний суд виявив допущення серйозних недоліків під час збору доказів. Таким чином, майже всі докази, отримані у результаті цих слідчих дій, були визнані недопустимими доказами. Внаслідок цього майже через сім років після події національний суд визнав версію подій органів державної влади необґрунтованою та виправдав Б. (див. пункт 32).

48. Суд також зазначає, що згідно з наданими сторонами матеріалами заявників вперше допитали лише у січні 2011 року, тобто через півтора місяці після смерті їхніх синів. Після того, як їх знову допитали через місяць, перший заявник і третя заявниця зазначили, що бачили на трупі Б. інші тілесні ушкодження, окрім вогнепальних поранень, і згідно з їхніми твердженнями його вбили невідомі треті особи. Незважаючи на ці твердження та відсутність їхньої перевірки, слідчі органи вважали, що Б. був винний у смерті Ж. і через три дні закрили кримінальну справу, пов’язану зі смертю Б.

49. Хоча національний суд скасував цю постанову, inter alia, у зв’язку з відсутністю перевірки версії подій заявників (див. пункт 20), Суд зазначає, що у період з жовтня 2011 року до липня 2014 року слідчі органи винесли сім подібних постанов про закриття кримінальної справи, і всі ці постанови згодом були скасовані національними судами, які вважали, що розслідування було неповним, оскільки не була проведена перевірка версії подій першого заявника та третьої заявниці. Крім того, слідчі органи послідовно не залучали першого заявника та третю заявницю до кримінального провадження (див. пункти 20, 24 та 27). До того ж слідчі органи повністю ігнорували неодноразові зауваження судів, що згідно з національним законодавством неможливо було закрити кримінальну справу з нереабілітуючих підстав, коли родичі Б. наполягали на його реабілітації.

50. З огляду на зазначене Суд зауважує, що у цій справі слідчі органи не зібрали та не забезпечили зберігання доказів у справі; виявили небажання розслідувати будь-які інші версії подій, крім необережного поводження з вогнепальною зброєю та подальшого самогубства Б., що призвело до поспішного, неодноразового закриття кримінальної справи; проігнорували права заявників як потерпілих і вказівки національних судів, що суттєво підірвало здатність органів державної влади встановити обставини, пов’язані зі смертю синів заявників, і винних осіб, якщо такі були (див., наприклад, рішення у справах "Олейнікова проти України" (Oleynikova v. Ukraine), заява № 38765/05, пункти 81 і 82, від 15 грудня 2011 року; "Юрій Слюсар проти України" (Yuriy Slyusar v. Ukraine), заява № 39797/05, пункти 86 і 87, від 17 січня 2013 року). У результаті провадження триває уже понад одинадцять років після відповідних подій.

51. З огляду на свою усталену практику з цього питання (див. рішення у справі "Поживотько проти України" (Pozhyvotko v. Ukraine), заява № 42752/08, від 17 жовтня 2013 року) Суд дійшов висновку, що у цій справі розслідування не відповідало критерію ефективності.

52. Отже, було порушено процесуальний аспект статті 2 Конвенції.

53. Стаття 41 Конвенції передбачає:

"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.".

54. Заявники вимагали від 6 000 до 10 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди, а також компенсації судових та інших витрат, понесених під час провадження на національному рівні, які включали дорожні та поштові витрати, витрати на правову допомогу та витрати на ліки.

55. Уряд стверджував, що вимоги були необґрунтованими, надмірними та не стосувалися справи.

56. З огляду на наявні у нього документи та підхід в аналогічних справах проти України (див. рішення у справах "Микола Волкогонов та Ігор Волкогонов проти України" [Комітет] (Nikolay Volkogonov and Igor Volkogonov v. Ukraine) [Committee], заява № 40525/05, від 28 листопада 2013 року, та "Басюк проти України" (Basyuk v. Ukraine), заява № 51151/10, від 05 листопада 2015 року) щодо моральної шкоди Суд вважає за доцільне присудити 3 000 євро кожному із заявників у заявах № 29361/18 та № 31072/18, і 6 000 євро заявниці у заяві № 30200/18 та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися заявникам.

57. Суд вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

58. Щодо судових та інших витрат, то відповідно до практики Суду заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. У цій справі з огляду на наявні у нього документи та зазначені критерії Суд вважає, що немає підстав присуджувати якусь суму.

1. Вирішує об’єднати заяви.

2. Оголошує заяви прийнятними.

3. Постановляє, що було порушено процесуальний аспект статті 2 Конвенції.

4. Постановляє, що:

(а) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити 3 000 (три тисячі) євро кожному заявнику у заявах № 29361/18 і № 31072/18 та 6 000 (шість тисяч) євро заявниці у заяві № 30200/18 в якості відшкодування моральної шкоди та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися; ці суми мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;

(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

5. Відхиляє решту вимог заявників щодо справедливої сатисфакції.

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 18 лютого 2021 року відповідно до пунктів 2 і 3 правила 77 Регламенту Суду.