Заява № 29085/06, подана Дмитром Леонідовичем Любарецем проти України

29 січня 2014 року Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Ангеліка Нуссбергер (<…>), Голова,

Андре Потоцький (<…>),

Алеш Пейхал (<…>), судді,

а також Стівен Філліпс (<…>), заступник Секретаря секції,

беручи до уваги зазначену заяву, подану 3 липня 2006 року,

враховуючи декларацію, подану Урядом-відповідачем 9 листопада 2012 року щодо вилучення заяви з реєстру справ, та відповідь заявника на цю декларацію,після обговорення постановляє таке рішення:

Заявник, п. Дмитро Леонідович Любарець, 1967 року народження, - громадянин України, проживає в м. Києві. Його представляв п. Т.О. Калмиков - юрист, який практикує у м. Києві.

Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений - п. Назар Кульчицький.

Заявник - колишній працівник міліції, якого було затримано за підозрою у вчиненні вбивства у вересні 2004 року, - скаржився за підпунктом "с" пункту 1 статті 5 Конвенції на затримання всупереч національному законодавству. Він також скаржився за статтею 3 Конвенції на жорстоке поводження з ним з боку працівників міліції, які хотіли примусити його дати свідчення проти себе, а також на те, що його утримували у звичайній камері у СІЗО, а не в камері для колишніх працівників міліції.

Він також скаржився за пунктами 3 і 4 статті 5 Конвенції на надмірну тривалість його тримання під вартою під час досудового слідства та відсутність ефективних юридичних засобів для швидкого вирішення питання щодо законності його тримання під вартою, а також за пунктом 1 статті 6 Конвенції на тривалість розгляду його кримінальної справи національними органами.

Зрештою він скаржився за пунктами 1, 2 та 3 статті 6, статтями 7, 13 та 17 Конвенції на несправедливість кримінального провадження щодо нього та, без посилання на будь-які положення Конвенції, на те, що слухання його справи у суді призначалися на дні банних процедур у СІЗО і що його не забезпечували харчуванням у дні судових засідань.

Про заяву було повідомлено Уряд.

1. Заявник скаржився на тривалість свого тримання під вартою під час досудового слідства, відсутність ефективних юридичних засобів для оскарження законності такого тримання під вартою та що розгляд його справи був невиправдано тривалим. Він посилався на пункти 3 і 4 статті 5 та на пункт 1 статті 6 Конвенції.

Після невдалих спроб досягти дружнього врегулювання Уряд своїм листом від 9 листопада 2012 року повідомив Суд про односторонню декларацію з метою врегулювання питання, порушеного в цій частині заяви. Також Уряд закликав Суд вилучити заяву з реєстру справ відповідно до статті 37 Конвенції .

Декларація передбачала таке:

"Уряд України визнає порушення органами державної влади прав заявника, гарантованих пунктами 3 та 4 статті 5, пунктом 1 статті 6 Конвенції.

Я, Назар Кульчицький, Урядовий уповноважений у справах Європейського суду з прав людини, пропоную сплатити Дмитрові Леонідовичу Любарцю справедливу сатисфакцію в розмірі 5130 (п’ять тисяч сто тридцять) євро.

Таким чином, Уряд закликає Суд вилучити заяву з реєстру справ. Уряд пропонує Суду прийняти цю декларацію як "будь-яку іншу підставу" вилучення заяви з реєстру справ відповідно до підпункту "с" пункту 1 статті 37 Конвенції .

Сума в розмірі 5130 євро є відшкодуванням будь-якої матеріальної та моральної шкоди, а також компенсацією судових витрат, звільнена від будь-яких податків і буде конвертована у національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу. Кошти будуть виплачені протягом трьох місяців з дати повідомлення про ухвалення Судом рішення відповідно до пункту 1 статті 37 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У разі несплати цієї суми протягом тримісячного строку Уряд зобов’язується сплачувати з моменту спливу цього періоду і до моменту розрахунку простий відсоток у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в цей період, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

Ця виплата становитиме остаточне вирішення справи".

У листі від 19 березня 2013 року заявник вказав, що він не задоволений умовами односторонньої декларації.

Суд нагадує, що відповідно до статті 37 Конвенції він може на будь-якій стадії провадження винести рішення про вилучення заяви з реєстру справ, якщо обставини справи дають підстави дійти одного з висновків, визначених у підпунктах "a", "b" чи "c" пункту 1 цієї статті. Згідно з підпунктом "c" пункту 1 статті 37 Суд може вилучити заяву з реєстру справ, якщо:

"на будь-якій іншій підставі, встановленій Судом, подальший розгляд заяви не є виправданим".

Суд також нагадує, що за певних обставин він може вилучити заяву з реєстру справ відповідно до підпункту "с" пункту 1 статті 37 Конвенції на основі односторонньої декларації Уряду держави-відповідача, навіть якщо заявник бажає, щоб справа розглядалася далі.

З цією метою Суд ретельно розгляне декларацію у світлі принципів, що випливають із його практики, зокрема, рішень у справах "Тахсін Аджар проти Туреччини" (Tahsin Acar v. Turquie), [ВП], заява № 26307/95, пункти 75-77, ЄСПЛ 2003-VI; рішення про схвалення умов односторонньої декларації у справах "ТОВ "Компанія "ВАЗА" проти Польщі" (WAZA Spoolka z о.о. v. Pologne), заява № 11602/02, від 26 червня 2007 року, та "Сульвінська проти Польщі" (Sulwinska v. Pologne), заява № 28953/03.

У низці справ, у тому числі проти України, Суд розвинув практику розгляду скарг про порушення пунктів 3 і 4 статті 5 Конвенції та права на розгляд справи протягом розумного строку (див., наприклад, рішення у справах "Харченко проти України" (Kharchenko v. Ukraine), заява № 40107/02, від 10 лютого 2011 року; "Вергельський проти України" (Vergelskyy v. Ukraine), заява № 19312/06, від 12 березня 2009 року; "Фрідлендер проти Франції" (Frydlender v. France), [ВП], заява № 30979/96, пункт 43, ECHR 2000-VII; "Кочіарелла проти Італії" (Cocchiarella v. Italy), [ВП], заява № 64886/01, пункти 69-98, ECHR 2006-V; "Мажевский проти Польщі" (Majewski v. Poland), заява № 52690/99, від 11 жовтня 2005 року; та "Венде і Куковка проти Польщі" (Wende and Kukowka v. Poland), заява № 56026/00, від 10 травня 2007 року).

З огляду на характер визнань, що містяться в декларації Уряду, а також запропоновану суму відшкодування, яка співмірна з сумами, що присуджуються у подібних справах, Суд вважає, що подальший розгляд заяви не є виправданим (підпункт "с" пункту 1 статті 37 Конвенції ).

Більш того, у світлі вищевикладених міркувань та з огляду на чітку та усталену практику з цього питання Суд переконаний, що повага до прав людини, визначених у Конвенції та протоколах до неї, не вимагає подальшого розгляду заяви (пункт 1 статті 37 in fine).

Насамкінець Суд зазначає, що якщо Уряд не дотримається умов односторонньої декларації, заяву може бути відновлено у реєстрі справ відповідно до пункту 2 статті 37 Конвенції (див. рішення про схвалення умов односторонньої декларації у справі "Йосипович проти Сербії" (<…>), заява № 18369/07, від 4 березня 2008 року).

2. Щодо інших скарг заявника за статтею 3, підпунктом "с" пункту 1 статті 5, пунктами 1, 2 та 3 статті 6, статтями 7, 13 та 17 Конвенції , беручи до уваги всі наявні матеріали та тією мірою, якою оскаржувані питання належать до його компетенції, Суд дійшов висновку про відсутність будь-яких ознак порушення прав і свобод, викладених у Конвенції або протоколах до неї.

Таким чином, ця частина заяви є явно необґрунтованою і має бути відхилена згідно з пунктами 3 та 4 статті 35 Конвенції .

Бере до уваги умови декларації Уряду-відповідача за пунктами 3 і 4 статті 5 та пунктом 1 статті 6 Конвенції та засоби забезпечення дотримання зазначених у ній зобов’язань.

Вирішує вилучити цю частину заяви з реєстру справ відповідно до підпункту "с" пункту 1 статті 37 Конвенції.

Оголошує решту скарг у заяві неприйнятною.