Заява № 27263/10, подана Ігорем Юрійовичем Жовніренком проти України

25 вересня 2012 року Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Марк Віллігер (Mark Villiger), Голова,

Андре Потоцький (Andre Potocki),

Пол Лемменс (Paul Lemmens), судді,

та Стівен Філліпс (Stephen Phillips), заступник Секретаря

секції, беручи до уваги зазначену заяву, подану 26 квітня

2010 року, з огляду на односторонню декларацію, подану 31 травня 2012 року Урядом держави-відповідача, якою Уряд закликав Суд вилучити заяву з реєстру справ, та відповідь заявника на цю декларацію

після обговорення постановляє таке рішення:

Заявник - Ігор Юрійович Жовніренко, громадянин України, 1959 року народження, проживає у м. Запоріжжі.

Уряд України (далі - Уряд) представляла його Уповноважений - Валерія Лутковська, яку змінив Назар Кульчицький з Міністерства юстиції України.

У 2003 році за позовом заявника було розпочато провадження щодо його поновлення на роботі в Державній виконавчій службі України та відшкодування шкоди, яке досі триває.

Заявник скаржився за пунктом 1 статті 6 Конвенції на тривалість провадження. Ця скарга була повідомлена Уряду. Він також скаржився за тими ж положеннями на стверджувану несправедливість судового провадження та заявляв деякі інші скарги.

1. Листом від 31 травня 2012 року Уряд повідомив Суд про пропозицію зробити односторонню декларацію з метою врегулювання питання щодо надмірної тривалості судового провадження, яке порушувалось в заяві. Крім того, Уряд запропонував Суду вилучити заяву з реєстру справ відповідно до статті 37 Конвенції.

Декларація передбачала таке:

"Уряд України визнає надмірну тривалість розгляду справи заявника національними судами.

Уряд України пропонує сплатити Ігорю Юрійовичу Жовніренку 4600 (чотири тисячі шістсот) євро.

Таким чином, Уряд закликає Суд вилучити заяву з реєстру справ і пропонує прийняти цю декларацію як "будь-яку іншу підставу" вилучення заяви з реєстру справ відповідно до підпункту "c" пункту 1 статті 37 Конвенції.

Ця сума є відшкодуванням будь-якої моральної шкоди, в тому числі компенсацією судових витрат, звільнена від будь-яких податків, що можуть нараховуватись, і буде конвертована у національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу. Кошти будуть виплачені протягом трьох місяців з дати повідомлення про ухвалення Судом рішення відповідно до пункту 1 статті 37 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У разі несплати цієї суми протягом тримісячного строку Уряд зобов’язується сплачувати з моменту спливу цього періоду і до моменту розрахунку простий відсоток у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в цей період, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

Ця виплата становитиме остаточне вирішення справи".

Заявник висловив свої заперечення щодо декларації Уряду.

Суд нагадує, що стаття 37 Конвенції передбачає, що Суд може на будь-якій стадії провадження у справі прийняти рішення про вилучення заяви з реєстру справ, якщо обставини справи дають підстави дійти одного з висновків, визначених у підпунктах "a", "b" чи "c" пункту 1 цієї статті. Зокрема, підпункт "c" пункту 1 статті 37 Конвенції надає Суду право вилучити заяву з реєстру, якщо:

"...на будь-якій іншій підставі, встановленій Судом, подальший розгляд заяви не є виправданим".

Суд також нагадує, що за певних обставин заяву може бути вилучено з реєстру справ відповідно до підпункту "c" пункту 1 статті 37 Конвенції на підставі односторонньої декларації Уряду держави-відповідача, навіть якщо заявник бажає, щоб розгляд справи продовжувався.

У низці справ, включаючи справи проти України, Суд встановив свою практику стосовно скарг на порушення права на справедливий судовий розгляд упродовж розумного строку (див., наприклад, рішення у справах "Фрідлендер проти Франції" (Frydlender v. France), [ВП], заява № 30979/96, п. 43, ECHR 2000-VII; "Павлюлинець проти України" (Pavlyulynets v. Ukraine), заява № 70767/01, пп. 39-52, від 6 вересня 2005 року, та "Мороз та інші проти України" (Moroz and Others v. Ukraine), заява № 36545/02, пп. 52-61, від 21 грудня 2006 року).

З огляду на характер визнання, що міститься в декларації Уряду, а також на запропоновану суму відшкодування, яка співмірна з сумами, що присуджуються у подібних справах, Суд вважає, що подальший розгляд заяви в частині тривалості національного провадження не є виправданим (підпункт "с" пункту 1 статті 37 Конвенції).

Більш того, у світлі вищевикладених міркувань та з огляду на чітку й усталену практику з цього питання, Суд переконаний, що повага до прав людини, визначених у Конвенції та протоколах до неї, не вимагає продовження розгляду Судом цієї заяви (пункт 1 статті 37 Конвенції in fine).

2. Заявник також скаржився за пунктом 1 статті 6 Конвенції на несправедливість провадження. Суд зазначає, що це провадження досі триває. Відповідно ця скарга є передчасною і має бути відхилена відповідно до пунктів 1 та 4 статті 35 Конвенції.

3. Ретельно дослідивши решту скарг у заяві у світлі всіх наявних матеріалів та в тій мірі, в якій оскаржувані питання належать до його компетенції, Суд доходить висновку про відсутність будь-яких ознак порушення прав і свобод, закріплених Конвенцією або протоколами до неї. Таким чином, ця частина заяви є явно необґрунтованою і має бути відхилена відповідно до підпункту "а" пункту 3 та пункту 4 статті 35 Конвенції.

Бере до уваги умови декларації Уряду держави-відповідача щодо надмірної тривалості цивільного провадження.

Вирішує вилучити заяву з реєстру справ в частині вищезазначеної скарги відповідно до підпункту "с" пункту 1 статті 37 Конвенції.

Оголошує решту скарг у заяві неприйнятними.