ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
П'ята секція
РІШЕННЯ
Справа "Трофимчук проти України" (Заява № 4241/03)
СТРАСБУРГ
28 жовтня 2010 року
ОСТАТОЧНЕ
28/01/2011
Офіційний переклад
Це рішення набуло статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.
У справі "Трофимчук проти України"
Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:
Пеер Лоренцен (Peer Lorenzen), Голова,
Карел Юнгвірт (Karel Jungwiert),
Райт Маруст (Rait Maruste),
Марк Віллігер (Mark Villiger),
Ізабель Берро-Лефевр (Isabelle Berro-Lefevre),
Миряна Лазарова-Трайковська (Mirjana Lazarova Trajkovska),
Ганна Юдківська (Ganna Yudkivska), судді,
та Клаудія Вестердік (Claudia Westerdiek), Секретар секції, після наради за зачиненими дверима 5 жовтня 2010 року постановляє таке рішення, яке було ухвалено у той же день:
ПРОЦЕДУРА
1. Справу було розпочато за заявою (№ 4241/03), яку 5 січня 2003 року подала до Суду проти України громадянка України Катерина Панасівна Трофимчук (далі - заявниця) на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).
2. Заявницю представляв пан С. Зауткін - юрист, який практикує у м. Рівному. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений - Ю. Зайцев з Міністерства юстиції.
3. 31 травня 2005 року Суд оголосив заяву частково неприйнятною та вирішив комунікувати Уряду скаргу за пунктом 1 статті 6 Конвенції про несправедливість провадження, стороною якого була заявниця, та скаргу про порушення статті 11 Конвенції. Також було вирішено розглядати питання щодо прийнятності та суті заяви одночасно (пункт 3 статті 29 Конвенції).
ФАКТИ
І. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
4. Заявниця народилася у 1944 році та проживає у м. Рівному.
5. У 1980 році заявниця почала працювати машиністом котлів на ОВДКП "Рівнетеплокомуненерго" - комунальному підприємстві, відповідальному за постачання центрального опалення в м. Рівному. У грудні 1998 року низка працівників ОВДКП "Рівнетеплокомуненерго", в тому числі і заявниця, були переведені до КТП "Комуненергія" - нового комунального постачальника, заснованого Рівненською обласною державною адміністрацією. Згодом ОВДКП "Рівнетеплокомуненерго" припинило свою діяльність, було оголошено банкрутом та ліквідовано.
6. До березня 1999 року продуктивність праці заявниці була цілком позитивною. 12 лютого 1999 року вона успішно склала екзамени з безпеки праці під час випробування котлів.
7. За словами заявниці, вона та багато її колег не отримували заробітну плату за період з серпня по грудень 1998 року, коли вони працювали на ОВДКП "Рівнетеплокомуненерго". У лютому 1999 року ряд працівників КТП "Комуненергія" зустрілися, щоб обговорити можливі рішення цієї проблеми. Вони домовились створити профспілку працівників КТП "Комуненергія" та організувати пікет. Згодом заявниця припинила своє членство в профспілці, яка існувала на КТП "Комуненергія" з 1998 року, та повідомила керівництво компанії, що 34 працівники КТП "Комуненергія" створили нову профспілку.
8. На думку Уряду, працівники КТП "Комуненергія" не утворювали нову профспілку.
9. 22 лютого 1999 року заявниця та двоє інших осіб, діючи нібито від імені працівників КТП "Комуненергія", надіслали письмове повідомлення на ім'я Голови міської ради м. Рівного, в якому зазначили таке:
"Ми, співробітники КТП "Комуненергія", повідомляємо вам, що 3 березня 1999 року о 7.30 [ми] будемо пікетувати управління КТП "Комуненергія", яке розташоване ... [через] невиплату заробітної плати з серпня 1998 року по лютий 1999 року".
10. У невстановлений день Рівненська міська рада внесла інформацію про пікет у свій реєстр.
11. 27 лютого 1999 року члени комісії, що складалася з декількох колег заявниці, включаючи її безпосереднього керівника та заступника директора КТП "Комуненергія", оглянули різні котельні, в тому числі і ту, в якій працювала заявниця, з метою перевірки дотримання техніки безпеки. У котельні заявниці інспектори виявили, що деякі частини котельного обладнання були розбиті або не функціонували, що ці несправності не були зафіксовані у спеціальному журналі, який ведеться оператором котельної, що деякі частини котельного обладнання були не на місці, та виявили несанкціоновані об'єкти на котлі та в приміщенні. Комісія дійшла висновку, що заявниця не дотрималась відповідних правил техніки безпеки. На цій підставі 2 березня 1999 року керівництво видало наказ про застосування до заявниці дисциплінарного стягнення у виді догани.
12. 3 березня 1999 року заявниця та ще 70 осіб взяли участь у пікеті навпроти приміщення адміністрації КТП "Комуненергія". Вони висловили стурбованість тим, що керівництво КТП "Комуненергія" не забезпечило своєчасну виплату заробітної плати і що директор привласнив кошти компанії.
13. Того дня заявниця повинна була бути на робочому місці о 8.00, проте прийшла о 10.00. Безпосередній керівник заявниці склав акт про двогодинну відсутність заявниці на роботі, зазначивши, що через її відсутність її колеги змушені були працювати ще дві години після закінчення їхньої нічної зміни.
14. 9 березня 1999 року КТП "Комуненергія" подало до Рівненського міського суду позов до заявниці та К., в якому просило суд визнати, що пікет 3 березня 1999 року, який позивач назвав "страйком", був незаконним. КТП "Комуненергія" зазначило, що страйк тривав три години, що майже 70 осіб взяли в ньому участь і що тільки троє осіб, включаючи заявницю, 22 лютого 1999 року письмово повідомили позивача про свою участь у страйку. Позивач також стверджував, що особи, які брали участь у страйку, не були уповноважені представляти інтереси працівників і що вимоги страйкуючих не були схвалені працівниками або повідомлені адміністрації підприємства заздалегідь. Копія повідомлення від 22 лютого 1999 року була приєднана до позову.
15. Сторони не надали інформації стосовно результатів розгляду позову КТП "Комуненергія".
16. 10 березня 1999 року заявницю було звільнено з роботи у зв'язку з систематичним невиконанням своїх трудових обов'язків (пункт 3 статті 40 Кодексу законів про працю).
17. 29 березня 1999 року заявниця подала до Рівненського міського суду позов про поновлення її на посаді в КТП "Комуненергія" та відшкодування заборгованості із заробітної плати. Заявниця стверджувала, що її звільнення було незаконним та безпідставним, і що його справжньою причиною був трудовий спір між керівництвом КТП "Комуненергія" та працівниками стосовно невиплати заробітної плати.
18. Під час судових засідань щодо її позову заявниця повідомила, що вона не несе відповідальності за проблеми, виявлені на її робочому місці 27 лютого 1999 року, що вона була відсутня на роботі 3 березня 1999 року через те, що брала участь у пікеті, про який місцева влада була вчасно поінформована, і що перед пікетом вона домовилась зі своїм колегою О., що він замінить її того дня. Заявниця визнала, що свого безпосереднього керівника вона заздалегідь про свою відсутність не повідомила.
19. Представники КТП "Комуненергія" заперечували наявність спору між заявницею та керівництвом підприємства та повторили, що заявниця була звільнена за систематичне невиконання своїх трудових обов'язків, зокрема, через її нездатність забезпечити безпечні умови праці в котельній 27 лютого 1999 року та через її несанкціоновану відсутність на робочому місці 3 березня 1999 року.
20. 21 червня 2000 року Рівненський міський суд відмовив заявниці у задоволенні позову, встановивши, що протягом короткого періоду її роботи на КТП "Комуненергія" вона допустила серйозне порушення правил роботи. Зокрема, суд зазначив, що згідно зі свідченнями колег заявниці, отриманими в ході судових засідань, та документами, наданими КТП "Комуненергія", заявниця несла відповідальність за проблеми, пов'язані з безпекою, які виникли 27 лютого 1999 року, та що вона була відсутня на робочому місці дві години 3 березня 1999 року, не повідомивши керівництво та її безпосереднього керівника про це заздалегідь. З огляду на вищевказане суд дійшов висновку, що заявниця була звільнена законно, відповідно до пункту 3 статті 40 Кодексу законів про працю.
21. Також суд постановив, що твердження заявниці про трудовий спір між керівництвом та працівниками були необґрунтованими, тому що КТП "Комуненергія" не несло відповідальності за невиплату заробітної плати заявниці за час, який передував її звільненню з ОВДКП "Рівнетеплокомуненерго" в грудні 1998 року.
22. Заявниця оскаржила рішення суду першої інстанції та встановлені ним фактичні обставини. Вона також зазначила, що керівництво було заздалегідь повідомлено про її участь у пікеті 3 березня 1999 року, оскільки 22 лютого 1999 року вона письмово повідомила про це місцеві органи влади.
23. 11 вересня 2000 року Рівненський обласний суд скасував рішення від 21 червня 2000 року та направив справу на новий розгляд. Суд не погодився, що справа заявниці стосується систематичного невиконання її трудових обов'язків.
24. 10 липня 2001 року Рівненський міський суд відмовив заявниці у задоволенні позову з тих же підстав, що були зазначені у його рішенні від 21 червня 2000 року.
25. У рішеннях від 3 січня та 13 серпня 2002 року апеляційний суд Рівненської області та Верховний Суд України відповідно відхилили скарги заявниці як необґрунтовані та залишили без змін висновки суду першої інстанції.
26. У своєму рішенні від 3 січня 2002 року апеляційний суд Рівненської області зазначив, що твердження заявниці про те, що вона була звільнена через її участь у пікеті 3 березня 1999 року, було необґрунтованим.
II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО ТА ПРАКТИКА
27. Відповідні положення Конституції передбачають таке:
Стаття 44
"Ті, хто працює, мають право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів.
Порядок здійснення права на страйк встановлюється законом з урахуванням необхідності забезпечення національної безпеки, охорони здоров'я, прав і свобод інших людей.
Ніхто не може бути примушений до участі або до неучасті у страйку.
Заборона страйку можлива лише на підставі закону".
28. Відповідні положення Кодексу передбачають таке:
Стаття 40
Розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу
"Трудовий договір, укладений на невизначений строк ... може бути розірваний [власником або уповноваженим ним органом] у випадках:
<…>
3) систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення..."
Стаття 151
Зняття дисциплінарного стягнення
"Якщо протягом року з дня накладення дисциплінарного стягнення працівника не буде піддано новому дисциплінарному стягненню, то він вважається таким, що не мав дисциплінарного стягнення..."
С. Закон України про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів) від 3 березня 1998 року
29. Відповідні положення Закону передбачають таке:
Сторони колективного трудового спору (конфлікту)
"Сторонами колективного трудового спору (конфлікту) є:
на виробничому рівні - наймані працівники (окремі категорії найманих працівників) ... або профспілкова організація чи інша уповноважена найманими працівниками організація та власник підприємства ... або уповноважений ним орган чи представник.
<...>
Уповноважений найманими працівниками на представництво орган є єдиним повноважним представником найманих працівників до моменту припинення такого спору (конфлікту)".
Страйк
"Страйк - це тимчасове колективне добровільне припинення роботи працівниками (невихід на роботу, невиконання своїх трудових обов'язків)... з метою вирішення колективного трудового спору (конфлікту).
Страйк застосовується як крайній засіб (коли всі інші можливості вирішення колективного трудового спору (конфлікту) вичерпано) у зв'язку з відмовою [роботодавця] задовольнити вимоги найманих працівників або уповноваженого ними органу, профспілки, об'єднання профспілок чи уповноваженого нею (ними) органу".
Право на страйк
"Відповідно до статті 44 Конституції України ті, хто працює, мають право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів.
Порядок здійснення права на страйк встановлюється цим Законом.
Страйк може бути розпочато, якщо примирні процедури не привели до вирішення колективного трудового спору (конфлікту) або власник ... ухиляється від примирних процедур або не виконує угоди, досягнутої в ході вирішення колективного трудового спору (конфлікту)".
Рішення про оголошення страйку
"Рішення про оголошення страйку на підприємстві приймається більшістю працівників на загальних зборах (конференції) працівників або двома третинами делегатів конференції ... за поданням профспілкової організації чи іншої організації найманих працівників, уповноваженої згідно із статтею 3 цього Закону представляти інтереси найманих працівників. Рішення про оголошення страйку оформляється протоколом.
<…>
Нікого не може бути примушено до участі або неучасті у страйку.
Орган (особа), який очолює страйк, зобов'язує письмово попередити роботодавця не пізніш як за сім днів до початку страйку, а у разі прийняття рішення про страйк на безперервно діючому виробництві - за п'ятнадцять днів.
Роботодавець або його представник зобов'язаний у найкоротший строк попередити постачальників і споживачів, транспортні організації, а також інші заінтересовані підприємства ... щодо рішення найманих працівників про оголошення страйку.
Місцеперебування під час страйку працівників, які беруть у ньому участь, визначається органом (особою), що керує страйком, за погодженням із роботодавцем або його представником.
У разі проведення зборів, мітингів, пікетів за межами підприємства орган (особа), який очолює страйк, повинен повідомити про запланований захід місцевий орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування не пізніше ніж за три дні".
Рішення про визнання страйку незаконним
"Заява роботодавця про визнання страйку незаконним розглядається у судовому порядку.
Справа щодо цієї заяви повинна бути розглянута судом ... не пізніш як у семиденний термін.
Рішення суду про визнання страйку незаконним зобов'язує учасників страйку прийняти рішення про припинення або відміну оголошеного страйку, а працівників розпочати роботу не пізніше наступної доби після дня вручення копії рішення суду органові (особі), що очолює страйк".
Гарантії для працівників під час страйку
"Участь у страйку працівників, за винятком страйків, визнаних судом незаконними, не розглядається як порушення трудової дисципліни і не може бути підставою для притягнення до дисциплінарної відповідальності..."
Наслідки участі працівників у страйку
"Організація страйку, визнаного судом незаконним, або участь у ньому є порушенням трудової дисципліни.
Час страйку працівникам, які беруть у ньому участь, не оплачується.
Час участі працівника у страйку, що визнаний судом незаконним, не зараховується до загального і безперервного трудового стражу".
D. Постанова Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 1992 року щодо практики розгляду судами трудових спорів
30. Відповідні витяги з постанови передбачають таке:
"23. За передбаченими пунктом 3 статті 40 [Кодексу законів про працю] підставами працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.
В таких випадках враховуються ті заходи дисциплінарного стягнення, які встановлені чинним законодавством і не втратили юридичної сили... (стаття 151 [Кодексу законів про працю]) має бути врахована".
ПРАВО
31. Заявниця скаржилась, що була звільнена з роботи через участь у створенні нової профспілки на КТП "Комуненергія" та через участь у пікеті 3 березня 1999 року. Вона посилалась на статтю 11 Конвенції, яка передбачає:
"1. Кожен має право на свободу мирних зібрань і свободу об'єднання з іншими особами, включаючи право створювати профспілки та вступати до них для захисту своїх інтересів.
2. Здійснення цих прав не підлягає жодним обмеженням, за винятком тих, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Ця стаття не перешкоджає запровадженню законних обмежень на здійснення цих прав особами, що входять до складу збройних сил, поліції чи адміністративних органів держави".
А. Прийнятність
32. Суд зазначає, що ця частина заяви не є явно необґрунтованою в розумінні пункту 3 статті 35 Конвенції. Суд також зазначає, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Відповідно вона має бути визнана прийнятною.
В. Суть
33. Заявниця стверджувала, що мало місце порушення статті 11 Конвенції у зв'язку зі звільненням її з роботи в березні 1999 року.
34. Уряд наголошував, що втручання у право заявниці на свободу зібрань і об'єднання не було і, відповідно, не було порушення пункту 1 статті 11 Конвенції. Зокрема, Уряд стверджував, що заявниця не була членом профспілки. На той момент на КТП "Комуненергія" була тільки одна профспілка і заявниця перестала бути її членом у лютому 1999 року. Уряд також стверджував, що заявниця була звільнена за неодноразове невиконання своїх трудових обов'язків, а не через трудовий спір між керівництвом і працівниками КТП "Комуненергія". На думку Уряду, пікет 3 березня 1999 року не був пов'язаний з роботою заявниці на КТП "Комуненергія". Він, скоріше, стосувався спору, який вона мала з ОВДКП "Рівнетеплокомуненерго". Незважаючи на те, що пікет був проведений навпроти приміщення КТП "Комуненергія", фактично він був спрямований проти адміністрації ОВДКП "Рівнетеплокомуненерго".
35. Суд повторює, що стаття 11 Конвенції захищає право на свободу мирних зібрань та на свободу об'єднання з іншими особами від свавільних, незаконних і необґрунтованих обмежень. Термін "обмеження" в пункті 2 статті 11 Конвенції не обмежується заборонами і відмовами у реацізації прав, гарантованих Конвенцією, а включає в себе також каральні заходи, застосовані після того, як такі права були реалізовані, включаючи різноманітні дисциплінарні заходи (див. рішення від 15 квітня 1991 року у справі "Езелан проти Франції" (Ezelin v. France), п. 39, Series A, № 202; рішення від 26 вересня 1995 року у справі "Фогт проти Німеччини" (Vogt v. Germany), п. 65, Series А, № 323; рішення у справі "Маестрі проти Італії" (Maestri v. Italy) [ВП], заява № 39748/98, п. 26, ECHR 2004-I, та рішення від 23 жовтня 2008 року у справі "Сергей Кузнєцов проти Росії" (Sergey Kuznetsov v. Russia), заява №10877/04, п. 35).
36. Суд зазначає, що ця справа стосується твердження заявниці про те, що дисциплінарне стягнення (звільнення), накладене на неї в березні 1999 року, є обмеженням її права на свободу мирних зібрань та об'єднання з іншими особами, що суперечить статті 11 Конвенції. Суд зазначає, що твердження заявниці складається з двох частин. По-перше, на думку заявниці, її колишній роботодавець звільнив її з роботи за участь у створенні профспілки. По-друге, дисциплінарне стягнення було застосовано до неї за участь у пікеті проти керівництва КТП "Комуненергія" 3 березня 1999 року.
37. Щодо першого аспекту скарги заявниці за статтею 11 Конвенції Суд відзначає, що залишалось неясним, чи була створена нова профспілка на КТП "Комуненергія" в лютому 1999 року. Навіть якщо припустити, що така профспілка була створена, справа не містить доказів участі заявниці у її створенні або діяльності. В цілому, Суд вважає, що заявниця не довела, що колишній роботодавець перешкоджав їй брати участь у створенні профспілки, або бути її членом, або що вона іншим чином була обмежена у здійсненні права на свободу об'єднання (див., для порівняння, рішення від 13 серпня 1981 року у справі "Янг, Джеймс та Вебстер проти Сполученого Королівства" (Young, James and Webster v. the United Kingdom), Series A, № 44, та рішення у справі "Данілєнков та інші проти Росії" (Danilenkovand Others v. Russia), заява № 67336/01, ECHR 2009-... (витяги).
38. Стосовно другого аспекту скарги заявниці за статтею 11 Конвенції, Суд зазначає, що сторони не оспорюють те, що відсутність заявниці на роботі 3 березня 1999 року (одна з підстав її звільнення) стала прямим результатом її участі в пікеті 3 березня 1999 року. Незважаючи на заперечення Уряду, Суд зазначає, що пікет був спрямований проти керівництва КТП "Комуненергія". Питання ступеня відповідальності цього підприємства за невиплату заробітної плати не має значення для розгляду цієї частини справи.
39. Суд далі зазначає, що участь заявниці у пікеті є здійсненням права на свободу мирних зібрань, а отже, підпадає під дію статті 11 Конвенції. Хоча заявниця не була de-jure піддана дисциплінарному стягненню за здійснення цього права, Суд вважає, що, беручи до уваги той факт, що пікет був спрямований проти керівництва її тогочасного роботодавця та стосувався пов'язаних із роботою питань, відокремлення участі заявниці в пікеті від його наслідків, а саме її двогодинної відсутності на роботі, буде занадто формалістичним і суперечитиме принципам практичного та ефективного застосування Конвенції (див., mutatis mutandis, рішення від 2 лютого 2010 року у справі "Християнсько-демократична народна партія проти Молдови (№ 2)" (Christian Democratic People's Party v. Moldova (no. 2), заява № 25196/04, п. 25). Відповідно Суд вважає, що було втручання у право заявниці на свободу мирних зібрань тепер слід з'ясувати, чи було таке втручання виправданим.
40. У зв'язку з цим Суд повторює, що втручання становитиме порушення статті 11 Конвенції, якщо воно не "передбачено законом", не переслідує одну або більше легітимних цілей, передбачених пунктом 2, та не є "необхідним у демократичному суспільстві" для досягнення цих цілей (див. згадане вище рішення у справі "Сергей Кузнєцов проти Росії" (Sergey Kuznetsov v. Russia), п. 37).
41. Суд зазначає, що заявниця оскаржила законність свого звільнення у національних судах, стверджуючи, зокрема, що вона не повинна була бути покарана за свою відсутність на робочому місці 3 березня 1999 року.
42. Суди відхилили скарги заявниці, встановивши, що звільнення відповідало національному трудовому законодавству. Незважаючи на висновки судів стосовно згаданих вище аргументів заявниці, які не були точними та ясними, видається, що їхня позиція стосовно відсутності заявниці 3 березня 1999 року ґрунтувалась на тому, що така відсутність не мала прийнятного виправдання і, відповідно, це є порушенням трудової дисципліни. Суд не вбачає достатніх підстав не погодитись із застосуванням судами відповідного національного законодавства до обставин справи заявниці.
43. Суд також зазначає, що українське законодавство передбачає право на страйк як один із засобів вирішення трудових спорів, який тягне тимчасове припинення роботи і встановлює порядок, відповідно до якого це право повинно здійснюватись. Ця процедура передбачає певні гарантії для працівників, включаючи імунітет від дисциплінарних заходів за участь у законному страйку.
44. У цій справі заявниця брала участь в акції протесту проти свого роботодавця, що спричинило її відсутність на роботі протягом двох годин. Однак заявниця не дотрималась процедури страйку, викладеної у статті 19 Закону України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)" від 3 березня 1998 року (див. вище пункт 29), і не стверджувала, що їй якимось чином завадили дотриматись її. Більш того, заявниця не заперечувала відповідність процедури, встановленої національним законодавством, вимогам статті 11 Конвенції.
45. У світлі вищевикладеного Суд вважає, що дисциплінарне стягнення було накладено на заявницю законно і, отже, втручання було "передбачено законом" у розумінні пункту 2 статті 11 Конвенції. Суд також вважає, що втручання мало "легітимну мету" захисту прав колишнього роботодавця заявниці відповідно до національного трудового законодавства.
46. Суд також зазначає, що повідомлення, надіслане заявницею місцевим органам влади 22 лютого 1999 року, не містило вказівки на заплановану тривалість пікету та припущень, що заявниця мала намір страйкувати або з інших причин бути відсутньою на роботі через її участь у пікеті. У зв'язку з характером трудових обов'язків заявниці її двогодинна відсутність на роботі 3 березня 1999 року та неповідомлення її безпосереднього керівника заздалегідь про її відсутність призвели до серйозного порушення робочого процесу (див. вище пункти 5 та 13). Навіть якщо припустити, що один із колег заявниці погодився замінити її в той день, такий захід не є достатнім для того, щоб продемонструвати, що заявниця зробила все можливе для реалізації своєї свободи на мирні зібрання з належною повагою до прав та інтересів її роботодавця.
47. За таких обставин Суд вважає, що дисциплінарні заходи, застосовані до заявниці, не були непропорційними і тому порушення статті 11 Конвенції не було.
48. Заявниця скаржилась на несправедливість судового розгляду справи стосовно її звільнення, зокрема, поставила під сумнів оцінку національними судами фактів і стверджувала, що вони не взяли до уваги її доводи, що її було звільнено через активну участь у трудовому спорі працівників із керівництвом КТП "Комуненергія". Вона посилалась на пункт 1 статті 6 Конвенції, відповідні положення якого передбачають:
Пункт 1 статті 6
"Кожен має право на ... розгляд його справи упродовж розумного строку ... судом,..., який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру".
49. Уряд стверджував, що розгляд справи заявниці був справедливим і що остаточні висновки, яких дійшли суди, ґрунтувались на правильній оцінці наявних доказів.
50. Суд повторює, що оцінка доказів є компетенцією національних судів і Суд не підмінятиме власною точкою зору щодо фактів оцінку, яку їм було надано в межах національного провадження. Більш того, гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (див. рішення від 27 жовтня 1993 року у справі "Домбо Беєер Б.В. проти Нідерландів" (Dombo Beheer В.V. v. the Netherlands), п. 31, Series A, № 274).
51. Тим не менш, Суд повинен встановити, чи було провадження в цілому справедливим та чи відповідали Конвенції наслідки оцінки доказів і застосування правових норм (див., наприклад, рішення у справі "Платаку проти Греції" (Platakou v. Greece), заява № 38460/97, п. 37, ECHR 2001-I).
52. Повертаючись до обставин цієї справи, Суд зазначає, що заявниця була звільнена з посади в КТП "Комуненергія" за систематичне невиконання своїх трудових обов'язків. Вона оскаржила законність свого звільнення в національних судах, стверджуючи, зокрема, що рішення роботодавця було необґрунтованим і що її було звільнено за виступи проти керівництва в трудовому спорі між останнім і працівниками.
53. Суд зазначає, що при вирішенні справи заявниці національні суди заслухали певну кількість свідків і дослідили різні документи, що стосувались як дисциплінарних заходів щодо заявниці, так і доводів сторін. Заявниці було надано можливість прокоментувати докази та доводи, подані її колишнім роботодавцем. Відмовляючи у задоволені вимог заявниці, суди навели в своїх рішеннях обґрунтування, яке видається належним і достатнім з огляду на предмет справи.
54. Беручи до уваги свої висновки за статтею 11 Конвенції (див. вище пункти 42-45), Суд не бачить жодних ознак несправедливості або свавільності у відмові судів детально розглянути доводи заявниці про переслідування її роботодавцем, оскільки суди чітко зазначили, що ці доводи були повністю необґрунтованими. У зв'язку з цим Суд повторює, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (див. рішення у справі "Ґарсія Руіз проти Іспанії" (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1).
55. У світлі вищевикладеного Суд вважає, що в цілому провадження у справі заявниці було справедливим і що ця частина скарги повинна бути відхилена як явно необґрунтована відповідно до пунктів 3 та 4 статті 35 Конвенції.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 28 жовтня 2010 року відповідно до пунктів 2 і 3 правила 77 Регламенту Суду.
| Секретар | Клаудія ВЕСТЕРДІК |
| Голова | Пеер ЛОРЕНЦЕН |