Заява № 35174/06, подана Лідією Литовченко та іншими проти України

10 травня 2012 року Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Марк Віллігер (Mark Villiger), Голова,

Ганна Юдківська (Ganna Yudkivska),

Андре Потоцький (Andre Potocki), судді,

та Стівен Філліпс (Stephen Phillips), заступник Секретаря

секції,

беручи до уваги зазначену заяву, подану 17 серпня

2006 року,

та з огляду на декларації, подані Урядом держави-відповідача, щодо

вилучення Судом заяви з реєстру справ,

після обговорення постановляє таке рішення:

Заява була подана громадянками України пані Лідією Митрофанівною Литовченко, пані Любов'ю Григорівною Козачук, пані Іриною Григорівною Куюмжи та громадянкою Російської Федерації пані Ольгою Григорівною Астремською. Заявниці народилися у 1935, 1956, 1965 та 1959 роках відповідно. Перша заявниця є матір’ю трьох інших заявниць. Друга та третя заявниця проживають у м. Миколаєві. Четверта заявниця проживає у м. Новоросійську.

26 червня 2008 року перша заявниця померла; інші заявниці повідомили Суд, що вони бажають підтримати її частину заяви.

Уряд України (далі - Уряд) представляла його Уповноважений - пані Валерія Лутковська з Міністерства юстиції України.

Уряд Російської Федерації не скористався своїм правом взяти участь у справі відповідно до статті 36 Конвенції Уряд Російської Федерації не скористався своїм правом взяти участь у справі відповідно до статті 36 Конвенції.

Справа головним чином стосується земельного спору між першою заявницею та її сусідкою, який продовжується і після смерті першої заявниці, та в подальшому підтриманого іншими заявницями, які успадкували оспорювану ділянку.

Заявниці скаржились за пунктом 1 статті 6 Конвенції на тривалість провадження. Також вони скаржились, посилаючись на те саме положення, на несправедливість провадження у їхній справі. Крім того, заявниці скаржились за статтею 1 Першого протоколу на порушення їхніх прав власності.

1. Суд зазначає, що сторонами не оскаржувалось право другої, третьої та четвертої заявниць на підтримання частини заяви першої заявниці, і Суд не вбачає підстав вирішувати інакше (див., наприклад, рішення від 24 січня 2012 у справі "Погасій проти України", заява № 9908/05).

2. Листом він 15 вересня 2011 року Уряд направив Суду три односторонні декларації щодо кожної із заявниць - Любові Григорівни Козачук, Ірини Григорівни Куюмжи та Ольги Григорівни Астремської, з метою вирішення питання, порушеного в цій заяві. Крім того, Уряд просив Суд вилучити заяву з реєстру справ відповідно до статті 37 Конвенції.

Кожна з трьох декларацій передбачала таке:

"Уряд України визнає надмірну тривалість розгляду справи заявниці національними судами.

Я, Валерія Лутковська, Урядовий Уповноважений у справах Європейського суду з прав людини, заявляю, що Уряд України пропонує сплатити суму в розмірі 1600 (одна тисяча шістсот) євро [кожній заявниці].

Таким чином, Уряд України закликає Суд вилучити заяву з реєстру справ. Уряд України пропонує, щоб Суд прийняв цю декларацію як підставу вилучення заяви з реєстру справ відповідно до підпункту "c" пункту 1 статті 37 Конвенції.

Ця сума є відшкодуванням будь-якої матеріальної та моральної шкоди, в тому числі компенсацією судових витрат та буде звільнена від будь-яких податків і конвертована у національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу. Кошти будуть виплачуватися протягом трьох місяців з моменту повідомлення про ухвалення Європейським судом з прав людини рішення відповідно до пункту 1 статті 37 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У разі несплати цієї суми протягом тримісячного строку Уряд зобов’язується сплачувати з моменту спливу цього періоду і до моменту розрахунку простий відсоток у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

Виплата становитиме остаточне вирішення справи".

Заявниці не надали коментарів щодо декларацій Уряду.

Суд нагадує, що стаття 37 Конвенції передбачає, що Суд може на будь-якій стадії провадження у справі прийняти рішення про вилучення заяви з реєстру, якщо обставини справи дають підстави дійти одного з висновків, визначених у підпунктах "a", "b" чи "c" пункту 1 цієї статті. Зокрема, підпункт "c" пункту 1 статті 37 Конвенції надає Суду право вилучити заяву з реєстру, якщо:

"...на будь-якій іншій підставі, встановленій Судом, подальший розгляд заяви не є виправданим."

Суд також нагадує, що за певних обставин заяву може бути вилучено з реєстру справ відповідно до підпункту "c" пункту 1 статті 37 Конвенції на підставі односторонньої декларації Уряду держави-відповідача, навіть якщо заявник бажає, щоб розгляд справи продовжувався.

У низці справ, включаючи справи проти України, Суд встановив свою практику стосовно скарг на порушення права на справедливий судовий розгляд упродовж розумного строку (див., наприклад, рішення у справах "Фрідлендер проти Франції", ([ВП], заява № 30979/96, п. 43, ECHR 2000-VII; "Павлюлинець проти України" (Pavlyulynets v. Ukraine), заява № 70767/01, пп. 39-52, від 6 вересня 2005 року, та "Мороз та інші проти України" (Moroz and Others v. Ukraine), заява № 36545/02, пп. 52-61, від 21 грудня 2006 року).

Повертаючись до справи, що розглядається, Суд, по-перше, зазначає, що він сприймає односторонні декларації, подані Урядом, як такі, що покривають скарги заявниць щодо тривалості національного провадження, первісно подані всіма чотирма заявницями, в подальшому підтриманими, після смерті першої заявниці, трьома заявницями, які залишились. З огляду на характер визнання, що міститься в деклараціях Уряду, а також на запропоновані суми відшкодування, які співмірні з сумами, що присуджуються у подібних справах, Суд вважає, що подальший розгляд заяви не є виправданим (підпункт "c" пункту 1 статті 37 Конвенції).

Більш того, у світлі вищевикладених міркувань та з огляду на чітку й усталену практику з цього питання, Суд переконаний, що повага до прав людини, передбачених Конвенцією та протоколами до неї, не вимагає продовження розгляду Судом цієї заяви щодо надмірної тривалості цивільного провадження (пункт 1 статті 37 Конвенції).

Відповідно ця частина заяви має бути вилучена із реєстру справ Суду згідно з підпунктом "c" пункту 1 статті 37 Конвенції.

3. Ретельно дослідивши решту скарг заявниць у світлі всіх наявних матеріалів та настільки, наскільки вони охоплюються його компетенцією, Суд доходить висновку, що вони не виявляють будь-яких ознак порушень прав і свобод, передбачених Конвенцією чи протоколами до неї.

Таким чином, ця частина заяви є явно необґрунтованою та має бути відхилена відповідно до підпункту "a" пункту 3 та пункту 4 статті 35 Конвенції.

Бере до уваги умови декларацій Уряду щодо надмірної тривалості цивільного провадження.

Вирішує вилучити заяву з реєстру справ в частині вищезазначеної скарги відповідно до підпункту "c" пункту 1 статті 37 Конвенції.

Оголошує решту скарг у заяві неприйнятними.