Справа "Коберник проти України" (Заява N 45947/06)

Стислий виклад.

13 травня 1999 року щодо заявника було порушено кримінальну справу, а 21 травня 1999 року його було заарештовано.

Після завершення досудового слідства 5 червня 2001 року справа була направлена до Верховного суду Автономної Республіки Крим (пізніше - Апеляційний суд Автономної Республіки Крим, далі - Апеляційний суд АРК) для розгляду по суті.

Між 30 липня 2001 року та 15 грудня 2003 року судові засідання у цій справі неодноразово переносились через неявку інших обвинувачених, свідків, потерпілих, адвокатів, а також через відсутність технічних засобів фіксації процесу.

15 грудня 2003 року суд направив справу на додаткове розслідування та продовжив строк тримання заявника під вартою через відсутність підстав для зміни запобіжного заходу.

8 травня 2004 року Верховний Суд скасував рішення від 15 грудня 2003 року і направив справу на новий розгляд до Апеляційного суду АРК. Від цієї дати і до 22 травня 2006 року судові засідання неодноразово переносились через неявку учасників судового провадження, а також перебої в електропостачанні.

22 травня 2006 року Апеляційний суд визнав заявника винним у вчиненні ним злочинів і призначив покарання у вигляді позбавлення волі строком на 15 років із конфіскацією майна.

Отже, тривалість досудового тримання заявника під вартою становила сім років.

Заявник оскаржив вирок до Верховного Суду, який 5 квітня 2007 року частково змінив рішення Апеляційного суду.

Таким чином, тривалість кримінального провадження у справі заявника становила більше семи років та десяти місяців.

14 червня 2007 року заявника було переведено до Луганського СІЗО (далі - СІЗО), де він тримався до 9 липня 2007 року. Заявник стверджував, що його камера знаходилась у напівпідвальному приміщенні, була переповненою, засуджені змушені були спати по черзі, туалет був брудним та не відповідав вимогам приватності, стіни були вкриті пліснявою. Система каналізації неодноразово зазнавала аварій, через що коридор періодично заливало стічними водами. Камера мала лише два невеликі вікна та не мала системи вентиляції, а також не відповідала іншим санітарно-гігієнічним умовам.

Заявник стверджував, що в дні його переміщення, 14 червня та 9 липня 2007 року його перевозили в переповнених купе поїзда та автомобілі, без достатньої вентиляції.

До Європейського суду з прав людини (далі - Європейський суд) заявник скаржився за ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) на те, що умови його тримання у СІЗО та переміщення не відповідали вимогам належного поводження, за п. 3 ст. 5 Конвенції на надмірну тривалість його досудового тримання та за п. 1 ст. 6 Конвенції на несумісність тривалості кримінального провадження у його справі з вимогою "розумного строку".

Європейський суд визнав неприйнятною скаргу заявника на несумісність умов його переміщення вимогам ст. 3 Конвенції як повністю необґрунтовану.

Порушення ст. 3 Конвенції під час тримання заявника під вартою було констатовано Європейським судом у зв'язку з тим, що заявник тримався у надто переповненій камері, Урядом не було спростовано твердження заявника про невідповідність облаштування туалету вимогам приватності та про відсутність відповідної вентиляції у камері, а визнання Урядом факту аварій у каналізаційній системі надало більшої ваги твердженням заявника про незадовільність санітарних умов.

Європейський суд встановив порушення п. 3 ст. 5 Конвенції, оскільки надані Урядом матеріали не дають підстав для висновку, що тримання заявника під вартою протягом всього періоду розгляду його справи ґрунтувалось на відповідних та достатніх підставах.

Європейський суд встановив також порушення п. 1 ст. 6 Конвенції оскільки тривалість кримінального провадження у справі заявника була надмірною та не відповідала вимозі "розумного строку" через неспроможність державних органів забезпечити присутність інших обвинувачуваних, свідків та потерпілих, необхідність забезпечення технічної фіксації процесу (вересень 2001 року - серпень 2002 року), неодноразове перенесення слухань.

Розглянувши справу, Європейський суд одноголосно:

"1. Оголошує скаргу заявника стосовно умов його переміщення неприйнятною, а решту скарг у заяві - прийнятною;

2. Постановляє, що було порушення статті 3 Конвенції;

3. Постановляє, що було порушення пункту 3 статті 5 Конвенції;

4. Постановляє, що було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції;

5. Постановляє, що

(a) упродовж трьох місяців від дня, коли це рішення набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач має виплатити заявнику 7000 (сім тисяч) євро відшкодування моральної шкоди разом з будь-яким податком, що може нараховуватись; ця сума має бути конвертована у валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;

(b) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до остаточного розрахунку на цю суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти;

6. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції."