Справа «Конопльов проти України» (Заява № 43374/14)

Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Конопльов проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Арнфінн Бордсен (<...>), Голова,

Ганна Юдківська (<...>),

Маттіас Гуйомар (<...>), судді,

та Мартіна Келлер (<...>), заступник Секретаря секції,

з огляду на:

заяву, яку 02 червня 2014 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянин України п. Валерій Валерійович Конопльов (далі - заявник),

рішення повідомити Уряд України (далі - Уряд) про скаргу за статтею 3 Конвенції у зв’язку з триманням заявника у металевій клітці під час судових засідань та за статтею 5 Конвенції у зв’язку з його незаконним триманням під вартою під час судового розгляду, а також визнати решту скарг у заяві неприйнятними,

зауваження сторін,

після обговорення за зачиненими дверима 17 грудня 2020 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

Справа стосується скарги заявника щодо його утримування у металевій клітці під час судових засідань та стверджуваною незаконністю його тримання під вартою під час судового розгляду, що становило порушення статті 3 та статті 5 Конвенції.

1. Заявник народився у 1967 році та на момент останньої комунікації з Судом відбував покарання у м. Сімферополі. Заявника представляла пані А.Р. Мартиновська - юрист, що практикує у м. Києві.

2. Уряд представляв його Уповноважений, п. І. Ліщина з Міністерства юстиції України.

3. Факти справи, надані сторонами, можуть бути узагальнені таким чином.

4. До свого арешту заявник займав посаду мера міста Інкерман.

5. 13 серпня 2012 року заявника було заарештовано за підозрою в одержанні хабара.

6. 16 серпня 2012 року Ленінський районний суд міста Севастополя залишив заявника під вартою у Сімферопольському слідчому ізоляторі (СІЗО). Суд посилався на різні обставини, обґрунтовуючи своє рішення, зокрема, ризиком того, що у випадку звільнення заявник використає своє службове становище та зв’язки для впливу на свідків та свого співвідповідача, які залишились на свободі.

7. 1 листопада 2012 року Балаклавський районний суд міста Севастополя (далі - суд першої інстанції) призначив справу до судового розгляду та вирішив залишити заявника під вартою. Жодних строків тримання заявника під вартою судом встановлено не було.

8. Згідно з твердженнями заявника під час судових засідань його тримали в металевій клітці. У своїх клопотаннях він тричі, останній раз - 4 грудня 2013 року, просив дозволити йому сидіти за межами клітки поруч зі своїм адвокатом, але суд першої інстанції відмовив у задоволенні його клопотання. Зокрема, в останню зазначену дату суд першої інстанції зазначив у своєму рішенні, що заміна металевих кліток на скляні кабіни в залах судових засідань була доручена Державній судовій адміністрації. Далі суд першої інстанції зауважив, що бюджетом на 2013 рік видатки на це не передбачалися.

9. Відповідно до матеріалів справи слухання у справі заявника у 2013 році відбувалися щонайменше сім разів, а саме: 25 січня, 19 лютого, 13 березня, 9 квітня, 13 вересня, 13 листопада та 4 грудня.

10. 3 лютого 2014 року суд першої інстанції визнав заявника винним в отриманні хабара та засудив його до 5 років позбавлення волі. Згідно з твердженнями заявника цей вирок не був оскаржений та набрав законної сили.

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 3 КОНВЕНЦІЇ

11. Заявник скаржився на те, що під час судових засідань, що відбулись у 2013 році, його тримали у металевій клітці. Він посилався на статтю 3 Конвенції, яка передбачає:

"Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню".

А. Прийнятність

12. Суд зазначає, що ця скарга не є ані явно необґрунтованою, ані неприйнятною з будь-яких інших підстав, перелічених у статті 35 Конвенції. Отже, вона має бути визнана прийнятною.

В. Суть

13. Заявник повторив свої скарги, зазначені у заяві, зокрема, що його тримали у металевій клітці під час судових засідань, які відбулися в 2013 році. Він додав, що був публічною особою і цей судовий розгляд привернув увагу ЗМІ. Його присутність у клітці мала негативний вплив, представивши його особливо небезпечним злочинцем. Присутність на судових засіданнях підлеглих і членів родини заявника завдала йому страждань та приниження.

14. Уряд стверджував, що отримати доступ до документів, які стосуються скарги заявника, не вдалося, оскільки вони знаходяться на непідконтрольній Уряду території. Проте він надав зауваження щодо суті скарги, зокрема визнавши, що під час судового розгляду заявник тримався у металевій клітці. Уряд також стверджував, що суд першої інстанції відхилив клопотання заявника про зміну обраного йому запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт на тій підставі, що 13 серпня 2012 року заявник чинив опір арешту, намагався втекти та образив працівників поліції. Він додав, що захід, про який йдеться, було вжито в інтересах громадської безпеки.

15. Як Суд раніше встановив, тримання людини в металевій клітці під час судового розгляду - з огляду на його об’єктивно принизливий характер, що несумісний зі стандартами цивілізованої поведінки, яка є важливим елементом демократичного суспільства,- саме по собі становить образу людської гідності, що порушує статтю 3 Конвенції (див. рішення у справі "Свінарєнко та Сляднєв проти Росії" (Svinarenko and Slyadnev v. Russia), заяви №№ 32541/08 і 43441/08, пункт 138, від 17 липня 2014 року).

16. Суд зазначає, що тримання обвинувачених навіть до винесення будь-якого обвинувального вироку у металевих клітках під час судового засідання у кримінальному провадженні, як видається, було стандартною процедурою в Україні (див., для порівняння, рішення у справі "Титаренко проти України" (Titarenko v. Ukraine), заява № 31720/02, пункти 41 та 63-64, від 20 вересня 2012 року, та рішення у справі "Корбан проти України" (Korban v. Ukraine), заява № 26744/16, пункти 132-36, від 4 липня 2019 року).

17. Він також зазначає, що у цій справі Уряд не оспорював, що під час судових засідань заявник тримався в металевій клітці.

18. Беручи до уваги недостатнє фінансування, що перешкоджало владі замінювати металеві клітки в залах судових засідань у 2013 році, та з огляду на попередні висновки (див. пункти 8 та 16 вище), Суд не вважає необґрунтованим припущення, що в дні судових засідань, зазначених у пункті 9, заявник перебував у металевій клітці.

19. Щодо аргументу Уряду про те, що питання тримання заявника у металевій клітці було розглянуто судом першої інстанції та визнано виправданим з огляду на його попередню поведінку під час арешту в 2012 році та в інтересах громадської безпеки, Суд зазначає, що наявні в нього матеріали не свідчать про те, що суд першої інстанції насправді здійснював оцінку існування будь-якого ризику для безпеки в залі суду під час судового розгляду. За відсутності будь-яких доказів на підтвердження аргументу Уряду Суд відхиляє його.

20. У світлі вищевикладеного Суд не вбачає причин у цій справі відступати від своїх попередніх висновків. Отже, у цій справі мало місце порушення статті 3 Конвенції.

II. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 5 КОНВЕНЦІЇ

21. Заявник також оскаржував на підставі пункту 1 статті 5 Конвенції той факт, що рішення суду першої інстанції від 1 листопада 2012 року про призначення справи до судового розгляду не встановлювало жодних строків його тримання під вартою.

Відповідні частини пункту 1 статті 5 Конвенції передбачають таке:

"1. Кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом:

…

c) законний арешт або затримання особи, здійснене з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення;

…".

А. Прийнятність

22. Суд зазначає, що ця скарга не є ані явно необґрунтованою, ані неприйнятною з будь-яких інших підстав, перелічених у статті 35 Конвенції. Отже, вона має бути визнана прийнятною.

В. Суть

23. Заявник повторив скарги, викладені ним у заяві, зокрема про те, що його тримання під вартою на підставі рішення суду першої інстанції від 1 листопада 2012 року було незаконним.

24. Уряд не надав жодних коментарів щодо цього питання.

25. Європейський суд зазначив, що заявника тримали під вартою на підставі зазначеного рішення суду першої інстанції до 3 лютого 2014 року, тобто протягом одного року та п’яти місяців. Суд також звертає увагу, що в рішенні у справі "Харченко проти України" (Kharchenko v. Ukraine), заява № 40107/02, пункти 73-76, від 10 лютого 2011 року, він за подібних обставин встановив порушення. Європейський суд не бачить причин не враховувати ці висновки у даній справі. Тому він констатував порушення пункту 1 статті 5 Конвенції.

III. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

26.Стаття 41 Конвенції передбачає:

"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".

27. Заявник вимагав 18 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди. Уряд стверджував, що ця вимога була необґрунтованою.

28. Ухвалюючи рішення на засадах справедливості, Суд присуджує йому 10 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися.

29. Заявник також вимагав 5000 доларів США в якості компенсації судових та інших витрат, понесених під час провадження в національних судах. Уряд заперечив проти цієї вимоги як такої, що не була підтверджена відповідними документами.

30. Відповідно до усталеної практики Суду заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.

31. Суд зазначає, що у встановлений строк заявник не надав жодних документальних доказів. Таким чином, Суд нічого не присуджує за цим пунктом.

32. Суд вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

1.Оголошує заяву прийнятною.

2.Постановляє, що було порушено статтю 3 Конвенції у зв’язку з триманням заявника у металевій клітці під час судових засідань.

3.Постановляє, що було порушено пункт 1 статті 5 Конвенції у зв’язку з незаконним триманням заявника під вартою під час судового розгляду.

4.Постановляє, що:

(а) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявнику 10 000 (десять тисяч) євро в якості відшкодування моральної шкоди та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися;

(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначену суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти;.

5.Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 28 січня 2021 року відповідно до пунктів 2 і 3 правила 77 Регламенту Суду.