Заява № 46101/07, подана Андрієм Володимировичем Гарєвим проти України

9 липня 2013 року Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Боштьян М. Зупанчіч (<…>),

Голова,

Ангеліка Нуссбергер (<…>),

Хелена Єдерблом (<…>), судді,

а також Стівен Філліпс (<…>), заступник Секретаря

секції,

беручи до уваги зазначену заяву, подану 13 жовтня

2007 року,

беручи до уваги декларації щодо дружнього врегулювання у

справі,

після обговорення постановляє таке рішення:

Заявник, Андрій Володимирович Гарєв, - громадянин України, 1966 року народження, проживає у місті Волнянську. У Суді його представляв пан П.М. Паскал - юрист, який практикує у м. Запоріжжі.

Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений - пан Н. Кульчицький з Міністерства юстиції.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Обставини у справі, як вони були викладені сторонами, можуть бути узагальнені таким чином.

1. Жорстоке поводження щодо заявника та розслідування цього

27 березня 2004 року заявник був затриманий міліцією. За твердженням заявника, він не чинив опору, однак працівники міліції били його.

31 березня 2004 року за скаргою матері заявника прокурор направив його до судово-медичного експерта, який встановив наявність у заявника синців на лобі та лівому вусі, а також зазначив, що заявник, ймовірно, має декілька зламаних ребер, але не склав жодного висновку щодо цього.

6 серпня 2004 року та в подальшому прокурор виносив постанови про відмову в порушенні кримінальної справи на підставі тверджень заявника про жорстоке поводження у зв'язку з відсутністю складу злочину. Як стверджувалося, під час затримання заявник намагався втекти і тому працівники міліції були змушені застосувати до нього прийоми рукопашного бою. Прокурор також зазначив, що заявнику було заподіяно лише легкі тілесні ушкодження. Крім того, не було жодного підтвердження того, що у заявника, окрім синців, також були зламані ребра.

Щодо надання заявнику медичної допомоги під час досудового тримання його під вартою, прокурор зазначив, що працівники правоохоронних органів належним чином реагували на кожну скаргу заявника щодо стану його здоров'я. Остаточне рішення щодо цього було прийнято 18 травня 2009 року.

2. Кримінальне провадження щодо заявника

Після затримання заявника 27 березня 2004 року йому було пред'явлено обвинувачення у зберіганні та збуті наркотичних засобів у складі організованої групи. Семеро членів групи, включаючи заявника, постали перед Енергодарським міським судом Запорізької області. Після проведення кількох судових засідань, в яких усі обвинувачені брали участь, 22 вересня 2005 року суд виділив матеріали кримінальної справи щодо заявника в окреме провадження з огляду на його проблеми зі здоров'ям.

17 листопада 2005 року суд поновив провадження щодо заявника та 21 листопада 2005 року визнав заявника винним у вчиненні злочинів з численними епізодами зберігання та збуту наркотичних засобів та призначив йому покарання у вигляді позбавлення волі строком на десять років. Суд ґрунтував свої висновки на частковому визнанні вини співучасниками заявника та показах численних свідків, відібраних на стадії досудового слідства.

5 липня 2006 року апеляційний суд Запорізької області змінив рішення від 21 листопада 2005 року та зменшив покарання до п'яти з половиною років позбавлення волі. Суд постановив, що участь заявника у деяких епізодах зберігання та збуту наркотичних засобів не було доведено та, відповідно, частково його виправдав. Суд також постановив, що суд першої інстанції правильно виділив матеріали кримінальної справи щодо заявника в окреме провадження і щодо цього виділення заявник, разом з іншими обвинуваченими, з березня до вересня 2005 року брав участь у семи судових засіданнях та був обізнаний із позицією його співобвинувачених. Таким чином, на думку апеляційного суду, суд першої інстанції вірно відмовив у задоволенні клопотання заявника про виклик його співучасників, які вже були засуджені, у подальші судові засідання. Суд також зазначив, що багато свідків, включаючи трьох осіб, які купували наркотичні засоби у заявника за вказівками працівників міліції, не з'явилися, а їх місцезнаходження не може бути встановлене у зв'язку з тим, що вони залишили постійні місця свого проживання.

10 травня 2007 року Верховний Суд України залишив рішення апеляційного суду без змін.

Заявник скаржився за статтею 3 Конвенції на побиття його працівниками міліції та незаконне позбавлення свободи всупереч пункту 1 статті 5 Конвенції . Також заявник скаржився за статтею 6 Конвенції на упередженість судів та ставлення до нього як до винного всупереч принципу презумпції невинуватості. Нарешті, він скаржився на несправедливість суду, оскільки не всі свідки були допитані, а сам він не міг захищати себе перед судом через проблеми зі станом здоров'я.

22 січня 2013 року Суд отримав від Уряду декларацію щодо дружнього врегулювання:

"Я, Назар Кульчицький, представник Уряду перед Європейським судом з прав людини, заявляю, що Уряд України пропонує сплатити ex gratia 10000 євро на користь Андрія Володимировича Гарєва для досягнення дружнього врегулювання у вищезазначеній справі, що перебуває на розгляді Європейського суду з прав людини.

Ця сума є відшкодуванням будь-якої матеріальної та моральної шкоди, звільнена від будь-яких податків і буде конвертована у національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу. Кошти будуть виплачені протягом трьох місяців з дати повідомлення про ухвалення Судом рішення відповідно до пункту 1 статті 37 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У разі несплати цієї суми протягом тримісячного строку Уряд зобов'язується сплачувати з моменту спливу цього періоду і до моменту розрахунку простий відсоток у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в цей період, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

Ця виплата становитиме остаточне вирішення справи.".

31 травня 2013 року Суд отримав листа від захисника заявника, датованого 22 травня 2013 року, щодо згоди заявника з умовами декларації Уряду.

Суд бере до уваги факт досягнення сторонами дружнього врегулювання. Суд переконаний, що таке врегулювання ґрунтується на повазі до прав людини, гарантованих Конвенцією та протоколами до неї, і не знаходить підстав, які б виправдовували подальший розгляд заяви.

З огляду на вищенаведене, слід вилучити заяву з реєстру справ.

Вирішує вилучити заяву з реєстру справ відповідно до статті 39 Конвенції .