Заява № 41710/06, подана Надією Іванівною Гавриловою проти України

26 серпня 2014 року Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Енн Пауер-Форд (<…>), Голова,

Ганна Юдківська (<…>),

Андре Потоцький (<…>), судді,

а також Стівен Філліпс (<…>), заступник Секретаря секції,

беручи до уваги вищезазначену заяву, подану 20 вересня 2006 року,

з огляду на односторонню декларацію щодо вилучення Судом заяви з реєстру справ, подану Урядом держави-відповідача 31 січня 2011 року, та відповідь заявниці на цю декларацію,

після обговорення постановляє таке рішення:

Заявниця - пані Надія Іванівна Гаврилова, громадянка України, народилася у 1942 році та проживає у м. Житомирі.

Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений.

Заявниця скаржилась за пунктом 1 статті 6 Конвенції на тривале провадження на національному рівні, у якому вона виступала стороною.

Посилаючись на статтю 13 Конвенції, заявниця також скаржилася, що суд та прокуратура не здійснили належних дій для захисту її майнових прав, оскільки усі її скарги, подані до цих органів, були безуспішними. Також вона скаржилася за статтею 1 Першого протоколу на фінансові втрати, понесені нею внаслідок тривалого провадження. Крім цього, заявниця, не посилаючись на жодну статтю Конвенції, скаржилася на брак доступу до суду.

Про заяву в частині скарг на тривалість провадження на національному рівні було повідомлено Уряд.

1. Заявниця скаржилась на тривалість провадження на національному рівні. Вона посилалась на пункт 1 статті 6 Конвенції.

Після невдалих спроб досягти дружнього врегулювання листом від 31 січня 2011 року Уряд повідомив Суд про односторонню декларацію з метою врегулювання питання, яке порушувались у цій частині заяви. Пізніше Урядом було запропоновано Суду вилучити заяву з реєстру справ відповідно до статті 37 Конвенції.

Декларація передбачає таке:

"Уряд України визнає надмірну тривалість розгляду справи заявниці у національних судах.

Я, Валерія Лутковська, Урядовий уповноважений, заявляю, що Уряд України пропонує сплатити ex gratia пані Надії Іванівні Гавриловій 650 (шістсот п’ятдесят) євро.

Таким чином, Уряд закликає Суд вилучити заяву з реєстру справ. Уряд пропонує Суду прийняти цю декларацію як "будь-яку іншу підставу" вилучення заяви з реєстру справ відповідно до підпункту "с" пункту 1 статті 37 Конвенції.

Ця сума буде конвертована в національну валюту держави-відповідача на день здійснення платежу та звільнена від будь-яких податків. Вона буде виплачена протягом трьох місяців з моменту отримання повідомлення про рішення Суду. У випадку несплати заявниці належної їй суми протягом зазначеного тримісячного строку Уряд зобов’язується сплатити пеню, що дорівнюватиме граничній позичковій ставці Європейського центрального банку в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

Ця виплата становитиме остаточне вирішення справи.".

У листі від 18 березня 2011 року заявниця вказала, що вона не погоджується з умовами односторонньої декларації.

Суд нагадує, що стаття 37 Конвенції передбачає, що Суд може на будь-якій стадії провадження у справі прийняти рішення про вилучення заяви з реєстру справ, якщо обставини справи дають підстави дійти одного з висновків, передбачених у підпунктах "a", "b" чи "c" пункту 1 цієї статті. Зокрема, підпункт "c" пункту 1 статті 37 Конвенції надає Суду право вилучити заяву з реєстру, якщо:

"на будь-якій іншій підставі, встановленій Судом, подальший розгляд заяви не є виправданим".

Суд також нагадує, що за певних обставин заяву може бути вилучено з реєстру справ відповідно до підпункту "с" пункту 1 статті 37 на підставі односторонньої декларації Уряду держави-відповідача, навіть якщо заявник бажає, щоб розгляд справи продовжувався.

З цією метою Суд ретельно розгляне декларацію у світлі принципів, що випливають із його практики, зокрема рішення у справі "Тахсін Аджар проти Туреччини" (Tahsin Acar v. Turkey) [ВП], заява № 26307/95, пп. 75-77, ЄСПЛ 2003-VI; ухвал у справах "ТОВ ВАЗА проти Польщі" (WAZA Spolka z o. o. v. Poland), заява № 11602/02, від 26 червня 2007 року, та "Сульвінська проти Польщі" (Sulwinska v. Poland), заява № 28953/03).

У низці справ, включаючи справи проти України, Суд встановив свою практику стосовно скарг порушення права особи на справедливий судовий розгляд упродовж розумного строку (див., наприклад, рішення у справах "Фрідлендер проти Франції" (Frydlender v. France) [ВП], заява № 30979/96, п. 43, ЄСПЛ 2000-VII, "Кокчіарелла проти Італії" (Cocchiarella v. Italy) [ВП], заява № 64886/01, пп. 69-98, ЄСПЛ 2006-V, "Мажевський проти Польщі" (Majewski v. Poland) від 11 жовтня 2005 року, заява № 52690/99, та "Павлюлинець проти України" (Pavlyulynets v. Ukraine) від 6 вересня 2005 року, заява № 70767/01, пп. 39-52).

З огляду на характер визнань, які містяться в декларації Уряду, а також запропоновану суму відшкодування, яка є співмірною із сумами, що присуджуються у подібних справах, Суд вважає, що подальший розгляд цієї заяви є невиправданим (підпункт "с" пункту 1 статті 37 Конвенції).

Більше того, у світлі вищевикладених міркувань та враховуючи чітку й усталену практику з цього питання Суд переконаний, що повага до прав людини, визначених у Конвенції та протоколах до неї, не вимагає продовження розгляду заяви (пункт 1 статті 37 in fine).

Насамкінець Суд зазначає, що якщо Уряд не дотримається умов односторонньої декларації, заяву може бути поновлено у реєстрі справ відповідно до пункту 2 статті 37 Конвенції (ухвала у справі "Йосіповіч проти Сербії" (Josipovic v. Serbia), заява № 18369/07, від 4 березня 2008 року).

Враховуючи викладене, заяву слід вилучити з реєстру справ в частині вищезгаданої скарги.

2. Посилаючись на статтю 13 Конвенції, заявниця скаржилася, що суд та прокуратура не здійснили належних дій для захисту її майнових прав, оскільки усі її скарги, подані до цих органів, були безуспішними. Також вона скаржилася за статтею 1 Першого протоколу на фінансові втрати, понесені нею внаслідок тривалого провадження. Також заявниця, не посилаючись на жодну статтю Конвенції, скаржилася на брак доступу до суду.

Беручи до уваги всі наявні матеріали, в межах своєї компетенції щодо розгляду оскаржуваних питань, Суд дійшов висновку про відсутність будь-яких ознак порушення прав і свобод, викладених у Конвенції або протоколах до неї.

Таким чином, ця частина заяви є явно необґрунтованою і має бути відхилена згідно з пунктами 3 та 4 статті 35 Конвенції.

Бере до уваги умови декларації Уряду держави-відповідача за пунктом 1 статті 6 Конвенції та засоби забезпечення дотримання зазначених у ній зобов’язань.

Вирішує вилучити частину скарг у заяві з реєстру справ відповідно до підпункту "с" пункту 1 статті 37 Конвенції.

Оголошує решту скарг у заяві неприйнятними.