Заява № 41578/09, подана Анатолієм Макаровичем Білим та Лідією Іванівною Білою проти України

18 червня 2013 року Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Ангеліка Нуссбергер (<…>),

Голова,

Ганна Юдківська (<…>),

Андре Потоцький (<…>), судді,

а також Стівен Філліпс (<…>), заступник Секретаря

секції,

беручи до уваги зазначену заяву, подану 20 липня

2009 року,

враховуючи декларацію, подану Урядом-відповідачем 6 грудня 2011

року, щодо вилучення заяви з реєстру справ та відповідь заявників

на цю декларацію,

після обговорення постановляє таке рішення:

Заявники - пан Анатолій Макарович Білий та пані Лідія Іванівна Біла, 1936 та 1935 року народження відповідно, громадяни України, проживають у місті Кривий Ріг.

На первісних етапах провадження Уряд України (далі - Уряд) представляла його Уповноважений - пані Валерія Лутковська з Міністерства юстиції України.

Заявники скаржилися за статтею 6 Конвенції на надмірну тривалість, несправедливість та результат проваджень на національному рівні. Заявники також скаржилися за статтею 13 Конвенції на відсутність ефективного національного засобу юридичного захисту.

Частину заяви щодо надмірної тривалості проваджень на національному рівні та відсутності ефективних засобів юридичного захисту з цього приводу було комуніковано Урядові.

1. Заявники скаржилися на надмірну тривалість провадження на національному рівні, що тривали більше шести років, та на відсутність ефективних засобів юридичного захисту. Вони посилалися на статті 6 та 13 Конвенції .

Після невдалих спроб досягти дружнього врегулювання Уряд своїм листом від 6 грудня 2011 року повідомив Суд про односторонню декларацію з метою врегулювання питання, порушеного в цій частині заяви. Також Уряд закликав Суд вилучити заяву з реєстру справ відповідно до статті 37 Конвенції .

Декларація передбачала таке:

"Уряд України визнає надмірну тривалість розгляду справи заявника у національних судах та відсутність ефективного національного засобу юридичного захисту щодо їхньої справи.

Я, Валерія Лутковська, Урядовий уповноважений, заявляю, що Уряд України пропонує сплатити на користь пана Анатолія Макаровича Білого та пані Лідії Іванівни Білої 1000 (одна тисяча) євро.

Таким чином, Уряд закликає Суд вилучити заяву з реєстру справ. Уряд пропонує, щоб Суд прийняв цю декларацію як "будь-яку іншу підставу" вилучення заяви з реєстру справ відповідно до підпункту "с" пункту 1 статті 37 Конвенції .

Ця сума є відшкодуванням будь-якої матеріальної та моральної шкоди, а також компенсацією судових витрат, звільнена від будь-яких податків і буде конвертована у національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу. Кошти будуть виплачені протягом трьох місяців з дати повідомлення про ухвалення Судом рішення відповідно до пункту 1 статті 37 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод . У разі несплати цієї суми протягом тримісячного строку Уряд зобов'язується сплачувати з моменту спливу цього періоду і до моменту розрахунку простий відсоток у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в цей період, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

Ця виплата становитиме остаточне вирішення справи".

У листі від 20 лютого 2012 року заявники вказали, що вони не задоволені умовами односторонньої декларації.

Суд нагадує, що стаття 37 Конвенції передбачає, що на будь-якій стадії провадження він має право вилучити заяву з реєстру справ, якщо обставини справи дають підстави дійти одного з висновків, визначених у підпунктах "a", "b" чи "c" пункту 1 цієї статті. Підпункт "c" пункту 1 статті 37 надає Суду право вилучити заяву з реєстру справ, зокрема, якщо:

"на будь-якій іншій підставі, встановленій Судом, подальший розгляд справи не є виправданим".

Суд також нагадує, що за певних обставин він може вилучити заяву з реєстру справ на підставі підпункту "c" пункту 1 статті 37 Конвенції , ґрунтуючись на положеннях односторонньої декларації Уряду держави-відповідача, навіть якщо заявник бажає, щоб справа розглядалася далі.

З цією метою Суд ретельно розгляне декларацію у світлі принципів, що випливають із його практики, зокрема, рішень у справах "Тахсін Аджар проти Туреччини" (Tahsin Acar v. Turquie), [ВП], заява № 26307/95, пункти 75-77, ЄСПЛ 2003-VI; "TOB "Компанія "ВАЗА" проти Польщі" (<…>), заява № 11602/02, від 26 червня 2007 року, та рішення про схвалення умов односторонньої декларації у справі "Сульвінська проти Польщі" (<…>), заява № 28953/03.

У низці справ, у тому числі проти України, Суд встановив свою практику щодо порушення права на розгляд справи протягом розумного строку (див., наприклад, рішення у справах "Фрідлендер проти Франції" (Frydlender v. France), [ВП], заява № 30979/96, пункт 43, ECHR 2000-VII; "Павлюлинець проти України" (<…>), заява № 70767/01, пункти 39-52, від 6 вересня 2005 року; "Мороз та інші проти України" (Moroz and Others v. Ukraine), заява № 36545/02, пункти 52-61, від 21 грудня 2006 року).

З огляду на характер визнання, що міститься в декларації Уряду, а також запропоновану суму відшкодування, яка співмірна з сумами, що присуджуються у подібних справах, Суд вважає, що подальший розгляд заяви не є виправданим (підпункт "с" пункту 1 статті 37 Конвенції ).

Більш того, у світлі вищевикладених міркувань та з огляду на чітку та усталену практику з цього питання, Суд переконаний, що повага до прав людини, визначених у Конвенції та протоколах до неї, не вимагає подальшого розгляду заяви (пункт 1 статті 37 in fine).

Насамкінець, Суд зазначає, що якщо Уряд не дотримається умов односторонньої декларації, заяву може бути відновлено у реєстрі справ відповідно до пункту 2 статті 37 Конвенції (див. рішення про схвалення умов односторонньої декларації у справі "Йосипович проти Сербії" (<…>), заява № 18369/07, від 4 березня 2008 року).

2. Заявники також скаржилися на несправедливість та результат провадження на національному рівні, посилаючись на статтю 6 Конвенції .

Беручи до уваги всі наявні у його розпорядженні докази та настільки, наскільки вона охоплювалася його компетенцією, Суд доходить висновку про відсутність будь-яких ознак порушення прав і свобод, закріплених Конвенцією або протоколами до неї.

Таким чином, ця частина заяви є явно необґрунтованою і має бути відхилена згідно з пунктом 3 та пунктом 4 статті 35 Конвенції .

Бере до уваги умови декларації Уряду держави-відповідача за статтями 6 та 13 Конвенції та засоби забезпечення дотримання зазначених у ній зобов'язань.

Вирішує відповідно до підпункту "с" пункту 1 статті 37 Конвенції вилучити заяву з реєстру справ в частині вищезгаданої скарги.

Оголошує решту скарг у заяві неприйнятною.