Справа «Сержантов проти України» (Заява № 57240/14)

Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Сержантов проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Йонко Грозєв (<...>), Голова,

Ганна Юдківська (<...>),

Андре Потоцький (<...>), судді,

та Лів Тігерштедт (<...>), в.о. заступника Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 20 червня 2019 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справу було розпочато за заявою, поданою 15 серпня 2014 року до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

2. Заявника представляли пані О.М. Скалько - юрист, яка практикує у м. Миколаєві, Україна, та п. Г.В. Токарев - юрист, який практикує у м. Харкові, Україна-1.

3. Про заяву було повідомлено Уряд України (далі - Уряд).

4. 19 серпня 2014 року Суд застосовував тимчасовий захід відповідно до правила 39 Регламенту Суду і справі було надано статус пріоритетної відповідно до правила 41 Регламенту Суду. 10 листопада 2016 року тимчасовий захід було скасовано.

5. Відомості про заявника та відповідна інформація щодо заяви наведені у таблиці в додатку.

6. Заявник стверджував, що не отримував належної медичної допомоги під час тримання під вартою.

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 3 КОНВЕНЦІЇ

7. Заявник скаржився на ненадання йому належної медичної допомоги під час тримання під вартою. Він посилався на статтю 3 Конвенції, яка передбачає таке:

Cтаття 3

"Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.".

8. Суд зазначає, що заявник страждав на серйозні захворювання, зазначені у таблиці в додатку, що впливало на його повсякденну діяльність.

9. Суд повторює, що "належність" медичної допомоги залишається найбільш важким елементом для визначення (див. рішення у справі "Блохін проти Росії" [ВП] (Blokhin v. Russia) [GC], заява № 47152/06, пункт 137,ЄСПЛ 2016). У цьому контексті зрозуміло, що органи влади повинні забезпечити оперативність і точність постановки діагнозу та лікування (див. рішення у справах "Похлєбін проти України" (Pokhlebin v. Ukraine), заява № 35581/06, пункт 62, від 20 травня 2010 року, та "Горбуля проти Росії" (Gorbulya v. Russia), заява № 31535/09, пункт 62, від 06 березня 2014 року, з подальшими посиланнями), а у випадку, коли це викликано медичним станом, - регулярність і систематичність нагляду та наявність плану терапевтичних заходів з метою ефективного лікування захворювань ув’язненої особи або запобігання їхньому ускладненню (див., inter alia, рішення у справах "Ухань проти України" (Ukhan v. Ukraine), заява № 30628/02, пункт 74, від 18 грудня 2008 року, та "Колесникович проти Росії" (Kolesnikovich v. Russia), заява № 44694/13, пункт 70, від 22 березня 2016 року, з подальшими посиланнями). Суд підкреслює, що медична допомога, яка надається в установах виконання покарань, має бути належною та відповідати тому рівню допомоги, яку державні органи зобов’язалися надавати для всього населення. Проте це не означає, що кожному затриманому має гарантуватись лікування на тому самому рівні, що й у найкращих медичних закладах поза межами установ виконання покарань (див. рішення у справах "Коновальчук проти України" (Konovalchuk v. Ukraine), заява № 31928/15, пункт 52, від 13 жовтня 2016 року, та "Садретдінов проти Росії" (Sadretdinov v. Russia), заява № 17564/06, пункт 67, від 24 травня 2016 року, з подальшими посиланнями).

10. Розглянувши всі надані матеріали, Суд виявив недоліки у лікуванні заявника, перераховані у таблиці в додатку. Суд вже встановлював порушення щодо питань, аналогічних тим, що розглядаються у цій справі (див. рішення у справах "Невмержицький проти України" (Nevmerzhitsky v. Ukraine), заява № 54825/00, пункти 103-105, ЄСПЛ 2005-II (витяги), "Веннер проти Германії" (Wenner v. Germany), заява № 62303/13, пункти 54-81, від 01 вересня 2016 року, та, mutatis mutandis, "Барило проти України" (Barilo v. Ukraine), № 9607/06, пункти 66-73, від 16 травня 2013 року). З огляду на свою практику з цього питання Суд вважає, що у цій справі заявник не отримав вичерпної та належної медичної допомоги під час тримання під вартою.

11. Отже, ця скарга є прийнятною та свідчить про порушення статті 3 Конвенції.

II. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

12.Стаття 41 Конвенції передбачає:

"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.".

13. З огляду на наявні в нього документи та свою практику (див., зокрема, згадане рішення у справі "Логвиненко проти України" (Logvinenko v. Ukraine), заява № 13448/07, пункти 89-95, від 14 жовтня 2010 року) Суд вважає за доцільне присудити суму, зазначену в таблиці у додатку та відхиляє будь-які додаткові вимоги заявника щодо справедливої сатисфакції.

14. Суд вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

1.Оголошує заяву прийнятною.

2.Постановляє, що ця скарга свідчить про порушення статті 3 Конвенції у зв’язку з неналежною медичною допомогою під час тримання під вартою.

3.Постановляє, що:

(a) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявнику суму, зазначену у таблиці в додатку; ця сума має бути конвертована в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;

(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначену суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

4.Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 11 липня 2019 року відповідно до пунктів 2 та 3 правила 77 Регламенту Суду.