Справа "Самойлович проти України" (Заява N 28969/04)

Стислий виклад.

29 січня 1997 року прокуратурою Київського району м. Сімферополя Автономної Республіки Крим було порушено кримінальну справу щодо заявника, яку 29 грудня 2003 року, після скасування вироку суду першої інстанції та направлення справи на додаткове розслідування, було закрито у зв'язку з відсутністю складу злочину (перше кримінальне провадження).

2 серпня 1999 року заявника було затримано за підозрою у вчиненні злочину в рамках іншої кримінальної справи (друге кримінальне провадження).

З огляду на тяжкість пред'явлених заявнику обвинувачень та необхідність проведення певних процесуальних дій 5 серпня 1999 року прокуратурою Автономної Республіки Крим було санкціоновано обрання заявнику запобіжного заходу у вигляді взяття під варту строком на два місяці. У подальшому строк тримання заявника під вартою неодноразово продовжувався прокуратурою Автономної Республіки Крим на тих же підставах.

Заявник неодноразово безуспішно подавав клопотання про звільнення з-під варти. Апеляційний суд Автономної Республіки Крим (далі - апеляційний суд АРК), відмовляючи заявникові у задоволенні його клопотань, посилався на тяжкість пред'явленого йому обвинувачення. А 9 жовтня 2003 року апеляційний суд АРК встановив, що санкція прокурора від 5 серпня 1999 року була законною та позбавлення заявника свободи не було свавільним.

Крім того, заявник неодноразово безуспішно звертався з заявами про порушення кримінальної справи щодо працівників міліції та прокуратури у зв'язку з процесуальними недоліками, допущеними під час взяття його під варту.

5 листопада 2003 року Центральний районний суд м. Сімферополя, розглядаючи скаргу заявника на постанову прокуратури про відмову в порушенні кримінальної справи щодо незаконності тримання його під вартою, встановив, що деякі документи, складені під час взяття заявника під варту, містили певні процесуальні недоліки, та повернув кримінальну справу на додаткову перевірку.

22 грудня 2003 року прокуратурою знову було винесено постанову про відмову в порушенні кримінальної справи. Ця постанова в подальшому була залишена в силі Центральним районним судом м. Сімферополя та апеляційним судом АРК.

17 листопада 2004 року апеляційний суд АРК визнав заявника винним у вчиненні злочину та призначив йому покарання у вигляді позбавлення волі. 16 березня 2006 року Верховний Суд України відмовив у задоволенні касаційної скарги заявника на цей вирок.

У серпні 2006 року заявника було звільнено у зв'язку з відбуттям ним строку покарання, призначеного вироком суду.

З серпня 1999 року до серпня 2006 року заявник тримався під вартою в Сімферопольському СІЗО N 15. За його твердженнями умови тримання його в цій установі були неналежними.

Заявник скаржився до Європейського суду з прав людини (далі - Європейський суд) за ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) на умови тримання його під вартою в Сімферопольському СІЗО N 15; підп. "c" п. 1 ст. 5 - на незаконність постанови прокурора від 5 серпня 1999 року щодо обрання йому запобіжного заходу у вигляді взяття під варту і що тримання його під вартою до його засудження було свавільним; п. 3 ст. 5 - на надмірну тривалість досудового тримання його під вартою; п. 1 ст. 6 - на надмірну тривалість двох кримінальних проваджень щодо нього. Заявник також стверджував про інші порушення Конвенції.

Враховуючи свою практику у справах щодо тримання осіб в Сімферопольському СІЗО N 15 в період з 1999 до 2006 року, Європейський суд встановив порушення ст. 3 Конвенції в зв'язку з тим, що побутові умови тримання заявника під вартою в цій установі були такими, що принижують гідність.

Порушення підп. "c" п. 1 ст. 5 Конвенції було констатовано у зв'язку з тим, що тримання заявника під вартою протягом перших двох місяців за санкцією прокурора від 5 серпня 1999 року не було позбавлено свавілля, оскільки апеляційний суд АРК та Центральний районний суд м. Сімферополя, розглядаючи питання його законності, не мали єдиного та послідовного підходу, що порушує принцип юридичної визначеності, та не надавали належних мотивів для відхилення конкретних тверджень заявника у цьому зв'язку.

Керуючись своєю практикою, зокрема, у справі "Харченко проти України", Європейський суд констатував порушення підп. "c" п. 1 ст. 5 Конвенції у зв'язку з тим, що тримання заявника під вартою після спливу двохмісячного строку, встановленого постановою від 5 серпня 1999 року, і до його засудження було незаконним, зокрема, оскільки, його строк продовжувався за санкцією прокурора, а суд, продовжуючи строк тримання заявника під вартою, не надав належного обґрунтування.

Європейський суд констатував порушення п. 3 ст. 5 Конвенції у зв'язку з тим, що тримання заявника під вартою протягом п'яти років не мало достатньо вагомих підстав з огляду на те, що він раніше не був судимий та його було обвинувачено в участі лише в одному епізоді злочинної діяльності групи.

З огляду на свої висновки у справах "Паскал проти України", "Іззетов проти України" та "Тодоров проти України", в яких розглядалось питання тривалості того самого кримінального провадження, але щодо співобвинувачених заявника, Європейський суд констатував порушення п. 1 ст. 6 Конвенції у зв'язку з надмірною тривалістю другого кримінального провадження щодо заявника.

Розглянувши справу, Європейський суд одноголосно:

"1. Оголошує прийнятними скарги щодо побутових умов тримання заявника під вартою в Сімферопольському СІЗО, законності та тривалості тримання його під вартою під час досудового слідства та судового провадження, а також тривалості другого кримінального провадження щодо нього, а решту скарг у заяві - неприйнятною.

2. Постановляє, що було порушення статті 3 Конвенції.

3. Постановляє, що було порушення підпункту "c" пункту 1 статті 5 Конвенції.

4. Постановляє, що було порушення пункту 3 статті 5 Конвенції.

5. Постановляє, що було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції.

6. Постановляє, що:

(a) упродовж трьох місяців від дня, коли це рішення набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава має сплатити заявнику 15000 (п'ятнадцять тисяч) євро відшкодування моральної шкоди, разом з будь-якими податками, які можуть нараховуватись; ця сума має бути конвертована в національну валюту України за курсом на день здійснення платежу;

(b) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до остаточного розрахунку на цю суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

7. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції."