Справа "Харук та інші проти України" (Заява № 703/05 та 115 інших заяв)

Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

Європейський суд з прав людини (п'ята секція),

засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Марк Віллігер, (<...>) Голова,

Карел Юнгвірт (<...>),

Андре Потоцький (<...>), судді,

та Стівен Філліпс (<...>), заступник Секретаря

секції,

після обговорення за зачиненими дверима 3 липня 2012 року зазначив, що основні питання, які містяться в заявах, є предметом усталеної практики Суду, і що сторони мали достатні можливості висловити свої зауваження щодо них та будь-яких інших аспектів справи,

постановляє таке рішення, що було ухвалено в той день:

1. Справу розпочато за 116 заявами, поданими до Суду проти України відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) 114 громадянами України та підприємствами, розташованими в Україні, чиї дані наведені у доданих таблицях (далі - заявники).

2. У ході судового розгляду пан П. Васильєв (заява № 17684/08) помер, і його дружина пані В. Васильєва висловила бажання підтримати заяву.

3. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений - пан Назар Кульчицький з Міністерства юстиції України.

4. Заяви, які в основному стосуються тривалого невиконання рішень національних судів, ухвалених на користь заявників, у різні дати були направлені Уряду.

5. Відповідно до пілотного рішення "Юрій Миколайович Іванов проти України" (Yuriy Nikolayevich Ivanov) (заява № 40450/04, ЄСПЛ 2009-... (витяги) розгляд заяв було відкладено до 15 липня 2011 року до вирішення проблеми тривалого невиконання рішень національних судів.

6. У той же час, Україну було зобов'язано вжити необхідних заходів для вирішення цієї проблеми, зокрема, запровадити ефективні засоби юридичного захисту або поєднання таких засобів, здатні забезпечити адекватне та достатнє відшкодування за невиконання або несвоєчасне виконання рішень національних судів відповідно до принципів Конвенції, які закріплені в практиці Суду (див. рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України", згадане вище, п. 94 та п. 5 резолютивної частини).

7. 21 лютого 2012 року Суд, зазначивши, що Україна не вжила необхідних заходів, вирішив відновити розгляд заяв.

8. У різні дати Уряд направив Суду низку односторонніх декларацій щодо сімнадцяти заяв, спрямованих на вирішення питань, які стосувались невиконання рішень (заяви, про які йдеться, наведені у доданих таблицях). Уряд просив вилучити ці заяви з реєстру справ відповідно до підпункту "c" пункту 1 статті 37 Конвенції на підставі декларацій. Суд розглянув ці декларації та вирішив відхилити пропозиції Уряду.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

A. Невиконання

9. У дати, зазначені в доданих таблицях, національні суди та комісії по трудових спорах ухвалили рішення, відповідно до яких заявники мають право на різні суми відшкодування та/або на вчинення певних дій на свою користь. Рішення набрали законної сили та підлягають виконанню. Однак заявники не домоглися виконання рішень у встановлений строк через: невжиття владою конкретних бюджетних або регуляторних заходів; введення мораторію на вилучення та продаж майна, що належить державним або контрольованим державою підприємствам; бездіяльність державних виконавців. За винятком заяви № 27562/09, в якій рішення, ухвалене на користь заявника, було виконано 18 листопада 2008 року, у всіх інших заявах рішення національних судів не були виконані в повному обсязі.

B. Інші питання

10. Деякі заявники також подали скарги стосовно фактичних та правових питань, не пов'язаних з вищезгаданим питанням невиконання рішень.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

11. 5 червня 2012 року Верховна Рада України прийняла Закон України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" з метою вирішення проблеми невиконання рішень судів на національному рівні. 22 червня 2012 року Президент України підписав цей Закон. Закон набере чинності з 1 січня 2013 року.

12. Закон передбачає введення процедури, при якій грошові кошти за національними рішеннями можуть бути сплачені Державним казначейством України, якщо боржник (державний орган, державне підприємство або підприємство, примусова реалізація майна якого забороняється) не сплатить борг у строк. Закон також передбачає компенсацію за затримку органами влади виплати відповідно до цієї процедури.

I. ОБ'ЄДНАННЯ ЗАЯВ

13. Враховуючи спільність правового підґрунтя заяв, Суд вважає за необхідне об'єднати їх.

II. ПРОЦЕСУАЛЬНЕ СТАНОВИЩЕ ДРУЖИНИ ЗАЯВНИКА У ЗАЯВІ № 17684/08

14. Суд зазначає, що право пані В. Васильєвої підтримувати заяву № 17684/08 від імені заявника пана П. Васильєва не заперечувалось. Суд вважає, що вона має процесуальне право брати участь у розгляді справи замість заявника (див. рішення у справі "Міронов проти України" (Mironov v. Ukraine), заява № 19916/04, п. 12, від 14 грудня 2006 року).

III. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТЕЙ 6 ТА 13 КОНВЕНЦІЇ ТА СТАТТІ 1 ПЕРШОГО ПРОТОКОЛУ ДО КОНВЕНЦІЇ

15. Заявники скаржились на тривале невиконання рішень, ухвалених на їхню користь, та на відсутність ефективних засобів юридичного захисту щодо цих скарг. Вони посилались на статті 6 та 13 Конвенції та статтю 1 Першого протоколу до Конвенції, які передбачають таке:

"Кожен має право на ... розгляд його справи упродовж розумного строку ... судом, ... який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..."

"Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження".

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції

"Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права...

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження".

A. Прийнятність

16. Суд зазначає, що вищезгадані скарги заявників не є явно необґрунтованими у розумінні пункту 3 статті 35 Конвенції. Суд також зазначає, що вони не є неприйнятними з будь-яких інших підстав. Таким чином, вони мають бути визнані прийнятними.

B. Суть

17. Суд вбачає, що рішення, ухвалені на користь заявників, не були виконані своєчасно, відповідальність за що несе держава.

18. Крім того, Суд зазначає, що Україна не запровадила на національному рівні засіб юридичного захисту щодо скарг заявників на невиконання рішень, ухвалених на їхню користь, який би відповідав вимогам статті 13 Конвенції (щодо відповідних принципів див. згадане вище рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" (Yuriy Nikolayevich Ivanov), п. 65). Хоча було запроваджено нову процедуру для забезпечення повного і своєчасного виконання рішень проти державних органів, державних або контрольованих державою підприємств (див. пункти 11 та 12), Суд зазначає, що ця нова процедура не буде діяти до 1 січня 2013 року і, в будь-якому разі, вона не передбачає компенсації за затримку виконання рішень національних судів, яка вже існує на цей час. Крім того, незрозуміло, чи буде запровадження нової процедури підтримуватись достатнім бюджетним фінансуванням.

19. Беручи до уваги практику Суду з цього питання (див. згадане вище рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" (Yuriy Nikolayevich Ivanov), п. п. 65-58 та 66-70), Суд вважає, що мало місце порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції у зв'язку з тривалим невиконанням рішень, ухвалених на користь заявників, та статті 13 Конвенції, оскільки заявники не мали ефективних засобів юридичного захисту, за допомогою яких вони могли б отримати відшкодування шкоди, завданої таким невиконанням.

IV. ІНШІ СТВЕРДЖУВАНІ ПОРУШЕННЯ КОНВЕНЦІЇ

20. Деякі заявники подали інші скарги за Конвенцією, які Суд ретельно розглянув. У світлі всіх наявних матеріалів та настільки, наскільки вони охоплюються його компетенцією, Суд доходить висновку, що вони не виявляють будь-яких ознак порушень прав і свобод, передбачених Конвенцією чи протоколами до неї.

21. Таким чином, ці скарги є явно необґрунтованими та мають бути відхилені відповідно до підпункту "a" пункту 3 та пункту 4 статті 35 Конвенції.

V. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

22. Стаття 41 Конвенції передбачає:

"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".

A. Шкода, судові та інші витрати

23. Суд нагадує, що він є міжнародним судовим органом, створеним за згодою держав, що підписали Конвенцію, і його основним завданням є забезпечення поваги до прав людини, а не постійна і повна компенсація збитків заявникам. На відміну від національних судів акцент у діяльності Суду ставиться на прийняття публічних рішень, які встановлюють загальноєвропейські стандарти прав людини.

24. З цієї причини у справах за участю багатьох жертв, які перебувають в аналогічних обставинах, може знадобитись єдиний підхід. Такий підхід гарантуватиме, що заявники залишатимуться рівними, а різниця присуджених сум не викличе суперечностей між ними (див., наприклад, рішення від 15 жовтня 2009 року у справі "Гончарова та інші проти Росії та 68 інших "привілейованих пенсіонерів" (Goncharova and Others and 68 other "Privileged Pensioners"), заява № 23113/08 та інші, п. п. 22-24).

25. У цій справі, беручи до уваги принципи визначення розміру компенсації, яка присуджується у випадку встановлення порушення Конвенції щодо невиконання рішень в подібних справах, Суд вважає розумним та справедливим призначити 3000 євро кожному заявнику у заявах, що стосуються невиконання рішень тривалістю більше трьох років (заяви наведені в таблиці у Додатку 1) та 1500 євро кожному заявнику в інших заявах (заяви наведені в таблиці у Додатку 2). Зазначені суми є відшкодуванням будь-якої матеріальної і моральної шкоди, а також компенсацією судових витрат.

26. Суд також зазначає, що держава-відповідач повинна виконати рішення, які не були виконані.

B. Пеня

27. Суд вважає за належне призначати пеню, виходячи з граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

1. Вирішує об'єднати заяви.

2. Оголошує прийнятними скарги заявників за пунктом 1 статті 6, статтею 13 Конвенції та за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції щодо тривалого невиконання рішень, ухвалених на їхню користь, та щодо відсутності ефективних засобів юридичного захисту, а решту скарг у заявах - неприйнятними.

3. Постановляє, що мало місце порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції .

4. Постановляє, що мало місце порушення статті 13 Конвенції.

5. Постановляє, що:

(a) держава-відповідач має виконати рішення національних судів, ухвалених на користь заявників, та сплатити протягом трьох місяців 3000 (три тисячі) євро кожному заявнику або його/її спадкоємцю у заявах, наведених у Додатку 1, та 1500 (одну тисячу п'ятсот) євро кожному заявнику або його/її спадкоємцю у заявах, наведених у Додатку 2, що є відшкодуванням матеріальної та моральної шкоди, а також компенсацією судових витрат разом з будь-якими податками, що можуть нараховуватись на ці суми, які мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;

(b) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до остаточного розрахунку на ці суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 26 липня 2012 року відповідно до пунктів 2 та 3 правила 77 Регламенту Суду.