Заява № 35098/06, подана Олександром Анатолійовичем Міщенком проти України

17 вересня 2013 року Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Боштьян М. Зупанчіч (<…>),

Голова,

Енн Пауер-Форд (<…>),

Хелена Єдерблом (<…>), судді,

а також Стівен Філліпс (<…>), заступник Секретаря

секції,

беручи до уваги зазначену заяву, подану 14 серпня 2006 року,

враховуючи декларацію, подану Урядом-відповідачем 11 квітня 2013

року, щодо вилучення заяви з реєстру справ та відповідь заявників

на цю декларацію,

після обговорення постановляє таке рішення:

Заявник - пан Олександр Анатолійович Міщенко, громадянин України 1958 року народження, проживає у місті Запоріжжі.

Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений - пан Назар Кульчицький з Міністерства юстиції.

Заявник скаржився за пунктом 1 статті 6 та статтею 13 Конвенції на надмірну тривалість провадження на національному рівні та на відсутність ефективного національного засобу юридичного захисту у цьому зв’язку. Заявник також скаржився за пунктом 3 статті 5 Конвенції на порушення його права негайно постати перед суддею після його затримання та арешту. Крім того, заявник скаржився за пунктом 1 статті 6 на несправедливість провадження.

Частину заяви щодо надмірної тривалості провадження на національному рівні та відсутності ефективних засобів юридичного захисту з цього приводу було комуніковано Урядові.

1. Заявник скаржився на надмірну тривалість провадження на національному рівні, що тривало більше п’яти років, та на відсутність ефективних засобів юридичного захисту. Він посилався на пункт 1 статті 6 та статтю 13 Конвенції .

Після невдалих спроб досягти дружнього врегулювання Уряд своїм листом від 11 квітня 2013 року повідомив Суд про намір подати односторонню декларацію з метою врегулювання питання, порушеного в цій частині заяви. Також уряд закликав Суд вилучити заяву з реєстру справ відповідно до статті 37 Конвенції .

Декларація передбачала таке:

"Уряд України визнає порушення на національному рівні прав заявника, гарантованих пунктом 1 статті 6 та статтею 13 Конвенції .

Я, Назар Кульчицький, Урядовий уповноважений, заявляю, що Уряд України пропонує сплатити пану Олександру Анатолійовичу Міщенку справедливу сатисфакцію у розмірі 900 (дев’ятсот) євро.

Таким чином, Уряд закликає Суд вилучити заяву з реєстру справ. Уряд пропонує, щоб Суд прийняв цю декларацію як "будь-яку іншу підставу" вилучення заяви з реєстру справ відповідно до підпункту "с" пункту 1 статті 37 Конвенції .

Ця сума у розмірі 900 (дев’ятсот) євро є відшкодуванням будь-якої матеріальної та моральної шкоди, а також компенсацією судових витрат, звільнена від будь-яких податків і буде конвертована у національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу. Кошти будуть виплачені протягом трьох місяців з дати повідомлення про ухвалення Судом рішення відповідно до пункту 1 статті 37 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод . У разі несплати цієї суми протягом тримісячного строку Уряд зобов’язується сплачувати з моменту спливу цього періоду і до моменту розрахунку простий відсоток у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в цей період, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

Ця виплата становитиме остаточне вирішення справи".

У листі від 20 червня 2013 року заявник вказав, що він не задоволений умовами односторонньої декларації.

Суд нагадує, що стаття 37 Конвенції передбачає, що на будь-якій стадії провадження він має право вилучити заяву з реєстру справ, якщо обставини справи дають підстави дійти одного з висновків, визначених підпунктами "a", "b" чи "c" пункту 1 цієї статті. Підпункт "c" пункту 1 статті 37 надає Суду право вилучити заяву з реєстру справ, зокрема, якщо:

"на будь-якій іншій підставі, встановленій Судом, подальший розгляд справи не є виправданим".

Суд також нагадує, що за певних обставин він може вилучити заяву з реєстру справ на підставі підпункту "с" пункту 1 статті 37 Конвенції , ґрунтуючись на положеннях односторонньої декларації Уряду держави-відповідача, навіть якщо заявник бажає, щоб справа розглядалася далі.

З цією метою Суд ретельно розгляне декларацію у світлі принципів, що випливають із його практики, зокрема, рішень у справах "Тахсін Аджар проти Туреччини" (Tahsin Acar v. Turquie), [ВП], заява № 26307/95, пункти 75-77, ЄСПЛ 2003-VI; "ТОВ "Компанія "ВАЗА" проти Польщі" (<…>), заява № 11602/02, від 26 червня 2007 року; та рішення про схвалення умов односторонньої декларації у справі "Сульвінська проти Польщі" (Sulwiriska с. Pologne), заява № 28953/03.

У низці справ, у тому числі проти України, Суд встановив свою практику щодо порушення права на розгляд справи протягом розумного строку (див., наприклад, рішення у справах "Фрідлендер проти Франції" (Frydlender v. France), [ВП], заява № 30979/96, пункт 43, ECHR 2000-VII; "Коччіарелла проти Італії" (Cocchiarella v. Italy), [ВП], заява № 64886/01, пункти 69-98, ECHR 2006-V; "Маєвскі проти Польщі" (Majewskiv. Poland), заява № 52690/99, від 11 жовтня 2005 року; та "Венде та Куковка проти Польщі" (Wende and Kukdwka v. Poland), заява № 56026/00, від 10 травня 2007 року).

З огляду на характер визнання, що міститься в декларації Уряду, а також запропоновану суму відшкодування, яка співмірна з сумами, що присуджуються у подібних справах, Суд вважає, що подальший розгляд заяви не є виправданим (підпункт "с" пункту 1 статті 37 Конвенції ).

Більш того, у світлі вищевикладених міркувань та з огляду на чітку та усталену практику з цього питання Суд переконаний, що повага до прав людини, визначених у Конвенції та протоколах до неї, не вимагає подальшого розгляду заяви (пункт 1 статті 37 in fine).

Насамкінець Суд зазначає, що якщо Уряд не дотримається умов односторонньої декларації, заяву може бути відновлено у реєстрі справ відповідно до пункту 2 статті 37 Конвенції (див. рішення про схвалення умов односторонньої декларації у справі "Йосипович проти Сербії" (Josipovic v. Serbia), заява № 18369/07, від 4 березня 2008 року).

2. Заявник також скаржився на порушення його права негайно постати перед суддею після його затримання та арешту та на нечесність суду, посилаючись на пункт 3 статті 5 та пункт 1 статті 6 Конвенції .

Беручи до уваги всі наявні у його розпорядженні докази й твердження та настільки, наскільки вони охоплювалися його компетенцією, Суд доходить висновку про відсутність будь-яких ознак порушення прав і свобод, закріплених Конвенцією або протоколами до неї.

Таким чином, ця частина заяви є явно необґрунтованою і має бути відхилена згідно з пунктами 3 та 4 статті 35 Конвенції .

Бере до уваги умови декларації Уряду держави-відповідача за пунктом 1 статті 6 та статтею 13 Конвенції та засоби забезпечення дотримання зазначених у ній зобов’язань.

Вирішує відповідно до підпункту "с" пункту 1 статті 37 Конвенції вилучити заяву з реєстру справ в частині вищезгаданої скарги.

Оголошує решту скарг у заяві неприйнятною.