Справа «Федорова проти України» (Заява № 43768/12)

Автентичний переклад

Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Федорова проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Арнфінн Бордсен (<…>), Голова,

Ганна Юдківська (<…>),

Маттіас Гуйомар (<…>), судді,

та Мартіна Келлер (<…>), заступник Секретаря секції,

з огляду на:

заяву (№ 43768/12), яку 13 червня 2012 року подала до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянка Російської Федерації пані Тетяна Миколаївна Федорова (далі - заявниця),

рішення Суду повідомити Уряд України (далі - Уряд) про скарги на тривалість провадження на національному рівні та відсутність ефективних засобів юридичного захисту, а також визнати решту скарг у заяві неприйнятними,

рішення Суду від 03 червня 2014 року вилучити заяву з реєстру справ на підставі односторонньої декларації, поданої Урядом,

рішення Суду від 01 березня 2016 року поновити заяву в реєстрі справ,

зауваження сторін,

після обговорення за зачиненими дверима 17 грудня 2020 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справа стосується надмірної тривалості цивільного провадження та відсутності у національному законодавстві ефективних засобів юридичного захисту.

2. Заявниця народилася у 1954 році і проживає у м. Санкт-Петербурзі, Російська Федерація.

3. Уряд представляв його Уповноважений, на останніх етапах провадження п. І. Ліщина.

4. Факти справи, надані сторонами, можуть бути узагальнені таким чином.

5. 16 травня 2003 року заявниця звернулася із цивільним позовом проти свого колишнього чоловіка та інших сторін, вимагаючи визнати її право власності на частину квартири. Позов був об’єднаний з іншим цивільним провадженням, в якому оскаржувалося право власності на цю саму квартиру між іншими сторонами.

6. 25 травня 2011 року Феодосійський міський суд відмовив у задоволенні позовних вимог заявниці як необґрунтованих.

7. 15 листопада 2011 року Апеляційний суд Автономної Республіки Крим відмовив у задоволенні апеляційної скарги заявниці та залишив без змін рішення суду першої інстанції.

8. 09 лютого 2012 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою заявниці.

9. Заявниця скаржилася, що тривалість відповідного цивільного провадження була несумісною з вимогою "розумного строку", і у неї не було ефективних засобів юридичного захисту у зв’язку з цим. Вона посилалася на пункт 1 статті 6 та статтю 13 Конвенції, які передбачають:

"Кожен має право на … розгляд його справи упродовж розумного строку … судом, …, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру...".

"Кожен, чиї права та свободи, визнані в [цій] Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження".

10. Суд повторює, що розумність тривалості провадження повинна оцінюватися у контексті обставин справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника і відповідних органів державної влади, а також важливість предмета спору для заявника (див. рішення у справі "Фрідлендер проти Франції" [ВП] (Frydlender v. France) [GC], заява № 30979/96, пункт 43, ЄСПЛ 2000-VII).

11. У керівній справі "Красношапка проти України" (Krasnoshapka v. Ukraine), заява № 23786/02, від 30 листопада 2006 року) Суд вже встановлював порушення у зв’язку з питаннями, аналогічними питанням у цій справі.

12. Розглянувши всі надані матеріали, Суд не вбачає жодних фактів або аргументів, здатних переконати його дійти іншого висновку щодо прийнятності та суті цих скарг. З огляду на свою практику з цього питання Суд доходить висновку, що у цій справі тривалість провадження була надмірною та не відповідала вимозі "розумного строку".

13. Суд також зазначає, що заявниця не мала у своєму розпорядженні ефективного засобу юридичного захисту у зв’язку з цими скаргами.

14. Отже, ці скарги є прийнятними та свідчать про порушення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції.

15. Стаття 41 Конвенції передбачає:

"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".

16. З огляду на наявні документи та його практику (див., зокрема, рішення у справі "Красношапка проти України" (Krasnoshapka v. Ukraine), заява № 23786/02, пункти 61 і 66, від 30 листопада 2006 року) Суд вважає за доцільне присудити 1 500 євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися заявниці, в якості відшкодування моральної шкоди; ця сума має бути конвертована в національну валюту Російської Федерації.

17. Щодо інших вимог, у тому числі вимоги про сплату пені у зв’язку із стверджуваними затримками у виконанні односторонньої декларації, схваленої Судом 03 червня 2014 року, Суд вважає ці вимоги необґрунтованими. Він не вбачає вини Уряду у стверджуваних затримках у виконанні зобов’язань за зазначеною односторонньою декларацією. Тому Суд відхиляє решту вимог заявниці.

18. Суд вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

1. Оголошує заяву прийнятною.

2. Постановляє, що ця скарга свідчить про порушення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції у зв’язку з надмірною тривалістю цивільного провадження.

3. Постановляє, що:

(а) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявниці 1 500 (одна тисяча п’ятсот) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися, в якості відшкодування моральної шкоди; ця сума має бути конвертована в російські рублі за курсом на день здійснення платежу;

(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначену суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

4. Відхиляє решту вимог заявниці щодо справедливої сатисфакції.

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 28 січня 2021 року відповідно до пунктів 2 і 3 правила 77 Регламенту Суду.