Заява № 19220/10, подана Віктором Станіславовичем Лінардом проти України

21 травня 2013 року Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Ангеліка Нуссбергер (<…>),

Голова,

Ганна Юдківська (<…>),

Андре Потоцький (<…>), судді,

а також Стівен Філліпс (<…>), заступник Секретаря

секції,

беручи до уваги вищезазначену заяву, подану 24

березня 2010 року,

враховуючи односторонню декларацію, подану Урядом

держави-відповідача 27 березня 2013 року, якою Уряд закликав Суд

вилучити заяву з реєстру справ, а також відповідь заявника на

декларацію,

після обговорення постановляє таке рішення:

Заявник, пан Віктор Станіславович Лінард, є громадянином України, який народився в 1952 році та проживає у місті Львові. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений - пан Н. Кульчицький з Міністерства юстиції.

Заявник скаржився за пунктом 1 статті 6 Конвенції на тривалість та несправедливість провадження і за статтею 13 Конвенції на відсутність ефективного засобу юридичного захисту щодо цього. Він також скаржився за статтею 3 Конвенції на те, що тривалість провадження спричинила йому страждання, яке становило нелюдське чи таке, що принижує гідність, поводження.

Частину заяви стосовно тривалості провадження та відсутності ефективного засобу юридичного захисту щодо цього було комуніковано Уряду.

А. Скарги щодо тривалості провадження та відсутності ефективного засобу юридичного захисту

Заявник скаржився за пунктом 1 статті 6 Конвенції на тривалість провадження та за статтею 13 Конвенції на відсутність ефективного засобу юридичного захисту щодо цього.

Після безуспішних спроб досягти дружнього врегулювання листом від 31 травня 2012 року Уряд повідомив Суд про односторонню декларацію з метою врегулювання питання, яке порушується в цій частині заяви. Крім того, Уряд просив Суд вилучити заяву з реєстру справ відповідно до статті 37 Конвенції . Проте декларація не охоплювала подану заявником скаргу за статтею 13 Конвенції .

У листі від 16 липня 2012 року заявник зазначив, що він не задоволений умовами односторонньої декларації.

27 березня 2013 року Уряд подав змінену односторонню декларацію. Декларація передбачала таке:

"Уряд України визнає надмірну тривалість розгляду справи заявника національними судами та відсутність ефективного засобу юридичного захисту щодо цього.

Уряд України пропонує сплатити 2300 (дві тисячі триста) євро пану Віктору Станіславовичу Лінарду.

Уряд закликає Суд вилучити заяву з реєстру справ. Уряд України пропонує, щоб Суд прийняв цю декларацію як підставу вилучення заяви із реєстру справ відповідно до підпункту "с" пункту 1 статті 37 Конвенції ("з будь-якої іншої підстави").

Ця сума є відшкодуванням будь-якої моральної шкоди, та компенсацією судових витрат, звільнена від будь-яких податків, що можуть нараховуватись, і буде конвертована в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу. Кошти будуть виплачені протягом трьох місяців з моменту повідомлення про ухвалення Судом рішення відповідно до пункту 1 статті 37 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У разі несплати цих сум протягом тримісячного строку Уряд зобов'язується сплачувати з моменту спливу цього періоду і до моменту розрахунку простий відсоток у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

Виплата становитиме остаточне вирішення справи".

Суд нагадує, що відповідно до статті 37 Конвенції він може на будь-якій стадії провадження у справі ухвалити рішення про вилучення заяви з реєстру справ, якщо обставини справи дають підстави дійти одного з висновків, визначених у підпунктах "а", "b" чи "с" пункту 1 цієї статті. Згідно з підпунктом "с" пункту 1 статті 37 Суд може вилучити заяву з реєстру справ, якщо:

"на будь-якій іншій підставі, встановленій Судом, подальший розгляд заяви не є виправданим".

Суд також нагадує, що за певних обставин заяву може бути вилучено з реєстру справ відповідно до підпункту "с" пункту 1 статті 37 на основі односторонньої декларації Уряду держави-відповідача, навіть якщо заявник бажає, щоб розгляд справи було продовжено.

З цією метою Суд ретельно розгляне декларацію у світлі принципів, закріплених його практикою, зокрема, рішенням у справі "Тахсін Аджар проти Туреччини" (Tahsin Acar v. Turkey) [ВП], заява № 26307/95, пункти 75-77, ECHR 2003-VI, "TOB ВАЗА проти Польщі" (<...>) від 26 червня 2007 року, заява № 11602/02, та "Сульвінська проти Польщі" (<...>), заява № 28953/03).

У низці справ, серед яких були також справи проти України, Суд встановив свою позицію щодо скарг про порушення права на розгляд справи протягом розумного строку (див., наприклад, рішення у справах "Фрідлендер проти Франції" (Frydlender v. France) [ВП], заява № 30979/96, пункт 43, ECHR 2000-VII, "Кокчіарелла проти Італії" (Cocchiarella v. Italy) [ВП], заява № 64886/01, пункти 69-98, ECHR 2006-V, "Павлюлинець проти України" (Pavlyulynets v. Ukraine), від 6 вересня 2005 року, заява № 70767/01, пункт 53, "Мажевський проти Польщі" (Majewski v. Poland), від 11 жовтня 2005 року, заява № 52690/99, та "Венде та Куковка проти Польщі" (Wende and Kukowka v. Poland), від 10 травня 2007 року, заява № 56026/00).

З огляду на характер визнання, що міститься в декларації Уряду від 27 березня 2013 року, а також запропоновану суму відшкодування, яка співмірна з сумами, що присуджуються у подібних справах, Суд вважає, що подальший розгляд цієї заяви не є виправданим (підпункт "с" пункту 1 статті 37 Конвенції ).

Більше того, у світлі вищевикладених міркувань та з огляду на свою чітку та усталену практику з цього питання Суд переконаний, що повага до прав людини, визначених у Конвенції та протоколах до неї, не вимагає подальшого розгляду заяви (пункт 1 статті 37 in fine).

Насамкінець, Суд зазначає, що, якщо Уряд не буде дотримуватися умов своєї односторонньої декларації, заяву може бути поновлено в реєстрі справ відповідно до пункту 2 статті 37 Конвенції (див. рішення від 4 березня 2008 року у справі "Йосипович проти Сербії" (<...>), заява № 18369/07).

З огляду на вищезазначене цю частину заяви має бути вилучено з реєстру справ Суду.

В. Інші скарги

Посилаючись на пункт 1 статті 6 Конвенції заявник також скаржився на несправедливість провадження. Він також стверджував, посилаючись на статтю 3 Конвенції , що тривалість провадження прирівнюється до нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження.

Враховуючи всі наявні матеріали та в тій мірі, в якій оскаржувані питання належать до його компетенції, Суд не вбачає жодних ознак порушення прав і свобод, передбачених Конвенцією або протоколами до неї.

Таким чином, ця частина заяви є явно необґрунтованою і має бути відхилена відповідно до підпункту "а" пункту 3 та пункту 4 статті 35 Конвенції .

Бере до уваги умови декларації Уряду-відповідача за пунктом 1 статті 6 та статтею 13 Конвенції (щодо тривалості провадження та відсутності ефективних засобів юридичного захисту щодо цього) та засоби забезпечення дотримання зазначених в ній зобов'язань.

Вирішує відповідно до підпункту "с" пункту 1 статті 37 Конвенції вилучити заяву з реєстру справ в частині вищезазначеної скарги.

Оголошує решту скарг у заяві неприйнятними.