Справа «Хайнацький та інші проти України» (Заява № 12895/08 та 249 інших заяв)

Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Хайнацький та інші проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Боштьян М. Зупанчіч (<…>), Голова,

Енн Пауер-Форд (<…>),

Хелена Єдерблом (<…>), судді,

а також Стівен Філліпс (<…>), заступник Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 3 грудня 2013 року

постановляє таке рішення, що було ухвалене у той день:

1. Справу розпочато за 250 заявами, поданими до Суду проти України відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянами України та юридичними особами, зареєстрованими в Україні, чиї дані вказані у доданих таблицях (далі - заявники).

2. У заявах № 67987/10, 13752/12 та 21067/12 заявники померли під час розгляду їх заяв в Суді. Найближчі родичі заявників у справах за заявами № 13752/12 та 21067/12 виявили бажання підтримувати заяви своїх померлих родичів.

3. У заявах № 45361/09, 29845/10, 57977/10, 35665/11, 35760/11, 39367/11, 8406/12, 12661/13 та 12663/13 рішення національних судів були винесені на користь померлих родичів заявників. Заявники стверджують про те, що вони є їх спадкоємцями за законом.

4. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений - п. Назар Кульчицький.

5. 28 травня 2013 року зазначені заяви були комуніковані Уряду України.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

6. У дати, зазначені в доданих таблицях, національні суди та комісії з трудових спорів ухвалили рішення, відповідно до яких заявники мають право на різні суми відшкодування або на вчинення певних дій на їхню користь. Рішення набрали законної сили та стали такими, що підлягають виконанню. Однак заявники не домоглися своєчасного виконання цих рішень.

7. Деякі заявники також подали скарги щодо фактичних та правових питань, не пов’язаних з вищезгаданими питаннями невиконання рішень.

I. ВИМОГА УРЯДУ - ВИЛУЧИТИ ЗАЯВУ, ПОДАНУ ПАНІ АНТОНІНОЮ ЙОСИПІВНОЮ ГОРДЕЮК (ЗАЯВА № 67987/10), З РЕЄСТРУ СПРАВ

8. Суд зазначив, що листом від 25 вересня 2013 року, надісланим рекомендованою поштою на адресу заявниці, "тим, кого це може стосуватися" було запропоновано проінформувати Суд до 23 жовтня 2013 року про бажання підтримувати заяву померлої пані Гордеюк. Лист був отриманий 4 жовтня 2013 року, однак жодних відповідей на нього до Суду не надходило.

9. З огляду на вищевикладене Суд вирішує вилучити з реєстру справ заяву, подану пані Антоніною Йосипівною Гордеюк, у зв’язку з тим, що заявниця померла і немає осіб, які бажають підтримати заяву. Крім того, підбиваючи підсумки згідно з частиною першою статті 37 у справі, відсутні будь-які особливі обставини, які б зумовили продовження розгляду справи, як цього вимагає повага до прав людини.

II. ЩОДО СТАТУСУ LOCUS STANDI ЗАЯВНИКІВ В ЗАЯВАХ № 45361/09, 29845/10, 57977/10, 35665/11, 35760/11, 39367/11, 8406/12, 21067/12, 12661/13, 12663/13 ТА 13752/12

10. Суд зазначає, що заяви № 45361/09, 29845/10, 57977/10, 35665/11, 35760/11, 39367/11, 8406/12, 21067/12, 12661/13, 12663/13 та 13752/12 стосуються права власності, яке, в принципі, підлягає передачі спадкоємцям. За цих обставин Суд вважає, що заявники або їх найближчі родичі мають право брати участь у цьому провадженні замість них (див., з-поміж інших джерел, рішення від 14 грудня 2006 року у справі "Міронов проти України" (Mironov v. Ukraine), заява № 19916/04, п. 12).

III. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТЕЙ 6, 13 КОНВЕНЦІЇ ТА СТАТТІ 1 ПЕРШОГО ПРОТОКОЛУ ДО КОНВЕНЦІЇ

11. Заявники скаржилися на тривале невиконання рішень, ухвалених на їхню користь, та на відсутність ефективних національних засобів юридичного захисту щодо цих скарг. Вони посилались, прямо чи по суті, на пункт 1 статті 6, статтю 13 Конвенції та статтю 1 Першого протоколу до Конвенції.

А. Заяви, наведені у Додатку 1

12. Враховуючи схожість заяв, наведених в Додатку 1, в контексті основних правових питань, про які в них йдеться, Суд вважає за необхідне об’єднати їх.

13. Суд зазначає, що в декількох заявах Уряд зробив конкретні зауваження щодо прийнятності справи, у тому числі, що рішення було виконано, що заявник не зазнав жодної істотної шкоди та не мав права на заявлені суми коштів, що заява була зловживанням правом на подачу позову або що держава не несе відповідальності за затримку. Суд розглянув вказані твердження та зазначає, що вони схожі на зауваження, подані в попередніх справах і вважає, що з аналогічних або пов’язаних причин вони не впливають на результат цієї справи.

14. Крім того, Суд зазначає, що скарги заявників, зазначених у Додатку 1, не є явно необґрунтованими в сенсі підпункту "а" пункту 3 статті 35 Конвенції . Він також зазначає, що ці скарги не є неприйнятними з будь-яких інших підстав. Тому вони повинні бути визнані прийнятними.

15. Суд вважає, що рішення, ухвалені на користь заявників, не були виконані своєчасно, відповідальність за що несуть органи державної влади.

16. Беручи до уваги свою усталену практику з цього питання (див. рішення від 15 жовтня 2009 року у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" (Yuriy Nikolayevich Ivanov v. Ukraine), заява № 40450/04, пп. 56-58 та 66-70), Суд постановляє, що в заявах, зазначених в Додатку 1, було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції у зв’язку з тривалим невиконанням рішень, ухвалених на користь заявників. Суд також вважає, що було порушення статті 13 Конвенції, оскільки заявники не мали ефективного національного засобу юридичного захисту, за допомогою якого вони могли б отримати відшкодування шкоди, завданої таким невиконанням.

В. Заяви, наведені у Додатку 2

17. Враховуючи схожість заяв, наведених в Додатку 2, в контексті основних правових питань, про які в них йдеться, Суд вважає за необхідне об’єднати їх.

1. Заява № 29227/10

18. Суд зазначає, що в заяві № 29227/10 затримка у виконанні стосується виплати відносно невеликої суми (590 грн - еквівалент 60 євро), а заявник не надав жодних аргументів чи доказів того, що затримка у виплаті такої суми мала значний вплив на його особисте життя. Судом раніше виявлялась відсутність "істотної шкоди" у справах, у яких сума виплати дорівнювала, або була меншою за 500 євро (див., наприклад, ухвалу від 24 січня 2012 року у справі "Гурурян проти Вірменії" (Gururyan v. Armenia), заява № 11456/05; ухвалу від 12 квітня 2011 року у справі "Стефанеску проти Румунії" (<…>), заява № 11774/04). Суд встановлює, що у цій справі заявник не зазнав жодної значної шкоди в результаті невиконання остаточного рішення суду.

19. Суд також зазначає, що "повага до прав людини", як це визначено в Конвенції та Протоколах до неї, не вимагає розгляду цієї скарги по суті, оскільки проблема невиконання остаточних рішень вже розглядалась в пілотному рішенні Суду проти України у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" (див. згадане рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України"), а також в ряді інших справ проти України, які, крім цього, розглядались на основі усталеної практики Суду з цього питання.

20. Суд також зазначає, що справа заявника була належним чином розглянута національним судом в сенсі підпункту "b" пункту 3 статті 35 Конвенції та було винесено рішення на користь заявника.

21. З урахуванням вищевикладеного Суд вирішує, що заява № 29227/10 повинна бути відхилена як неприйнятна відповідно до підпункту "b" пункту 3 статті 35 Конвенції.

2. Заява № 26028/13

22. У заяві № 26028/13 заявник скаржився на тривале невиконання рішення Автозаводського районного суду міста Кременчука від 5 травня 2009 року.

23. У своїх зауваженнях до заяви Уряд поінформував Суд, що рішення Автозаводського районного суду міста Кременчука було скасовано Харківським апеляційним адміністративним судом 26 квітня 2010 року (копія рішення була надана). Уряд запропонував визнати заяву № 26028/13 неприйнятною ratione personae у зв’язку з тим, що заявник не мав остаточного рішення, яке було винесене на його користь та підлягало виконанню.

24. Суд зазначає, що відповідно до Цивільного процесуального Кодексу України рішення суду першої інстанції набирає законної сили, якщо воно не оскаржене протягом терміну, встановленого для оскарження, або якщо про негайне виконання не зазначено в резолютивній частині рішення суду першої інстанції. У цій справі державні органи оскаржили рішення суду першої інстанції і вказане рішення не стало таким, що підлягає виконанню. У ході розгляду апеляційної скарги відповідне рішення було скасовано вищестоящим судом.

25. Внаслідок цього Суд погоджується із доводом Уряду про те, що рішення Автозаводського районного суду міста Кременчука не підлягало виконанню, тому заява повинна бути визнана неприйнятною відповідно до підпункту "а" пункту 3 статті 35 Конвенції .

3. Заяви № 59349/11, 61732/11, 9341/12 та 25081/12

26. У своїх зауваженнях стосовно заяв № 59349/11, 61732/11, 9341/12 та 25081/12 Уряд зазначив, що відповідні рішення національних судів були виконані в повному обсязі та в розумні строки. Уряд стверджував, зокрема, що виконання було здійснено протягом чотирьох (в заяві № 59349/11) та трьох (в заявах № 61732/11 та 9341/12) місяців. Уряд зазначив, що у заяві № 25081/12 рішення національного суду пов’язано з перерахунком постійних виплат (пенсій); що виконання почалося без затримок і що воно закінчилося 22 липня 2011 року (кінцева дата періоду, виплата пенсії за який була призначена національним судом). Уряд, таким чином, стверджував, що заяви № 59349/11, 61732/11, 9341/12 та 25081/12 є явно необґрунтованими. Заявники не спростували заперечень Уряду.

27. Суд погоджується з позицією Уряду стосовно того, що тривалість виконання у справах за заявами № 59349/11, 61732/11, 9341/12 та 25081/12 не була надмірною і що заяви є явно необґрунтованими в сенсі пункту 3 статті 35 та мають бути відхилені відповідно до пункту 4 статті 35 Конвенції (див. ухвалу від 19 червня 2007 року у справі "Андреєнко та інші проти України" (Andreyenko and Others v. Ukraine), заява № 22312/03; ухвалу від 11 жовтня 2005 року у справі "Збаранська проти України" (Zbaranskaya v. Ukraine), заява № 43496/02).

4. Заява № 18293/12

28. У заяві № 18293/12 заявник скаржиться на тривале невиконання рішення Енергодарського міського суду Запорізької області від 23 червня 2011 року.

29. 28 травня 2013 року Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд змінив рішення суду першої інстанції.

30. Суд відзначає, що період невиконання починається з моменту набуття рішенням законної сили (див. вище пункт 24) і, таким чином, в цьому випадку дорівнює шести місяцям (беручи до уваги рішення суду апеляційної інстанції).

31. Суд зазначає, що цей період не є настільки надмірним, щоб подавати обґрунтовану скаргу відповідно до Конвенції (див. ухвалу від 15 листопада 2005 року у справі "Солошенко проти України" (Soloshenko v. Ukraine), заява № 3952/04, ухвалу від 27 січня 2009 року у справі "Командарі проти Молдови" (Comandari v. Moldova), заява № 12224/05). У зв’язку з тим, що заява є явно необґрунтованою відповідно до пункту 3 статті 35, вона має бути відхилена відповідно до пункту 4 статті 35 Конвенції .

5. Заява № 35206/12

32. У заяві № 35206/12 заявниця скаржилася на тривале невиконання рішення Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 29 квітня 2011 року та доповненого Севастопольським апеляційним адміністративним судом 8 лютого 2012 року.

33. У своїх зауваженнях до Суду Уряд зазначив, що рішенням Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 13 вересня 2012 року бездіяльність державних виконавців було визнано незаконною і заявниці була присуджена компенсація за тривале невиконання рішення суду у розмірі 10000 грн (еквівалент 1000 євро). Уряд запропонував Суду визнати заяву № 35206/12 неприйнятною у зв’язку з тим, що заявниця втратила статус жертви, оскільки їй було надано належне і достатнє відшкодування.

34. Суд зазначає, що національні суди визнали порушення прав заявниці та присудили компенсацію.

35. Суд погоджується з позицією Уряду стосовно того, що в цій справі заявниця втратила свій статус жертви. Тому Суд оголошує заяву № 35206/12 явно необґрунтованою в сенсі пункту 3 статті 35 і відхиляє її відповідно до пункту 4 статті 35 Конвенції .

IV. ІНШІ СТВЕРДЖУВАНІ ПОРУШЕННЯ КОНВЕНЦІЇ

36. Деякі заявники подали інші скарги за Конвенцією, які Суд ретельно розглянув. У світлі всіх наявних матеріалів та настільки, наскільки оскаржувані питання охоплюються його компетенцією, Суд дійшов висновку, що вони не виявляють будь-яких ознак порушень прав і свобод, передбачених Конвенцією чи протоколами до неї.

37. Таким чином, ці скарги є явно необґрунтованими та мають бути відхилені відповідно до підпункту "а" пункту 3 та пункту 4 статті 35 Конвенції .

V. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

38. Стаття 41 Конвенції передбачає:

"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".

39. У цій справі Суд вважає розумним та справедливим (див. рішення від 6 червня 2013 року у справі "Кононова та інші проти України" (Kononova and Others v. Ukraine) [Комітет], заява № 11770/03 та 89 інших заяв, п. 24; від 20 червня 2013 року у справі "Цибулько та інші проти України" (Tsibulko and Others v. Ukraine) [Комітет], заява № 65656/11 та 249 інших заяв, п. 19; від 20 червня 2013 року у справі "Писарський та інші проти України" (Pysarskyy and Others v. Ukraine) [Комітет], заява № 20397/07 та 164 інших заяв, п. 24) присудити 2000 (дві тисячі) євро кожному заявнику, зазначеному у Додатку 1. Ця сума є відшкодуванням будь-якої матеріальної і моральної шкоди, а також компенсацією судових витрат.

40. Суд також зазначає, що у держави-відповідача залишається зобов'язання забезпечити виконання рішень, які підлягають виконанню.

41. Суд вважає за належне призначити пеню виходячи з граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

1.Вирішує об’єднати заяви, наведені у Додатку 1.

2.Оголошує прийнятними скарги заявників, зазначених у Додатку 1, за пунктом 1 статті 6, статтею 13 Конвенції та за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції щодо тривалого невиконання рішень, ухвалених на їхню користь, та щодо відсутності ефективних національних засобів юридичного захисту щодо цих скарг, а решту скарг у заявах - неприйнятною.

3.Постановляє, що було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції .

4.Постановляє, що було порушення статті 13 Конвенції .

5.Постановляє, що:

(a) протягом трьох місяців держава-відповідач має виконати рішення національних судів, ухвалених на користь заявників, які досі підлягають виконанню, та сплатити 2000 (дві тисячі) євро кожному заявнику або його/її спадкоємцю, у заявах, зазначених у Додатку 1, в якості відшкодування матеріальної та моральної шкоди, та компенсації судових витрат, а також будь-який податок, що може нараховуватись; ці суми мають бути конвертовані в національну валюту за курсом на день здійснення платежу;

(b) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до остаточного розрахунку на ці суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

6.Вирішує об’єднати заяви, вказані у Додатку 2, та оголошує їх неприйнятними.

7.Вирішує вилучити заяву № 67987/10, подану пані Антоніною Йосипівною Гордеюк, з реєстру справ (Додаток 3).

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 9 січня 2014 року відповідно до пунктів 2 та 3 правила 77 Регламенту Су ду.