Справа «Левченко та інші проти України» (Заява № 46993/13 та 2 інші заяви - див. перелік у додатку)

Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Левченко та інші проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Сіофра О’Лірі (<…>), Голова,

Мартіньш Мітс (<…>),

Ладо Чантурія (<…>), судді,

та Лів Тігерштедт (<…>), в.о. заступника Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 21 березня 2019 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справу було розпочато за заявами, поданими у різні дати, зазначені в таблиці у додатку, до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

2. Про заяви було повідомлено Уряд України (далі - Уряд).

3. Перелік заявників та відповідні деталі заяв наведені в таблиці у додатку.

4. Заявники скаржились на надмірну тривалість досудового тримання під вартою. Заявники також висували інші скарги за положеннями Конвенції.

I. ОБ’ЄДНАННЯ ЗАЯВ

5. Беручи до уваги схожість предмета заяв, Суд вважає за доцільне розглянути їх спільно в одному рішенні.

II. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 3 СТАТТІ 5 КОНВЕНЦІЇ

6. Заявники скаржились, головним чином, на надмірну тривалість досудового тримання під вартою. Вони посилались на пункт 3 статті 5 Конвенції, яка передбачає таке:

Пункт 3 Статті 5

"3. Кожен, кого заарештовано або затримано згідно з положеннями підпункту "c" пункту 1 цієї статті, … має бути забезпечено розгляд справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження. Таке звільнення може бути обумовлене гарантіями з’явитися на судове засідання.".

7. Суд зауважує, що загальні принципи щодо права на судовий розгляд протягом розумного строку або звільнення під час провадження, гарантовані пунктом 3 статті 5 Конвенції, були викладені у низці його попередніх рішень (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справах "Кудла проти Польщі" [ВП] (Kudla v. Poland) [GC], заява № 30210/96, пункт 110, ЄСПЛ 2000-XI, та "Маккей проти Сполученого Королівства" [ВП] (McKay v. the United Kingdom) [GC], заява № 543/03, пункти 41-44, ЄСПЛ 2006-X, з подальшими посиланнями).

8. У справах "Харченко проти України" (Kharchenko v. Ukraine), заява № 40107/02, від 10 лютого 2011 року, та "Ігнатов проти України" (Ignatоv v. Ukraine), заява № 40583/15, від 15 грудня 2016 року, Суд вже встановлював порушення щодо питань, аналогічних тим, що розглядаються у цій справі.

9. Розглянувши всі наявні в нього матеріали, Суд не вбачає жодних фактів або аргументів, здатних переконати його дійти іншого висновку щодо прийнятності та суті цих скарг. З огляду на свою практику з цього питання Суд вважає, що у цій справі тривалість досудового тримання заявників під вартою була надмірною.

10. Отже, ці скарги є прийнятними та свідчать про порушення пункту 3 статті 5 Конвенції.

III. ІНШІ СТВЕРДЖУВАНІ ПОРУШЕННЯ ЗА УСТАЛЕНОЮ ПРАКТИКОЮ СУДУ

11. Заявники також висували інші скарги, які порушували питання за підпунктом "с" пункту 1 та пунктом 4 статті 5 Конвенції, а також за статтею 6 Конвенції з огляду на відповідну усталену практику Суду (див. таблицю у додатку). Ці скарги не є явно необґрунтованими у розумінні підпункту "а" пункту 3 статті 35 Конвенції та не є неприйнятними з будь-яких інших підстав. Тому вони мають бути визнані прийнятними. Розглянувши всі наявні в нього матеріали, Суд доходить висновку, що вони також свідчать про порушення Конвенції у світлі його висновків у згаданому рішенні у справі "Харченко проти України" (Kharchenko v. Ukraine), в рішенні у справі "Меріт проти України" (Merit v. Ukraine), заява № 66561/01, від 30 березня 2004 року, та, mutatis mutandis, в рішенні у справі "Соловей та Зозуля проти України" (Solovey and Zozulya v. Ukraine), заяви № 40774/02 та № 4048/03, пункти 71-73, від 27 листопада 2008 року.

IV. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

13.Стаття 41 Конвенції передбачає:

"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї, і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.".

14. З огляду на наявні в нього документи та свою практику, Суд вважає за доцільне присудити суми, зазначені в таблиці у додатку.

15. Суд вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

1.Вирішує об’єднати заяви.

2.Оголошує заяви прийнятними.

3.Постановляє, що ці скарги свідчать про порушення пункту 3 статті 5 Конвенції у зв’язку з надмірною тривалістю досудового тримання під вартою.

4.Постановляє, що було порушено підпункт "с" пункту 1 і пункт 4 статті 5 Конвенції та статтю 6 Конвенції щодо інших скарг, поданих відповідно до усталеної практики Суду (див. таблицю у додатку ).

5.Постановляє, що:

(a) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявникам суми, зазначені в таблиці у додатку; ці суми мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;

(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 11 квітня 2019 року відповідно до пунктів 2 та 3 правила 77 Регламенту Суду.