Заява № 21748/08, подана Віктором Володимировичем Бондарем проти України, та 19 інших заяв (див. доданий перелік)

28 серпня 2012 року Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Марк Віллігер (Mark Villiger), Голова,

Карел Юнгвірт (Karel Jungwiert),

Андре Потоцький (Andre Potocki), судді,

та Стівен Філліпс (Stephen Phillips), заступник Секретаря

секції,

беручи до уваги вищезазначені заяви, подані у дати,

що наведені в доданій таблиці,

після обговорення постановляє таке рішення:

Заявники є громадянами України, чиї імена та роки народження наведені у доданій таблиці. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений - Назар Кульчицький з Міністерства юстиції.

Заявниця, яка подала заяву № 7786/10, померла 5 березня 2012 року. Її спадкоємець, пан Балабай О.М., висловив бажання підтримувати заяву.

У різні дати національні суди, ухваливши рішення у справах заявників, зобов’язали відповідачів (державні органи влади чи державні підприємства) сплатити різні суми заявникам. Рішення набрали законної сили, проте відповідачі затримали їх виконання.

Посилаючись на різні положення Конвенції , заявники скаржилися на затримки виконання рішень, ухвалених на їхню користь. Деякі заявники також подали інші скарги за Конвенцією.

1. Суд вважає, що відповідно до пункту 1 правила 42 Регламенту Суду заяви мають бути об’єднані, враховуючи спільність їх фактичного та юридичного підґрунтя.

2. Уряд направив декілька односторонніх декларацій з метою вирішення справ заявників. Цими деклараціями Уряд визнав надмірну тривалість виконання рішень у справах заявників та заявив, що готовий сплатити заявникам залишок заборгованості за рішеннями та суми, зазначені в доданій таблиці. У деяких деклараціях Уряд посилався на принцип ex gratia такої виплати. Уряд закликав Суд вилучити заяви з реєстру справ відповідно до підпункту "c" пункту 1 статті 37 Конвенції .

Декларації також передбачали, що вказані суми є відшкодуванням будь-якої матеріальної та моральної шкоди, в тому числі компенсацією судових витрат, звільнені від будь-яких податків, що можуть стягуватись, та будуть конвертовані у національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу. Кошти мають бути виплачені протягом трьох місяців з дати повідомлення про ухвалення Судом рішення відповідно до підпункту "с" пункту 1 статті 37 Конвенції . У разі несплати цих сум протягом тримісячного строку Уряд зобов’язувався сплачувати з моменту спливу цього періоду і до моменту розрахунку простий відсоток у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в цей період, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

Заявники висловили свою згоду з умовами декларацій Уряду, проте деякі з них піддали сумніву виконання цих умов Урядом.

Суд нагадує, що стаття 37 Конвенції передбачає, що Суд може на будь-якій стадії провадження у справі ухвалити рішення про вилучення заяви з реєстру справ Суду, якщо обставини справи дають підстави дійти одного з висновків, визначених у підпунктах "a", "b" або "c" цієї статті. Пункт 1 статті 37 in fine передбачає:

"Проте Суд продовжує розгляд заяви, якщо цього вимагає повага до прав людини, гарантованих Конвенцією та протоколами до неї".

З огляду на згоду заявників з деклараціями Уряду Суд вважає, що підпункт "b" пункту 1 статті 37 є належним у цій справі. Це відповідає пілотному рішенню "Юрій Миколайович Іванов проти України" (Yuriy Nikolayevich Ivanov v. Ukraine), пункт 99, та пункт 6 резолютивної частини вищезазначеного рішення) і Суд не знаходить публічно-правових підстав для подальшого розгляду заяв.

Вирішує об’єднати заяви.

Бере до уваги умови односторонніх декларацій Уряду та коментарі заявників щодо них.

Вирішує відповідно до підпункту "b" пункту 1 статті 37 Конвенції вилучити заяви з реєстру справ.