Справа «Антоненко та інші проти України» (Заяви № 45009/13 та 53 інші - див. перелік у додатку)

Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Антоненко та інші проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Габріеле Куцско-Штадльмайер (<…>), Голова,

Мартіньш Мітс (<…>),

Лятіф Хусейнов (<…>), судді,

та Лів Тігерштедт (<…>), в.о. заступника Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 30 січня 2020 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справу було розпочато за заявами, поданими у різні дати, зазначені в таблиці у додатку, до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

2. Про заяви було повідомлено Уряд України (далі - Уряд).

3. Перелік заявників та відповідні деталі заяв наведені в таблиці у додатку.

4. Заявники скаржилися на повну заборону відчуження їхніх земель сільськогосподарського призначення.

I. ОБ’ЄДНАННЯ ЗАЯВ

5. Беручи до уваги схожість предмета заяв, Суд вважає за доцільне розглянути їх спільно в одному рішенні.

II. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 1 ПЕРШОГО ПРОТОКОЛУ ДО КОНВЕНЦІЇ

6. Заявники скаржилися на те, що законодавчі обмеження щодо їхньої землі порушили їхнє право мирно володіти своїм майном, гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, яка передбачає:

"Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.".

7. Суд повторює, що втручання у право власності повинно не лише бути законним та переслідувати за фактами та в принципі "законну мету" "відповідно до загальних інтересів", але також має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між вжитими заходами та метою, яку прагнули досягти будь-якими заходами, застосованими державою, у тому числі заходами, спрямованими на здійснення контролю за користуванням майном фізичної особи. Ця вимога виражена у понятті "справедливий баланс", який має бути встановлений між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи (див. рішення у справі "Хуттен-Чапська проти Польщі" [ВП] (Hutten-Czapska v. Poland) [GC], заява № 35014/97, пункт 167, ЄСПЛ 2006-VIII).

8. У провідній справі "Зеленчук і Цицюра проти України" (Zelenchuk and Tsytsyura v. Ukraine), заяви № 846/16 та № 1075/16, від 22 травня 2018 року, Суд уже встановлював порушення щодо питань, аналогічних тим, що розглядаються у цій справі. Суд зазначив, що Україна є єдиною державою - членом Ради Європи, в якій існує загальна заборона на продаж або будь-який інший спосіб відчуження земель сільськогосподарського призначення. З огляду на відсутність чітких причин для неприйняття альтернативних рішень та надмірний тягар, накладений на заявників, Суд доходить висновку, що держава-відповідач вийшла за межі своєї широкої свободи розсуду у цій сфері та не забезпечила справедливого балансу між загальним інтересом суспільства та майновими правами заявників.

9. Розглянувши всі надані матеріали у цих справах, Суд не вбачає жодних фактів або аргументів, здатних переконати його дійти іншого висновку щодо прийнятності та суті цих скарг. З огляду на свою практику з цього питання Суд вважає, що у цій справі держава не змогла встановити справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та майновими правами заявників.

10. Отже, ці скарги є прийнятними та було порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

III. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

11.Стаття 41 Конвенції передбачає:

"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.".

12. З огляду на наявні в нього документи та свою практику (див., зокрема, згадане рішення у справі "Зеленчук і Цицюра проти України" (Zelenchuk and Tsytsyura v. Ukraine), пункти 150, 154-157 та 161), Суд вважає, що встановлення порушення само собою становить справедливу сатисфакцію.

1.Вирішує об’єднати заяви.

2.Оголошує заяви прийнятними.

3.Постановляє, що було порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

4.Постановляє, що встановлення порушення само собою становить достатню справедливу сатисфакцію.

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 20 лютого 2020 року відповідно до пунктів 2 та 3 правила 77 Регламенту Суду.