Заява № 53450/11, подана Володимиром Миколайовичем Карпенком проти України

9 квітня 2013 року Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Ангеліка Нуссбергер (<…>),

Голова,

Андре Потоцький (<…>),

Алеш Пейхал (<…>), судді,

а також Стівен Філліпс (<…>), заступник Секретаря

секції, беручи до уваги зазначену заяву, подану 19 серпня

2011 року,

враховуючи офіційні декларації щодо дружнього врегулювання

справи,

після обговорення постановляє таке рішення:

Заявник, Володимир Миколайович Карпенко - громадянин України 1963 року народження, проживає у місті Харкові.

Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений - пан Назар Кульчицький з Міністерства юстиції.

Заявник скаржився за пунктом 1 статті 6 та статтею 13 Конвенції на надмірну тривалість кримінального провадження та відсутність ефективних засобів юридичного захисту щодо цього.

2 листопада та 10 грудня 2012 року Суд отримав декларації щодо дружнього врегулювання, підписані сторонами, згідно з якими заявник погоджувався відмовитись від будь-яких подальших скарг проти України, які стосуються фактів, викладених у цій заяві, в обмін на зобов'язання Уряду сплатити йому 1200 (одна тисяча двісті) євро відшкодування будь-якої матеріальної та моральної шкоди, а також компенсації судових витрат, що мають бути конвертовані в українську гривню за курсом на день здійснення платежу та звільнені від будь-яких податків, що можуть нараховуватися. Зазначена сума має бути виплачена протягом трьох місяців з моменту отримання повідомлення про ухвалення Судом рішення відповідно до пункту 1 статті 37 Конвенції про захист прав і основоположних свобод. У випадку несплати цієї суми упродовж зазначеного тримісячного строку Уряд зобов'язується сплатити пеню у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти, що нараховуватиметься з часу закінчення тримісячного строку і до моменту повного розрахунку. Виплата становитиме остаточне вирішення справи.

Суд бере до уваги факт досягнення сторонами дружнього врегулювання. Суд переконаний, що таке врегулювання ґрунтується на повазі до прав людини, гарантованих Конвенцією та протоколами до неї, і не знаходить публічно-правових підстав, які б виправдовували подальший розгляд заяви (пункт 1 статті 37 Конвенції, in fine).

Вирішує вилучити заяву з реєстру справ відповідно до статті 39 Конвенції.