ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
П’ята секція
РІШЕННЯ
Справа "Вишневський та інші проти України" (Заява № 72192/12 та 2 інші заяви)
| СТРАСБУРГ 28 травня 2020 року |
Автентичний переклад
Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.
У справі "Вишневський та інші проти України"
Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:
Габріеле Куцско-Штадльмайер (<...>), Голова,
Мартіньш Мітс (<...>),
Аня Сайбер-Фор (<...>), судді,
та Віктор Соловейчік (<...>), заступник Секретаря секції,
з огляду на:
заяви (№ 72192/12, № 10417/14 та № 31184/16), які подали у різні дати, зазначені в таблиці у додатку, до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) троє громадян України - п. Віктор Вікторович Вишневський (далі - перший заявник), п. Василь Ігорович Сокіл (далі - другий заявник) і п. Сергій Володимирович Орлов (далі - третій заявник),
рішення повідомити Уряд України (далі - Уряд) про скарги за статтями 5 і 6 Конвенції та визнати решту скарг у заявах неприйнятними,
смерть третього заявника 01 серпня 2018 року та бажання його матері, пані Любові Орлової, продовжити провадження у Суді,
зауваження сторін,
після обговорення за зачиненими дверима 28 квітня 2020 року
постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:
ВСТУП
Справа стосується стверджуваної незаконності та відсутності обґрунтування судових рішень, якими було санкціоновано тримання заявників під вартою і продовження строку тримання під вартою, стверджуваної необґрунтованості тривалості тримання їх під вартою, стверджуваної відсутності ефективного судового перегляду законності тримання їх під вартою, стверджуваної відсутності забезпеченого правовою санкцією права на відшкодування за свавільне тримання під вартою та стверджуваної необґрунтованості тривалості кримінального провадження у порушення пунктів 1, 3, 4, 5 статті 5 Конвенції та пункту 1 статті 6 Конвенції.
ФАКТИ
1. Деталі щодо заявників наведені в таблиці у додатку.
2. Уряд представляв його Уповноважений, на останніх етапах провадження - п. І. Ліщина з Міністерства юстиції.
3. Факти справи, надані сторонами, можуть бути узагальнені таким чином.
I. ФАКТИ, СПІЛЬНІ ДЛЯ ВСІХ ЗАЯВ, ЩО РОЗГЛЯДАЮТЬСЯ
4. У різні дати заявники були затримані в рамках кримінальних проваджень щодо них. Невдовзі після цього суди обрали їм запобіжний захід у виді тримання під вартою. У відповідних рішеннях суду було зазначено, що заявники обвинувачувалися у скоєнні тяжких злочинів і могли переховуватись або перешкоджати слідству чи продовжити свою злочинну діяльність. Суди не навели жодних конкретних відомостей, які б пояснили існування зазначених причин.
5. Під час провадження суди декілька разів продовжували строк тримання заявників під вартою, посилаючись на причини, зазначені в первинних рішеннях про тримання заявників під вартою. Крім того, суди вказали на відсутність підстав для звільнення заявників, оскільки не було встановлено нових обставин, які виправдали б звільнення, а обставини, що обумовили винесення рішень про тримання заявників під вартою під час досудового слідства, не змінилися.
II. КОНКРЕТНІ ФАКТИ КОЖНОЇ СПРАВИ
A. Заява № 72192/12 (Вишневський проти України)
6. Упродовж тримання заявника під вартою, строк якого суд продовжив до 27 січня 2012 року, кримінальна справа щодо нього разом із відповідним обвинувальним висновком була направлена до суду першої інстанції, який 09 лютого 2012 року продовжив строк тримання заявника під вартою та повернув справу на додаткове досудове розслідування.
7. Заявник тримався під вартою до 17 грудня 2012 року, коли його було звільнено під заставу.
B. Заява № 10417/14 (Сокіл проти України)
8. Упродовж тримання заявника під вартою, строк якого суд продовжив до 25 травня 2013 року, кримінальна справа щодо нього разом із відповідним обвинувальним висновком була направлена до суду першої інстанції, який 10 червня 2013 року продовжив строк тримання заявника під вартою та провів підготовче засідання.
9. 22 липня 2014 року суд першої інстанції визнав заявника винним та обрав йому покарання у виді позбавлення волі на строк чотири роки та шість місяців.
C. Заява № 31184/16 (Орлов проти України)
10. 22 грудня 2015 року Апеляційний суд Дніпропетровської області скасував вирок суду першої інстанції від 08 жовтня 2015 року та повернув справу на повторний розгляд. Апеляційний суд області не вирішив питання щодо продовження строку тримання заявника під вартою, якого після цього повернули до слідчого ізолятора.
11. 05 січня 2016 року апеляційний суд області визнав, що не розглянув питання тримання заявника під вартою під час досудового слідства, і продовжив строк тримання його під вартою на шістдесят днів.
12. Заявник тримався під вартою під час повторного розгляду справи судом до 23 грудня 2016 року, коли обраний йому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою був змінений на домашній арешт.
ВІДПОВІДНА НОРМАТИВНО-ПРАВОВА БАЗА
13. Положення Кримінально-процесуального кодексу України від 28 грудня 1960 року щодо тримання під вартою під час досудового слідства наведені в ухвалі щодо прийнятності у справі "Шавель проти України" (Shavel v. Ukraine), заява № 25486/03, від 08 січня 2007 року.
14. Кримінально-процесуальний кодекс України 1960 року втратив чинність 19 листопада 2012 року, коли набрав чинності Кримінальний процесуальний кодекс України 2012 року. Відповідні положення нового Кодексу щодо тримання під вартою під час досудового слідства наведені в рішенні у справі "Ігнатов проти України" (Ignatov v. Ukraine), заява № 40583/15, пункт 25, від 15 грудня 2016 року.
15.Пункт 3 частини першої статті 419 Кримінального процесуального кодексу України 2012 року передбачає, що ухвала суду апеляційної інстанції містить, inter alia, рішення щодо запобіжного заходу обвинуваченого.
ПРАВО
I. ОБ’ЄДНАННЯ ЗАЯВ
16. Беручи до уваги схожість предмета заяв, Суд вважає за доцільне розглянути їх спільно в одному рішенні.
II. ПОПЕРЕДНЄ ПИТАННЯ (ЗАЯВА № 31184/16 - "ОРЛОВ ПРОТИ УКРАЇНИ")
17. Уряд стверджував, що мати третього заявника не мала locus standi, щоб підтримати заяву з огляду на те, що права, закріплені статтею 5 Конвенції, були суто особистими та не могли бути передані іншій особі.
18. Насамперед Суд зазначає, що третій заявник помер під час розгляду його заяви Судом. Суд визнав, що у випадках, коли заявник помирав після подання заяви, його близькі родичі чи спадкоємці фактично могли підтримати заяву за умови наявності в них достатнього інтересу у справі (див. рішення у справі "Центр юридичних ресурсів в інтересах Валентина Кимпеану проти Румунії" [ВП] (<...>) [GC], заява № 47848/08, пункт 97, ЄСПЛ 2014, та наведені у ньому посилання).
19. З огляду на зазначене Суд погоджується, що мати третього заявника, пані Любов Орлова, має законний інтерес підтримати заяву замість нього. Тому він продовжить розглядати справу за її клопотанням. Проте для зручності Суд і надалі посилатиметься у цьому рішенні на п. Сергія Володимировича Орлова як "заявника" або "третього заявника".
20. Заявники скаржилися за пунктами 1 і 3 статті 5 Конвенції на те, що рішення національних судів, якими було санкціоновано тримання їх під вартою та продовження строку такого тримання, були невиправданими та необґрунтованими.
"1. Кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом:
...
(c) законний арешт або затримання особи, здійснене з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення;
...
3. Кожен, кого заарештовано або затримано згідно з положеннями підпункту "c" пункту 1 цієї статті, має негайно постати перед суддею чи іншою посадовою особою, якій закон надає право здійснювати судову владу, і йому має бути забезпечено розгляд справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження. Таке звільнення може бути обумовлене гарантіями з’явитися на судове засідання ...".
A. Прийнятність
21. Уряд стверджував, що перший та другий заявники не дотрималися вимоги шестимісячного строку у зв’язку з їхніми скаргами на свавільність тримання їх під вартою за пунктом 1 статті 5 Конвенції щодо таких періодів:
- з 27 січня по 09 лютого 2012 року (див. пункт 6) щодо першого заявника, який подав свою заяву 17 жовтня 2012 року;
- з 25 травня по 10 червня 2013 року (див. пункт 8) щодо другого заявника, який подав свою заяву 13 січня 2014 року.
22. Заявники заперечили проти аргументу Уряду та стверджували, що їх безперервно тримали під вартою упродовж кримінальних проваджень щодо них до звільнення з-під варти або визнання винними (див. пункти 7 і 9).
23. Суд зауважує, що безперервне тримання заявників під вартою упродовж періодів, зазначених у попередньому пункті та у таблиці в додатку, мало таку саму правову природу та становило тривалу ситуацію для цілей Конвенції. Скарги заявників не можуть бути відхилені як подані з порушенням строку (див. рішення у справі "Таран проти України" (Taran v. Ukraine), заява № 31898/06, пункт 62, від 17 жовтня 2013 року з наведеними у ньому подальшими посиланнями). Отже, Суд відхиляє заперечення Уряду щодо цього.
24. Суд зазначає, що ці скарги не є явно необґрунтованими. Він також зазначає, що вони не є неприйнятними з будь-яких інших підстав. Тому вони мають бути визнані прийнятними.
B. Суть
25. Перший заявник стверджував, що тримання його під вартою з 27 січня по 09 лютого 2012 року (див. пункт 6) було свавільним, оскільки не було санкціоноване рішенням суду.
26. Другий заявник стверджував, що тримання його під вартою з 25 травня по 10 червня 2013 року (див. пункт 8) було свавільним, оскільки не було санкціоноване рішенням суду.
27. Третій заявник стверджував, що тримання його під вартою з 22 грудня 2015 року по 05 січня 2016 року (див. пункти 10 і 11) було свавільним, оскільки не було санкціоноване рішенням суду.
28. Уряд заперечив і стверджував, що конвенційні права заявників порушені не були.
29. Суд зауважує, що причиною тримання першого та другого заявників під вартою упродовж зазначених у пунктах 6 і 8 періодів було лише те, що обвинувальний висновок було подано до відповідного суду першої інстанції. У зв’язку з цим Суд зазначає, що вже розглядав подібні ситуації в інших справах проти України та визнавав їх несумісними з принципами юридичної визначеності та захисту від свавілля, гарантованих пунктом 1 статті 5 Конвенції (див. рішення у справі "Харченко проти України" (Kharchenko v. Ukraine), заява № 40107/02, пункт 71, від 10 лютого 2011 року). Суд не вбачає підстав відходити у цій справі від своїх попередніх висновків.
30. Щодо третього заявника, то з наданих сторонами документів вбачається, що 22 грудня 2015 року, скасувавши вирок суду першої інстанції, апеляційний суд області не ухвалив рішення щодо запобіжного заходу заявника, що призвело до тривалого тримання його під вартою за відсутності рішення суду. Суд не аналізуватиме причину такої бездіяльності. У зв’язку з цим Суд зазначає, що позбавлення свободи буде "законним" і "відповідно до процедури, встановленої законом", як вимагається пунктом 1 статті 5 Конвенції, лише якщо здійснюватиметься відповідно до матеріальних і процесуальних норм національного законодавства (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі "Ассанідзе проти Грузії" [ВП] (Assanidze v. Georgia) [GC], заява № 71503/01, пункт 171, ЄСПЛ 2004-II).
31. З огляду на зазначене Суд вважає, що апеляційний суд області не дотримався вимоги національного законодавства про ухвалення рішення щодо запобіжного заходу третього заявника (див. пункт 15).
32. З цього випливає, що тримання третього заявника під вартою з 22 грудня 2015 року по 05 січня 2016 року не було "законним" і "відповідно до процедури, встановленої законом".
34. Заявники стверджували, що тримання їх під вартою під час досудового слідства не ґрунтувалося на достатніх підставах, а його тривалість була надмірною.
35. Уряд заперечив проти доводів заявників, стверджуючи, що тримання їх під вартою було обґрунтованим і розумним.
36. Застосовні загальні принципи викладені в рішенні у справі "Бузаджи проти Республіки Молдова" [ВП] (Buzadji v. the Republic of Moldova) [GC], заява № 23755/07, пункти 84-91 і 102, від 05 липня 2016 року.
37. Інформація про дати та тривалість тримання заявників під вартою наведена у таблиці в додатку.
38. Суд зауважує, що тяжкість висунутих проти заявників обвинувачень і ризик їхнього переховування чи перешкоджання слідству згадувалися у первинних рішеннях про обрання їм запобіжного заходу у виді тримання під вартою (див. пункт 4). Ці причини залишалися головними підставами для тримання заявників під вартою до їхнього засудження або звільнення з-під варти. Крім того, Суд зазначає, що рішення про продовження строку тримання заявників під вартою були викладені у загальних формулюваннях і містили повторювані фрази. З них не вбачалося, що суди належним чином оцінили факти щодо необхідності застосування такого запобіжного заходу за обставин різних стадій провадження.
39. До того ж, із плином часу тривале тримання заявників під вартою вимагало додаткового обґрунтування, проте суди його не навели. Вбачається, що національні суди не намагалися продемонструвати наявність конкретних фактів, які б доводили, що стверджувані ризики переважали над принципом поваги до особистої свободи. Фактично тягар доведення було помилково перекладено на заявників (див., для порівняння, рішення у справах " Хайредінов проти України" (Khayredinov v. Ukraine), заява № 38717/04, пункти 40 і 41, від 14 жовтеня 2010 року, та "Макаренко проти України" (Makarenko v. Ukraine), заява № 622/11, пункт 91, від 30 січня 2018 року).
40. Зокрема Суд зазначає, що національні суди неодноразово обґрунтовували подальше тримання заявників під вартою посиланням на відсутність підстав для їхнього звільнення (див. пункт 5), тоді як пункт 3 статті 5 Конвенції передбачає застосування протилежного підходу і вимагає від національних органів влади наводити підстави для продовження строку тримання особи під вартою (див. рішення у справі "Комарова проти України" (Komarova v. Ukraine), заява № 13371/06, пункт 79, від 16 травня 2013 року).
41. Суд встановлював порушення пункту 3 статті 5 Конвенції у багатьох справах проти України у зв’язку з тим, що національні суди посилалися на однакові підстави (якщо вони існували) упродовж усього періоду тримання відповідного заявника під вартою, навіть щодо тривалих періодів тримання під вартою (див., наприклад, згадане рішення у справі "Харченко проти України" (Kharchenko v. Ukraine), пункти 80, 81 і 99, та"Ігнатов проти України" (Ignatov v. Ukraine), пункти 41 і 42).
42. З огляду на зазначене Суд вважає, що не оцінивши конкретні факти або не розглянувши можливість застосування інших запобіжних заходів як альтернативу триманню під вартою під час досудового слідства, та по суті постійно посилаючись на тяжкість обвинувачень, ризик ухилення або перешкоджання заявниками слідству, органи державної влади продовжували строк тримання заявників під вартою під час провадження на підставах, які не можуть вважатися "достатніми" та "відповідними", щоб виправдати його тривалість.
IV. ІНШІ СТВЕРДЖУВАНІ ПОРУШЕННЯ КОНВЕНЦІЇ
44. Другий та третій заявники також скаржилися за пунктом 4 статті 5 Конвенції на порушення їхнього права на перегляд законності тримання їх під вартою. Крім того, третій заявник скаржився за пунктом 5 статті 5 Конвенції на відсутність у нього забезпеченого правовою санкцією права на відшкодування за свавільне тримання під вартою та за пунктом 1 статті 6 Конвенції на надмірну тривалість кримінального провадження щодо нього.
45. З огляду на факти справи, доводи сторін і свої висновки за пунктами 1 та 3 статті 5 Конвенції (див. пункти 33 і 43) Суд вважає, що він розглянув основні юридичні питання, порушені у цих заявах, і немає потреби у винесенні окремого рішення щодо прийнятності та суті інших зазначених скарг (див., наприклад, згадане рішення у справі "Центр юридичних ресурсів в інтересах Валентина Кимпеану проти Румунії" (<...>), пункт 156).
"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.".
A. Шкода
47. Заявники вимагали суми, зазначені у таблиці в додатку, в якості відшкодування моральної шкоди.
48. Уряд вважав ці вимоги необґрунтованими та надмірними.
49. Здійснюючи оцінку на засадах справедливості, Суд присуджує першому та другому заявникам і матері третього заявника суми, зазначені у таблиці в додатку , в якості відшкодування моральної шкоди та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися.
B. Судові та інші витрати
50. Другий заявник вимагав 12 450 євро, а третій заявник - 1 000 євро в якості компенсації судових та інших витрат, понесених під час провадження у Суді.
51. Уряд заперечив проти цих вимог.
52. Відповідно до практики Суду заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
53. З огляду на наявні документи Суд присуджує другому заявнику 1 000 євро в якості компенсації судових та інших витрат.
54. Щодо вимог третього заявника Суд зазначає, що вони не підтверджені жодними доказами, і тому відхиляє їх.
C. Пеня
55. Суд вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
1.Вирішує об’єднати заяви.
2.Оголошує, що мати третього заявника, пані Любов Орлова, має право продовжити це провадження від імені заявника.
3.Оголошує прийнятними скарги першого заявника за пунктами 1 і 3 статті 5 Конвенції на свавільність тримання його під вартою з 27 січня по 09 лютого 2012 року та на відсутність відповідних і достатніх підстав для тримання його під вартою під час досудового слідства.
4.Оголошує прийнятними скарги другого заявника за пунктами 1 і 3 статті 5 Конвенції на свавільність тримання його під вартою з 25 травня по 10 червня 2013 року та на відсутність відповідних і достатніх підстав для тримання його під вартою під час досудового слідства.
5.Оголошує прийнятними скарги третього заявника за пунктами 1 і 3 статті 5 Конвенції на свавільність тримання його під вартою з 22 грудня 2015 року по 05 січня 2016 року та на відсутність відповідних і достатніх підстав для тримання його під вартою під час досудового слідства.
8.Постановляє, що немає необхідності розглядати питання прийнятності та суті скарг другого та третього заявників за пунктом 4 статті 5 Конвенції щодо неспроможності судів здійснити належний розгляд їхніх клопотань про звільнення з-під варти та скарги третього заявника за пунктом 5 статті 5 Конвенції щодо відсутності у нього забезпеченого правовою санкцією права на відшкодування за свавільне тримання під вартою та за пунктом 1 статті 6 Конвенції на надмірну тривалість кримінального провадження щодо нього.
9.Постановляє, що:
(a) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити такі суми, які мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу:
(i) першому та другому заявникам і матері третього заявника суми, зазначені у таблиці в додатку, та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися, в якості відшкодування моральної шкоди;
(ii) 1 000 (одна тисяча) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватись, в якості компенсації судових та інших витрат, які мають бути сплачені другому заявнику;
(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
10.Відхиляє решту вимог заявників щодо справедливої сатисфакції.
Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 28 травня 2020 року відповідно до пунктів 2 і 3 правила 77 Регламенту Суду.
| В.о. заступника Секретаря | Віктор СОЛОВЕЙЧІК |
| Голова | Габріеле КУЦСКО-ШТАДЛЬМАЙЕР |
Додаток