Справа «Щербак та інші проти України» (Заява № 44689/10 та 3 інші заяви - див. перелік у додатку)

Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Щербак та інші проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Габріеле Куцско-Штадльмайер (<…>), Голова,

Мартіньш Мітс (<…>),

Лятіф Хусейнов (<…>), судді,

та Лів Тігерштедт (<…>), в.о. заступника Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 28 листопада 2019 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справу було розпочато за заявами, поданими у різні дати, зазначені в таблиці у додатку, до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

2. Про заяви було повідомлено Уряд України (далі - Уряд).

3. Перелік заявників та відповідні деталі заяв наведені в таблиці у додатку.

4. Заявники скаржилися на надмірну тривалість кримінальних проваджень та на відсутність у національному законодавстві ефективного засобу юридичного захисту.

I. ОБ’ЄДНАННЯ ЗАЯВ

5. Беручи до уваги схожість предмета заяв, Суд вважає за доцільне розглянути їх спільно в одному рішенні.

II. ЩОДО LOCUS STANDI ПАНІ ЛЮДМИЛИ ІВАНІВНИ ЩЕРБАК

6. Щодо скарг, поданих заявником у заяві № 44689/10, Суд зазначає, що заявник помер 23 травня 2016 року, коли тривав розгляд справи у Суді. Мати заявника, пані Людмила Іванівна Щербак, висловила бажання підтримувати заяву від імені свого сина. Оскільки клопотання відповідає практиці Суду, Суд не вбачає жодних підстав для відмови в його задоволенні (див., серед інших джерел, рішення у справах "Беньямінсон проти України"(Benyaminson v. Ukraine), заява № 31585/02, пункт 83, від 26 липня 2007 року, "Ярошовець та інші проти України" (Yaroshovets and Others v. Ukraine), заява № 74820/10 та 4 інших заяви, пункт 67, від 03 грудня 2015 року, та "Хорватова проти Словаччини" (<...>), заява № 74456/01, пункти 25 27, від 17 травня 2005 року). Однак у тексті рішення посилання робитиметься на заявника.

III. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6 ТА СТАТТІ 13 КОНВЕНЦІЇ

7. Заявники скаржилися на те, що тривалість відповідних кримінальних проваджень була несумісною з вимогою "розумного строку", та на відсутність ефективного засобу юридичного захисту у зв’язку з цим. Вони посилалися на пункт 1 статті 6 та статтю 13 Конвенції, які передбачають таке:

Пункт 1 статті 6

"Кожен має право на … розгляд його справи упродовж розумного строку … судом, …, який … встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.".

"Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.".

8. Суд повторює, що розумність тривалості провадження повинна оцінюватися у контексті обставин справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявників та відповідних органів державної влади, а також важливість предмета спору для заявників (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справах "Пелісьє та Сассі проти Франції" [ВП] (<...>) [GC], заява № 25444/94, пункт 67, ЄСПЛ 1999-II, та "Фрідлендер проти Франції" [ВП] (Frydlender v. France) [GC], заява № 30979/96, пункт 43, ЄСПЛ 2000-VII).

9. У керівній справі "Меріт проти України" (Merit v. Ukraine), заява № 66561/01, рішення від 30 березня 2004 року, Суд вже встановлював порушення щодо питань, аналогічних тим, що розглядаються у цій справі.

10. Розглянувши всі надані матеріали, Суд не вбачає жодних фактів або аргументів, здатних переконати його дійти іншого висновку щодо прийнятності та суті цих скарг. З огляду на свою практику з цього питання Суд вважає, що у цій справі тривалість проваджень була надмірною та не відповідала вимозі "розумного строку".

11. Суд також зазначає, що заявники не мали у своєму розпорядженні ефективного засобу юридичного захисту щодо цих скарг.

12. Отже, ці скарги є прийнятними та свідчать про порушення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції.

IV. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

13.Стаття 41 Конвенції передбачає:

"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.".

14. З огляду на наявні в нього документи та свою практику (див., зокрема, рішення у справі "Бевз проти України" (Bevz v. Ukraine), заява № 7307/05, пункт 52, від 18 червня 2009 року) Суд вважає за доцільне присудити суми, зазначені у таблиці в додатку. Він відхиляє будь-які додаткові вимоги щодо справедливої сатисфакції, висунуті заявником у заяві № 44689/10.

15. Суд вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

1.Вирішує об’єднати заяви.

2.Вирішує, що пані Людмила Іванівна Щербак, мати заявника у заяві № 44689/10, має locus standi у провадженні.

3.Оголошує заяви прийнятними.

4.Постановляє, що ці заяви свідчать про порушення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції у зв’язку з надмірною тривалістю кримінальних проваджень.

5.Постановляє, що:

упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявникам суми, зазначені у таблиці в додатку, які мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;

із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

6.Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції у заяві № 44689/10.

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 19 грудня 2019 року відповідно до пунктів 2 та 3 правила 77 Регламенту Суду.